Сім набоїв під час тренувань і роки без бойових дій. Які виклики переживають іноземні добровольці?
У вересні 2026 року Робоча група ООН, що займається питаннями найманців, представить доповідь, в якій йтиметься про участь колумбійців в збройних конфліктах в різних країнах, зокрема в Україні. Для підготовки цього дослідження фахівці провели опитування серед близько тисячі ветеранів російсько-української війни та їхніх родичів.
Згідно з інформацією, отриманою з дипломатичних джерел, у звіті можуть бути представлені критичні зауваження щодо умов служби іноземних добровольців в Україні. Речник Міністерства закордонних справ Георгій Тихий повідомив виданню УП, що відомство обізнане про підготовку цього дослідження та вже звернулося до секретаріату Робочої групи з проханням включити до документа коментарі української сторони. Крім того, Міністерство запропонувало експертам ООН здійснити візит в Україну для детального аналізу всіх випадків.
У документі може йтися про проблеми з виплатами для родин загиблих іноземців або про складнощі в підтвердженні військового статусу. Лєра Бурлакова, ветеранка та журналістка, яка взаємодіє з іноземними добровольцями, зазначає, що чимало з них вирішують залишити Україну через бюрократичні перепони в армії та державних установах.
"Ми втрачаємо деяких із наймотивованіших воїнів через безглузді ситуації, які часто важко пояснити," - відзначає Бурлакова.
"Українська правда" поспілкувалася з іноземними добровольцями, правозахисниками та експертами з військового права, щоб з'ясувати, як Україна виконує свої зобов'язання перед людьми, які приїхали за неї воювати.
Під час навчального процесу я випустив лише 7 набоїв.
Ґатор — громадянин США, який народився у Флориді. Після завершення університету він розпочав кар'єру журналіста-розслідувача та працював як невидимий автор, створюючи тексти та книги для інших без вказівки свого імені. Має українські корені і у його оточенні чимало українців. Особливо близьким йому був друг з Донецька, тому початок війни між Росією та Україною у 2014 році став для Ґатора справді болісним і особистим переживанням.
Ситуація абсолютно ясна: існує держава, що зазнала нападу. Ця війна є проявом імперіалістичної агресії з намірами, що нагадують геноцид, і призводить до загибелі мирних жителів. Тут не має місця для неоднозначності, яка часто спостерігається в інших військових конфліктах.
У ситуації боротьби добра зі злом я хотів бути людиною, яка піде добровольцем. У мене були близькі зв'язки з Україною, я не міг знати і бачити все це - і нічого не робити", - пояснює Ґатор.
Американцеві вдалося з'ясувати, що його знайомі з "Азову" були зайняті виконанням завдань, коли він прибув в Україну на початку 2023 року. Вони запропонували йому почекати вісім тижнів, але він із сарказмом згадує, як тоді вірив, що війна скоро закінчиться, і вважав цей термін занадто тривалим. Так він опинився в рядах Інтернаціонального легіону.
Про БЗВП в Легіоні військовослужбовець говорить критично. За його словами, з лютого до травня 2023-го він вистрілив лише 7 патронів. Навички поводження зі стрілецькою зброєю він уже мав, а опанувати інші види озброєння йому допомагали побратими з бойовим досвідом.
"Нам говорили, що слід готуватися до виїзду, який мав відбутися незабаром, і цей процес тривав кілька місяців. Проте я не бачив під час навчання необхідних для нормальних тренувань і бойового розгортання речей, таких як зброя та боєприпаси", - зазначає доброволець з США.
Іноземці, що зустрілися у Легіоні, згодом створили штурмову роту, яку назвали Chosen Company. Вони узгодили між собою ієрархію та приєдналися до 59-ї бригади, яка, за словами Ґатора, обіцяла їм більше свободи в діях. Після місяця навчання в бригаді, вони розпочали виконання завдань у напрямку Авдіївки.
Рота іноземних добровольців залишила свою бригаду на початку 2024 року. Ґатор написав рапорт на звільнення, перебуваючи у військовому госпіталі після отримання поранення під Первомайським. Після двох років реабілітації він знову повертається до лав Збройних сил України.
За словами ветерана, він не отримав усіх необхідних документів від попередньої бригади, що ускладнює його процес повернення до служби. Серед відсутніх документів - посвідчення учасника бойових дій. Він зазначає, що аналогічна проблема спостерігається і у його побратимів.
Військовослужбовець, який побажав залишитися анонімним, надав УП перелік документів, що їх отримали або не отримали учасники Chosen Company. Серед них були випадки, коли деякі бійці не отримали жодного документа, що підтверджує їхню службу у Збройних силах.
"Це просто якась дуже тупа лотерея. Наприклад, американець, якому я допомагала, проходив БЗВП, їх було 40 іноземців у групі - троє отримали військові квитки, усі інші не отримали. І дехто з цих людей уже загинув без військових квитків. Їхні родини не отримують виплат. Статус іноземців у війську часто залишається невизначеним: багато хто не має документів, необхідних для офіційного підтвердження проходження служби", - наголошує ветеранка та правозахисниця Бурлакова.
У розмові з УП Ґатор стверджує, що з частини бійців Chosen Company в штабі збирали кошти за нібито "сервісний збір" на оформлення документів - по 25 тисяч гривень. Військовослужбовець платив двічі, бо йому сказали, що в перший раз його документи "загубилися".
"Ми внесли оплату за документи, і я не усвідомлював, що це ненормально, поки не почав взаємодіяти з новою командою. Я повідомив їм, що не маю документів, хоча вже двічі заплатив. Вони запитали: 'За що ти платив?'. І в той момент я зрозумів, що взагалі не мав цього робити, особливо двічі і без жодного результату," – зазначає доброволець.
УП не має змоги самостійно підтвердити всі деталі цих фінансових операцій, проте Ґатор надав редакції імена осіб, які, за його словами, вимагали гроші, а також перелік документів, що стосуються бійців Chosen Company. Військовий заявляє, що вони вже протягом кількох років намагаються зв'язатися з бригадою через офіційні комунікаційні канали, але їхні запити залишаються без відповіді.
Цю інформацію ми передали 59-й бригаді. Як зазначила пресслужба підрозділу, вони отримували запити від Chosen Company. Більшість із них, за словами представників 59-ї, стосувалася вручення нагород, а не документальних матеріалів.
Після того, як Chosen Company вийшли з бригади, у ній відбулася зміна командування, і було створено новий склад. Внаслідок цього, як зазначили військові, про серйозність ситуації з ротою вони почули вперше від УП.
У нашій команді ми дотримуємося принципу рівності, вважаючи, що всі військовослужбовці заслуговують на однакове ставлення, незалежно від їхнього громадянства. В рамках чинного законодавства ми готові надати всі необхідні матеріали та документи, які може надати військова частина.
"Про потенційні платежі за оформлення документів ми дізналися вперше. Ми плануємо детально вивчити цю інформацію. Якщо факти підтвердяться і буде виявлено ознаки кримінальних правопорушень, ми передамо матеріали до Державного бюро розслідувань або інших відповідних структур, які займаються досудовими розслідуваннями", - зазначили в командуванні 59-ї бригади.
УП буде й надалі слідкувати за еволюцією подій, що стосуються цієї ситуації.
Тюрма на рідній землі за службу в СОУ.
Мартін є громадянином Південної Африки, народженим у сім'ї європейського походження в епоху апартеїду. Він згадує, що його вітчим брав участь у збройному конфлікті, що точився в регіоні. Крім того, втручання Радянського Союзу у справи його країни сприяло формуванню в його родині негативного ставлення до російського народу.
Мартін розповідає, що його захоплення історією Другої світової війни почалося ще в дитинстві, коли він читав про події на Східному фронті і намагався уявити себе в тих складних обставинах. У 1999 році він зробив свою першу спробу вступити до армії, вирішивши приєднатися до Французького легіону. Проте, незабаром він розірвав контракт, оскільки не хотів служити разом із численними росіянами.
Повернувшись з Франції, чоловік розпочав підприємницьку діяльність у різних сферах, таких як нерухомість, видобуток корисних копалин, експорт, а також налагодив співпрацю з аналітичною агенцією. Коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, він прийняв рішення приєднатися до лав Збройних сил України. Це стало для нього остаточним і незворотним кроком.
На думку Мартіна, у Південній Африці йому може загрожувати кримінальна відповідальність через участь у збройних силах іншої країни. Відповідно до законів ПАР, громадянам заборонено без відповідного державного дозволу надавати військову допомогу іноземним урядам або служити в арміях інших країн. За такі дії передбачено штрафи або навіть тюремне ув'язнення.
Коли виникла нагода боротися з Росією, я свідомо вирішив приїхати сюди, щоб підтримати Україну та випробувати свої сили на фронті на півночі, серед холодів Дніпра.
"Я не мав знайомих у цьому регіоні, тому звернувся до українського консульства. Поцікавився, як можна приєднатися до військових формувань, і мені надали інформацію про Інтернаціональний легіон. Після цього я зареєструвався та успішно пройшов відбір", - розповідає ветеран про свій шлях до війни.
Спочатку Мартін служив у Легіоні, а згодом перейшов до 42-ї бригади. Загалом він провів 11 місяців у СОУ в ролі штурмовика — на місяць менше, ніж необхідно для отримання статусу постійного мешканця в Україні. Він залишив службу через емоційне виснаження.
В даний момент ветеран бажає залишитися в Україні, оскільки вдома йому може загрожувати ув'язнення. Він знайшов легальний спосіб перебувати на українській землі, відкривши бізнес і плануючи отримати підприємницьку візу. Для цього йому потрібно виїхати за межі країни та подати документи на отримання дозволу.
Проте колишній штурмовик сподівається, що буде створено механізм для людей, які захищають Україну, і він зможе отримати посвідку за свою службу.
Схожа ситуація трапилася з білоруськими волонтерами Олексієм Лазарєвим і Веронікою Янович. В Україні вони отримали тимчасовий захист, оскільки на батьківщині їм також загрожує арешт.
Олексій Лазарєв загинув 26 січня 2026 року в районі Запоріжжя. Як повідомив його командир із позивним "Балу", держава не надала жодної фінансової допомоги дружині загиблого, навіть не виплатила останню зарплатню, оскільки вона є громадянкою країни, яка підпадає під санкції.
Слід зазначити, що міграційна політика щодо іноземців, які стали на захист України, все ж зазнала певного пом'якшення. Як зауважують юристи громадської організації "Принцип", нові законодавчі зміни скоротили термін служби, необхідний для отримання імміграційного дозволу під час воєнного стану, з трьох років до одного.
Це підтверджує і Марія (ім'я змінено на прохання жінки), дружина військовослужбовця Легіону "Свобода Росії". В Україну її чоловік приїхав на початку війни, і уже за деякий час воював добровольцем в АТО. Після початку повномасштабного вторгнення, зокрема через російське громадянство, пішов служити до Легіону. За словами Марії, її чоловік був безпосередньо дотичний до операцій у Курській області. Нещодавно він отримав українське громадянство.
В загальному, я не можу стверджувати, що ситуація ідеальна, адже є ще багато можливостей для покращення. Ми значно попрацювали над його паперами. Водночас, ми запровадили ініціативи для спрощення деяких бюрократичних процедур. Тут дійсно виникло безліч різних аспектів.
Марія зазначає: "Я усвідомлюю, що в перші дні війни було значно складніше. Тепер ситуація змінилася, принаймні щодо мого чоловіка та його товаришів по службі".
Вони асоціюються у мене з волонтерами АТО.
Ветеран та журналістка Лєра Бурлакова підкреслила важливість питань, що стосуються іноземних добровольців, оскільки її власний досвід служби в АТО дозволив їй зрозуміти їхні труднощі та відчути глибоку емпатію до них.
"Я усвідомлюю причини, які спонукали цих людей приїхати. Вони дуже нагадують мені добровольців 2014 року, і через це мені дуже боляче за них. Це ті, хто не зобов'язаний бути тут, адже Україна не має жодних зобов'язань перед ними. Часто вони повертаються додому з розчаруванням через ставлення нашої держави. Хотілося б, щоб це виправити", - зазначила ветеранка.
За словами представників, основна проблема полягає у відсутності відкритої комунікації між українськими установами та добровольцями. Ігор Косяк, експерт з правового захисту у громадській організації "Принцип", поділяє цю точку зору. Він зазначає, що їхня організація підготувала найвичерпнішу інформацію про службу в Силах оборони України в рамках юридичного навігатора для іноземних добровольців. На жаль, подібні ресурси від державних органів для іноземців поки що не доступні.
Системний характер проблеми підтверджується даними Офісу військового омбудсмана. У проміжок з 27 січня по 1 серпня 2026 року було зафіксовано понад 300 запитів від іноземних громадян. Основними скаргами добровольців є відсутність документів, що засвідчують їх службу або статус учасника бойових дій, а також проблеми з отриманням медичної допомоги та адекватного забезпечення.
Багато скарг також стосувалися забезпечення прав членів сімей зниклих безвісти, загиблих та померлих іноземних військових. Родичі не отримували офіційних повідомлень про долю добровольців і стикалися з труднощами під час оформлення документів для отримання відповідних виплат.
Бурлакова зазначає, що ситуація з отриманням документів та статусу для волонтерів з інших країн значно ускладнилася після впровадження цифрових технологій в армії. Багато іноземців не мають посвідки на проживання, внаслідок чого вони залишаються "невидимими" для держави в електронних системах. Без доступу до "Дії" вони не можуть скористатися сервісами "Армія+" та "Резерв+". Більш того, через цифровізацію було припинено видачу паперових військових квитків. Це призводить до того, що іноземець може опинитися без документів, що підтверджують його статус військовослужбовця.
В даний час іноземцям надають довідку про місце служби, але, як зазначає Бурлакова, в багатьох випадках вона не може повністю замінити військовий квиток або документ Армії+. Ветеранка також зазначає, що ситуація є більш сприятливою у підрозділах, які працюють в тісній співпраці з міграційною службою і проходять процедуру оформлення документів спільно з військовослужбовцями.
Наприклад, патронатна служба Третього штурмового корпусу підтримує іноземців, допомагаючи їм довести значущість документів (довідок - УП). Самостійно військовослужбовець, який не має тут "материнської" підтримки, не в змозі це зробити.
"Особистість, яка спостерігає за цим, відчуває, ніби опинилася у пастці, і вважає, що хтось намагається її обдурити," - ділиться своїми думками ветеранка.
За інформацією речника Міністерства закордонних справ Георгія Тихого, наразі ситуація на міжнародній арені не є загрозливою, проте російська пропаганда активно намагається експлуатувати будь-які помилки, пов'язані зі ставленням України до іноземних добровольців, у своїх інтересах.
Росія прагне експлуатувати тему найманства, щоб створити ілюзію "дзеркальної" відповіді на власні дії, зокрема в Африці, Латинській Америці та Азії. У попередні роки багато іноземних держав, особливо в Африці, стали свідками скандалів, пов'язаних із незаконними кампаніями Росії, які залучали іноземців до її окупаційних сил.
Відповідаючи на критику, російська пропаганда активно використовує аргумент "Україна робить те ж саме". Ми ясно усвідомлюємо цю тенденцію і активно протистоїмо таким спробам, - зазначає Тихий.
***
Проблема іноземних добровольців поступово стає видимою для держави. Заступниця міністра оборони Любов Галан, яка в МОУ відповідає за політику щодо людського потенціалу Сил оборони, в розмові з УП назвала покращення правил для іноземних військовослужбовців своїм першим пріоритетом на новій посаді. Офіційно до сфери її відповідальності належить питання супроводу військовослужбовця на всіх етапах служби.
В Україні вже відбуваються суттєві зміни. Починаючи з травня 2026 року, іноземці, які проходять службу у Силах оборони, матимуть можливість отримувати тимчасові посвідки на проживання на термін дії контракту, а також ще на 6 місяців після його завершення. Тепер їхній легальний статус на українській території буде підтверджувати не лише військовий квиток. Це нововведення має спростити доступ іноземних військовослужбовців до платформ "Дія", "Армія+" та "Резерв+".
З липня 2026 року уряд впровадив нову систему, яка забезпечує комплексну підтримку іноземних добровольців — від їх прибуття в Україну до процесу оформлення на службу.
Однак нові норми самі по собі не усувають труднощів для тих, хто проходив службу раніше і досі не має військових документів, підтвердження травм або компенсацій для сімей загиблих.
Зрозуміло, що Україна не займається обманним рекрутингом іноземців і не приховує їх поза власними Збройними силами. Але якщо держава офіційно приймає людину на службу, вона має виконувати свої зобов'язання перед нею. Інакше історії про "київський кидок" стають не лише внутрішньою бюрократичною проблемою, а й питанням міжнародної репутації України.
