Аналітичне інтернет-видання

Напередодні переговорів із Трампом: про що ведуть переговори Сі та Путін.

Хоча зустріч між керівниками Китаю, США та Росії ще не відбулася, підготовка до неї вже активно триває. 18 листопада в китайському Шеньчжені Сі Цзіньпін провів переговори з Володимиром Путіним, за день до запланованого тристороннього саміту, у якому також братиме участь президент США Дональд Трамп.

Ця зустріч стала п'ятою конферецією між лідерами Китаю та Росії з початку року. Хоча офіційні комюніке були зосереджені на двосторонньому співробітництві, економічних зв'язках та підтримці міжнародної стабільності, світові ЗМІ аналізують ці події в значно більш широкому контексті. Вони обговорюють не лише майбутнє відносин між трьома країнами, але й вплив війни Росії проти України, а також потенційні зміни в основах міжнародної безпеки.

Як зазначає видання Reuters, майбутній тристоронній саміт уже викликав порівняння з Ялтинською конференцією 1945 року. Причина не лише у тому, що за одним столом мають опинитися лідери трьох великих держав. У Європі та Азії виникають побоювання, що вони можуть обговорювати питання, які безпосередньо стосуються інших країн, без їхньої участі. Особливо гостро це питання постає для України, яка продовжує протистояти російській агресії.

Водночас самі переговори мають різне значення для їхніх учасників. Росія прагне закріпити свій статус держави, без якої нібито неможливо вирішувати питання міжнародної безпеки. Китай намагається продемонструвати дипломатичний вплив і здатність організовувати переговори між конкурентами. Сполучені Штати, своєю чергою, розглядають зустріч як можливість обговорити одразу кілька міжнародних криз. Проте ці інтереси не обов'язково передбачають готовність до спільних рішень.

Які теми обговорювали Сі та Путін?

На саміті Азійсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС) відбулися зустрічі між лідерами Росії та Китаю. Як повідомляє AFP, російські чиновники напередодні зазначили, що обговорення зосередиться на питаннях енергетичної та фінансової співпраці, а в подальшому у більш вузькому колі буде піднято ряд зовнішньополітичних тем, включаючи ситуацію в Україні та Північній Кореї.

Публічні заяви засвідчили прагнення продемонструвати сталість російсько-китайських відносин. Путін наголосив, що зовнішньополітична взаємодія Москви та Пекіна розвивається стабільно й позитивно, а Сі виступив за поглиблення співпраці між двома країнами. За повідомленнями AFP, китайський лідер також закликав активізувати контакти між урядами, парламентами, військовими та політичними партіями двох держав.

Однак особливу увагу міжнародної преси привернули не лише двосторонні переговори, а й виступи обох лідерів перед учасниками АТЕС. Вони дозволили побачити, з якими політичними та економічними позиціями Пекін і Москва підходять до майбутньої розмови з Вашингтоном.

Згідно з інформацією Reuters, Сі Цзіньпін намагався позиціонувати Китай як активного підтримувача відкритої міжнародної торгівлі та надійного партнера в економічному співробітництві на фоні тарифних заходів, запроваджених адміністрацією Трампа. Лідер Китаю закликав до підтримки багатосторонніх торгових угод, забезпечення стабільності в глобальних виробничих ланцюгах і боротьби з протекціонізмом. Він також пообіцяв подальше відкриття китайського ринку та інвестиції в інноваційні технології.

Однак така риторика не вирішує проблеми, що існують між Китаєм і його західними комерційними партнерами. Сполучені Штати та Європейський Союз висловлюють незадоволення китайською економічною стратегією, вказуючи на значні торговельні профіцити, підтримку держави для промисловості та потенційні ризики, пов'язані з надмірною залежністю від китайських виробничих ланцюгів. Напередодні саміту Вашингтон також оголосив про нові обмеження, які ускладнюють доступ Китаю до передових технологій у сфері штучного інтелекту.

Натомість, Путін зосередив свою увагу на обговоренні західних санкцій та економічної гегемонії. Він підкреслив, що політика санкцій виявилася неефективною у стримуванні розвитку країн, на які вона спрямована. Окрім того, президент Росії зробив жорстку заяву на адресу Європи, зазначивши її очевидний занепад.

Як зазначає Financial Times, під час свого виступу на бізнес-форумі АТЕС, Путін пропагував концепцію розширеного євразійського партнерства. Він виступив з закликом до зміцнення економічних зв'язків з країнами Азії, Близького Сходу та Африки, подаючи їх як альтернативу домінуючим західним економічним зв'язкам. Проте, видання також звертає увагу на різницю у сприйнятті двох лідерів на заході: виступ Путіна привернув меншу увагу, ніж виступ Сі Цзіньпіна.

Чому Путін вирішив провести зустріч із Сі перед початком тристороннього саміту?

Безумовно, порядок зустрічей має важливе дипломатичне значення. Передусім, Москва та Пекін отримали шанс обговорити свої двосторонні стосунки без участі США. Але варто зазначити, що зустріч Сі та Путіна не стала чимось унікальним у контексті їхніх відносин. Як зазначає Euronews, це вже п’ятий контакт між лідерами в рамках офіційних зустрічей у 2026 році, включаючи один відеодзвінок.

У матеріалі, підготовленому для Стокгольмського центру східноєвропейських досліджень, аналітикиня Німецького інституту досліджень Китаю Mercator Institute for China Studies (MERICS) Єва Зайверт вказала на те, що ініціатива з боку Москви поставила Сі Цзіньпіна в незвичне становище. На її думку, Росія сподівалася на формат, який дозволив би обговорити українське питання серед великих держав. Проте Китай має свої причини уникати такого розвитку подій, оскільки Пекін не прагне брати на себе відповідальність за наслідки переговорів стосовно війни в Україні.

Інший момент звертає увагу директор Берлінського центру Карнегі, що спеціалізується на дослідженнях Росії та Євразії, Олександр Габуєв, якого цитує видання Financial Times. Для Володимира Путіна участь у переговорах з президентами США та Китаю є важливою сама по собі, оскільки підвищує його дипломатичний статус.

Україна між інтересами трьох держав

Українська проблема виявилася одним з ключових джерел занепокоєння напередодні саміту. Як повідомляє The Guardian, спочатку представники США натякали, що конфлікт Росії з Україною не буде обов'язковим пунктом для обговорення під час тристоронніх переговорів. Проте згодом Трамп особисто висловив бажання включити цю тему в обговорення, поряд з питаннями ядерного роззброєння, війни в Ірані та торговельними аспектами.

Це викликало додаткові побоювання щодо формату майбутньої зустрічі. Президент України раніше застерігав від перетворення переговорів на нову Ялту з перерозподілом сфер впливу. Його застереження стосувалося можливості обговорення українського майбутнього без безпосередньої участі Києва.

Водночас позиція Китаю щодо включення українського питання до переговорів залишається стриманою. The Guardian повідомляє, що президент Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр після нещодавньої зустрічі із Сі розповів про роздратування китайського лідера, коли йшлося про можливе обговорення України у тристоронньому форматі.

Це важливий нюанс: попри тісні відносини з Москвою, Пекін не обов'язково зацікавлений у тому, щоб саме українська війна визначала порядок денний саміту, який Китай організовує на власній території. Як зазначає Associated Press, для Китаю дипломатична цінність зустрічі може полягати передусім у її символізмі. Водночас участь у переговорах щодо України, ядерного контролю чи Ірану створює ризик втягнення Пекіна у питання, щодо яких він не прагне брати на себе додаткові зобов'язання.

Цю суперечність детальніше розглядають експерти Atlantic Council у спеціальному аналізі. Колишній посол США в Україні, старший директор Євразійського центру Atlantic Council Джон Гербст вважає, що Путін зацікавлений у створенні переговорного середовища, у якому великі держави визначатимуть майбутнє менших країн. На думку експерта, Москва хотіла би заручитися підтримкою Сі для посилення американського тиску на Україну. Гербст також звертає увагу на попередні рішення адміністрації Трампа, які він оцінює як сприятливі для російських інтересів, зокрема у сферах енергетики, санкцій та супутникових технологій.

Водночас Ендрю Пік, директор Геостратегічної ініціативи Atlantic Council, висловлює інший погляд на цю ситуацію. Він вважає, що Китай може підтримувати розвиток подій у війні таким чином, щоб Росія зберегла свій міжнародний авторитет і вплив у сфері безпеки Центральної та Східної Європи, проте без перетворення її на наддержаву, яка б конкурувала зі США та Китаєм. Крім того, Пік підкреслює потенційні дипломатичні вигоди від залучення Китаю до мирних переговорів щодо України. У разі, якщо Вашингтон вирішить скористатися китайським впливом для того, щоб спонукати Москву пом'якшити свої вимоги щодо Донбасу або питань європейської безпеки, Китай матиме можливість висунути свої умови в обмін на це.

Financial Times у своєму матеріалі "Світ очима Китаю" пропонує унікальний погляд на окремий аспект китайської політики. Видання досліджує амбіції Пекіна щодо розширення свого впливу на міжнародні інституції та формування глобальних стандартів управління. Однак стримана реакція Китаю на конфлікти в Україні та Ірані викликає сумніви щодо його готовності взяти на себе відповідальність за вирішення міжнародних криз.

Чи може ця зустріч перетворитися на "нову Ялту"?

Порівняння з Ялтинською конференцією з'являються одразу в кількох міжнародних виданнях, зокрема Reuters, The Guardian, Euronews та Financial Times. Утім, між історичною аналогією та реальними результатами майбутніх переговорів існує суттєва різниця. Сам факт зустрічі трьох лідерів ще не означає, що вони мають спільне бачення міжнародного порядку або готові укласти масштабну угоду про розподіл впливу.

Як зазначає Financial Times у матеріалі "Yalta 2.0?", символічне значення зустрічі може виявитися більшим за її практичні результати. Навіть якщо лідери не досягнуть конкретних домовленостей, сам формат переговорів матиме політичний резонанс для України, Тайваню та держав Близького Сходу. Водночас міжнародні оглядачі звертають увагу на принципову відмінність нинішньої ситуації від 1945 року. Сучасні держави мають інші можливості для самостійного політичного та військового спротиву, а міжнародні відносини не обмежуються рішеннями кількох великих столиць.

Більш того, інтереси Китаю та Росії суперечать одна одній у кількох важливих аспектах. Обидві країни продовжують змагатися в торгівлі, технологічних інноваціях та доступі до стратегічних ресурсів. Незважаючи на політичну близькість до Китаю, Росія має свої власні вимоги щодо безпеки в Європі. З іншого боку, Сполучені Штати намагаються ініціювати обговорення контролю над ядерними озброєннями, однак Китай вже тривалий час відмовляється брати участь у тристоронніх переговорах про їх скорочення на тих же умовах, що й Росія та США.

Екс-помічник державного секретаря США з питань Європи та Євразії Деніел Фрід у своєму аналізі для Atlantic Council підкреслює, що європейські союзники, перш за все, уважно стежитимуть за тим, чи планують учасники саміту обговорювати питання безпеки без участі країн, яких ці рішення безпосередньо стосуються. Тим не менш, навіть скромні угоди щодо контролю над озброєннями можуть отримати обережну підтримку від європейських столиць.

Для України тема нової Ялти має не лише історичне, а й практичне значення. Це питання пов'язане з можливістю того, чи зможуть переговори між США, Росією та Китаєм стати основою для додаткового механізму міжнародної дипломатії, або ж, навпаки, привести до спроб ухвалення рішень щодо безпеки України без участі Київських представників.

Що можна передбачити під час переговорів 19 листопада?

Незважаючи на великий інтерес до ситуації в Україні, майбутня тристороння зустріч Трампа, Сі та Путіна має більш широкий міжнародний контекст. Серед питань, які обговорювалися перед самітом, можна виділити контроль за ядерною зброєю, конфлікти в Україні та Ірані, торговельні розбіжності між США та Китаєм, а також питання стратегічної стабільності.

Одним із найбільш предметних напрямів потенційного діалогу є контроль над ядерними озброєннями. У лютому 2026 року завершився термін дії договору New START, який обмежував стратегічні ядерні арсенали США та Росії. Відтак майбутній саміт відбувається за відсутності чинного двостороннього договору, який встановлював би аналогічні кількісні обмеження для двох найбільших ядерних держав. Для Вашингтона це створює додатковий стимул обговорювати нові механізми контролю над озброєннями, зокрема із залученням Китаю.

Проте саме в цьому контексті виразно проявляються істотні відмінності між сторонами. Пекін вже тривалий час не визнає можливості участі у тристоронніх переговорах щодо зменшення ядерних запасів на тих же умовах, що й США та Росія. Представники Китаю обґрунтовують свою позицію тим, що їхній ядерний арсенал значно менший у порівнянні з американським і російським.

Економічний аспект переговорів має не менш важливе значення, особливо у контексті відносин між Вашингтоном і Пекіном. Як зазначає Atlantic Council, напередодні саміту загострилися розбіжності стосовно доступу китайських компаній до передових американських технологій, зокрема в сфері напівпровідників та штучного інтелекту. Водночас Китай продовжує утримувати значні позиції у видобутку та, зокрема, переробці рідкоземельних елементів, які є критично важливими для виробництва електроніки, військових систем та сучасних енергетичних рішень.

Для Росії економічний аспект саміту має своєрідне значення. Москва намагається зберегти торговельні відносини з Китаєм, сприяти розвитку енергетичного експорту та створювати фінансові механізми, що допомагають зменшити вплив західних санкцій.

Війна в Ірані може стати самостійною темою для обговорення. Її можливе включення до майбутніх переговорів відображає різноманітність інтересів США, Китаю та Росії на Близькому Сході, як і їх спільну зацікавленість у забезпеченні стабільності в регіоні.

Таким чином, для України має значення не лише те, чи піднімуть лідери питання російсько-української війни, а й в якому контексті це буде зроблено. Навіть якщо не буде досягнуто значних угод, зустріч трьох керівників може мати вплив на подальший розвиток дипломатичних зусиль. Для Києва залишиться важливим, чи зосередяться переговори лише на обміні думками, чи створять можливості для нових ініціатив щодо завершення конфлікту — і чи матиме Україна змогу брати участь у їхньому формуванні.

Читайте також