"Втікайте, хто здатний": як Росія реалізує когнітивну війну проти українського народу.
Росії не потрібно переконувати українців у своїй "доброчесності". Їй важливо посіяти в нас сумніви щодо власних переконань. Ворог прагне, щоб ми втрачали довіру один до одного, діяли дезорганізовано та врешті-решт прийняли те, що ще вчора вважали неприйнятним. Це і є суть когнітивної війни. Тут противник використовує наші слабкості: за час повномасштабної війни Україна так і не зуміла створити адекватну систему захисту в когнітивній сфері.
Росія б'є не лише по інфраструктурі
Для того щоб успішно протистояти агресору, важливо чітко усвідомлювати його дії. Протягом тривалого часу Росія веде когнітивну війну проти України, яка набрала особливої сили з моменту повномасштабного вторгнення. Ця війна охоплює не лише поширення фейків і дезінформації, а має набагато більші масштаби.
Дезінформація маніпулює окремими фактами: вона може вигадувати, спотворювати або замінювати інформацію. Водночас когнітивна війна впливає на те, як особа сприймає навколишній світ і робить вибори.
Російська сторона вже не сподівається на те, що більшість українців піддадуться впливу їхньої пропаганди. Тепер їхні зусилля спрямовані на те, щоб перетворити українців на розчароване, збурене, налякане населення, яке вважає, що всі навколо обманюють.
Найнебезпечніша частина когнітивної війни починається там, де фізичний тиск поєднується з інформаційним. Нічні атаки -- це, окрім руйнувань, ще й накопичений стрес, тривога, відчуття відсутності контролю.
Після чергових атак у медіа знову з’являється знайомий набір повідомлень: "рятуйтеся, хто може", "навіщо ви лишаєтеся тут?", "скоро нічого не залишиться", "думайте лише про себе".
Не намагатися переконати. Сумніватися.
Якщо узагальнити російську стратегію, вона складається з елементів хвастощів та страху. Вона передбачає перебільшення власних досягнень, водночас залякуючи населення, щоб примусити його до компромісів. Від цього можна виділити три основні цілі.
Атомізація — це процес, коли колективне "ми" трансформується в "кожен сам за себе". Таке атомізоване суспільство значно простіше підкорити, позбавивши його спільної волі до опору. Росія вже випробувала цю стратегію на своєму народі ще у 90-х роках.
Виснаження -- тіло й психіка на межі. Людина, яка місяцями живе в хронічному стресі значно легше погоджується на будь-яке рішення, якщо їй обіцяють бодай тимчасове полегшення.
Ірраціональні дії -- агресія, паніка, боротьба одне з одним. Російська пропаганда намагається переконати нас, що ми самі винні, державі не можна довіряти, а будь-який символ, що обʼєднує суспільство, можна знецінити. Показовий приклад -- атаки на хвилину мовчання: знецінення пам'яті про людей, які чинили опір, поступово підриває і цінність самого опору.
Читайте також: Мігранти та пусті полиці. Як ми двічі поступилися росіянам у боротьбі за інформаційний вплив.
Удари по бізнесу і депривація сну
Атаки на цивільну інфраструктуру та підприємства слід оцінювати не лише за кількістю знищених квадратних метрів. Важливо враховувати, що економічні збитки можуть вплинути на громадську думку щодо держави, змусивши бізнес активніше домагатися поступок і змін.
Проте, як мені здається, ситуація є більш комплексною. Коли до загрози ракетних атак додаються труднощі з електропостачанням, зайнятістю, зростанням цін, помилки уряду та накопичене виснаження, інформаційний тиск стає ще ефективнішим.
Окремо я б перестав недооцінювати депривацію сну.
Чому значна частина атак відбувається вночі? Звичайно, у цього є воєнна логіка. Але когнітивний ефект теж очевидний: мільйони людей прокидаються від вибухів, повідомлень у телефоні, сидять в укритті, а вранці йдуть працювати. Мабуть, багато хто з нас хотів би пожити в Лондоні. Просто навряд саме в Лондоні 1944 року.
Позбавлення сну -- давно відомий і задокументований інструмент жорсткого впливу: ООН фіксувала його серед методів, які Росія застосовувала до українських полонених. А на рівні всього суспільства -- це ще й питання здоров'я із вищими ризиками гіпертонії, серцевих захворювань та інсульту.
Згідно з останніми статистичними даними Міністерства охорони здоров'я та Центру громадського здоров'я, серцево-судинні захворювання становлять 68% усіх летальних випадків в Україні. Таким чином, особи, які постійно розповсюджують тривожні прогнози про те, що "через три дні залишимося без води, електрики та їжі, і всі загинемо", лише погіршують фізичний стан тих, хто вже перебуває на межі виживання.
Ознайомтеся також із темою: Когнітивна війна: чому досвід України випереджає стратегії НАТО.
Соціальні мережі не відображають реальність суспільства.
Кінцева мета Росії -- зробити капітуляцію соціально прийнятною відповіддю. Для цього вона намагається формувати відповідні настрої, зокрема через соцмережі.
Типова пастка -- дивитися на стрічку Facebook чи Telegram і робити висновок "ось так думає суспільство". Не думає. По-перше, дедалі важче відрізнити ботів від живих людей. По-друге, у соцмережах завжди домінує негативна реакція. Якщо телефон хороший, про це напишуть десять людей, а про будь-яку несправність -- сто, і це не означає, що продукт ненавидять 90% покупців.
Отже, для адекватної оцінки суспільних настроїв важливо використовувати комбінацію кількісних і якісних методів соціологічного дослідження. Підтримка лише "аналізу коментарів" може призвести до ілюзій, які спотворюють реальність.
Чому Україна досі вразлива
Україна багато робить в інформаційній війні. Дипломатична комунікація працює, українські відомства, спецслужби, медіа й аналітики захищають інформаційний простір. Проблема в тому, що це переважно децентралізовані зусилля.
Немає державної політики, яка відповідала б на базові питання: як пояснювати суспільству перебіг війни, де проходить межа між суспільно важливою критикою і хайпом на інформації, що може нашкодити, як діяти державі й медіа під час великих криз.
Війна, за своєю природою, є ареною значної невизначеності, що унеможливлює адекватне прогнозування подій. Людям не завжди можливо або потрібно детально пояснювати всі аспекти ситуації. Проте важливо допомогти їм осмислити те, що відбувається: розкрити, що є відомим, чому приймаються ті чи інші рішення, а також визначити реальні ризики. Адже простір для невідомого ніколи не залишається без заповнення.
Коли держава замовчує, затримується або вводить в оману, простір заповнюється чутками. Якщо засоби масової інформації, замість подачі об'єктивних даних, орієнтуються на емоційні сплески, ситуація наповнюється панікою. І в результаті в цю атмосферу втручаються росіяни.
Ми повинні чітко визначити межі між неприпустимістю політичної цензури та необхідним регулюванням комунікацій під час війни. Адже обмеження в умовах війни повинні бути зрозумілими, прозорими та загальнообов'язковими для всіх, включаючи політиків і засоби масової інформації.
Що з цим можна вдіяти?
Україні необхідна стратегія когнітивної безпеки. Навіть якщо військові дії припиняться вже завтра, проблеми не зникнуть. Епоха інформаційної революції зробить їх важливими ще на багато років уперед.
Всім, хто має можливість висловлювати думку, слід уникати зайвого хайпу навколо війни. Важливо ретельно перевіряти факти, не створювати сенсаційні заголовки та усвідомлювати, що тон повідомлень також є складовою відповідальності.
Бізнес не відповідає за державний стратком, але може бути частиною когнітивної стійкості. Компанії можуть давати працівникам нормальну кризову комунікацію, пояснювати протоколи безпеки, підтримувати ветеранів і культуру пам'яті, залучати людей до корисних дій замість нескінченного споживання тривожного контенту.
Для кожної людини важливо пам'ятати: безпека і паніка — це зовсім різні речі. Планувати укриття, запаси, альтернативні джерела енергії та маршрути евакуації — це розумний підхід. Однак робити висновок з кожної новини, що "все втрачено і потрібно терміново втікати", — це саме те, чого прагне ворог.
Юрій Богданов, партнер Truman, комунікаційний стратег
