Розпочався восьмий сезон президентства Володимира Зеленського...
Чи справдилися ці надії, на здійснення яких обставини замість п'яти років відводять нинішньому керманичу нашої держави уже сім сезонів? Відповіді будуть такими ж полярними, як і у далекому 2019-му. Одні українці від Зеленського досі в ейфорії, інші - у глибокому розпачі, і їх стало відчутно більше...
Посадки для родичів
Я не віддавав свій голос за Зеленського. Проте багато його запам'ятались мені завдяки афоризмам, які я бачив на білбордах, чув по телевізору чи навіть на стадіоні. Наприклад, його висловлювання з передвиборчої програми, де він зазначив, що критеріями для призначення на посади в його команді будуть "розум, освіта, талант і совість, а не те, що разом хрестили дітей".
Як, м'яко кажучи, іронічно сприймається ця обіцянка сьогодні! Саме кумівство, непотизм стали характерною рисою роботи на Банковій. З перших днів ЗЕ-президентства крісла у державних кабінетах, біля парламентських пультів стали займати не професіонали, а зазвичай випадкові люди: однокласники Зеленського, родичі родичів, сусіди по під'їзду, друзі-гумористи... Після того, як багато з них скомпрометували себе, їм давали змогу уникнути відповідальності та знаходили для них нові посади. У тому числі, у закордонних дипустановах.
Найгірше те, що Зеленський запровадив у владні структури чимало колаборантів, шпигунів, українофобів, злодіїв та хабарників. Наприклад, призначення його друга з дитинства, "найчеснішого" Баканова, на посаду в СБУ стало символом корупції: під його керівництвом ця служба опинилася в епіцентрі хабарництва. Не можна не згадати про його спільні подорожі з керівником Управління внутрішньої безпеки СБУ Наумовим перед війною, коли вони влаштовували поїздки за кордон на джипах, наповнених валютою. Найгірше, що в головній спецслужбі країни виявилися державні зрадники, які працювали на ворога. При Баканові СБУ також перетворилася на політичну жандармерію, яка виконувала вказівки з Офісу президента.
У 2020 році Комітет виборців України повідомив, що протягом першого року президентства Володимира Зеленського понад 30 осіб, які раніше були пов’язані зі "Студією Квартал 95", її дочірніми компаніями або працювали з Зеленським у професійному контексті, а також ті, хто є його знайомими, друзями чи родичами, отримали посади в державних структурах. Згідно з інформацією програми "Схеми", щонайменше 15 депутатів з фракції "Слуга народу" взяли у свої помічники членів родини — батьків, братів, дружин та чоловіків. Деякі з них навіть надавали родичам премії з державного бюджету та підвищували їхні зарплати. Раніше "Високий Замок" повідомляв, що тесть Зеленського, Володимир Кияшко, також намагався стати помічником одного з депутатів-"слуг"...
Не так давно "Українська правда" представила вражаюче зображення з хрестин доньки колишнього віцепрем'єра Олексія Чернишова, який наразі перебуває під увагою НАБУ та САП. Кумами цього урядовця, що втратив усі шанси на довіру через корупційні скандали, стали... дружина президента та його нещодавній ключовий радник – "сірий кардинал" Андрій Єрмак.
Щодо останнього. Після появи в медіа інформації про можливу причетність керівника президентської канцелярії до незаконних дій, підтвердженої проведеними обшуками, Зеленський прийняв рішення про його звільнення. Проте, за повідомленнями ЗМІ, він продовжує таємні зустрічі та консультації з ним. Єрмаку вдалося зберегти свій авторитет і вплив на важливі суспільні процеси. Наразі він очолює Комітет з питань захисту постраждалих від збройної агресії проти України при Національній асоціації адвокатів, займаючись компенсаційними механізмами та правовим забезпеченням євроінтеграційного відновлення. Як вражаюче!
Що це ви згадували про кумівство, Володимире Олександровичу?
"Адже не втікає..."
Коли заходить мова про Зеленського, від його прихильників доводиться чути набір "залізних аргументів" про успішність "зеленого" президента: диджиталізація, скасування депутатської недоторканості, нульове декларування, запровадження різних видів соціальної підтримки... Ставлять йому у заслугу те, що на початку повномасштабного вторгнення... не втік з країни. Що мотається по світу, "вибиваючи" зброю для ЗСУ, заради цього дозволяє собі навіть посперечатися із самим президентом США Дональдом Трампом...
Громадяни України, які покладали надії на Зеленського, очікували від його президентства значно більше. Вони сподівалися на надійну оборону нашої країни, а не на незрозумілі вказівки про розмінування, що призвело до швидкої окупації південних територій, включаючи Маріуполь та Херсон.
Вірили, що державні кошти Зеленський вкладатиме найперше у забезпечення Збройних сил, в їхню ракетну міць, і що безпека буде більшим пріоритетом, ніж асфальт. Думали, що Зеленський прислухатиметься до думки своїх бойових генералів, до попереджень американської розвідки, які називали конкретні дати і показували карти ворожих наступів. Замість цього Зеленський радив співвітчизникам готуватися до травневих шашликів, а інформацію партнерів про підготовку російської навали називав ворожою ІПСО, яка, мовляв, б'є по бюджету країни...
Наслідки короткозорості президента видно сьогодні на карті України, значна частина якої позначена червоним кольором російської окупації.
Політичний експерт Віталій Портников якось підсумовував: рішення напасти на Україну у путіна остаточно визріло після результатів президентських і парламентських виборів 2019-го. Гасла "какая разніца", "домовитися посередині", "посмотрєть путіну в глаза" дали господарю кремля підстави вважати, що українці із хлібом і сіллю приймуть російські війська. Саме тому прислав своїх вояків із парадною формою. Був упевнений, що переважна більшість українців не опиратиметься йому. На Зеленському велика відповідальність за ці його гасла -- бо вони розмивали українську ідентичність. А це було на руку путіну. Бо такий народ легко підкорити.
Зеленський був готовий до компромісу, на самому початку свого президентства він намагався переконати суспільство в необхідності переговорів з російським лідером. Однак йому завадили активні представники "майданівської" меншості в Україні, ті 24,45%, які у квітні 2019 року віддали свої голоси за Петра Порошенка. Ці люди не дозволили йому підписати фактичну капітуляцію перед Путіним у Парижі, а також не допустили цього і під час переговорів у Стамбулі після початку повномасштабної війни.
"Міндічґейт" та "двокімнатна квартира в Москві"
Ще одним "коньком", завдяки якому Зеленський сім років тому забезпечив собі перемогу, була обіцянка скрутити голову корупційній гідрі. Він чи не на кожному кроці згадував про "свинарчуків", "роттердам" часів Порошенка, натомість за свого правління допустив нечуваний розмах корупції. Головними фігурантами цих злодіянь були близькі друзі президента -- співвласник "Кварталу" міндіч з компанією, цей мафіозний клан, який "доїв" мільйони доларів з "Енергоатому", беручи відкати, незаконно впливав на призначення у державних структурах. "Двушку" із цих сум (тобто два мільйони доларів), судячи із аудіозаписів НАБУ, передавали у москву... "Міндічґейт" став потрясінням для України. Але, схоже, не для її президента.
У цих та інших схемах ключову роль відігравав найближчий до президента, після Єрмака, колишній перший віцепрем'єр Чернишов, який наразі перебуває під слідством. Зеленський підтримував цього чиновника, створюючи для свого друга різні посади, зокрема міністр національної єдності. Однак, коли детективи почали розслідування щодо Чернишова, президент вирішив залишитися в тіні.
Врешті-решт, він також вчинив подібним чином у справі щодо заступника голови Офісу президента Ростислава Шурми. Йому ставлять у провину значні зловживання з бюджетними фінансами, які використовувалися для підтримки родинного бізнесу Шурмів на тимчасово окупованих територіях.
Ставлення Володимира Зеленського до теми корупції чи не найпромовистіше засвідчує розгорнута торік під керівництвом Єрмака цинічна кампанія з дискредитації НАБУ і САП, спроба обмежити їхні повноваження, взяти під контроль. Президент так квапився розправитися з антикорупційними органами, що невідкладно підписав ухвалений його монобільшістю законопроєкт, який брав ці структури під ніготь. Така політика суперечила передвиборним гаслам Зеленського про безкомпромісну боротьбу з корупцією, різко загальмувала наші євроінтеграційні процеси, зупинила надання нам міжнародних фінансових допомог. А найгірше -- похитнула довіру до нас.
Якби який-небудь європейський політик мав подібний негативний досвід, тиск з боку громадянського суспільства вже давно змусив би його піти у відставку. Проте сучасні військові обставини та калейдоскоп драматичних подій у світі затінюють внутрішні проблеми...
Обмеження для політичного супротивника.
При Зеленському в Україні все частіше проявляються ознаки авторитарного правління. Доказ цього -- підім'ятий під президентську канцелярію парламент, який втратив суб'єктність, роль балансу і противаги у системі влади. Дійшло до того, що керівника уряду, якого за законом має визначати Верховна Рада, спочатку рекомендував депутатам (читай -- нав'язував) президент. Міністрів, як колоду карт, тасують саме на Банковій, а нардепи навіть не знають прізвищ міністрів, за яких голосують...
Зеленський порушує свої обов'язки, коли роками не підписує закони. Коли ігнорує фактичну відсутність парламентської більшості і не розпускає ВР, як зробив це 2019-го. Коли державними інструментами веде приватну війну з незалежними антикорупційними структурами і політичними опонентами. Зокрема, викидаючи з цифрового мовлення незалежні від влади телеканали...
Великого розголосу у світі набуло безпідставне накладення жорстких санкцій на п'ятого президента Порошенка. Коли той оскаржив їх у Верховному суді, Банкова не змогла обґрунтувати підстави для таких рішень. А щоб відтермінувати потенційно виправдальний вердикт Феміди для лідера "Європейської Солідарності", у різний спосіб паралізує роботу суду. Справу про таке кричуще знущання з права терміново взяв до розгляду Європейський суд з прав людини.
Не усвідомлює своїх помилок.
Коли Зеленський заявив про своє бажання балотуватися у президенти, неозброєним оком було видно, що він до цієї місії не готовий. Ні професійно, ні ментально. Він не орієнтувався у політиці, не знав елементарних речей. Скажімо, вважав, що передвиборча обіцянка платити вчителям по 4 тисячі доларів місячної зарплатні - цілком реальна... Ще під час дебатів на стадіоні Порошенко попереджав, до яких важких наслідків це може призвести. І, на жаль, мав рацію.
Суворе президентське життя дещо підправило орієнтири Зеленського, багато чого його навчило. Він змінився. Наростив політичні м'язи. Але за сім років свого п'ятирічного президентського терміну, як на мене, не став справжнім державним діячем. Він не терпить критики, ніколи не визнає своїх помилок. А головне -- видно, що він закохався у владу. І, попри те, що обіцяв балотуватися лише на один термін (знову -- махровий популізм), схоже, буде двома руками чіплятися за своє насиджене президентське крісло.
