"Росія прагне посіяти розбрат між українцями та поляками, оскільки їхня співпраця становить загрозу для її імперських прагнень", — заявив польський політолог Валентин Балюк.

Польський політолог Валентин Балюк в інтерв'ю УНІАН розповів про антиукраїнські настрої в Польщі, чи впливає на їхнє загострення Росія, та чи є місце для діалогу між політичними елітами та суспільствами обох держав.

Українсько-польські відносини вже кілька місяців перебувають у стані чергового загострення. Окрім різких політичних заяв, на ґрунті ненависті зросла кількість нападів на українців, які проживають у Польщі.

УНІАН звернувся до Валентина Балюка, доктора політичних наук і керівника Центру Східної Європи в Університеті Марії Кюрі-Склодовської (UMCS) у Любліні, щоб обговорити актуальні питання, пов'язані з кризою в українсько-польських відносинах, а також з'ясувати, чи усвідомлюють поляки, хто є справжнім супротивником.

Пане Валентине, на початку повномасштабного російського вторгнення Польща дуже серйозно підтримувала Україну та українців, і сьогодні польська допомога є важливою. Однак у польському суспільстві останнім часом значно зросли антиукраїнські настрої. Навіть мають місце напади на українців на ґрунті національної ненависті. Як це пояснити?

Сьогодні в багатьох країнах спостерігається зростання націоналізму, який, на жаль, має не лише позитивні аспекти, що асоціюються з патріотизмом, але й негативні, пов'язані з ідеями інтегрального націоналізму. У Польщі це, зокрема, втілюється в концепції Романа Дмовського, тоді як в Україні — у поглядах Дмитра Донцова. Це ставить запитання про те, яку модель внутрішнього розвитку, єднання та формування ідентичності обирають різні країни.

Однак Польща і Україна не є поодинокими випадками. Якщо звернути увагу на Німеччину, Францію та інші країни, можна помітити, що подібні проблеми існують і там. Таким чином, ми спостерігаємо, як у всій Європі відбувається зростання націоналістичних тенденцій.

Тому, коли ми обговорюємо українсько-польські відносини, нам потрібно бачити не лише побиття чи якісь інші інциденти, а проводити глибинний аналіз тих процесів на політичному, суспільному та інших рівнях, що впливають на ситуацію. В тому числі і невміння політиків в Польщі та Україні вести належним чином стратегічну комунікацію.

Яке ваше питання?

Наші політики маневрують у просторі негативних почуттів, притаманних радикальному націоналізму та популізму, щоб здобути політичні вигоди та підтримку з боку виборців. Вони переконані, що виконують роль охоронців суспільства та держави.

Це представляється таким чином, що в інтересах Польщі Навроцький позбавляє нагороди Зеленського - для суспільства це подається, як позитивний крок. З іншого боку, Зеленський також медійно присвоїв почесне найменування "імені Героїв УПА" одній із військових частин, тому що є потреба підняти рейтинги президента, є потреба пов'язати своє правління з тією тенденцією, що в Україні частина електорату також підтримує правих і праворадикалів...

У цій ситуації політики прагнуть скористатися внутрішніми аспектами цього скандалу для підвищення своїх популярності. В результаті, на тактичному рівні вони здобувають вигоду, але в стратегічному контексті це призводить до дестабілізації відносин між Україною та Польщею.

Як варто було б діяти, аби пом'якшити конфлікт і, власне, його наслідки?

В Польщі в даний момент перебуває близько 900 тисяч українських біженців. Польська влада надала певний пакет підтримки, і вона має повне право його регулювати, що є цілком звичайною практикою. Проте, яким чином це відбувається? Популізм, що проявляється в діях Кароля Навроцького, полягає в тому, що він намагається представити ситуацію як зрівняння прав українців та поляків, хоча українці, можливо, отримували певні додаткові переваги як біженці. Водночас, змінюючи правила щодо перебування та допомоги українцям, Навроцький міг би запросити представників української громади в Польщі для обговорення своїх рішень і пояснення їхньої суті.

Зеленський видав розпорядження про повернення нагороди (ордена Білого Орла, - УНІАН) поштовим шляхом. Це викликало єдність серед української політичної еліти та суспільства на підтримку президента: образа за втрату нагороди спонукала нас до адекватної реакції. Однак ця нагорода була вручена українському народу, і, виявляючи повагу до Польщі та її громадян, президент Зеленський мав би запросити посла Польщі та особисто передати йому орден.

У 2023 році, коли Польща відмовилася дозволити транзит українського зерна, президент України зробив зауваження, яке можна було інтерпретувати як натяк на поведінку Росії. Хоча він загалом говорив про європейські держави, в Польщі це сприйняли як особисту образу. Під час свого виступу на Генасамблеї ООН у вересні 2023 року Зеленський висловив занепокоєння щодо того, як "деякі країни Європи грають у солідарність у політичному театрі", перетворюючи питання постачання зерна на драму і допомагаючи "створити сцену для московського актора". Це викликало глибоке обурення серед польського населення, оскільки для багатьох поляків ідея, що Польща може бути порівняна з Росією, є неприйнятною. Це, безумовно, стало образою для всього суспільства, і не зрозумів цього Зеленський, хоча невідомо, чи усвідомлює він це тепер. У 2026 році поляки відчули, що дії президента України, такі як повернення ордену Білого Орла, були спрямовані не лише проти конкретної особи, а також як образа для Польщі та її народу.

Все це, власне, схоже на поведінку дітей з різних груп, які посварилися на дитячому майданчику і не розуміють до кінця, як потрібно проводити державну політику. Якщо ж ми хочемо бути партнерами в складний період геополітичних змін, у процесі європейської інтеграції України, то повинен бути діалог. І формула вирішення не лише важливих питань, які об'єднують, але і тих, які роз'єднують. А цього, на жаль, немає.

Проте, наприклад, у контексті Волинської трагедії, яка залишається спірним питанням, вже мали місце спроби встановлення діалогу. На перший погляд, в експертних колах ці зусилля виявилися результативними. Чому б не відновити раніше висловлене гасло примирення - "Вибачаємо і просимо вибачення"?

Ця наратив демонструє різні підходи до розуміння даної проблеми в Польщі та Україні. Польська сторона не визнає симетричного підходу в оцінці цих подій. Відомий український професор та історик Гжегож Мотика стверджує, що дії проти поляків на Волині слід вважати злочином, що представляє собою етнічні чистки польського населення, які здійснювали ОУН-УПА. Проте він також зазначає, що з боку поляків мали місце акції у відповідь проти українців.

З огляду на погляди українських науковців та політиків, існує збалансований підхід до даної ситуації: це трагедія, що забрала життя як українців, так і поляків. Тому для досягнення примирення варто орієнтуватися на європейські методи вирішення подібних питань.

Святий отець Іоанн Павло ІІ разом з Українською Греко-католицькою церквою започаткували процес примирення. У 90-х роках до цього процесу також приєдналися політики. Однак, просто висловити підтримку – це одне, а реально займатися питаннями примирення – зовсім інша справа. Це означає, що потрібні не лише декларації, а й конкретні дії.

На мою думку, ключовою помилкою стало те, що не було проведено ексгумацію цивільних жертв цієї трагедії, їх належного поховання та вшанування пам'яті. Це питання не є провокативним і не викликає напруження в суспільствах обох країн. Якщо ми дійсно прагнемо до примирення, варто повернутися до цієї теми. Було б також доцільно, щоб президенти чи керівники урядів зустрілися та підписали декларацію, яка б гарантувала, що процес ексгумації жертв Волинської трагедії не буде заблоковано з жодного боку.

Вважаю, що Україна і Польща мали б це зробити кілька десятиліть тому. Якби це сталося, то ми рухалися б далі. Наші відносини, навіть в історичній площині - коли б ми не погоджувалися щодо наших героїв чи оцінки певних історичних подій - були б стабільнішими. Потрібно якнайшвидше виправити цю помилку.

Вважаю, що в цьому процесі необхідно залучити суспільство, засоби масової інформації та релігійні установи, включаючи не лише Греко-католицьку церкву, а й Православну церкву України. Важливо впроваджувати механізми та символи примирення, такі як спільні святкування та відновлення храмів, які були зруйновані на Лемківщині в Польщі та на Волині.

Коли ми розглядаємо можливість стратегічного партнерства, важливо пройти етап примирення - визнати реальність такою, якою вона є. Це може бути складним завданням, але його необхідно виконати. Потрібно пройти шлях прощення, вибачення та примирення.

За вашими спостереженнями, чи відчувається вплив на українсько-польські відносини російської пропаганди?

Інформаційний аспект когнітивної війни активно використовується як в Україні, так і в Польщі. Польща має у своїй історії складні відносини з Росією. Хоча під час нещодавніх парламентських і президентських виборів у Польщі з'явилися кандидати, які висловлювали проросійські погляди, їхня кількість залишається незначною. Через це російська пропаганда не може відкрито підтримувати Росію та Путіна в польському контексті. Проте вона намагається спровокувати конфлікт між поляками та українцями. В польський інформаційний простір активно впроваджуються наративи на кшталт "українські біженці паразитують на польській економіці" або "українці невдячні". Ця дезінформація поширюється через різноманітні канали, включаючи прихованих агентів і тих, хто не усвідомлює, що стає інструментом у цій війні.

Російські наративи активно просувають політичні діячі, зокрема, представники колишньої комуністичної партії, які зберегли свої позиції під час трансформацій у Польщі. Наприклад, колишній прем'єр Лєшек Мілер, виступаючи в Росії в 2016-2018 роках, піднімав питання польської русофобії, а нині розповсюджує ідеї, що вписуються в загальний російсько-антиукраїнський дискурс.

Праворадикальні діячі, такі як Гжегож Браун, лідер партії Конфедерація польської корони, також беруть участь у цих процесах. Нещодавно Браун завдав шкоди пам'ятнику УПА в селищі Бялисток у Польщі і після цього похвалився своїм вчинком у соцмережах, повідомляє УНІАН.

Варто зазначити, що значна частина російської пропаганди розповсюджується з використанням штучного інтелекту.

Зрештою, коли активні здорові продемократичні, проукраїнські та європейські сили залишаються бездіяльними, складається враження, що антиукраїнські наративи беруть верх. Це спотворює справжню картину подій.

Чи розумієте, що в польському суспільстві існує усвідомлення: наш спільний ворог - це Росія?

Так, останнім часом ми бачимо сплески різноманітних акцій, спрямованих на підтримку України. Це особливо було помітно під час святкування Дня Незалежності України. Тобто, прикметно, проукраїнських сил у Польщі - тих, які хочуть нормальних відносин між поляками та українцями - немало.

Участь українців в економіці Польщі відіграє важливу роль: у 2025 році їхній внесок у валовий внутрішній продукт (ВВП) країни склав 2,7%. Зокрема, 78% працездатних українців, які перебувають у Польщі, мають роботу...

В даний час політики та медіа почали висловлюватися з цього приводу, але, на мій погляд, це дещо запізніла відповідь на російські наративи.

Час від часу російські безпілотники та ракети досягають території Польщі. Чи помічаєте ви зміни в настроях польського населення стосовно можливості того, що війна може дійти і до їхніх кордонів?

Росія розпочала масштабну конвенційну війну проти України, що, безсумнівно, становить загрозу і для інших держав. У Польщі політичні лідери усвідомлюють уроки цього конфлікту, проте не всі громадяни повністю усвідомлюють всю складність ситуації.

Тобто, частина поляків усвідомлює, що Росія несе в собі загрозу і може рано чи пізно також атакувати країни Балтії, чи власне Польщу. Коли ж ми говоримо про корисних ідіотів (як політиків, так і частину суспільства), які симпатизують Росії, навіть якщо вони у меншості, то вони не сприймають Росію як загрозу належним чином. Загрозу в їхньому розумінні несе ліберальний Захід, Європейський Союз, чи інші чинники.

В цілому політична еліта та більшість польського населення усвідомлюють, що Росія становить небезпеку.

Деякі аналітики вивчають різноманітні сценарії розвитку ситуації, включаючи можливі провокації або навіть військові дії Росії проти країн Балтії та/або Польщі. Чи робить Польща кроки для підготовки до потенційного збройного конфлікту?

На мою думку, в найближчому майбутньому ми не станемо свідками повномасштабної війни, оскільки Росія не матиме для цього необхідних ресурсів. Проте це не виключає можливості, що в майбутньому вона може становити певну загрозу. Можна очікувати посилення гібридної війни, а також можливість військових інцидентів у Балтійських країнах чи Польщі.

Як ви вже зазначали, у повітряному просторі Польщі вже фіксувалися російські дрони, а також мали місце акти диверсій та саботажу. Наприклад, нещодавно сталася пожежа на підприємствах, що співпрацюють з оборонно-промисловим комплексом України, як безпосередньо, так і опосередковано. Окрім того, в Люблінському воєводстві була зафіксована падіння російської ракети Х-101. Згідно з офіційними даними, у 2025 році в Польщі було зареєстровано 270 тисяч інформаційних і кібератак з боку Росії. Це все змушує експертів стверджувати, що Польща знаходиться не в стані миру, але й не у стані війни — в певному підвішеному стані гібридної війни.

Україна переживала цей період, починаючи з 2014 року, а Польща перебуває в ньому в даний час.

І як Польща збирається протистояти гібридним та реальним загрозам?

Це питання колективної оборони, тому що Польща свою безпеку довірила Північноатлантичному альянсу, який зараз трансформується.

Коли ми говоримо про безпеку, є відчуття того, що потрібно зміцнювати не лише НАТО, але також його європейську складову, формувати стратегічну автономію Європейського Союзу і будувати національну стійкість. Проте тут дещо по-різному розставляються акценти. Дехто хоче робити ставку на національну складову, дехто - надалі покладатися на європейську і євроатлантичну безпеку.

Ще важливим питанням є солідарність з боку Польщі для, наприклад, балтійських країн, які могли б бути в першу чергу атаковані з боку Росії. І тут також звучать різні думки, починаючи з того, що потрібно швидко підтримати балтів - у разі необхідності, надати їм допомогу; або ж зачекати, коли інші країни-члени прийдуть, і ми разом допоможемо балтам...

Для Польщі це також пов'язано з трагічним досвідом років Другої світової війни, коли держава мала підписані договори про захист, оборону з Великобританією і Францією, але все залишилося на рівні декларації - жодних реальних дій не було.

В цілому, існує усвідомлення необхідності створення національної складової оборони, що включає ефективні збройні сили Польщі, які проходять модернізацію. Польща активно вивчає досвід України. Військова доктрина повинна бути практично застосовною. Безумовно, країні потрібно мати стратегічні ударні безпілотники, здатні досягати глибини Росії — аж до Уралу, а також балістичні ракети.

Наостанок, на вашу думку, чи зараз залишається актуальною концепція "без незалежної України немає незалежної Польщі"?

Деякі люди в Польщі в даний час прагнуть відмовитися від ідей Пілсудського та Гедройця-Мєрошевського, які пропагують концепцію сильних сусідів – України, Литви та Білорусі. Ці дві впливові польські геополітичні теорії спрямовані на забезпечення безпеки Польщі та всього Східноєвропейського регіону через протистояння російському імперіалізму та підтримку незалежності сусідніх країн. Однак виникає питання: чи має Україна аналогічну концепцію співпраці з Польщею та Литвою? На мою думку, України поки що бракує такої стратегії. Було б бажано, щоб у рамках стратегічного партнерства ми розвивали цю модель співпраці.

Тобто, взаємне стратегічне бачення повинно бути з обох боків. Зараз йде перегляд концепцій стратегічного партнерства з польського боку. З українського - вони ще не сформувалися. Бажано, щоб це була парадигма стратегічного партнерства. Коли ми говоримо, як рухатись у цьому напрямку, то всі "актори" - інтелектуальні та політичні еліти, церкви, суспільства обох держав - повинні розуміти цей процес, принаймні частково.

Розуміння наших цілей і напрямків руху є важливим як для Польщі, так і для України. Сусідів не вибирають, і геополітичне становище є незмінним. Це підкреслює, що для протистояння Росії нам необхідно створити союз. Проте для його формування недостатньо просто прийняти декларацію про стратегічне партнерство; потрібно реальне втілення цієї концепції у практику.

Геополітично Польща має доступ до Балтійського моря, тоді як Україна - до Чорного. Центрально-Східна Європа знаходиться між Балтійським, Адріатичним та Чорним морями. Саме Польща і Україна спільно здатні діяти як потужний стримуючий фактор проти російської агресії.

Саме з цієї причини Російська Федерація робить все можливе, щоб спровокувати конфлікт між поляками та українцями, оскільки такий союз загрожує її імперським амбіціям сьогодні і в майбутньому. Тому Україні та Польщі слід розглядати один одного як стратегічних партнерів. Для України Польща виступає як важлива стратегічна глибина і тил, а для Польщі Україна є форпостом, що забезпечує захист від російської загрози.