Проти бажання Гітлера та Сталіна: думка експерта про формування української державності.
Деякі етапи української історії протягом багатьох років залишалися в тіні, як, наприклад, майже здійснене приєднання Кубані до України. Ще однією важливою подією стала дата 30 червня 1941 року, коли у Львові пройшли Народні збори, на яких одностайно був ухвалений Акт відновлення Української Держави.
За словами військового аналітика Дмитра Снєгирьова, на Княжій горі (Високому замку) підняли український національний стяг, а Львівська радіостанція оголосила про проголошення Державного акту населення України. Як православне, так і греко-католицьке духовенство висловило свою підтримку цьому Акту, закликаючи українців до об'єднання задля створення незалежної держави. Національні Збори, що проголосили Акт, обрали на посаду голови нового Державного Правління Ярослава Стецька — активного члена ОУН і одного з найближчих соратників Степана Бандери.
На східну Україну звістку про відновлення Української держави понесли 6 тисяч націоналістів-бандерівців, розділених на три групи. Перед ними стояло завдання створювати українську адміністрацію та осередки ОУН. Найбільший осередок був на Дніпропетровщині (5 тисяч осіб), Кіровоградщині (1100 осіб), а також на Донбасі та в Криму. Ми наводимо повний текст Акту відновлення Української Держави:
"Документ про відновлення незалежності Української Держави"
1. Волею українського народу, Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери проголошує відновлення Української Держави, за яку поклали свої голови цілі покоління найкращих синів України. Організація Українських Націоналістів, яка під проводом її Творця і Вождя Євгена Коновальця вела в останніх десятиліттях кривавого московсько-більшовицького поневолення затяту боротьбу за свободу, закликає весь український народ не скласти зброї так довго, доки на всіх українських землях не буде створена Суверенна Українська Влада.
Суверенна Українська Влада забезпечить українському народові лад, всебічний розвиток усіх його сил і задоволення всіх його потреб.
2. На західних землях України твориться Українська Влада, яка підпорядкується Українському Національному Урядові, що створиться в столиці України -- Києві з волі українського народу.
3. Відновлювана Українська Держава буде тісно співдіяти з Націонал-Соціалістичною Велико-Німеччиною, що під проводом Адольфа Гітлера творить новий лад в Європі і світі та допомагає українському народові визволитися з-під московської окупації.
У Україні буде сформовано Українську Національну Революційну Армію, яка продовжить боротьбу спільно з німецькими союзниками проти московської окупації за незалежність та цілісність Української Держави, а також за новий світовий порядок.
Хай живе Суверенна Соборна Українська Держава, хай живе Організація Українських Націоналістів, хай живе Провідник Організації Українських Націоналістів Степан Бандера! Слава Україні! Героям Слава!"
У сучасних викладі основна суть Акту така: ОУН під керівництвом Степана Бандери оголошує про відновлення незалежної Української Держави в Західній Україні. Головною метою є розширення державності на всі українські землі та створення повноцінної держави з центром у Києві. Ця держава має забезпечити українцям всебічний розвиток і задоволення їхніх потреб. Всі ці аспекти є зрозумілими і не викликають заперечень у сучасного громадянина України.
Заперечення традиційно викликає те, що союзником у боротьбі за державність проголошується гітлерівська Німеччина. На факті цього союзництва часто спекулюють антиукраїнські сили, використовуючи його окремо від історичного та політичного контексту. Давайте розглянемо цей момент.
По-перше, Радянський Союз, який часто представляють як бастіон антифашизму, до початку війни мав тісні зв'язки з Гітлером на найвищому рівні. 23 серпня 1939 року під час зустрічі з Ріббентропом у Кремлі, Сталін підняв тост: "Я усвідомлюю, як німецький народ шанує свого фюрера. Мені б хотілося випити за його здоров'я". Наступним тостом він відзначив Гіммлера, назвавши його "людиною, що забезпечує безпеку німецької держави". Згодом Ріббентроп згадував: "У Кремлі я почувався, як серед старих друзів по партії".
За цими тостами ховалася реальна співпраця між двома режимами. Наприклад, близько 20 тисяч офіцерів Вермахту отримали бойову підготовку на радянських танкових та авіаційних базах. Німецько-радянський договір про дружбу і кордони, укладений 29 вересня 1939 року, вважав розподіл Польщі "надійною основою для подальшого розвитку дружніх відносин між нашими народами". Отже, звинувачувати ОУН у орієнтації на Німеччину варто лише після аналогічних закидів на адресу СРСР. Або ж слід просто усвідомити, що війна є війною. Як відомо, війна — це продовження політики іншими засобами. Політика не має місця для сентиментів: в ній існують лише вічні інтереси та тимчасові партнери.
По-друге, спрямованість ОУН на режим Гітлера виявилася насправді лише стратегічним маневром. Дозволимо собі навести досить розгорнуту цитату зі спогадів Степана Бандери.
Було зрозуміло, що вести переговори з гітлерівською Німеччиною не мало сенсу, оскільки на успіх таких спроб не можна було розраховувати. Вимоги, переконання та подібні дії були приречені на провал і могли слугувати лише тактичними маневрами, що дозволяли мати певні переваги та маскувати підготовку до дій в іншому напрямку. Справжня незалежна політика повинна була базуватися на фактах, власній ініціативі, без остраху щодо дій Німеччини, а в разі необхідності — навіть прямо проти них.
Тема взаємин між Україною та Німеччиною, за словами Степана Бандери, "визначалася лише одним фактором: яким чином Німеччина сприйматиме державний суверенітет України".
Таку ж думку висловлював і Ярослав Стецько, який власноруч оголосив Державний Акт.
"Україна отримала велику місію висловити свою позицію: вона виступає за новий порядок у Європі, за систему суверенних держав, що постають на руїнах російської імперії та інших імперій, які намагалися утвердитися на Сході Європи і в підкореній Росією Азії. Для нас проголошення державності стало початком боротьби, а не лише кроком до мирного досягнення цілей. Якщо ж у момент проголошення державності виникне конфлікт з німцями, це стане фактом створення протинімецького фронту, який неминуче мав би з’явитися", -- зазначав Ярослав Стецько у своїх спогадах.
По-третє, оголошення Державного Акту відбулося прямо всупереч інтересам Німеччини. Якби проголошення Української Держави було вигідним для гітлерівського режиму, Степан Бандера, Ярослав Стецько та близько 300 членів ОУН не потрапили б до рук гестапо 15 вересня 1941 року. Пізніше Гітлер видав наказ про ліквідацію бандерівського руху.
У наступному звіті, присвяченому подіям в Україні, зазначалося: "Конфісковані друковані матеріали та свідчення затриманих на той час прихильників Бандери ще раз підтверджують, що залучити членів його організації до будь-якого конструктивного співробітництва з німецькими властями неможливо. Єдиним виходом залишається безжальне знищення цієї організації".
Отже, з огляду на наведені вище аргументи, можна зробити певні висновки. Державний Акт від 30 червня 1941 року доводить, що в умовах того історичного моменту ОУН виступала як єдина сила, здатна до українського державотворення. Лише ОУН невпинно рухалася до реалізації своєї основної мети — створення Української Соборної Самостійної Держави (УССД). "Здобудеш Українську Державу або загинеш у боротьбі за Неї" — так формулює перший пункт Декалогу Українського Націоналіста", — підсумовує Дмитро Снєгирьов.
Дмитро Снєгирьов нещодавно поділився своїм поглядом на справжнє значення 9 травня для України, яке має свої корені в подіях, що сталися на чверть століття раніше, ніж офіційна дата, прийнята в СРСР.
На зображенні, яке ви бачите у заголовку, представлено прапор, на якому залишилися сліди крові одного з воїнів УПА. Це фото зроблено Національним музеєм історії України.
Матеріали, розміщені у рубриці "Блоги", відображають власну думку автора та можуть не співпадати з позицією редакції.
