Загибель велетнів. Як логістичні ланцюги та доставка товарів адаптуються до військових умов.

Російські атаки систематично знищують великі склади, розподільчі центри супермаркетів та термінали поштових служб. Ситуація є непростою, збитки суттєві, але яка насправді шкода для економіки країни? Як це вплине на споживачів у великих містах? І найголовніше, як постачальникам та магазинам адаптуватися та виживати, коли стара модель управління вже не працює? Про ці питання розмірковує Віктор Барановський, директор "Логістичної майстерні", компанії, що спеціалізується на проєктуванні складських систем та оптимізації ланцюгів постачання, у розмові з Texty.org.ua.

Треба оцінки масштаби руйнувань і їхнього реального впливу на споживчий ринок, вважає Віктор Барановський. Ситуація по країні неоднорідна. Загалом мережеві оператори мають до 40% ринку роздрібної торгівлі, причому в найбільших містах їхня частка становить до 80% товарообігу харчів. Ця гіперконцентрація швидко зменшується від міст-мільйонників до невеликих міст і селищ, де значну роль відіграють локальні мережі та "неорганізована торгівля" (вона організована, тільки у свій спосіб).

Тому реальна частка великих розподільчих центрів (РЦ) у загальному обігу країни не така критична, як здається, зазначає Віктор Барановський.

"Непідконтрольна торгівля" активно приймає форму.

"Маю підозру, що ця велика частка може бути заміщена альтернативними каналами постачання, особливо "неорганізованою торгівлею", яка за певних обставин досить енергійно організовується", -- каже він.

Безсумнівно, процес закупівель відбувається через великі торгові мережі або склади дистриб'юторів виробничих компаній. Навіть якщо товари потім доставляються бусами або п’ятитонними вантажівками з написами "пʼять ящиків для Василя", "сім ящиків для Тетяни" та "один ящик для Ігоря", це не змінює загальної картини.

Київ в порівнянні з іншими містами.

У Києві з його високими орендними ставками та складністю виживання дрібного бізнесу частка великого ритейлу та централізованих РЦ вища, ніж у регіонах.

Візьмімо місто Пирятин на Полтавщині, наводить приклад Барановський. Один-єдиний магазин "АТБ", одна "Фора" ну й жодного "Сільпо" та "Кишені".

Як вплине на життя мешканців Пирятина порожній "АТБ" -- один на все місто?

"Зовсім ніяк, -- міркує Віктор Барановський. -- А що, наприклад, трапиться в Сарнах, якщо закриються два "АТБ" і дві "Фори"? Нічого! Адже в місті є 50 маленьких магазинів та кілька ринків, які отримують товари з Луцька або Ковеля. До того ж, існують місцеві виробники та регіональні дистриб'ютори."

Якщо великі компанії зазнають невдачі, їхні позиції займатимуть фізичні особи-підприємці.

Приблизно 20 обласних центрів мають значення для великих складів, але багато менших міст навіть не усвідомлюють їхнього існування. У разі, якщо великі розподільчі центри перестануть функціонувати, на їх місце швидко прийдуть підприємці та місцеві торговці.

"Там існує справжній лабіринт складів, гаражів і підвалів, де трудяться різні ухильники від офіційного оформлення. Тут ніхто навіть не знає про медичні книжки працівників, але через ці мережі проходять великі обсяги товарів від брендів, які в Києві навіть не відомі," – зазначає Барановський.

На запитання про те, чи потрібно буде безпосередньо відвозити дрібні буси з фабрик, витрачаючи при цьому багато часу на дорогу, Барановський відповідає позитивно: "Я б обрав саме цей шлях. Витрати, звісно, зростуть, але я зможу перекласти їх на клієнтів. Впевнений, що зможу це зробити, адже всі інші вчинять так само".

"Не головою, так ногами"

Віктор Барановський формулює суворий висновок щодо управлінських практик у великих мережах: протягом багатьох років нехтували реаліями війни, сподіваючись на сприятливі умови.

"Що могло стати на заваді їхньому розвитку в управлінні товарними запасами та збільшенні обсягу крос-докінгових постачань, де товар відправляється без затримки на складі? В ідеальному варіанті було б працювати без запасів. Можливо, їм заважала політика, яка дозволяє закуповувати велику кількість товару у виробників з відстроченням платежу, наприклад, на 90 днів. Це може створювати спокусу не перейматися, адже товар завжди можна повернути постачальнику," - міркує експерт з логістики.

Нині настав момент для диверсифікації та зменшення ризиків.

Про доцільність працювати "з коліс" говорили ще після кризи 2008 року, наголошує експерт.

"Проте стан "галузі" залишає бажати кращого через загальну недбалість перевізників та їхню неспроможність організувати ефективне управління торговими запасами. Якщо не доходить до свідомості, то, можливо, дійде через інші шляхи. Приходиться вчитися, якщо прагнеш вижити. Нині не час для вдосконалення своїх навичок, а більше для розподілу ресурсів та зменшення ризиків," — зазначає.

Коли мирні угоди зазнають краху.

Уявімо, що під час робочої зміни ракета знищує склад. Виявляється, що до такого жахливого сценарію ніхто не був готовий. Логіст вважає, що про це слід було подумати ще вчора.

Улік населення та знищені сервери.

Перший же приліт б'є по найболючішому -- по людях. І тут питання. Хто відповідає за облік персоналу? Хто точно скаже, хто зайшов на склад і вже не вийшов?

З'ясовується, що прекрасна цифрова система обліку трималася на якомусь сервері, який згорів разом із будівлею.

Товари та безлад у процесі закупівель

Коли склад зруйнований, починається квест на виживання.

* Хто потребує нових приміщень?

* Хто визначає, які потоки слід перенаправити до інших РЦ?

* Хто має бажання знайти місце для транспортування товару, який дивом вдалося врятувати?

Оптимальною стратегією, безумовно, було б заздалегідь підготувати альтернативні рішення — адже часу для цього було достатньо з весни 2022 року, зазначає Барановський.

Але є ще питання: хто приймає рішення про зміну асортименту? Бо якщо пустити закупівлю на самоплив із безжальним показником менеджерської ефективності KPI, то вцілілі пропускні спроможності заб'ють непотребом: замість хліба, круп і молока РЦ героїчно відвантажуватимуть парфумерію й солодку воду, щоб хтось десь закрив "план".

Всі дії виконуватимуться в залежності від ситуації, тобто через "ж".

"На думку Барановського, якщо це питання не буде вирішено негайно, все відбуватиметься в залежності від обставин, що призведе до хаотичних дій. У результаті виникне безліч помилок, невідповідностей і непотрібного накопичення непотребу."

Техніка як гострий дефіцит

Технічні засоби на подібних об'єктах стають головним ресурсом. Чи існує готова угода з компанією, де можна оперативно орендувати десяток навантажувачів та дві десятки самохідних електричних візків?

Якщо це не так, тоді всі попередні "курси" можна просто викинути на смітник.

Офісні працівники та їхній виклик реальному життю.

Інший яскравий приклад, за словами Барановського, – це ті люди, які тривалий час працювали в комфортних умовах на РЦ і виявилися неспроможними швидко приймати рішення та брати на себе відповідальність. Офісний планктон залишається офісним планктоном, навіть коли навколо лунають вибухи ракет.

Де шукати альтернативу?

"Система постійно функціонує завдяки тим, хто не піддається тиску повсякденності. Чомусь зазвичай ці люди опиняються на нижчих щаблях. Якщо пощастить, їх можна виявити. І тоді з'ясується, що всю відповідальність на себе бере 23-річна дівчина, котра впевнено заявить: 'Я беру керівництво у свої руки'", -- ділиться своїми думками Барановський.

Нова концепція виживання

Незламним управлінцям доведеться на практиці втілювати чіткий інженерний регламент: об'єкти площею 50 тис. кв. м замістити об'єктами площею 5 тис. кв. м.

"Забудьте про гігантоманію, -- радить Віктор Барановський. -- Склад має бути до п'яти тисяч. До речі, цього вже достатньо, щоб на ньому розгорнути крос-докінговий майданчик або лінію з роздрібнення поставок... Звісно, на 50 тисячах метрів можна показувати величезну ефективність техніки, обладнання, перевага масштабу працюватиме, але не ті часи".

Модульна структура та вогнестійкі зазори

Віктор Барановський пропонує численні інженерні рішення, які забезпечать безпеку складських приміщень.

"Або ставити фаєрвол, протипожежну стіну, але це зараз уже складно, або треба робити 15-20-метровий проміжок між складськими модулями. Так, щоб вогонь після влучання не перекидався з одного на інший, -- каже експерт і проводить військову аналогію. -- Це, по суті, класична схема розміщення складів боєприпасів. Один в один".

Треба розвивати підземну інфраструктуру

Також треба розвивати підземну інфраструктуру критичних систем.

"Батареї розміщують під землею, а сервери також знаходяться під землею... Це зумовлено тим, що інформація сьогодні має значно вищу цінність, ніж раніше, а обладнання обійдеться дорого і його не так просто швидко придбати," -- зазначає фахівець.

Він знову підкреслює, що технічні засоби та інформаційні ресурси повинні бути захищені в першу чергу.

Розмістіть дизельний генератор на відстані 100-200 метрів від будівлі та обгородіть його габіонами по периметру. Найкраще вночі переміщати техніку в підземне укриття або, принаймні, на відкриту площадку. Також рекомендується оточити цю ділянку габіонами. Проте, оптимальним варіантом буде створення заглиблення для додаткового захисту.

Пріоритет життя людини.

Багато моїх колег, які цінують безпеку людей, вже давно заборонили водіям чекати вивантаження на території складів замовників вночі. Ризик, що злодії можуть щось вкрасти з автомобіля або зірвати пломбу, не йде в жодне порівняння з небезпекою травмування чи навіть загибелі водія. Хто може його замінити? Отже, головне завдання полягає в тому, щоб зменшити час перебування транспорту на територіях складів і в їх околицях, – зазначає логіст.

Є особи, які вже готові зробити останній крок до кладовища.

Ще один ключовий аспект — це психологічний стан керівників. У менеджерів, відповідальних за логістику, спостерігається поділ у настріях.

"Є особи, які вже готові загорнутися в ковдру та повільно прямувати на кладовище, тоді як інші міркують про те, як створити підземний укриття для техніки, що вціліла, яка продовжить боротися й захищати далі," -- зазначає Віктор Барановський.