Не випадково, що в Європі, зокрема в Німеччині та Франції, спостерігається напруга, що нагадує передвоєнний стан, - підкреслив Безсмертний.
Кого Росія може атакувати наступним, яку нову ціль уже визначив для себе Кремль і чому нинішня стратегія Москви виходить далеко за межі фронту в Україні, - зокрема про це розповів український політичний та державний діяч, дипломат Роман Безсмертний в інтерв'ю ведучому програми "Студія Захід" Антіну Борковському на Еспресо
Наслідки завареної каші на Близькому Сході відхаркуватимуть усі, зокрема Європейський Союз. Найгірше - ця історія не стане короткою і вона не може вирішуватись у силовий спосіб. Навіть якщо Сполучені Штати ретельно винищуватимуть військову інфраструктуру Ірану, Іран паралельно може повністю знекровити, зневоднити - і не лише Близький Схід, який є основним донором для енергетичної безпеки Європейського Союзу.
Розуміємо, що гроші пішли також до Москви і вона буде робити все, щоб війна була якомога довшою і щоб енергетичні терези хилиталися на московський бік. Нафта по 150 чи по 200 доларів за барель - наскільки це може бути серйозним викликом загалом для наших союзників у Європі? Ми верстаємо свій бюджет. Віктор Орбан пішов на політичний смітник, де йому і місце, але це не знімає питання 90 мільярдів. Розуміємо, що 90 мільярдів по одній ціні за барель нафти - це одна історія. Якщо станеться величезний стрибок нафтових цін, це буде мати конкретні наслідки для ціноутворення всього, зокрема в Європі і в Україні.
Розгляньмо цю ситуацію з стратегічної точки зору та в контексті поточних подій. Пригадайте, з чого починав Дональд Трамп — з фрази "Дріль, бебі, дріль". І куди ж ця "дріль" зрештою завела? Сьогодні Європа сміється, хихикаючи з усієї сили, і запитує: "Ну, до чого ж ти дійшов, дурнику?" Тобі ж говорили, в якому напрямку слід рухатися! Ти не лише завдав шкоди Сполученим Штатам Америки та розвалив Паризьку угоду, але й вирішив поставити під загрозу долю всього світу.
Резолюція про імпічмент Трампу, яку подав 6 квітня 2026 року Джон Ларсон, - це за змістом і по якості зовсім інший документ, ніж все, що було до цього. Такого рівня аргументацію, яка там є по 13 злочинах Трампа проти Конституції, дуже важко буде відбити. І як тільки кон'юнктура похитнеться - а вона похитнеться серйозно після листопадових виборів, - я переконаний у тому, що перспектив у Трампа абсолютно ніяких не буде. Він закінчиться як політик і для Америки, і для світу.
Ще два тижні тому я весь час говорив європейцям, Україні, Ізраїлю: треба відпрацювати план, поїхати до Трампа, переконати в тому, що і як робити. Замість того щоби звернутися по допомогу, Трамп продовжував чудити. У результаті - зверніть увагу зараз на поведінку Карні, згадайте його виступ на Мюнхенській конференції. Зверніть увагу на європейських лідерів - Макрон, Стармер дуже чемно і серйозно попрацювали. Вони зібрали навколо себе майже 40 держав, відбулися розмови. А американському мангеттенському вождю це виявилося непотрібним.
Ніби за сигналом, після зустрічі Більдерберзького клубу, що проходила з 10 по 12 число, все раптом завмерло. У якийсь момент стало очевидно, що король опинився без одягу посеред Перської затоки, і ніхто не бажає залишатися поруч із ним.
Наразі моїм головним занепокоєнням є майбутнє Ізраїлю. Це ситуація, в якій Беньямін Нетаньягу, довірившись Дональду Трампу, опинився в складному становищі. Саме над цим потрібно розмірковувати – як вийти з цієї кризової ситуації. Що стосується Трампа, його безвихідь є очевидною.
Нині серйозні аналітики задаються питанням: що це за кульбіт? Подвійна блокада - блокує Іран, до Ірану ще блокує і Сполучені Штати Америки. За дві доби! Такого ще ніколи не було.
Видатні розуми висунули ідею: а, виявляється, це його план — заблокувати Китай, щоб примусити його підтримати в боротьбі з Іраном. Я можу зрозуміти професіоналізм тих, хто намагається знайти способи, як витягти Трампа з складної ситуації. Адже все йде саме так.
Китай може обійтися без імпорту іранської нафти протягом більш ніж шести місяців, оскільки в нього є достатні запаси. Щодо Ірану, то країна вже направляла 95% своєї сирої нафти до Китаю, роблячи це, незважаючи на чинні санкції. Китай у цій ситуації фактично виконує роль рятівника для Ірану, продовжуючи купувати нафту, попри обмеження.
Вибір, який зробив Китай, базується на розумінні Сі Цзіньпіна щодо можливих дій Дональда Трампа. Тепер, коли Китай вирішив надати підтримку Ірану, в той же час, коли Росія також активно займається цим питанням, і з огляду на те, що зустріч Трампа і Сі, яка, здається, не відбудеться, була замінена на зустріч Путіна і Сі, стає зрозуміло, в якій складній ситуації опиняється Трамп зі своїми амбіційними планами.
Тому нинішня ситуація насправді йде до загострення. І очевидно, що вона може нам подарувати або ще кілька локальних конфліктів, які стануть фронтами цієї війни, або все це дуже швидко приведе до того, що планета Земля запалає. Бо тема розв'язання чи нерозв'язання енергетичної кризи, яку ніби ми плануємо (хоча з точки зору балансу на ринку вона не проглядається, але ніби ми туди заходимо), скоріш за все, ця дорога породить продовольчу кризу в Азії, країнах Африканського Рогу, та й у Центральній Африці. Вона породить ще декілька локальних і субрегіональних криз.
На щастя, в умовах сучасної ситуації розмови про повну енергетичну кризу є абсолютно недоречними, оскільки існує безліч альтернатив.
От зараз розповідають: Перська затока, Перська затока... Зверніть увагу, які обороти набирає зараз у постачанні нафти Казахстан - ні з того, ні з сього. Уперше з'явився шанс. А як заробляти зараз стали Сполучені Штати Америки! Ви говорили про Угорщину - ну що ж, будуть отримувати техаську нафту. Ще пів року на цю тему говорити не можна було, тому що МОЛ не готовий був приймати ні "Бренд", ні техаську нафту. Зараз усі три ключові заводи МОЛу угорського запросто приймають що техаську нафту, що "Бренд".
Отже, ця війна вплине на ринок, проте не призведе до його руйнування. У цьому і полягає проблема Дональда Трампа, адже його дії не сприяють вирішенню цієї ситуації.
У будь-якому разі Дональд Трамп дав Путіну через величезну кризу на Близькому Сході чергове вікно можливостей. А в наших європейських друзів і членів НАТО були претензії до Трампа. Відповідно, почалась американська істерика у відповідь. Європейці казали: "Коли ви плануєте щось таке глобальне, то варто попереджати своїх друзів". А Дональд Трамп скаже: "Ну, ми взагалі вважаємо, що ми не зобов'язані вам допомагати в разі чогось". У будь-якому разі для Путіна це вікно можливостей.
Мої естонські друзі зараз переживають непрості часи, адже Державна Дума вже ухвалила законопроєкт, що дозволяє розміщення військових контингентів у країнах, де, умовно кажучи, утримуються громадяни Росії та подібні питання.
Москва може не наважитись на військову операцію проти Литви, Латвії, Естонії чи Польщі. А може, навпаки, наважитись - з урахуванням цього величезного світового розгардіяшу. Ну, а цей "гуляш" у теперішній ситуації значною мірою на совісті саме Дональда Трампа.
Дехто може стверджувати, що бракує сил, але це не стане вагомим приводом для Путіна. Причина в тому, що в даний момент настрої в російському суспільстві такі, що куди б не повів їх лідер, вони слідуватимуть за ним. Особливо, якщо почнуть активно використовувати риторику з боку російської православної церкви та КДБ, це може призвести до швидкої мобілізації.
Саме тому в Європі, зокрема в Німеччині та Франції, спостерігається певне передвоєнне напруження. У Німеччині регулярні військові навчання стали частиною повсякденного життя. Чотири десятки найбільших лікарень активно готуються до прийому поранених, також розгортаються реабілітаційні центри. Інфраструктура вдосконалюється, і ремонти мостів відбуваються в пришвидшеному режимі.
Справа в тому, що німецьке керівництво усвідомлює: Трамп залишає свій пост. Сподіватися на його підтримку немає сенсу. У цій ситуації ключову роль можуть взяти на себе лише кілька європейських країн — зокрема, Лондон, Париж, Берлін та Київ. Інші держави, звісно, можуть надавати допомогу, виступати з підтримкою або виконувати певні завдання. Сподіваємось, що їм це вдасться. Проте реальними гравцями, здатними представляти переконливі аргументи, є лише ці чотири країни. Серед них лише одна — Україна — має чітке уявлення про те, що робити, як, де і коли, що є вирішальними питаннями в даній ситуації.
Усі інші країни можуть надавати матеріальну підтримку, забезпечувати ресурсами, постачати зброю або вирішувати гуманітарні питання, але для ведення активних бойових дій вони не підходять. Тому в цій ситуації стає зрозуміло, що Україні не варто звертатися до НАТО, а країнам, які мають реальні можливості, слід підтримати Україну. Я вже кілька місяців роблю висновок у наших бесідах, що можливо, Україна стане новим центром захисту Європи, а не НАТО.
І якщо до нового року Трамп таки відчалить і попрощається з Європою і з НАТО (сам він прийняти рішення про вихід не зможе, але війська він вивести може), не думаю, що він зупиниться навіть у питаннях того, щоби розбарахолити так зване ядерне стримування в Європі - він може піти і на це. Бо вже видно, що європейці не будуть із ним вести ніяких розмов. Це вже відчувається по нинішньому настрою в Європі. Ну а раз так, то в нього є тільки одна дорога.
Ми можемо спостерігати, якою є його логіка дій. Тому ситуації, пов'язані із Сувальським коридором, Естонією, скандинавськими країнами, Молдовою, виходом з Чорного моря, Гренландією та подібними питаннями, є ймовірними джерелами нових конфліктів. У цій складній обстановці необхідно вжити заходів, аналогічних тим, що були здійснені на Близькому Сході: запрошувати президента України, швидко укладати угоди та налагоджувати механізми роботи, оскільки їхня ефективність розпочнеться не раніше ніж через 9-10 місяців, а можливо, й довше. Альтернативно, можна діяти як французи та німці: місяць тому Макрон запросив президента Зеленського і підписав усі необхідні документи, а нещодавно це зробив Мерц. Багато хто запитує: що ж насправді робив Мерц, які угоди вони уклали?
Після проведення виборів в Угорщині стало очевидно, що перемогу здобув Петер Мадяр. Це відкриває можливість для України отримати понад 30 мільярдів євро в цьому році. Важливо правильно використати ці кошти — інвестувати їх у європейські виробництва, а не витрачати на закупівлю озброєння в США.
Ви зачепили надзвичайно важливу тему, вона має кілька вигод. Ми перебуваємо в центрі циклону і, як не дивно, психологічно оговтались до навколишнього жаху. З другого боку, ми платимо як країна найвищу ціну.
Отже, коли ми укладаємо угоди з нашими європейськими партнерами, важливо розробити певну структуру, яка б забезпечила нам не лише необхідні переваги для захисту нашого суверенітету та підтримки економічної стабільності, а й допомогла б у формуванні різних варіантів майбутнього.
І якщо вже ми підписуємо, це означало б, що наші колеги теж були б зобов'язані поділитися частиною особового складу. Ну, тому що захист Європи, який лежить на плечах лише українців, - це доволі коштовний і важкий тягар. Як би можна було грамотно оформити документально таку конструкцію?
Сьогодні стоїть на порядку денному питання створення об'єднаних зусиль Європи. Це питання є досить зрозумілим: або ми об'єднаємося і швидко знайдемо рішення для захисту, або будемо розпорошені і страждати, поки ворог не змусить нас зібратися разом. Проте, якщо це станеться під тиском агресора, наслідки можуть бути катастрофічними — загибель сотень тисяч, а можливо, й більше людей.
Тому ліпше зараз це зробити, причому навіть ігноруючи всі вимоги, які записані в НАТО і так далі. Доля НАТО вже і так зрозуміла. НАТО у цій ситуації з точки зору ліквідності у веденні сучасної війни не відбулося. Воно не готове просто до сучасної війни. Не такої, яку ведуть зараз Сполучені Штати в Ірані, - це війна минулого століття, і всі це прекрасно побачили.
Адже якщо подивитися на фінансові складові, то це війна, яка будь-яку державу приведе до повного і абсолютного банкрутства. А от війна, яку навчилися вести Збройні Сили України, яку веде Україна, - це війна, яка не просто дає дешево результат, а це дешево отримати перемогу, якщо поруч є союзники. Зрозуміло, що російські і українські ресурси не співставні. Але союзники - ми їм дякуємо. Ми не кажемо, що вони боягузи, ми їм дякуємо за те, що вони допомагають нам. І так і треба вести себе.
Сьогоднішній момент є ключовим, адже він вимагає пояснень: ви або стаєте на бік опору, що дозволить зменшити ваші втрати завдяки здобутим знанням, або ж переживете всі ті труднощі, які випали на долю України. Я навів приклади Макрона, Мерца та Стармера, адже британці першими усвідомили цю істину. Наразі в Німеччині на всіх навчаннях, що проходять навіть у віддалених регіонах, присутні українські експерти. Вони діляться своїм досвідом, показують, як діяти, спираючись не лише на теорію, а на реальний досвід участі у бойових діях, як на передовій, так і в тилу, адже ці аспекти тісно пов'язані між собою.
І якщо цією дорогою йти, безумовно, Європа буде готова для того, щоб відбити будь-який випадковий, невипадковий, фрагментарний чи стратегічно відпрацьований напад. Продовження нинішньої ситуації, так, Європа відіб'є, але дуже дорогою ціною. У тому числі і в скандинавських державах, на Балтиці і все інше. Маючи союзником і партнером Україну, Європа вже не допустить поразки. Але не зібравши сили в один кулак, вона буде дуже дорого платить.
Поки немає оперативного єдиного командування на Європейському континенті, поки не сформовано, хто буде віддавати письмовий наказ про застосування Збройних сил Європейського Союзу, які ще і не створені, Путін може з того скористатись.
Щодо реальної допомоги - ми пам'ятаємо, яку отримали відповідь поляки, коли зверталися до своїх союзників із Антанти в 1920 році під час польсько-більшовицької війни. "Ви дасте нам кавалерію?" - запитали вони у представників французького міністерства закордонних справ. "Дамо, - сказали французи. - Але без людей".
Це стара проблема європейська, я не хочу її перекидати на теперішню ситуацію, тому що Путін значно більш технологічний, ніж Ленін, Троцький і Сталін. А другий момент - Путін може діяти, не чекаючи, наприклад, нового року. Зараз вони знову піднімають градус по лінії бойового зіткнення, намагаються розгортати наступальні активності. Водночас це означає, що в певний момент вони також зможуть перекинути частину свого ресурсу кудись - чи на Сувалки, чи в Естонію, чи ще куди їм заманеться. А можуть просто покачати ситуацію, погрожуючи. Ну, ви знаєте, - чергова російська погроза.
А вам не здається, що Москва в нинішній ситуації у війні проти України принципово вже ні на що не здатна і може воювати тільки шляхом - увага! - 7 жовтня 2023 року, наступне - напад і атаки операції проти Ірану, при цьому створюючи глобальну ситуацію на свою користь. Як ви думаєте, що більше в цій ситуації важить - суєта, яка стосується дій на фронті, чи оці глобальні речі, про які я кажу? Уже ж явно видно закономірність.
Якщо така тенденція повторюється, це свідчить про її плановий характер. Це означає, що те, про що ви говорите, має не лише високу ймовірність, а майже напевно відбудеться. Лише таким чином московський лідер може впливати на ситуацію на російсько-українському фронті, здійснюючи переключення і зміну пріоритетів. Цей вплив не має глобального масштабу; він є фрагментарним і тимчасовим, як показує аналіз поточної ситуації. Якщо це дійсно так, необхідно донести цю інформацію до партнерів і наголосити: або ми об’єднуємо зусилля і швидко завершуємо конфлікт, або кожен із нас поступово буде втягнутий у війну.
Ще одним показником всього цього є дивовижна ситуація. Я не пам’ятаю жодного періоду в історії Ізраїлю, коли країна воювала б так довго. Три роки конфлікту. Арабсько-ізраїльські війни, як правило, тривали один або три місяці. Три роки війни - чи може хтось вірити, що Ізраїль здатен витримати таке протистояння? Це абсурд. Ізраїль опинився на межі своїх можливостей, включаючи те, що в підручниках називають людськими ресурсами.
Якщо це так, то насправді всі мають розуміти, що це дійсно два фронти однієї війни. Що тактика розпалювання вогнищ війни в інших місцях - це стратегія, яку пропонує Кремль. І це означає, що не треба гадати, буде чи не буде Сувальська операція. Я кажу, що вона буде. Буде! І ніхто не чекатиме 2029 року, бо впливати на російсько-український фронт лобовими атаками вже не можна, тому що мобілізують 30 тисяч, а втрачають 35. Не вирішується ця проблема. А от шляхом розпалити війну ще деінде - так, вона змінює ситуацію, бо вона явила зараз кризу глобальну, яка в тому числі трясе Україну.
Отже, саме так вони діють, тому й зустрічаються. Використовуючи різноманітні тактики і механізми на локальному, регіональному та глобальному рівнях, вони прагнуть до впливу. Адже дедуктивний і індуктивний підходи практично ідентичні, якщо говорити про досягнення результатів: чи йти від малих цілей до великих, чи навпаки — в чому різниця? Саме так вони і поступають. Ви запитуєте, хто ці "вони"? Це Москва, Тегеран і Пекін. Хто, як не вони, надихає на напади на невинні міста в Перській затоці з боку Ірану? Ви справді думаєте, що такі дії з'являються лише з Тегерана? А хто ж організував переговори в Ісламабаді, керуючись цими ж принципами? Якщо подивитися на технології, то можна помітити, що вони повторюють стратегії, які використовуються під час переговорів між Росією та Україною.
Лише ці дурні американці так і не зрозуміли нічого. З якою метою туди вирушив Віткофф? Чи справді вони не усвідомлюють, що зосередження на всьому відразу і надія на миттєві результати – це шлях до провалу? Вже ж їх зловили в Анкориджі з цим підходом – намагалися зробити все одночасно. І в Ісламабаді ситуація така ж. Як можна спробувати встигнути все одразу?
Як говорить стара мудрість: давайте рухатися поступово та поетапно вирішувати проблеми. Щось може залишитися невирішеним, але це не стане глобальною перешкодою. Тут, проте, очевидно, що є спроба розширити конфлікт. Трамп обирає цей шлях, піддаючись впливу, і не усвідомлює, що його маневри веде Москва. Пам'ятаєте, як мені часто ставили питання: а Трамп, може, піде? Але куди саме? Чутки про його вихід з російсько-української війни були на поверхні. Чи вийшов він? Сьогодні він знову говорить про те, що все вирішиться вже завтра. А щодо близькосхідної ситуації? Вийде він звідти, як сніг на сонці — його московський керівник тримає міцно, і нікуди він не зможе подітися. Трамп просто йде за тим, куди його ведуть.
