Віталій Кім, очільник Міністерства у справах ветеранів.

Потрібно створити ветеранам умови для зростання – це ключовий аспект відновлення нашої нації.

У своєму першому значному інтерв'ю на посаді міністра у справах ветеранів Віталій Кім розповів в програмі "Є розмова" на Укрінформі про трансформації в системі підтримки ветеранів, єдиний маршрут для них, процес сімейної реабілітації, питання житла, працевлаштування та амбітні плани, які ставить перед собою міністр.

Ви завітали до Міністерства у справах ветеранів з Миколаївщини. Які аспекти роботи цього відомства вразили вас найбільше?

У Миколаївській області відповідальність має централізований характер, і це очевидно. Якщо щось пошкоджено чи знищено, потрібно відновити. Якщо чогось не вистачає, потрібно це знайти. Збираєш людей, шукаєш необхідні інструменти і втілюєш задумане в життя.

У цьому випадку важливо враховувати не лише роль Міністерства у справах ветеранів, але й співпрацю з іншими міністерствами, оскільки питання, що стосуються ветеранів, є міжвідомчими. Тому для досягнення бажаних результатів необхідно взаємодіяти з усіма відповідними структурами.

Завдання виходить за рамки особистої відповідальності Міністерства.

- Персональної відповідальності Міністерства в цілому чи вас як міністра зокрема?

Є можливість висловити це кількома способами. Суть полягає в тому, що державні органи та міністерства надають ветеранам близько 80 різноманітних послуг.

Програм у Міністерстві ветеранів значно менше. Проте, саме це міністерство несе відповідальність за ефективність політики, що стосується ветеранів.

На мою думку, Міністерство повинно мати координуючу роль та відповідні повноваження для ефективної реалізації поставлених перед нами завдань.

На нещодавній пресконференції ви навели вражаючу статистику: 70% ветеранів висловили незадоволення діяльністю Міністерства. Яким чином отримані ці дані і які кроки ви плануєте вжити для поліпшення ситуації? Що саме викликає невдоволення у ветеранів?

Це не моє власне дослідження. У ньому брали участь 20 тисяч ветеранів. Близько 30% з них висловили незадоволення через тривалі черги, 17% вказали на надмірну бюрократію, а 16% зазначили, що не розуміють, які дії їм слід вчинити для отримання допомоги. Отже, це відгуки людей, які зіткнулися зі складністю адміністративних процесів.

Яким чином оцінюють результати? На мою думку, оцінка результатів залежить від особистих вражень людей. Важливо, як вони сприймають ситуацію, а не лише те, що було створено. Іншими словами, цифри не відображають наявність державних програм з підтримки ветеранів — їх існує чимало. Водночас багато людей не знають про ці програми, не змогли ними скористатися або ж стикаються з труднощами у доступі до послуг і гарантій, які зобов'язана надати держава.

Яка ваша думка з цього приводу: чи причина полягає у браку інформації? Або ж ви вважаєте, що Міністерству слід змінити свою роль з інформаційної на сервісну?

Необхідно перейти від старих добрих традицій до нових, більш продуктивних підходів. На жаль, іноді робота зводиться лише до того, щоб фахівці надали вказівки, що робити, та які документи слід зібрати. І на цьому, здається, все закінчується. Часто чуємо стандартну фразу: "Це не наша справа". Проте я глибоко переконаний, що справжнє виконання завдання полягає у тому, щоб клієнт отримав реальний результат. Це означає, що ми повинні не лише інформувати його про подальші дії, але й забезпечити надання послуги чи сервісу, за яким він звертався.

Існує суттєва різниця між "наданням інформації про те, як здійснити певну дію" і "наданням самої послуги". Сьогодні ветеран телефонує в певну службу, і йому надають контакти фахівців. Однак ветеранів багато, і кількість запитів також велика. Незважаючи на це, вони отримують інформацію про те, як отримати ту чи іншу послугу. Деякі спеціалісти надають супроводжуючу допомогу, інші працюють так, як потрібно, щоб досягти результату. Проте через велику кількість ветеранів та звернень, значна частина з них залишається незадоволеною.

Я хотів би, щоб, навпаки, було єдине вікно, куди ветеран звертається. До нього призначається фахівець, який проактивно виходить і питає: "Що конкретно ви хотіли б?", - і починає це робити.

Ветеран не повинен бути посередником між державними установами. Людина, яка повернулася з війни, не повинна ставати експертом у сфері бюрократії. Це не його відповідальність, що в десяти міністерствах існують різні послуги, і що йому слід вникати в усі ці нюанси. Ні, це обов'язок цих десяти міністерств — знайти спільну мову і забезпечити ветерана необхідними послугами.

Часто запитують документи, які вже в державі є. Це теж вимога ветеранської спільноти: "Навіщо ви мені кажете поновлювати довідку чи приносити довідку ще раз, яка у вас, у держави, уже є?".

Для ветерана ми виступаємо як єдина держава. Це наше обов'язок як уряду - налагодити ефективну взаємодію між міністерствами та спростити документообіг, щоб ветерани не відчували зайвих незручностей. Я прагну внести зміни в цей процес.

Які ще зміни повинні відбутися для ветеранів після вашого призначення міністром у справах ветеранів?

Підвищення продуктивності та оптимізація наявних ресурсів — це основний етап. Необхідно не винаходити нові рішення, а вдосконалювати вже існуючі, щоб ветерани могли швидко їх використовувати.

Що ще можна додати? Враховуючи досвід інших держав, нам необхідно підготувати ветеранів до життя в суспільстві, а також підготувати суспільство до зустрічі з ветеранами.

У нас є численні ветерани, і війна все ще триває. Наша місія полягає в тому, щоб діяти в умовах конфлікту. Ми працюємо в умовах активних бойових дій на нашій землі.

Не лише ветерани беруть участь у цій справі; до них приєднуються і всі члени їхніх родин. Коли один із близьких, як-от батько, син чи чоловік, вирушає на службу, вся сім'я фактично "бере участь у війні". У такі моменти в голові лише крутяться думки про те, як підтримати, що відбувається на фронті та інші переживання. Тому участь у ветеранській політиці є надзвичайно важливою і значущою.

Зараз в Україні нараховується півтора мільйона ветеранів, і ця цифра може зрости до приблизно трьох мільйонів. Якщо ми помножимо три на три, отримаємо дев'ять мільйонів осіб разом із їхніми родинами. Це не просто окрема група чи індивідууми, а ціла третина населення нашої країни. Саме в цьому полягає унікальність ситуації та пов’язані з нею виклики, які потребують комплексного підходу до вирішення.

Безліч ветеранів повертається з фронту. Сімейні стосунки зазнали змін, і самі ветерани також трансформувалися. Ми не можемо дозволити собі втратити сім'ї та демографічний баланс. Суспільство повинно бути готовим до усвідомлення того, що значна частина нашого народу брала участь у бойових діях.

Ми не маємо права повторювати помилки, які допустили інші нації. Не буду називати конкретні приклади, але цю інформацію мені повідомляли безпосередньо представники влади. Вони запроваджували пенсійні виплати, гранти та підтримку для ветеранів. Політично прагнули виділитися, напередодні виборів заявляючи: ми подбаємо про вас. І, в результаті, надали фінансову допомогу ветеранам.

Отже, існує думка, що 90% ветеранів відчувають незадоволеність. Вони не повернулися до роботи, а їхнє життя вдома стало складнішим. Які причини цього? Брак фінансів? Ні, проблема не в цьому. Справа в тому, що відсутність роботи, неможливість приносити користь і відсутність цілей призводять до відчуття безглуздості. Вони просто не займаються нічим.

Тобто це, здавалося б, нормальний крок - забезпечувати, але це призвело в них до падіння економіки, до того, що самі ветерани не задоволені, попри те, що вони отримують гроші. Ця помилка коштувала іншим державам дуже багато.

І я хочу, щоб у нас ветерани повернулися до економіки. Це ті люди, які будуть відновлювати нашу країну, які вміють, мають дуже високий рівень справедливості, ухвалювали складні рішення, перевірили себе в бою. Вони будуть відновлювати економіку. Тому ми маємо економіку підготувати до цього, щоб створити робочі місця, умови, змінити нормативно-правову базу, щоб можна було ветеранів брати на складні робочі місця, де є обмеження.

Водії екскаваторів та комбайнерів стикаються з певними обмеженнями. Нам потрібно змінити цю ситуацію та створити умови, які нададуть ветеранам можливість вибору. Вони повинні мати змогу сказати: "Я хочу змінити професію, дайте мені нові можливості. Я прагну стати IT-спеціалістом або підприємцем". Це наш обов'язок — забезпечити їм такі можливості, адже ми не можемо дозволити, щоб значна частина людей залишалася осторонь активного життя, без роботи і залежала від соціальних виплат.

По-перше, у держави просто не вистачить фінансів. Ніколи. По-друге, це може спричинити зупинку нашого розвитку.

Чи проводилася в Міністерстві оцінка результативності вже існуючих програм? Якщо так, то чи виявилися всі вони ефективними? Якщо були знайдені програми з низькою ефективністю, то які з них залишаться в актуальному списку? А які, можливо, зазнають змін?

- Ми проводили аудит. І насправді є ефективні програми за цифрами, масштабні, але неефективні за результатом. Є програми, які ми згортаємо, які продовжуємо, - ми проаналізували все.

Є також ініціативи, які не так очевидні, проте приносять суттєві результати. Наприклад, у сфері працевлаштування вдалося створити 2,5 тисячі нових робочих місць для ветеранів. Щодо грантової підтримки, було виділено 1800 на розвиток бізнесу. Хоча ці цифри можуть здаватися незначними, вони слугують потужним імпульсом для подальшого розвитку цієї сфери.

На реабілітацію ветеранів та їхніх родин виділено один мільярд. Які саме заходи включатиме цей процес? Адже сума, погодьтеся, вражаюча. Які вигоди отримає сім'я ветерана в результаті цього?

Ми спільно з Міністерством охорони здоров'я та Міністерством соціальної політики працюємо над створенням стандартів для всіх послуг. Наша мета – забезпечити рівний доступ до них як у віддалених селах, так і в прифронтових районах, на заході України та в столиці. Відмінності у доступності послуг значні, навіть через рівень освіченості та можливості отримати ці послуги. Ми залучаємо фахівців, експертів та народних депутатів до цього процесу.

Пілотний проєкт стартує наступного року, щоб сім'я ветерана відновлювалася поруч із ним. Тестовий режим хочемо запустити у листопаді, щоб у конкретних лікарнях чи областях почати це робити за небюджетні кошти, щоб був час помилки виправити і повноцінно запускати пропрацьований.

Раніше було озвучено, що в кожному міністерстві та органах виконавчої влади буде призначений заступник, відповідальний за питання ветеранської політики. Який зараз статус цієї ініціативи? Які обов'язки матиме цей уповноважений, які функції він виконуватиме, і коли планується впровадження цієї системи?

- Я дуже дякую прем'єр-міністру Сергієві Корецькому за його ініціативу. Він сказав це зробити, розуміючи, як це виконувати. Для мене це означає не якесь прізвище, закріплене на папері. Ні. Це означає, що є точка входу в міністерство. Це означає, що в кожному міністерстві й ЦОВВ (центральному органі виконавчої влади, - ред.) є відповідальний за ветеранську політику. Це збільшує нашу комунікацію, тому що багато чого через нестачу цієї комунікації між міністерствами, через внутрішню відомчу конкуренцію, назвімо це так, "не їхало".

Тепер, коли є відповідальна особа, яка не просто займається, а відповідає за цей напрям, я впевнений, що результативність для ветерана набагато поліпшиться.

На 2027 рік заплановано виділити 25 мільярдів гривень на підтримку ветеранів, що на 3 мільярди більше, ніж нині. Чи буде цього достатньо? Якщо відповідь негативна, то в чому конкретно відчувається нестача? Можливо, є можливість знайти фінансові ресурси в інших сферах?

- У нас пріоритет - війна, далі - ветеранська політика. Тобто половина бюджету України і всі залучені кошти підуть на снаряди, умовно кажучи.

По-друге, у світі не існує прикладів ефективної політики щодо ветеранів. Завжди можна знайти можливості для покращення.

Незважаючи на те, що в проекті бюджету передбачено на 3 мільярди більше, ніж у цьому році, Президент і прем'єр-міністр усвідомлюють важливість ветеранської політики. Вони розуміють, що необхідно почати працювати над цими питаннями вже зараз, до завершення війни, щоб підготувати всю систему до масового повернення ветеранів. Тому я сподіваюся, що бюджет буде збільшуватися щороку. Але це збільшення не повинно зводитися до простого прохання про більше грошей. Я не хочу просити кошти для підвищення виплат, адже це не є правильним підходом.

- Зрозуміло. Ви маєте обґрунтувати на що?

- Абсолютно правильно. Ми маємо дати обґрунтування, розрахунки, ефективність, яку ми отримуємо, прийти і сказати: ось програма, на неї потрібно стільки грошей, ми отримуємо такий результат через такий проміжок часу.

Ми активно працюємо над цими програмами, щоб досягти бажаного результату: створити умови для ветеранів, які можуть вести повноцінне життя, мати різноманітні можливості, отримувати повагу від оточуючих, жити в суспільстві, яке їх підтримує, і мати достатні фінансові ресурси для гідного існування. Це є нашим основним пріоритетом. Ключем до цього є активна позиція самих ветеранів, які повинні бути залучені в цей процес без виключень. Наша робота буде зосереджена на реабілітації та відновленні сімейних зв'язків. Наступним кроком стане вибір професії, розвиток економічних можливостей, створення бізнесу та інші важливі аспекти.

Ми повинні надати ветерану можливість робити свій вибір і створити умови для його розвитку. Адже це стане фундаментом для відновлення нашої держави.

- Скільки робочих місць уже створили ветеранські підприємства завдяки урядовим програмам?

Майже 2500. Наразі ми розробляємо програму спільно з благодійною організацією, яку поки не буду називати, і ставимо мету створити 100 тисяч нових робочих місць. Наше Міністерство активно займається розробкою нормативно-правової бази, щоб полегшити процес працевлаштування ветеранів. Існують певні юридичні обмеження щодо кількості робочих місць. Бізнес готовий до співпраці, зокрема компанії, як-от Нафтогаз, WOG, "АТБ" та інші, заявляють: "Ми готові прийняти стільки людей. Але нам потрібно, щоб ви зробили певні кроки, які дозволять нам це здійснити. Допоможіть нам допомогти вам". Саме над цим ми зараз і працюємо.

Сподіваємося, що спільно створимо умови для ветеранів, щоб вони могли освоювати нові професії, які будуть затребувані на ринку праці.

- Перед інтерв'ю я спілкувалася з нашими ветеранами і спитала, про що вони хотіли б у вас запитати. Одне з питань - держава має нарешті визначити, хто такий ветеран. Командир одного з батальйонів сказав приклад: людина воювала, втратила ноги, має інвалідність. Вона ветеран. Але що буде після "списання", на що вона житиме і чи достатньою буде підтримка держави?

Нещодавно ми провели зустріч з народними депутатами та представниками організацій, що займаються правами ветеранів і громадською діяльністю, зокрема з Патронатною службою 3 ОШБр, Veteran Hub, "Юридичною сотнею", "Принципом" та "Рестартом". Обговорювали питання належного врегулювання основних аспектів ветеранської політики на законодавчому рівні.

Вже майже п'ять років триває повномасштабний конфлікт, і в правовій системі досі бракує чітких визначень щодо ряду ключових аспектів, зокрема, хто вважається ветераном та які саме державні гарантії йому повинні надаватися.

Для мене важливіший не формат - чи то кодекс, чи законодавство, - а досягнуті результати. Ми прийшли до висновку, що редагувати та доповнювати закон буде легше в майбутньому. Тому вирішили не затримуватись у пошуках компромісу за всіма пунктами. Все, що вже має спільну думку серед експертів, громадськості та депутатів, ми запускаємо в реалізацію. Спірні моменти будемо доопрацьовувати паралельно. Інакше ми можемо залишатись на місці ще дуже довго. Ми вже маємо дорожню карту та конкретні терміни.

Це також є чіткою вказівкою Президента України Володимира Зеленського – завершити це питання. Він особисто висловився: "Займіться цим". Тому тягар відповідальності значний. Ми ретельно попрацюємо над цим питанням. Відповідь має бути надана вже цього року.

Скільки ветеранів активно використовують платформу "Ветеран PRO"? Які саме послуги вона пропонує? Які з цих функцій є найбільш корисними, а які, на вашу думку, слід було б видалити?

- У "Дії" є "Ветеран PRO", який бачать лише ветерани. І є "Ветеран PRO" - платформа, де зібрані послуги. Зокрема, 1,1 мільйона послуг надано. Тобто це активна платформа. Ми будемо вдосконалювати. Її потрібно зробити простішою. Хочемо зібрати й упорядкувати державні послуги, пропозиції громад, громадських організацій та партнерів. Ветеран має швидко знайти потрібне, а система або конкретний фахівець - довести звернення до результату. Наш орієнтир - скоротити шлях людини до кількох зрозумілих кроків. І контролювати не тільки кількість звернень, а й те, чи отримано послугу.

- Яка тепер ситуація з житлом для наших ветеранів? Чи є якісь цифри й оптимістичний прогноз на 2027 рік?

- На компенсації виділили приблизно удвічі більше коштів, ніж торік, і у 2027-му фінансування цієї програми має зрости. Черга рухатиметься, хоча вона також поповнюється.

Скільки ветеранів користується послугами системи супроводу? Чи є ця кількість достатньою, і якою вона повинна бути до 2026 року? За словами самих ветеранів, система функціонує, але має помітну проблему — її нестабільність.

- Нестабільність - це точне визначення. Коли я аналізую систему супроводу, мою увагу завжди привертає те, що потребує покращення. Через це деякі кваліфіковані спеціалісти з супроводу, які насправді виконують величезний обсяг роботи, іноді відчувають образу.

Наразі фахівці, які займаються супроводом, працюють з 155 тисячами ветеранів. Більшість з них є надзвичайно мотивованими, і не через фінансові причини. Чимало з цих працівників самі є ветеранами, тому це питання для них є особливо важливим. Проте, ми повинні запровадити єдиний стандарт для всіх. Не може бути так, що дев'ять людей виконують свою роботу сумлінно, а один - ні, і через це виникає враження, що система не функціонує. Це необхідно змінити.

Мінветеранів надає субвенцію місцевим органам влади або комунальним установам, а вони вже наймають фахівців. Тобто фінансування йде від держави, але організація роботи залишається на місцях. Через це виникає дисбаланс.

Ми хочемо централізувати цю систему, вибудувати чітку вертикаль політики та відповідальності. Йдеться не про переведення фахівців на державну службу, а про роботу через державну неприбуткову установу. Тоді ми одночасно будемо працедавцем, платником і зможемо контролювати якість роботи.

Самі фахівці залишаться працювати на місцях. Ми плануємо посилити команди додатковими спеціалістами та навчанням, щоб ветеран отримував якіснішу послугу.

Окремо вводимо систему контролю результату. Тепер основний показник - скільки ветеранів звернулося. Але нам важливо бачити інше: скільки людей у результаті цього отримали те, за чим прийшли, скільки часу фахівець реально працював із ветераном, яке навантаження має кожен фахівець.

Є також питання, пов'язані з оплатою. Наприклад, 25 тисяч гривень у маленькій територіальній громаді - це одна історія. Натомість, ті ж 25 тисяч гривень для спеціаліста з супроводу в Києві мають зовсім інше значення. Це також слід враховувати.

Тому ми прагнемо централізувати систему та взяти на себе відповідальність за її функціонування. Ідея в цілому є вдалою, а наші фахівці мають високий рівень підготовки та мотивації. Проте, не можна покладатися лише на стимулювання окремих осіб. Люди можуть втомлюватися і змінюватися, тоді як система повинна залишатися стабільною і ефективною в будь-який час.

- Після поїздки у США й Канаду ви говорили, що ще п'ять країн можуть долучитися до Міжнародного ветеранського фонду. Які це за країни?

На даний момент не можу розголошувати інформацію. Ми перебуваємо на стадії переговорів. Міжнародні зв'язки мають свою делікатність. У кожної нації існують свої правила, підходи до спілкування та внутрішні процедури. Тому до завершення угод не буду вказувати на конкретні країни.

Ми активно обговорюємо співпрацю з п'ятьма державами. З однією з них ми вже досягли етапу підтвердження угоди.

- І коли фонд запрацює?

Переговори між країнами-учасницями продовжуються. Наглядова рада, а також орган, що прийматиме рішення щодо фінансування в Україні, будуть створені за участю представників цих країн.

Ми прагнемо до колективних рішень, а також забезпечуємо відкритість у діяльності фонду. Для досягнення цих цілей ми активізували міжнародні переговори та посилили нашу присутність на світовій арені. Ви зможете побачити результати нашої роботи. Найважливіше, щоб ці зміни відчув кожен ветеран.

Гроші вже є підсумком. Таким чином, ми отримаємо 41 мільйон канадських доларів від Канади. Яке призначення цих фінансів і як це вплине на ветеранів?

Ми вже застосовували подібний підхід у співпраці з міжнародними партнерами на Миколаївщині. Кожен з учасників мав свою спеціалізацію, сильні сторони та програми. Вважаю, що для цього проекту можна використовувати аналогічну модель.

Ми зобов'язані розробити нові експериментальні проекти, здатні залучити фінансування від міжнародних партнерів. У той же час, програми, які вже довели свою ефективність і зарекомендували себе, повинні отримувати постійну підтримку з державного бюджету.

Наприклад, ми аналізуємо практики США та Канади, вивчаємо їхні програми, адаптуємо їх до українських реалій і пропонуємо нашим партнерам забезпечити фінансування на два роки. Цей період дозволить нам оцінити результати і вирішити, чи варто розширювати цю ініціативу на всю країну. Отже, міжнародним партнерам ми будемо представляти конкретні програми та проекти, із яких вони зможуть обрати ті, що їм до душі та які готові підтримати.

Сам фонд об'єднуватиме кошти кількох держав, а до його керівних органів увійдуть представники країн-учасниць. Канада готова взяти на себе провідну роль в адмініструванні фонду. Тепер це обговорюється між партнерами.

Ось ще один важливий аспект: ми не маємо на увазі одноразове фінансування. Якщо цей механізм отримає схвалення, він буде розрахований на тривалу дію, приблизно на десять років. Це означає, що щорічно з'явиться можливість систематично залучати міжнародні кошти для програм, спрямованих на підтримку ветеранів.

Які ще знання та навички, окрім фінансових, ви прагнете отримати з досвіду співпраці з партнерами в США та Канаді?

Передусім, це принцип трансформації з військової кар'єри у цивільне життя. У цій країні це є систематично організований процес.

Підготовка людини до повернення в цивільне життя може тривати від шести місяців до трьох років. Звісно, між нами є відмінності. У США та Канаді значна частина військових - кадрові, які роками будували військову кар'єру, тому після служби їм часто потрібно фактично опановувати нову цивільну професію. В Україні сьогодні значна частина військових - це люди, які до війни жили цивільним життям. Але принципи США та Канади щодо переходу дуже сильні, і цей досвід я хочу адаптувати в Україні.

Другий напрям - ветеранська інфраструктура. У США її вибудовували роками: є окрема система медичних закладів та інших установ для ветеранів. До цього вони прийшли через власний досвід і власні проблеми.

Нам не слід починати все з самого початку. Ми можемо використати вже перевірені рішення, адаптувати їх під наші реалії і розпочати створення власної інфраструктури для ветеранів.

Існує ще один показник, що викликає певні занепокоєння. Згідно з інформацією в медіа, близько 300 тисяч ветеранів наразі залишаються без роботи.

- Навіть 330 тисяч.

Чому, на вашу думку, ці люди не можуть знайти роботу? Можливо, ринок праці не відповідає їхнім потребам? Я чула від кількох ветеранів, що їх часто не хочуть брати на роботу, коли дізнаються про їхнє минуле. Чи знаєте ви про таку ситуацію? Якими шляхами держава має намір її вирішити?

- Із цих 330 тисяч, за оцінками нашими та експертів, приблизно 200 тисяч насправді працюють, але неофіційно - у сірій частині економіки. Тому одне із завдань - перевести цю зайнятість у білу економіку. Для цього потрібно створити стимули і для роботодавців, і для самих ветеранів. Якщо офіційне працевлаштування даватиме ветерану додаткові можливості, він сам буде зацікавлений у тому, щоб роботодавець офіційно його оформлював і сплачував податки.

Ми говоримо про амбітну мету - 100 тисяч робочих місць. Це складне завдання. Але водночас маємо, за нашими оцінками, понад 200 тисяч ветеранів, які вже працюють, просто ця зайнятість не повністю повернута в офіційну економіку. І з цим також потрібно працювати.

Це складне завдання, яке охоплює багато аспектів і не може бути реалізоване лише одним міністерством. Проте, наша мета полягає в тому, щоб забезпечити ветеранам можливості для працевлаштування, особистісного зростання та активної участі в відновленні та прогресі нашої країни.

Які три конкретні ініціативи ви, як міністр у справах ветеранів, маєте намір впровадити, щоб ветерани відчули: держава піклується про них?

По-перше, необхідно перевести всі процеси в цифровий формат і усунути постійні паперові пересування між міністерствами та іншими державними структурами.

Я прагну зробити процес отримання послуг та документів для ветеранів максимально простим. Уявімо це у вигляді трьох простих етапів: прийшов, отримав потрібний документ, скористався послугою.

Всі наразі активно працюють над цим питанням. Керівництво здійснює Міністерство цифрової трансформації, яке буде координувати інтеграцію реєстрів Міністерства оборони, Міністерства охорони здоров'я, Міністерства соціальної політики, Пенсійного фонду та Міністерства у справах ветеранів. Як ми вже зазначали сьогодні, ветеранам не потрібно самостійно обходити різні установи в пошуках інформації, яка вже доступна у державних реєстрах.

По-друге, я прагну змінити ставлення суспільства до ветеранів. Мені хочеться, щоб вислів "дякую за службу" став звичайною практикою. Ветерани повинні гордитися своєю формою, мати можливість її носити і відчувати повагу з боку оточуючих. У США цілком звично підійти до когось і висловити подяку за службу. Я бажаю, щоб і в нашій країні це стало звичайним явищем.

І третє - повернення ветеранів в економіку. У ветерана мають бути вибір і можливості визначити свій подальший шлях.

Держава зобов'язана забезпечити все необхідне для своїх громадян. Проте, якщо ветеран прагне працювати, здобувати освіту, розвиватися або започаткувати власний бізнес, вона повинна надати йому можливість обрати свій власний шлях і підтримати його рішення. Це непрості завдання, але я взявся за цю роботу саме з метою досягнення результату. Критика є цілком природною. З часом ми повернемося до цієї теми і проаналізуємо, чого вдалося досягти.

Спілкувалася Христина Равлюк.

Изображение: Кирило Чуботін

Перегляньте повну відеоверсію інтерв'ю на YouTube-каналі Ukrinform.