Перший уряд Арахамії? Чому адміністрація президента змінює розстановку сил?
Зміна прем'єра й уряду -- та синиця в руках, якою Володимир Зеленський змушений задовольнятися замість журавля виборів в осінньому небі. Зірки зійшлися. Європа дала гроші. НПЗ і російські танкери палають. Власники квартир, кімнат і готелів на ПБК, які пили кров з усіх радянських, українських, а згодом і російських громадян, суворо покарані. А полякам, до яких завжди було двоїсте ставлення, президент дав сувору відповідь. Кожна електоральна група одержала свій енергетик, а всі разом замість приреченості на мир за рахунок компромісів окрилилися ідеєю миру через перемогу.
Соціологічні дослідження підтвердили настрої в суспільстві, і результати опитувань з коментарем: "Ситуація наразі вражаюча, все демонструє зростання", були представлені президентові. Згідно з даними групи "Рейтинг", у червні 45% українців визнали, що країна рухається в правильному напрямку, тоді як у лютому таких було на 6% менше. 78% наших громадян з оптимізмом дивляться на майбутнє України, що свідчить про зростання на 5% за останні півроку. 68% українців підтримують діяльність президента Володимира Зеленського, а 32% опитаних готові проголосувати за нього в першому турі виборів.
Це плато лідера, "який проведе нас крізь війну" (попри серйозні корупційні скандали в його найближчому оточенні, проблеми мобілізації тощо): рік тому у Зеленського був практично такий самий показник, однак у Залужного тоді було 25%, а зараз -- 16%. Саме на цій хвилі була готовність піти на вибори. Адже їх проведення на тлі воєнного стану забезпечувало концентрацію адміністративного, фінансового, силового та медійного ресурсів в одних руках.
Для того щоб уникнути несподіванок і впевнено здобути перемогу в першому турі, Зеленському потрібно було розв'язати два ключові питання. По-перше, йому слід було усунути з конкурентної арени серйозних суперників: діючого посла у Великій Британії Валерія Залужного, керівника Офісу президента Кирила Буданова та міністра оборони Михайла Федорова. Федоров швидко відмовився від амбіцій щодо президентства, оголосивши про це не лише своїй команді, але й публічно в останніх гучних інтерв'ю. Залужний натомість дав зрозуміти, що ситуація не така проста. А Буданов прямо зазначив: якщо Залужний вирішить балотуватися, то і йому доведеться знятися з перегонів. Він вважав, що голоси виборців Залужного не перейдуть до Зеленського, а саме до Буданова. Цю хитрість президент, безумовно, зрозумів і усвідомив, що позбутися Залужного та Буданова в можливих осінніх президентських виборах йому не вдасться.
Ще однією серйозною перешкодою виявилась відсутність готових змін до виборчого законодавства. Давид Арахамія, після обговорень із віцеспікером парламенту Олександром Корнієнком, який відповідає за підготовку цих змін, повідомив президентові, що реалізувати ці зміни до середини жовтня неможливо. Таким чином, свято волевиявлення, ймовірно, буде перенесено на весну.
Тека під назвою "Вибори під час воєнного стану" завжди на столі президента ще з однієї причини: основні його конкуренти -- навіть не Залужний і Буданов, а час і рейтинг. Соціальні психологи впевнені: поки йде війна, виборець судить Зеленського як Верховного головнокомандувача й гаранта безпеки -- і цей час працює на президента. Але той-таки час виставить рахунок, коли війна закінчиться й суспільство почне оцінювати вже не лідера війни, а політика, з якого є за що спитати. Тим паче якщо умови миру будуть непростими й несправедливими для України. Технологи Банкової це чудово розуміють, а Зеленський заради збереження й зміцнення влади завжди готовий ризикувати. Причому не лише з виборами.
Карта вже зіграла свою роль! І якщо ти не вмієш грати в покер, чому б не спробувати свої сили в дурня? Адже рейтинги можна перетворити на підсилення уряду, який має стати основою для майбутніх виборів. Чи можемо ми справді вірити, що уряд змінюється лише для того, щоб краще підготуватися до зимового періоду? Хіба що це не може забезпечити перший віцепрем'єр і міністр енергетики Денис Шмигаль, який володіє всіма тонкощами комунікації з донорами і знає енергетичний сектор, як свої п'ять пальців? Чим може доповнити його, з огляду на його специфічну, але обмежену експертизу, досвідчений спеціаліст і шанований "білий комірець" Сергій Корецький, голова НАК "Нафтогаз України"? Чи дійсно уряд посилить позицію міністра оборони з поліціянтом? Чи, може, "кат" на чолі СБУ? Чи залишиться на своєму місці недоторканний голова Держфінмоніторингу Філіп Пронін? Але, принаймні, є активність!
У неділю без попереджень і вагань президент оголосив про зміну уряду. І вчора парламент уже проголосував за відставку прем'єра Юлії Свириденко, яку привів на цю посаду екскерівник ОПУ Андрій Єрмак. Відповідно до закону всі міністри перейшли у статус в.о., й найближчими днями Рада планує затвердити нового прем'єра, Кабмін загалом, а також двох міністрів -- іноземних справ і оборони, яких подає на затвердження депутатам особисто президент. Голосів за призначення очільника СБУ досі немає.
Рішення про відставку уряду ухвалювали в екстравузькому колі. Навіть керівник ОПУ був далекий від подробиць на відміну від Давида Арахамії, Рустема Умєрова та Андрія Єрмака -- на дистанційці. Рішення, безперечно, ухвалював Зеленський, але ключову роль у підготовці цього кроку відігравав голова парламентської фракції "Слуга народу" Давид Арахамія. Ця людина з комерційної інфекції, за бурхливим поширенням якої було весело спостерігати, перетворилася на нову опору президента. Колишній керівник президентського офісу Андрій Єрмак відійшов від активної участі у формуванні актуального порядку денного влади. Він досі поруч із президентом, але не під рукою. А з колективним "Єрмаком", розсмиканим на Умєрова, Буданова, Литвина, Татарова, Поклада et cetera, президентові працювати некомфортно. У кожного своя роль, але колектив не може бути майстер-ключем. А Арахамія може.
У Буданова не було наміру зайняти місце Єрмака в його тіньовій ролі, яку той роками приміряв, немов мільйони листків капусти. Натомість Арахамія мав на це плани. Пів року тому він опинився в ситуації, подібній до вибору між Сциллою і Харибдою. З одного боку, президент не бажав його бачити, вважаючи зрадником. Арахамія дійсно став лідером опозиційної групи (Буданов, Шмигаль, Малюк, Татаров, Федоров, Свириденко), яка, скориставшись обшуками НАБУ у Єрмака, відкрито виступила проти нього. Проте він борося за своє місце, відповідаючи на численні інтриги з боку Єрмака, який не лише тиснув на нього, але й вичавлював Арахамію з податкової служби, завдаючи величезних втрат. З іншого боку, Арахамія став об'єктом підозр у організації незаконних виплат депутатам у парламенті, і НАБУ готувало йому звинувачення. Це могло призвести до 12 років ув'язнення в камері без трави, вінілу та Balenciaga. Яким чином йому вдалося вирватися з цієї пастки? Він став настільки незамінним для президента, що той змушений був звернутися до НАБУ з проханням врахувати унікальну й безальтернативну важливість Арахамії для переговорного процесу та стабільної роботи Верховної Ради під час війни. Ось це справжній вчинок!
Не можна стверджувати, що Арахамія став новим Єрмаком, адже вони зовсім різні. Різниця між ними подібна до контрасту між мертвою і живою водою. Єрмак зосереджувався на створенні вертикальної структури, на чолі якої була одна особа. Натомість Арахамія діє в горизонтальному напрямку, постійно взаємодіючи з людьми, їхніми інтересами та конфліктами. Єрмак був постійно поряд із президентом, його головною метою було забезпечити комфорт, задоволення та силу президента, на яких він будував свою монархію Зеленського. При цьому інші його зовсім не цікавили. Арахамія ж активний і постійно переміщується між залами, коридорами та впливовими офісами, вирішуючи й створюючи нові виклики. Він нагадує лікаря Айболита: може полегшити проблеми, захистити від небезпек, але в той же час може втрутитися в чужі справи, неначе пришиваючи п’яту ніжку до чужого бізнесу.
Це людина, на яку завжди можна покластися. Він вирішує проблеми не завдяки контролю над системою, а через здатність поєднувати її різні елементи. У часи Єрмака Архамія виконував аналогічні функції, хоч і був менш помітним. Проте з його швидким розумом, щирим нерозумінням меж (включаючи закон), невичерпною комунікабельністю та винятковими підприємницькими навичками, Арахамія заповнив вакуум, створений відходом президента. І якщо ти опиняєшся на всіх зустрічах президента, в тому числі міжнародних (незрозуміло, чому саме), ти автоматично стаєш уповноваженим збирати податки, а з бек-офісом податкової ти змушуєш ці ресурси розподілятися по всіх сферах, де в країні є фінанси.
А для чого це все президенту? Зеленський не може залишитися наодинці, йому потрібен партнер. Арахамія виступає в цій ролі як ідеальний помічник у даний момент. Він вміло маневрує, є привабливим у спілкуванні, не нав’язливий, має певну цинічність. Його багатозадачність вражає: від ведення переговорів зі США та Росією до телефонних дзвінків свідкам у справі "Північного потоку" в рамках кампанії проти Валерія Залужного. Він, перш за все, переконав Зеленського в своїй незамінності, адже здатний утримувати парламентську більшість і формувати її у різних варіантах. Зеленський не відчуває симпатії до депутатів. Він навіть уникає вживання цього терміна. Але усвідомлює, що без підтримки більшості в парламенті він ризикує втратити Кабінет міністрів і, відповідно, свою владу.
Арахамія ж уже відчув на собі переваги монетизації управління парламентською більшістю і зараз чудово розуміє, що в наступному парламенті такого єдиного полотна для розпису ні йому, ні Зеленському не дістанеться. Але здаватися ніхто не збирається, і якщо немає змоги отримати цілісне полотно, отже, треба пошити клаптикову ковдру.
Для реалізації даного сценарію Арахамія, спільно з бійцем батальйону "Монако" Ігорем Абрамовичем (не плутати з харківським олігархом), кілька років займається підтримкою партійного інкубатора, де були залучені талановиті організатори та політичні технологи. Вони вже пропонували свої послуги різним активістам у політиці. Потрібно формувати команди для парламентських виборів? Це не проблема. Мер Харкова Ігор Терехов та голова Миколаївської ОДА Віталій Кім, які вже відомі завдяки "Асоціації прифронтових міст", стали результатом роботи Арахамії.
І це аж ніяк не поодинокі політичні доручення. Арахамія розбудовує власну інфраструктуру впливу. Знаючи, що під залаштунковим патронатом Зеленського можна створити й підтримати паростки політичних проєктів для кожної значущої групи електорату: націоналістів, військових, ватників, лібералів, господарників, антикорупціонерів та інших. Зеленський надасть йому ярлик, можливості, ресурси, а той забезпечить Зеленському більшість у майбутньому парламенті, на яку зможе особисто впливати. Це свого роду єдність долі. Кращого за Зеленського він не знайде. А Зеленський не знайде кращого Бендера. Та якщо Зеленському потрібне одне крісло, то Арахамії -- 226 стільців.
Для успішного виконання цього завдання необхідно врахувати ряд важливих пререквізитів. Одним із них є ефективне управління Кабінетом Міністрів. Саме тому Арахамія активно залучений до процесу його формування. У разі, якщо президент відхиляє будь-яку з кандидатур на міністерські посади, список миттєво поповнюється новими претендентами, яких пропонує сам Арахамія. Основне правило при заміні кандидатів — уважність до побажань старших колег.
Кандидат на посаду прем'єр-міністра Сергій Корецький не є вищим пріоритетом для Давида Арахамії. Безумовно, такі варіанти, як Шмигаль або зрозумілий Терехов, виглядали б більш привабливо. Корецький, якого підтримав Шурма і над яким пильно стежив Єрмак (ймовірно, нагадуючи про нього президенту), для Арахамії не є його "втіленням", але також не викликає занепокоєння. Він не має досвіду в політичних баталіях. Поряд з ним знаходиться Валерій Писаренко, який має зв'язки з портновсько-татаровським оточенням, але навряд чи зможе чогось навчити чи захистити від великих викликів. Хоча Корецький не займається інтригами, він виконує поставлені завдання. Це не випадково, що саме його Єрмак і Чернишов призначили керувати НАК "Нафтогаз України" після переведення Чернишова на посаду в МінЄд. Він є лояльною, професійною та кмітливою особистістю, яка без вагань підніме слухавку, якщо побачить у своєму телефоні номер Давида Арахамії.
Юлія Свириденко, наприклад, слухавку брати перестала. Адже кожен дзвінок від Арахамії вимагає відповіді на номер із дев'ятьма нулями. Тому Арахамія формує Кабмін із людей, які беруть слухавку і розуміють, що не можуть відмовити. Розслідувачам точно не доведеться шукати, хто чий кум, брат, партнер тощо. Куми сваряться, родичі вбивають одне одного через спадщину, коханки набридають, колишні колеги нахабніють... А новий оператор президентського пульта просто зчитує людську психологію. Арахамія -- кінолог, який визначає, хто з тварин некерований, а хто піддається дресурі.
Усім відомо й інше: Давид Арахамія ніколи просто так нікому не дозволить відкусити бутерброд. Політичне посередництво вже давно перестало бути єдиною сферою його впливу. Арахамія сьогодні всюди -- й про це знають бізнесмени, виробники сигарет і горілки на "підводних човнах", імпортери ліків, податківці, власники грального бізнесу, певні виробники дронів та інші. Схоже, що ми недарма назвали його "царем грошей" у цій країні.
Однак не з усіма колегами Арахамії вдається встановити продуктивні стосунки. Наприклад, співпраця з Федоровим не склалася через давню неприязнь, що бере початок ще з часів КРАІЛ і "ПлейСіті". У боротьбі за контроль над регуляцією грального бізнесу Арахамія наразі здобув перемогу — Державне агентство "ПлейСіті" виведено з підпорядкування Мінцифри й опинилося в ситуації без жодного нагляду. Проте ситуація з ВПК (оборонний бюджет і збройний бізнес) виглядає менш оптимістично. Конфлікт між Арахамією та Федоровим співпав із обережним ставленням Зеленського до міністра оборони. Багато експертів вважають, що зміни в Кабміні були фактично ініційовані, щоб пом’якшити наслідки усунення Михайла Федорова з посади.
В очільника Міноборони Михайла Федорова -- вкрай жорсткий і непереборний конфлікт із головнокомандувачем ЗСУ Олександром Сирським. Іще до призначення Федорова (а чутки про те, що він може стати міністром оборони, ходили задовго до того, як він ним став) була дуже велика ймовірність, що генерали не пустять його до своєї вотчини. Але Зеленський у межах фасадної операції "постМідас" не лише освіжив репутацію президентського офісу завдяки Буданову, а й призначив Федорова керувати МО.
Протягом півроку міністр оборони старанно намагався вирішити проблеми, використовуючи всі наявні ресурси, уникаючи при цьому заплутаних шляхів військової бюрократії та створюючи паралельну структуру у вигляді цифрового управління. Він ініціював реформу армії, яка, хоча й була сприйнята військовими з певною настороженістю, стала першим справжнім кроком до покращення умов для військовослужбовців. Міністр також не оминув питання мобілізації, запевнивши, що це буде розглядатися на другому етапі реформи. Він підтримував призначення кваліфікованих командирів і створював синергію з дронами, залучаючи до України потужні світові компанії військових технологій. Міністр активно говорив про необхідність впорядкування закупівель у Міністерстві оборони та про свій непохитний опір корупційним угрупованням, які роками існували в оборонному секторі.
І тут питання полягало лише в тому, наскільки вистачить терпіння президенту, який, за словами самого Федорова, підтримав його і сказав "чинити по совісті". Ага. Не минуло й двох тижнів після гучних інтерв'ю міністра, як уся країна обговорює його майбутню відставку. Президент Зеленський віддав перевагу не міністру на цифрі, а генералу на лампах. Окрім того, ніхто не збирається залишати без "нагляду" десятки мільярдів, які надходять нам на озброєння від ЄС і НАТО. А Федоров -- точно не той персонаж, який заплющуватиме очі на те, що інші люди примітивно братимуть гроші з бюджету й нестимуть додому. Ми не вважаємо, що Федоров -- святий. Але він не любить примітиву, і його висока ефективність нині є для країни пріоритетом.
Водночас Зеленський чудово розуміє: хоча Федоров сьогодні й не є революціонером, ніхто не знає, що спаде йому на думку завтра, якщо успіхи дронів та інших реформ, які він розпочав і результати яких реально помітні на полі бою, й далі асоціюватимуться з ним. Тим паче що Федоров, попри всі важливі для президента політичні заяви, не розпустив свою команду політтехнологів. А кому потрібен цей громадський візіонерський кандидат у президенти? Зеленському -- точно ні. Тому його, як у тому анекдоті, "треба вбивати, поки малий".
Президент міг зупинити брудну кампанію проти Федорова, розгорнуту в провладних Telegram-каналах. Але волів цього не робити.
Федоров став серйозною проблемою для всіх: Зеленського, Сирського, Арахамії, Буданова та Єрмака. В даній ситуації інтереси держави, на жаль, не є пріоритетом для жодного з них. Швидше за все, Федорова усунуть з його посади. Що може стримати президента в цьому рішенні? Це, зокрема, міжнародні партнери, виробники дронів і військові, які не надто захоплені початком реформ, але все ж сподіваються на позитивні зміни, які вже починають відчувати навіть на фронті. Існує також велика кількість цивільних, які вважають своїм обов'язком висловити підтримку Федорову у Facebook. Проте це може лише підштовхнути Зеленського до остаточного рішення щодо відсторонення Федорова з політичної арени. Навіть якщо Михайло Федоров залишиться на своїй посаді, президент не забуде про всі ці прояви підтримки.
Історія Федорова має значення не лише через особу міністра. Вона ілюструє, що при зміні складу уряду основні принципи функціонування влади залишаються стабільними: професійна спроможність не є головним критерієм, а незалежність, як і раніше, сприймається як загроза.
А кого тим часом приводять до влади й посилюють? Як ми вже зазначали на самому початку, нині в Раді немає голосів за нового керівника СБУ. Йдеться про Олександра Поклада, чинного першого заступника керівника служби, людину, ім'я якої в обізнаних колах вимовляють пошепки. Зеленський вже давно хоче бачити Поклада головним гарантом непохитності своєї влади. Для приборкання конкурентів, політичних опонентів, незалежних журналістів і активістів. Але головне -- для нейтралізації НАБУ та САП.
І слід зазначити: попри те, що лише рік тому депутати дружно голосували за обмеження повноважень антикорупційних органів, багато хто з них усвідомлює ризики такого призначення. Віддаючи належне Покладу як людині, котра є фахівцем із дуже активних заходів, люди просто бояться довірити йому та сформованій ним команді безконтрольне управління таким надзвичайно серйозним інструментом, як Служба безпеки України.
Варто зазначити, що, згідно з нашими даними, на шляху до цього вирішального голосування стоять не лише депутати, які не готові взяти на себе таку відповідальність перед історією, але й чинний керівник президентського офісу Кирило Буданов. Між ним і Покладом існує давня і напружена ворожнеча, яка виникла через різні інтерпретації обставин та причин загибелі члена української переговорної делегації в Білорусі Дениса Кірєєва у 2022 році. Важливо буде розставити всі акценти в цій справі, але, за нашими відомостями, Кирило Буданов відкрито заявляє всім у своєму оточенні, в тому числі і президентові, що залишить команду, якщо Поклада призначать на посаду голови СБУ.
...І що ми з вами зрештою отримаємо найближчими днями? Черговий поділ міністерств, так само шкідливий і безглуздий, як усі попередні поділи та злиття під час війни? Тихо загубимо Кулебу? За принципом: "Я не я, і корупція не моя". Отримаємо прем'єра без набору поліекспертиз, необхідного для глави виконавчої влади? Адже Кабмін -- це не лише енергетика. Міністра юстиції, оточеного заступниками Татарова? Чи позбудемося ми Проніна, який підриває наші позиції у FATF, але водночас блокує розслідування НАБУ й ураз стає сліпим під час перевірки заставних коштів? Чи з'явиться, нарешті, хоч один візіонер в економічному блоці та освіті? А може, тямущий керівник Служби зовнішньої розвідки? Суб'єктний міністр закордонних справ? Незалежний і компетентний керівник податкової?
Які зміни нас чекають?
Чи буде нам лише змінено одних "контролерів", які висмоктують останні ресурси з країни, на інших?
