Чи здатен Трамп привести світ до катастрофічних наслідків?

Це питання стало надзвичайно важливим після того, як Трамп вдруге зайняв Білий дім. Він прийшов знову до влади як миротворець, позиціонував себе як лідера, здатного зупинити російську війну проти України та запобігти Третій світовій війні

Напередодні 2026 року він оголосив, що його основна мета - "світ на планеті". Незважаючи на його заяви про мир, другий термін Трампа супроводжується жорсткими заходами. Все більше людей у світі ставлять запитання, яке стало темою цього матеріалу.

Коли люди зможуть отримати на це питання зрозумілу відповідь? Чіткої "дати відповіді" не існує, бо політика Трампа будується на непередбачуваності.

Світ уважно стежить за наслідками його дій у режимі реального часу, де один конфлікт впливає на інший. Проте ситуація на Близькому Сході, що поєднується з масштабною війною в Україні, становить серйозну загрозу для регіону та світу в цілому.

Війна в Ірані, розпочата США та Ізраїлем у лютому цього року, має потенціал призвести до глобальної катастрофи, виступаючи каталізатором для об’єднання регіональних конфліктів у масштабне протистояння між великими державами, зокрема США, Китаєм та Індією. Пряма підтримка, яку надає Путін Ірану як своєму стратегічному союзнику, може суттєво змінити динаміку конфлікту на Близькому Сході. Також варто врахувати інтереси Туреччини, яка уважно стежить за розвитком військових подій у своєму регіоні.

Але, несподівано для багатьох, зʼявився новий учасник, який може кардинально змінити все, що раніш відбувалось в зоні Перської затоки.

Мова йде про Пакистан.

Залучення нових гравців, таких, як Пакистан, розширює зону бойових дій, загрожуючи енергетичній безпеці та світовій економіці. Цю війну пов'язують із війною в Україні, створюючи єдину вісь протистояння, яка реально загрожує світу глобальною катастрофою. Небезпека зростає у разі приєднання до війни Китаю або відкритого залучення росії.

Пряме втручання Пакистану у цю війну, враховуючи, що на даний момент, за даними Стокгольмського інституту дослідження проблем миру (SIPRI), країна володіє ядерним арсеналом, що налічує близько 170 ядерних боєголовок, може суттєво вплинути на розвиток подій.

Ядерний потенціал Пакистану переважно складається з боєголовок, виготовлених на основі збройового урану. Однак країна активно працює над розвитком технологій для виробництва плутонію, що дозволить створювати більш компактні та потужні ядерні заряди. Для доставки ядерних боєголовок використовуються винищувачі, здатні нести вільнопадаючі ядерні бомби, такі як Mirage III/V і китайські JF-17. Крім того, Пакистан має різноманітний арсенал балістичних ракет малої та середньої дальності, зокрема серії Ghaznavi, Shaheen і Ghauri, а також крилаті ракети наземного базування Babur.

Крім того, Пакистан працює над морським компонентом, випробовуючи крилаті ракети Babur-3, що запускаються з підводних човнів для забезпечення потенціалу "іншого удару". Пакистан не дотримується політики "незастосування першим" (No First Use). Ісламабад розглядає ядерну зброю як засіб стримування переважаючих звичайних озброєнь. У квітні 2026 року Пакистан офіційно направив до Саудівської Аравії великий військовий контингент, що включає системи ППО та авіацію. Розгортання сил відбувається на тлі загострення регіонального конфлікту та спрямоване на захист території Королівства Саудівської Аравії у рамках двостороннього пакту про взаємну оборону, підписаного у вересні 2025 року.

Склад і чисельність цього контингенту складає близько 13 000 військових, а також авіаційне формування, що включає від 10 до 18 винищувачів, серед яких є сучасні JF-17 Thunder Block III, а також літаки для підтримки.

Основні сили розміщені на авіабазі імені короля Абдулазіза у Східній провінції Саудівської Аравії, що забезпечує прикриття критично важливої нафтової інфраструктури поблизу Перської затоки. Розгортання військового контингенту Пакистану у Саудівській Аравії є першим випадком активації Угоди про стратегічну взаємну оборону (СВМО), згідно з якою напад на одну з країн прирівнюється до агресії проти обох.

Пакистанські військові підрозділи, які прибули до Саудівської Аравії, використовують передові системи протиповітряної оборони китайського виробництва. Ці системи, включаючи HQ-9 (HQ-9P/HQ-9BE), вже були інтегровані в єдину оборонну архітектуру Пакистану. Зенітно-ракетні комплекси далекого радіусу дії мають можливість перехоплювати літаки, вертольоти, безпілотники та крилаті ракети на відстані до 260 км. Крім того, комплекси середньої дальності HQ-16 забезпечують додатковий рівень захисту в рамках багаторівневої оборони. Згідно з інформацією з медіа, присутність китайських систем ППО в Саудівській Аравії не лише підвищує захист від ракетних атак, але також дозволяє "збирати інформацію" про авіаційні операції в регіоні.

Розгортання пакистанських військових сталося одночасно з дипломатичними ініціативами Ісламабада, який виконує роль посередника в переговорах між Сполученими Штатами та Іраном. Для Саудівської Аравії залучення пакистанських військ є стратегічним кроком до розширення кола гарантів безпеки, у світлі зниження довіри до традиційної підтримки з боку США.

Пакистан -- єдина мусульманська країна, яка має ядерну зброю. Формалізація оборонного союзу, де "напад на одного дорівнює нападу на обох", де-факто надає Саудівській Аравії додаткові гарантії безпеки і підвищує ціну будь-якої зовнішньої агресії. Пакистанські винищувачі та підрозділи ВПС розміщені на авіабазі імені короля Абдулазіза у Східному секторі - ключовому регіоні для нафтової інфраструктури Саудівської Аравії. Це сталося на тлі атак безпілотників і ракет на енергетичні об'єкти королівства. Арабські країни Перської затоки дедалі частіше висловлюють сумніви щодо надійності США як традиційного гаранта безпеки. Залучення Пакистану демонструє прагнення Ер-Ріяда диверсифікувати своїх військових партнерів та спиратися на регіональні ісламські сили.

Пакистан традиційно підтримує дружні зв'язки з Іраном. Іранське керівництво публічно підтримало пакт, назвавши його внеском у колективну безпеку. Однак розміщення військ поблизу іранських кордонів може створити напруженість, якщо дипломатичні зусилля (наприклад, переговори в Ісламабаді) проваляться. Присутність пакистанських сил може бути "стабілізуючим буфером", знижуючи ймовірність прямої конфронтації між Саудівською Аравією та Іраном за рахунок залучення третьої сторони, яку поважають обидва гравці.

Для Пакистану розміщення своїх військових у Саудівській Аравії можна розглядати як форму "військової компенсації" за значні фінансові вливання та інвестиції, які відіграють ключову роль у його економічному розвитку. Протягом багатьох років пакистанські військові навчали особовий склад саудівської армії. Офіційне розгортання військових контингентів переводить цю співпрацю з консультативної площини на рівень спільних бойових дій та підвищення оперативної готовності. У цілому, ситуація в Перській затоці зазнає змін, переходячи від західноорієнтованої системи до більш складної багатополярної структури, де Пакистан виступає як ключовий гравець у безпековій архітектурі Близького Сходу.

Наразі участь Пакистану у справах регіону спрямована на пошук компромісу.

Загроза ядерної катастрофи, ймовірно, більше пов'язана із можливим конфліктом між великими державами, такими як США і Китай, або з ескалацією напруженості між Іраном та Ізраїлем, ніж із діями Пакистану. Останній, за підтримки Китаю, намагається зайняти позицію посередника та миротворця, а не брати безпосередню участь у військових діях у регіоні Перської затоки. Проте це не виключає можливості суттєвих змін у ситуації.

Іран має можливість здійснювати напади на Саудівську Аравію і вже не раз вдавався до цього в контексті конфлікту у Перській затоці. Сьогодні обстановка відзначається безпосередніми військовими конфліктами та ризиком великомасштабної війни в цій частині світу.

Не слід забувати, що 28 березня 2026 року Іран здійснив ракетно-дроновий напад на авіабазу Принц Султан у Саудівській Аравії, де розташовані американські військові. В результаті цього нападу 12 американських військових отримали поранення, а також була знищена частина військової техніки. Протягом березня 2026 року Саудівська Аравія стикалася з серією атак іранських безпілотників і ракет, націлених на її населені пункти. Королівству, разом із Бахрейном, Кувейтом та ОАЕ, доводиться постійно активувати системи протиповітряної оборони для перехоплення іранських повітряних загроз. Існують серйозні занепокоєння, що Саудівська Аравія може бути повністю втягнута у конфлікт, якщо іранські атаки розширяться на важливі порти в Червоному морі.

У даній ситуації пакистанські війська можуть опинитися в центрі прямого військового зіткнення, а сучасні системи протиповітряної оборони з Китаю можуть стати мішенню для іранських ударних засобів.

Ситуація ускладнюється через позицію Саудівської Аравії, Об'єднаних Арабських Еміратів, Кувейту та Бахрейну. Ці країни закликають Сполучені Штати не припиняти операцію "Епічна лють" доти, поки іранський режим не буде повністю ослаблений, адже вони сприймають його як загрозу для власного існування.

Існує реальна небезпека, що ситуація може перерости в глобальну катастрофу внаслідок економічних і геополітичних факторів.

Блокування Ормузької протоки вже спричинило значний підйом цін на нафту. Іран намагався ввести "збір" у розмірі 1 долар за барель для проходу суден під час режиму перемир'я, в той час як США оголосили про власну блокаду з метою позбавити Іран фінансових надходжень.

Іранські удари вже завдали шкоди нафтопереробним установкам і портам в Об'єднаних Арабських Еміратах та Саудівській Аравії, що ставить під загрозу стабільність глобального енергетичного ринку. Пакистан відіграє важливу роль як дипломатичний центр у цьому конфлікті.

Прем'єр-міністр Шехбаз Шаріф разом із командувачем армії Асімом Муніром досягли успіху в організації переговорів між ворожими сторонами.

Пакистан уклав стратегічну угоду в сфері оборони з Саудівською Аравією, проте водночас висловлює критику щодо атак на територію Ірану, прагнучи запобігти розширенню конфлікту до своїх кордонів. Як єдина ядерна країна в ісламському світі, Пакистан виконує роль неформального гаранта безпеки для монархій Затоки в умовах вакууму, що виник через політичну нестабільність США.

На даний момент, станом на 14 квітня 2026 року, конфлікт між США під керівництвом Дональда Трампа та Іраном перебуває в стадії вкрай крихкого перемир'я, яке ледь утримує ситуацію під контролем та запобігає масштабній кризі. Хоча активні бомбардування були призупинені на два тижні, стратегічні наслідки вже вказують на наближення глобальної катастрофи з кількох напрямків. Які ж ці світові загрози та їх наслідки?

Трамп переступив важливу межу, заявивши про можливість повного знищення Ірану. Дискусії щодо атак на ядерні та критично важливі цивільні об'єкти легалізували ідею використання великої сили проти суверенних держав, що, за словами експертів з TheBulletin, може призвести до ядерної катастрофи. Іран фактично контролює Ормузьку протоку, через яку транспортується близько 20% світових нафтових ресурсів. Намагання США реалізувати повну морську блокаду іранських портів вже викликали різкий стрибок цін на нафту, які перевищили 100 доларів за барель.

Тривалий збій постачання може спровокувати глобальну кризу. Треба визнати, що Іран продемонстрував здатність завдавати ударів по ключових вузлах регіону: газовій інфраструктурі Катару, опріснювальних установок і навіть дата-центрах (наприклад, пожежа в AWS у Дубаї). Це ставить під удар економічну модель цілого регіону.

Конфлікт на Сході призвів до зниження довіри між Сполученими Штатами та їх європейськими партнерами, а також виявив слабкі місця арабських держав Перської затоки. Одночасно, напруга в цьому регіоні відволікає західні ресурси від підтримки України, що відкриває нові перспективи для Росії.

Війна на Близькому Сході змушує США перенаправляти військові ресурси, фінансову допомогу та політичну увагу з України на Іран. Трамп висловлював невдоволення тим, що європейські союзники не підтримали військову операцію США проти Ірану, що навіть призвело до роздумів про можливий вихід США з НАТО. Таке послаблення Альянсу є стратегічною метою путіна.

Ескалація в Ормузькій протоці зазвичай піднімає ціни на нафту, що вигідно російському бюджету. Незважаючи на стратегічні вигоди, ц намагався виступати як "посередник": він пропонував Трампу вивезти збагачений уран з Ірану до РФ, щоб уникнути війни, проте Трамп відмовився від цієї угоди. Трамп признавав, що путін може допомагати Ірану у військових діях проти США.

Отже, хоча путін навряд чи дав прямий "наказ" Трампу, розпочати цю війну проти Ірану, маючи на увазі отримати для себе стратегічну вигоду у звʼязку з незадовільним перебігом війни з Україною, але росія створила певні геополітичні умови та сприяла виникненню розбіжностей між союзниками по НАТО і зробила цей конфлікт вигідним для москви, можливо за сценарієм узгодженим з путіним.

Війна створює суттєві загрози для глобальної катастрофи, особливо в економічній та екологічній сферах. Загострення конфлікту може призвести до світової енергетичної кризи внаслідок атак на інфраструктуру, викликати нестачу продуктів харчування через збої у постачанні добрив, а також підвищити ймовірність радіаційного забруднення.

Воєнні конфлікти та атаки на інфраструктуру, зокрема на об'єкт Рас-Лаффан у Катарі, можуть суттєво вплинути на постачання нафти та газу, що, у свою чергу, має потенціал серйозно підірвати світову економіку. Конфлікти також ставлять під загрозу виробництво добрив у регіоні Близького Сходу, що може призвести до глобальної продовольчої кризи.

Масштабні атаки на нафтогазову інфраструктуру, зокрема на підприємства в Саудівській Аравії та Катарі, призводять до значного забруднення атмосферного повітря та вод Перської затоки.

Чи здатен Трамп привести світ до катастрофи, і яку роль у цьому відіграє Путін?

Діяльність Трампа на посаді президента США та його взаємодія з путіним залишаються центральними факторами глобальної нестабільності, проте оцінки експертів щодо "катастрофи" різняться від апокаліптичних прогнозів до сценаріїв жорсткого "нового світового порядку".

Можна визначити ряд ключових аспектів, які, без детального обґрунтування, свідчать про те, що дії Трампа можуть призвести до серйозних криз або навіть катастрофічних наслідків. Серед цих аспектів можна виділити кліматичні зміни, зростання військової напруги та загрозу глобального ядерного конфлікту.

Постійна критика НАТО та вимоги "віддати Гренландію" провокують конфлікти всередині Заходу, що, на думку експертів ВВС, фактично допомагає путіну послабити Альянс.

Яке місце займає Путін у планах Трампа?

Відносини Трампа та путіна можна охарактеризувати як складну гру, де їх інтереси досить часто співпадають. Правда бувають випадки коли жорстко конфліктують.

Що їх обʼєднує - спільна ідеологічна мета. Обидва прагнуть послаблення ліберальних урядів у Європі. Для Трампа це частина внутрішньої стратегії MAGA, для путіна -- спосіб позбутися конкурентної моделі розвитку біля своїх кордонів.

Стосовно війни, розв'язаної путіним в Україні, Трамп продовжує чинити тиск на українську сторону з метою укладення мирної угоди, погрожуючи зупинити допомогу. Путін, у свою чергу, використовує ці переговори для затягування часу, висуваючи завищені вимоги, такі як відмова від НАТО та контроль над Донбасом, які Білий дім наразі вважає неприйнятними.

Поряд із цим, незважаючи на "дружні" заяви, Трамп активно виштовхує Росію з її звичних сфер впливу на Кавказі та Близькому Сході. Путін продовжує бути джерелом гібридних загроз для західної інфраструктури, що спонукає навіть адміністрацію Трампа підвищувати військові витрати.

Аналітики The Economist прогнозують, що цей рік стане годиною крихкого світу і занепаду старого світового порядку. Головна небезпека -- у непередбачуваності Трампа: його дії можуть як випадково спровокувати велику війну через прорахунки (наприклад, з Іраном чи Китаєм), так і стати фундаментом для нового жорсткого поділу світу на сфери впливу.

У найближчому майбутньому ми зможемо отримати відповіді на деякі запитання. Чи зможе Трамп привести світ до глобальної катастрофи? Це питання все ще залишається без відповіді.