Половина відсотка причини: як Національний банк веде себе до економічної безвиході.
Національний банк, очевидно, сприйняв це як стимул до активних дій і 30 липня оголосив про збільшення облікової ставки з 15% до 15,5%, а також про новий етап "модернізації" дизайну своїх процентних операцій.
Зазначене рішення виявилось абсолютно неочікуваним навіть для найбільш уважних спостерігачів. І це зовсім не дивно, адже рішення підвищити ставку вкотре продемонструвало непримиренний конфлікт між догматичною політикою Нацбанку і реальною логікою функціонування української економіки.
Рекламное продвижение
Згідно з інформацією, наданою в пресрелізі Національного банку України, нове посилення монетарних умов має на меті "забезпечення привабливості гривневих інвестицій, стабільності валютного ринку, контроль за інфляційними очікуваннями та поступове зниження рівня інфляції до цільового показника в 5% до кінця 2028 року."
Як бачимо, "інфляційні очікування" (на закріпленні яких наголошував МВФ) перебувають аж на третій позиції серед пріоритетів НБУ, натомість на першій - сумнозвісна "привабливість гривневих активів", яка за чотири роки стала справжньою мантрою регулятора.
Важливо акцентувати увагу: жодна норма Закону про НБУ не зобов'язує Нацбанк дбати про привабливість гривневих активів. Це волюнтаристськи сформульована ціль, вигадана для обґрунтування надвисоких ставок і генерування легких прибутків для банків і нечисленного прошарку рантьє. Проблема полягає в тому, що ця "привабливість" купується ціною висмоктування ліквідності з реального сектору економіки та збільшення боргового тягаря для держави.
Давайте розглянемо, що стало причиною для Національного банку розпочати новий етап підвищення облікової ставки, якщо навіть на попередньому рівні вона вже перевищувала річний показник інфляції більше ніж удвічі (зокрема, у червні інфляція знизилася з 8,2% до 7,2%)?
З одного боку, Національний банк України підкреслює, що навіть за умов процентної ставки у 15% українці продовжували збільшувати свої інвестиції в строкові гривневі депозити та облігації внутрішньої державної позики (ОВДП). З іншого боку, він заявляє, що зростання базової інфляції до 8,1% в річному вираженні свідчить про необхідність посилення монетарної політики.
У цьому місці доцільно навести точну цитату з пресрелізу НБУ:
Протягом останніх місяців спостерігається стійке збільшення фундаментального цінового тиску, що викликане зростаючими витратами підприємств, зокрема на логістику, заробітну плату та енергетичні ресурси.
Тобто сам Нацбанк відверто визнає: фундаментальний ціновий тиск зумовлений не надлишком грошей у населення чи "перегрівом" економіки, а збільшенням витрат виробництва через подорожчання пального, руйнування енергетичної інфраструктури та дефіцит робочої сили.
Рекламное продвижение
І в цій ситуації виникає цілком обґрунтоване питання: як саме підвищення облікової ставки (а відповідно, й інших ставок на фінансовому ринку) здатне сприяти відновленню пошкоджених теплоелектростанцій, зменшенню цін на паливо або ж поверненню кваліфікованих працівників з-за кордону?
Компанія, що функціонує на генераторах і змушена піднімати заробітні плати через нестачу кадрів, після рішення Національного банку України також зіткнеться з подорожчанням кредитів для поповнення обігових коштів. Безсумнівно, ці додаткові витрати підприємство включить у вартість своєї продукції, тобто перенесе їх на споживачів. Таким чином, можна стверджувати, що підвищуючи процентну ставку, Нацбанк фактично сприяє загостренню інфляційних процесів.
Цю логіку підтвердить будь-який підприємець, який працює в реальному секторі, незалежно від того, що говорять рекомендації НБУ щодо інфляційного таргетування. Люди покладаються на власний досвід і розрахунки, а не на безпідставні запевнення.
Незважаючи на те, що це може звучати дивно, політика Національного банку України в багатьох аспектах повторює стратегії Центрального банку Росії, який також підтримує високі процентні ставки. Однак є одна важлива і неприємна для нас відмінність: підходи російського банку виявляються більш гнучкими і в значній мірі враховують потреби свого реального сектору, зокрема, військово-промислової сфери.
Досить згадати, як на початку повномасштабної агресії, після різкого зростання основної процентної ставки з 9,5% до 20%, Центральний банк Росії всього за кілька місяців знизив її до 7,5%. Це рішення сприяло активізації бізнесу і стало одним із ключових засобів адаптації економіки до умов військового часу.
Незабаром після цього російський Центральний банк повністю реалізував стратегію інфляційного таргетування, поступово підвищивши облікову ставку до 21%. Цей крок виявився однією з найбільш ефективних санкцій проти економіки держави-агресора, що призвело до різкого уповільнення темпів зростання, які в 2025 році знизились до 1%, а в першому кварталі 2026 року було зафіксовано спад на 0,2%.
На жаль, Центральний банк Російської Федерації розпочав зниження ключової процентної ставки ще в середині 2025 року, і станом на початок липня 2026 року вона досягла 14,25%. Важливий момент полягає в тому, що на останньому засіданні 24 липня ЦБ РФ знову знизив ставку до 14%, незважаючи на прискорення темпів інфляції, що, згідно з принципами інфляційного таргетування, вимагало б зовсім інших дій.
Як видно, наш Національний банк проявляє значний монетарний догматизм, ставлячи під загрозу інтереси реальної економіки та бюджету на користь абстрактних неокласичних концепцій.
На окрему увагу заслуговує маніпуляція з термінами досягнення інфляційної цілі. У своєму свіжому прогнозі НБУ обіцяє повернення інфляції до цільового рівня 5% до кінця 2028 року. А, скажімо, у жовтні 2025 року НБУ прогнозував, що це відбудеться до кінця 2027 року.
Рекламное продвижение
Фактично, Національний банк постійно пересуває часові рамки у своїх прогнозах. Кожного разу мета у 5% виявляється на горизонті у два-три роки вперед. Спостерігаючи за цим безкінечним процесом, можна зробити очевидний висновок: за поточною політикою НБУ досягнення цієї інфляційної мети виглядає малоймовірним.
У даних обставинах особа, яка володіє критичним мисленням і базується на об'єктивних фактах, а не на беззаперечній вірі в принципи інфляційного таргетування, може відчувати себе щиро обманутою. Регулятор лише закликає суспільство безкінечно очікувати "золотих часів" низької інфляції, виправдовуючи цим затримку економічного зростання вже сьогодні.
Тут саме час повернутись до інфляційних очікувань, на яких акцентує увагу МВФ.
Лише встигли сподіватися, що інфляційні очікування домогосподарств знизяться до психологічного бар'єру у 10%, що свідчило б про зростаючу довіру до гривні, як Національний банк самостійно починає підвищувати їх своїми власними кроками.
Натомість, щоб закріпити досягнуті результати і подати суспільству сигнал про стабільність, НБУ вирішує підвищити процентну ставку та висловлює тривожні комунікації стосовно "зростання проінфляційних загроз". Для домогосподарств і бізнесу це виступає як каталізатор: якщо навіть Національний банк відчуває паніку і підвищує ставки, це свідчить про можливість нової хвилі підвищення цін. Таким чином, НБУ створює класичне самоздійснюване пророцтво, активно розвиваючи ті очікування, з якими він, за задумом, мав би боротися.
І якби ж це трапилось вперше. Але це вже було! Буквально в грудні 2024 року, коли після провокативних заяв Нацбанку інфляційні очікування домогосподарств з помірного рівня 7,8% злетіли до 11,3%. Що ж, почекаємо серпня, щоб переконатися вдруге.
Не менш контроверсійним є рішення НБУ щодо модернізації операційного дизайну процентної політики. З 7 серпня Нацбанк змінює механізм розміщення тримісячних депозитних сертифікатів, запроваджуючи процентні тендери з оголошеним обсягом замість повного задоволення заявок банків.
Національний банк представляє своє рішення як важливий крок до "активізації грошового ринку". Проте за цими амбіційними словами ховається просте бажання переконати громадськість у тому, що НБУ дійсно прагне до позитивних змін і конструктивних підходів. Насправді ж, мова йде про косметичні корекції в системі, яка вже довгий час діяла як джерело безпрецедентної вигоди для банків: до нещодавнього часу тримісячні депозитні сертифікати пропонувалися з відсотковою ставкою 18,5%, що забезпечувало реальну дохідність понад 10% на рік.
Замість того, щоб остаточно скасувати випуск тримісячних депозитних сертифікатів і змусити фінансові установи взаємодіяти з реальним сектором економіки та державним бюджетом, регулятор всього лише змінює розподіл доступу до високооплачуваних інструментів між банками, які найбільш охоче дбатимуть про "привабливість гривневих інвестицій" (депозитів з фіксованим терміном).
Проте реальність полягає в тому, що якби навіть спред між обліковою ставкою і ставкою за тримісячними депозитними сертифікатами зменшився до мінімуму (а цього не станеться), це нічого принципово не змінило б для економіки. Адже сама облікова ставка є надвисокою і за прогнозом НБУ ще підвищиться до кінця року (щонайменше до 16%).
Рекламное продвижение
Отже, важливо розглядати ситуацію з максимальною об'єктивністю.
Зважаючи на колосальні обсяги зовнішньої допомоги (за даними НБУ в 2026 році можуть сягнути 54 млрд дол.), які покривають дефіцит бюджету і водночас поповнюють міжнародні резерви, Національний банк може дозволити собі які завгодно експерименти, "модернізувати" або взагалі скасувати будь-який дизайн процентної політики. Оскільки з початку великої війни основним інструментом забезпечення макроекономічної стабільності є продаж валюти з резервів, а високі ставки, практично не впливаючи на інфляцію, лише пригнічують розвиток тієї економіки, яка в нас залишилась.
У цьому контексті виникає (риторичне) запитання: що Нацбанк робитиме з усіма своїми модернізованими операційними дизайнами, процентними тендерами та надвисокими ставками, коли потік зовнішньої допомоги почне пересихати?
Читайте такожСтримування в умовах шторму: чому НБУ обрав сценарій "тривалої стабільності"
