Партнерство або підпорядкування: як Китай розширює свій вплив у російській Арктиці.

Арктика все частіше опиняється у центрі міжнародної уваги. Лід, який десятиліттями стримував судноплавство та обмежував доступ до ресурсів, стрімко відступає через зміну клімату. Разом з ним змінюється і політична карта регіону: нові маршрути та можливості для видобутку перетворюють Арктику на простір стратегічного суперництва, що зростає.

У 2024 році стало помітніше військове співробітництво Росії та Китаю в Арктиці. У липні російські та китайські стратегічні бомбардувальники вперше разом патрулювали район біля Аляски. У жовтні китайська берегова охорона вперше вийшла до Арктики для спільного патрулювання з Росією.

На цьому тлі президент США Дональд Трамп знову заговорив про контроль над Гренландією. У січні 2026 року він прямо пов'язав це питання з Росією та Китаєм: "Якщо ми цього не зробимо, Гренландію захоплять Росія чи Китай". А вже у лютому НАТО посилило свою присутність в Арктиці. Генсекретар Північноатлантичного альянсу Марк Рютте пояснив це зростанням військової активності Росії та інтересу Китаю до арктичного регіону.

Телевізійна та інтернет-платформа "Настоящее время", заснована Радіо Свобода для російськомовних глядачів, висвітлює еволюцію співпраці між Росією та Китаєм у цьому регіоні.

На протязі багатьох років Росія підкреслювала важливість того, щоб основні рішення, що стосуються Арктичного регіону, приймалися державами, які там розташовані, зосереджуючи свої зусилля на співпраці в межах Арктичної ради. Водночас Китай активно шукає можливості для зміцнення своїх позицій на Півночі, зокрема через участь у масштабних економічних ініціативах.

Для Пекіну наявність у Арктиці не є виключно економічною вигодою. Ксенія Вахрушева, експертка з Арктичного проєкту екологічної організації Bellona, зазначає, що цей інтерес також обумовлений бажанням Китаю впливати на створення нового балансу сил у цьому регіоні.

Китай виявляє інтерес до Арктичного регіону через його стратегічну важливість, що привертає увагу світових лідерів та найбільших країн. Важливо зауважити, що, за винятком Росії, майже всі країни, що мають вихід до Арктики, є членами НАТО, що підкреслює значення питань безпеки та глобального впливу в цьому контексті. У цій ситуації Китай прагне стати однією з ключових держав, які активізують свої зусилля для забезпечення стабільності та розвитку в регіоні.

Російсько-китайська співпраця в Арктиці почала розвиватися на початку 2010-х років навколо проєкту "Ямал ЗПГ". Це великий газовий проєкт на Ямальському півострові з виробництва та експорту зрідженого природнього газу (ЗПГ). Пізніше він став одним із головних майданчиків взаємодії Москви та Пекіну в регіоні.

Але при цьому Москва не поспішала допускати Китай до регіону: китайським вченим відмовили у проведенні досліджень, а участь китайських верфей у будівництві криголамів російська сторона не підтримала.

Проте, після введення західних санкцій проти Росії у 2014 році у зв'язку з анексією Криму та початком конфлікту на сході України, Москва стала більш активно шукати співпрацю з Китаєм.

У 2015 році Росія уклала угоду з Китаєм, продавши додаткову частку в проєкті "Ямал ЗПГ". Це рішення, в свою чергу, сприяло відкриттю нових можливостей для Пекіна в реалізації його арктичних прагнень.

"Для Китайської національної нафтогазової корпорації це було вигідним комерційним інвестуванням. Російський уряд створив сприятливі умови: надав податкові пільги та інфраструктурну підтримку, включаючи будівництво порту. З комерційного погляду участь Китаю була виправдана", - каже Вахрушева.

У "Білій книзі", опублікованій у 2018 році, Китай вперше визначив себе як "приарктичну державу" та окреслив свою стратегію в цьому регіоні. Уряд представив концепцію "Шовкового полярного шляху", яка інтегрована в ширшу ініціативу "Один пояс, один шлях".

Китай почав активно розвивати співпрацю з арктичними країнами, вкладаючи кошти в транспортну інфраструктуру та енергетичні проєкти, а також посилюючи свою присутність у міжнародних організаціях, пов'язаних з управлінням Арктикою.

У 2019 році Китай підсилив свої інвестиції в російські енергетичні ініціативи, зокрема, придбавши частку в проекті "Арктичний СПГ-2".

Після початку повномасштабної агресії Росії проти України, Китай значно активізував свою діяльність в Арктичному регіоні. Це проявляється, насамперед, в сферах торгівлі, енергетичної співпраці та експлуатації Північного морського шляху, повідомляє Арільд Му.

"[До 2022 року] Росія намагалася, якщо не зупинити амбіції Китаю в Арктиці, то, принаймні, зменшити його вплив. Проте після початку конфлікту та ізоляції Росії, країна значно відкрила свої можливості для Китаю. Це видно з оголошень щодо спільного розвитку Північного морського шляху — теми, яка до [масштабного] конфлікту навіть не обговорювалася", - зазначає Му.

Згідно з інформацією аналітичної компанії Strider Intel, кількість китайських підприємств у арктичній зоні Росії збільшилася з 10 у 2015 році до 359 до середини 2023 року.

Співробітництво Росії та Китаю в Арктиці відбувається не тільки в економічній сфері. Останні кілька років стратегічне значення регіону виходить на перший план.

Сьогодні в Арктиці налічується понад 50 військових баз і інших інфраструктурних об'єктів, що належать Росії та країнам НАТО, при цьому близько половини з них знаходяться під контролем Росії. Багато з цих російських об'єктів були зведені ще в часи Радянського Союзу, але з 2014 року Москва активно займається їх реконструкцією та модернізацією, а також будує нові бази та аеродроми.

Одночасно з цим зростає військова присутність держав НАТО в даному регіоні. Приєднання Фінляндії та Швеції до НАТО у 2023 і 2024 роках фактично розділило арктичну зону на дві приблизно рівнозначні частини: в одній переважає Росія, а в іншій — країни НАТО.

На цьому тлі Москва та Пекін почали активніше демонструвати співпрацю у військовій сфері, розповідає Ілля Шуманов, співзасновник некомерційної аналітичної організації "Арктида", яка займається експертним аналізом та розслідуваннями російської Арктики.

"На даний момент ще зарано стверджувати про повноцінну військову співпрацю між цими державами, але це суттєвий символічний жест, що свідчить про готовність Китаю до співробітництва з Росією, адресований країнам Заходу", - зазначає експерт.

У квітні 2023 року Китайська берегова охорона уклала меморандум про взаєморозуміння з Прикордонною службою ФСБ Російської Федерації, метою якого є посилення співробітництва в галузі морського правозастосування. Ця угода передбачає спільні зусилля у протидії тероризму, незаконній міграції, контрабанді та нелегальному рибальству в арктичних водах.

У 2024 році Росія та Китай провели перше спільне патрулювання стратегічними бомбардувальниками поблизу узбережжя Аляски. У жовтні того ж року Росія та Китай провели перше спільне військово-морське патрулювання.

Хоча у Вашингтоні все частіше сприймають посилення співпраці між Росією та Китаєм в Арктиці як можливу загрозу безпеці, оцінки ризиків в самому регіоні не завжди відповідають американським поглядам.

У дослідженнях, що стосуються арктичної політики, зазначається, що Сполучені Штати сприймають присутність Китаю в цьому регіоні як елемент геополітичної конкуренції, тоді як країни Північної Європи оцінюють цю участь через призму економічної співпраці.

Різниця в оцінці загроз також проявляється у публічних коментарях. Наприклад, у січні 2026 року дипломати з північної Європи заперечили слова президента США Дональда Трампа щодо збільшення військової активності Росії та Китаю в регіоні Гренландії.

У бесіді з Financial Times один із провідних дипломатів підкреслив, що такі заяви не відображають дійсності: "Не існує ні суден, ні підводних човнів".

В офіційних документах Китаю військова присутність в Арктиці не розглядається: основний акцент зроблено на наукових дослідженнях, економічній співпраці, доступі до транспортних маршрутів та освоєнні ресурсів.

"Слід зазначити, що Китай проявляє інтерес до Арктики в основному в контексті досліджень, - зазначає Наїль Фархатдінов, генеральний директор компанії 'Арктида'. - Це більше нагадує експериментальну діяльність та моніторинг, аніж активну політику з метою значного збільшення своєї присутності чи організації масових перевезень."

Одним із найнаочніших прикладів розвідувального інтересу Китаю в російській Арктиці є Північний морський шлях (ПМШ).

Маршрут проходить вздовж північних та східних кордонів Росії та дозволяє помітно скоротити шлях між Азією та Європою - приблизно на 8000 кілометрів. Саме тому він привертає все більше уваги: порівняно з маршрутом через Суецький канал, Північний морський шлях може зробити перевезення коротшими і швидшими.

Довгий час ПМШ залишався майже недоступним через щільну багаторічну кригу. Але інтерес до цього шляху зростає дедалі більше в міру танення льодів.

З середини 2000-х років лід почав відступати у літні місяці, розширюючи навігаційний сезон та відкриваючи нові можливості для арктичного судноплавства. В останні роки навігаційний сезон збільшився до 4-5 місяців, а до 2030-2040 років прогнозують, що шлях може бути судноплавним майже пів року.

Попри амбіції Китаю щодо освоєння Північного морського шляху, до 2022 року його можливості залишалися значно обмеженими. В умовах зростаючого міжнародного інтересу до цього маршруту як до найшвидшого сполучення між Європою та Азією, Росія почала посилювати правила доступу.

У 2018 році в Росії був прийнятий закон, який встановив обмеження на використання іноземних суден для перевезення енергетичних ресурсів. Тепер тільки кораблі з російським прапором мають право транспортувати нафту, газ та вугілля. Незабаром з'явилися нові ініціативи, які пропонують допуск до цих перевезень лише для суден, побудованих на території Росії.

У 2022 році уряд Росії виділив $29 мільярдів на реалізацію проекту до 2035 року. Цей план передбачає трансформацію Північного морського шляху в основний коридор для експорту арктичних ресурсів, а також розвиток портової інфраструктури в цьому регіоні.

Але на тлі санкцій та міжнародної ізоляції, що були запроваджені після повномасштабного вторгнення РФ в Україну в 2022 році, Москві довелося шукати співробітництва на сході.

У перший рік повномасштабної війни проти України обсяги транзитів через Північний морський шлях знизилися майже на 50%. Проте, вже у 2023 році Росії вдалося відновити обсяги вантажоперевезень на рівні 2021 року. Ці результати в значній мірі стали наслідком перенаправлення вантажопотоків російськими компаніями, а не через зростання зацікавленості з боку закордонних партнерів.

Експорт російського зрідженого природного газу та нафти до Китаю через Північний морський шлях традиційно складав значну частину вантажів, які проходять цим маршрутом. Проте в 2023 році цей показник досяг рекордних 93% від загального обсягу трафіку.

До 2024 року основний обсяг транзитних вантажів Північним морським шляхом був майже повністю зосереджений на маршрутах між Росією та Китаєм: 95% вантажів переміщувалося з Росії до Китаю, тоді як приблизно 4% - у зворотному напрямку. У 2025 році ця тенденція залишилася, хоча з'явилися деякі окремі рейси в інші напрямки.

Хоча участь Китаю в ПМШ допомогла Росії зберегти вантажопотік на рівні, близькому до довоєнного, відхід західних партнерів суттєво обмежив можливості його подальшого розширення.

У 2021 році Володимир Путін визначив амбітну мету збільшити вантажообіг по Північному морському шляху до 80 мільйонів тонн до 2024 року. Ця мета також була включена у "План розвитку Північного морського шляху до 2035 року" та в рамках федерального проєкту "Розвиток ПМШ".

Проте, за даними 2025 року, обсяг перевезень склав приблизно 37 мільйонів тонн, що є незначним зниженням порівняно з 37,9 мільйона тонн у 2024 році. Це свідчить про те, що реальний вантажообіг залишається більш ніж удвічі нижчим за заплановану ціль у 80 мільйонів тонн, що вказує на істотну диспропорцію між амбіціями Москви щодо розширення Північного морського шляху та фактичними темпами його розвитку.

"Очевидно, що найближчим часом ми не побачимо значного зростання вантажопотоку ПМШ, оскільки немає ознак формування нових економічних партнерств із Росією", - пояснює Ілля Шуманов.

Через санкції Росія також зіткнулася з нестачею сучасних технологій та даних, необхідних для метеорологічного моніторингу, льодової розвідки та навігації на ПМШ. На допомогу прийшли китайські компанії і стали активніше брати участь у створенні комунікаційної та навігаційної інфраструктури та постачанні необхідних систем та даних.

Росія продовжує працювати над власними рішеннями, але обмеження на доступ до новітніх технологій сповільнюють цей розвиток. Як наслідок, країна стає дедалі більш залежною від китайських технологій та інформації, зокрема в галузі супутникового моніторингу Арктичного регіону.

Хоча російські урядовці та державні медіа намагаються представити співпрацю з Китаєм як рівноправну, насправді Росія виявляється в слабкій позиції щодо контролю та впливу на маршрути, зазначає Шуманов.

"Продавець залежить від покупця. І подальше зниження ціни - це поразка в правах російських платників податків, тому що це буде менш вигідно для російської економіки, - каже Шуманов. - І коли ми говоримо про залежність від одного економічного партнера, коли ми всі яйця в один кошик складаємо, ми розуміємо, що Китай починає диктувати".

Водночас Китай активно нарощує свої можливості для діяльності в полярних морях. У країни є щонайменше п’ять дослідницьких криголамів, які регулярно відправляються до Арктичного регіону. Однак точна інформація щодо кількості нових криголамів, які Китай планує побудувати або вже перебувають у стадії будівництва, не розголошується в публічних джерелах.

Офіційно китайські криголами в першу чергу використовуються для наукових досліджень та полярних експедицій. Проте кордон між науковою та розвідувальною діяльністю в Арктиці стає менш очевидним у міру поширення технологій подвійного призначення на дослідницьких судах, зазначає дослідник Арктики Павло Дев'яткін.

За даними The New York Times, Росія також висловлювала стурбованість можливою розвідувальною активністю Китаю в російському секторі Арктики.

Крім того, Пекін активно працює над вдосконаленням технологій для створення більш потужних суден. У 2025 році одна з китайських суднобудівних компаній презентувала концепцію багатофункціонального атомного криголама, який має довжину близько 165 метрів і водотоннажність приблизно 30 тисяч тонн. Проте наразі це лишень проєкт, і інформації про початок його будівництва поки що немає.

На даний момент атомні криголами сьогодні є лише в Росії: вісім таких суден перебувають в експлуатації. Жодна інша арктична країна, включаючи США і Канаду, атомних криголамів не має.

Якщо Китай реалізує проект з будівництва атомного криголама, Росія втратить свій статус як єдиної держави, що має атомний флот для роботи в умовах криги. Дослідник Наїль Фархатдінов підкреслює, що зміни клімату мають суттєве значення в цьому контексті. "Вивільнення Арктики від льодових покривів не означає, що цей регіон стає цілком доступним для судноплавства. Навпаки, льодові умови стають все більш непередбачуваними та нестійкими, що створює необхідність у більш потужних і надійних судах", - зазначає він.

Залучення Китаю до розвитку криголамного флоту та Північного морського шляху значною мірою викликане потребами в енергетичних ресурсах. Участь у російських ініціативах дозволяє Пекіну зміцнювати свої довгострокові постачання та розширювати різноманітність імпортних джерел. Протягом останнього десятиліття Китай став одним із ключових інвесторів у російську енергетику.

Активна участь Китаю в російських арктичних ініціативах стартувала в 2013 році, коли китайська державна нафтогазова корпорація CNPC отримала 20% частки в проекті "Ямал ЗПГ".

У 2019 році дві найбільші китайські державні нафтогазові компанії - CNPC та CNOOC - купили ще по 10% у проєкті "Арктик СПГ-2". Так Китай став одним із головних іноземних учасників російських енергетичних проєктів в Арктиці. При цьому йшлося не лише про інвестиції. Китай також отримував доступ до російських ресурсів та можливість розраховувати на довгострокові постачання газу.

Після запровадження перших американських санкцій проти "Арктик СПГ-2" у 2023 році поставки з проєкту виявилися обмеженими. У 2024 році Китай практично не отримував зріджений газ з "Арктик СПГ-2", однак у серпні 2025 року прийняв першу партію з проєкту. До вересня до Китаю надійшло вже три такі вантажі.

Значною мірою завдяки Китаю цей проєкт продовжує свою діяльність, - підкреслює дослідник Наїль Фархатдінов. - При цьому "Арктик СПГ-2" не працює на повну потужність. Внаслідок санкцій запуск другої та третьої ліній було затримано, а в 2025 році проєкт почав постачати зріджений газ до Китаю. На сьогодні Китай залишається єдиним відомим споживачем газу з цього проєкту.

Китай продовжував активно купувати російський зріджений газ з різних проектів. У період з січня по серпень 2025 року країна імпортувала приблизно 4,1 млн тонн цього газу, що зробило її найбільшим споживачем зрідженого газу з Росії.

Хоча співпраця з Китаєм щодо проєкту "Арктик СПГ-2" триває, низка інших енергетичних проєктів - "Мурманський СПГ" та "Обський СПГ" - були відкладені на невизначений термін, у тому числі через недостатню підтримку з боку Пекіну.

"Інвестиційна стратегія Китаю характеризується обачністю та прагматизмом. Пекін уникає ризикованих ініціатив, які передбачають масштабні зусилля у сферах, де ще не існує значної інфраструктури, таких як будівництво залізничних ліній чи освоєння нових родовищ. Такі проекти для китайських інвесторів є занадто витратними та непередбачуваними. Натомість, інвестиції в території з уже налагодженою інфраструктурою вважаються більш вигідними, оскільки пов’язані з меншими ризиками," - зазначає Наїль Фархатдінов.

Яскравим прикладом є газопровід "Сила Сибіру-2". Хоча переговори тривають вже кілька років, і у 2025 році був підписаний меморандум, Китай не проявляє активності щодо повної реалізації цього проєкту. Сторони все ще працюють над узгодженням цін на газ, умовами постачання та розподілом витрат на будівництво.

У 2026 році Пекін інтегрував розробку проєкту до свого плану розвитку на період з 2026 по 2030 роки, однак остаточна угода щодо будівництва та терміни його початку залишаються невизначеними.

Російській владі важливо демонструвати, що країна не є ізольованою в Арктичному регіоні. Тому будь-які прояви зацікавленості з боку Китаю, такі як участь у Східному економічному форумі чи візит китайських представників до Мурманська для обговорення арктичних питань, є вигідними для Москви. Проте, на думку Фархатдінова, ці контакти ще не вказують на реальну економічну присутність. Важливо розрізняти між публічним інтересом і справжніми інвестиціями. Китай дійсно проявляє зацікавленість до російської Арктики, але стверджувати, що його присутність там вже є значною, було б передчасно.

Обережність Китаю помітна і в проєктах видобування критично важливих мінералів. Для Пекіну нікель, мідь, літій та рідкісноземельні елементи - важлива сировина для виробництва акумуляторів, електромобілів та електроніки.

Після 2022 року ці ресурси стали ще більш критичними для Росії. Санкційні обмеження суттєво ускладнили доступ до західних технологій і постачань. У відповідь на це Росія змушена була шукати нові родовища, розвивати власні потужності з переробки та шукати альтернативи імпорту. У цьому контексті російські компанії почали активніше шукати нових партнерів, зокрема в Китаї. Однак більшість запланованих проєктів або були скасовані, або зіштовхнулися з тривалими затримками.

На початку 2023 року потужна китайська будівельна компанія вела переговори щодо співпраці з "РосТитаном" для розробки Піжемського родовища, яке розташоване в Республіці Комі. Це родовище є одним з найбільших у світі за запасами титану та кварцових матеріалів.

Проєкт передбачає створення нової залізничної лінії та розширення глибоководного порту для вивантаження товарів. Запланована реалізація проєкту на 2026 рік, проте на цей момент роботи ще не розпочато.

Санкції та пов'язані з ними обмеження змушують російські компанії шукати нові форми співпраці з китайськими партнерами. Наприклад, "Норнікель" планував перенести частину мідної переробки до Китаю. У 2025 році "Норнікель" продовжував переговори про створення спільного підприємства в Китаї, проте на початку 2026 року початковий китайський партнер вийшов із проєкту, і компанія почала шукати нового.

Кілька проєктів за участю Китаю зазнали фінансових труднощів після того, як Пекін посилив правила щодо міжнародних платежів з Росією. Наприклад, спільний китайсько-російський проєкт, що передбачає розробку найбільшого вугільного родовища в Забайкаллі, відомого як Зашуланське, виявився без фінансування через нестачу коштів.

"Після 2022 року ситуація з китайськими інвестиціями в російську частину Арктики поступово почала змінюватися. Частина проєктів була фактично згорнута, частина залишилася на рівні амбіцій, а деякі були перенесені на пізніший термін, - каже Фархатдінов. - При цьому є проєкти, які технологічно неможливо просто зупинити. Це не завод, де можна вимкнути світло і просто взяти та законсервувати - це означало б остаточно втратити вкладені інвестиції. Тому для держави та великих корпорацій, які працюють в Арктиці, це залишається певним тягарем та складністю, на які доводиться зважати".

Китай відіграв важливу роль у зусиллях Росії відновити власне виробництво літію. Спільне підприємство "Полярний літій", яке створене російськими промисловими гігантами "Норнікель" та "Росатом", уклало угоду з китайською компанією. Метою цього партнерства є дослідження характеристик руди на Колмозерському літієвому родовищі, а також розробка технологій для її збагачення і виробництва літієвих продуктів.

Літій часто охарактеризовують як "сучасну нафту" завдяки його важливій ролі у новітніх технологіях. Однак, незважаючи на наявність великих запасів, видобуток цього металу в Росії був припинений ще у 1997 році. Після 2022 року ситуація стала ще гіршою: провідні постачальники літієвої сировини, такі як Чилі та Аргентина, зупинили експорт до Росії.

"Вочевидь, російська сторона стикається з браком фінансування, технологічних рішень та надійних споживачів для розробки літієвих родовищ. Саме тому вона змушена залучати китайські компанії до видобутку цього стратегічного ресурсу, як неодноразово зазначали представники "Росатому", - зазначила норвезька екологічна організація Bellona.

Родовище, що розробляється Ловозерське (Колмозерське) розташоване в безпосередній близькості від населених пунктів та інфраструктури, що робить його особливо привабливим для промислового освоєння.

Проте саме в цьому регіоні протягом багатьох поколінь саамі практикували традиційні заняття, такі як розведення оленів, риболовля, полювання та збір диких рослин.

Корінні народи висловлюють занепокоєння щодо потенційних загроз, пов'язаних із співпрацею між Росією та Китаєм. Правозахисник Павло Суляндзіга підкреслює, що китайські підприємства, зазвичай, ігнорують міжнародні норми, що регулюють права корінних народів та людські права загалом.

"Китайські підприємства практично завжди надають одну й ту ж відповідь: ми виконуємо закони цієї країни. А якщо ви вважаєте, що це не так - звертайтеся до суду. Проте в авторитарних державах судова система рідко стає на бік місцевих жителів," - зазначає він.

Екологи та представники корінних народів Півночі побоюються, що розширення видобутку ресурсів в Арктиці може посилити навантаження на тендітні тундрові екосистеми, водні джерела та території традиційного природокористування. Для корінних народів такі зміни ставлять під загрозу традиційні практики - оленярство, рибальство та полювання.