Світ під впливом Трампа та Сі — чому Путін насторожено ставиться до можливих спільних ініціатив Китаю і США та яке відношення до цього має українська партія миру.
Тенденція ескалації на найближчі 50 днів або перше вікно можливостей для мирного врегулювання, яке відкриється наприкінці листопада цього року.
18-19 листопада 2026 року в Шеньчжені, Китай, пройде саміт Азійсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС). Основний слоган цього заходу: "Створення співтовариства в Азійсько-Тихоокеанському регіоні для спільного добробуту".
Сьогодні АТЕС об'єднує 40% населення Землі та більше 50% глобального ВВП.
Структура організації: Глобальний Південь, який охоплює декілька країн АСЕАН, Китай, США, а також вестернізовану частину Азії (включаючи Японію та Південну Корею) та деякі країни Британської Співдружності (Канада, Австралія, Нова Зеландія).
На саміті, що відбудеться в Шеньчжені, одночасно зберуться Сі Цзіньпін, Трамп і Путін. Існує ймовірність проведення тристоронньої зустрічі.
На Валдайському форумі Путін з irritation відреагував на запитання про формат переговорів, зазначивши, що "неясно, про що можна говорити". Його невдоволення щодо Трампа можна пояснити "анкориджським синдромом", тоді як подібна невербальна енергія стосовно Сі Цзіньпіна є чимось зовсім новим.
Причина такої реакції Путіна -- він розуміє, що в Китаї може відбутися спільний "натиск" на нього з боку Сі та Трампа щодо завершення війни. По суті, нинішній саміт АТЕС стане першим кроком у форматі стратегічної "двійки" "Китай -- США" та формування нової індо-тихоокеанської "Пасифії" замість традиційного трансатлантизму.
Трансатлантизм не в змозі припинити конфлікт в Україні. Чи зможе це зробити новостворений проект "Пасифія"? Дізнаємось у листопаді. Саме в цей місяць також спостерігається активізація "партії миру" в Україні, яка вперше почала звучати на політичній арені, що пов'язано з можливістю для початку реальних мирних переговорів.
У цьому випадку звинувачення "партії миру" у поширенні певних "наративів Кремля" виглядає абсолютно безглуздо. Адже саме Путін, навпаки, прагне до ескалації конфлікту, вважаючи, що має перевагу в цій війні. Тож, хоча це може здаватися парадоксальним, "партія війни" насправді відображає позицію Путіна щодо продовження бойових дій, а не "партія миру".
Путін, і це очевидно, не хоче зараз завершувати війну. Але він побоюється кумулятивного "натиску" на нього з боку США та Китаю, оскільки позиція двох найбільших країн світу суттєво звужує горизонт його геополітичного маневру.
Росія не зможе ігнорувати спільну позицію Китаю та США щодо закінчення конфлікту. Єдиний спосіб для Москви вирватися з цієї ситуації – це "звалити провину" на Україну, стверджуючи, що "українське населення прагне продовження війни".
Саме з цієї причини для американської адміністрації є надзвичайно важливим до листопада активізувати політичний діалог в Україні стосовно завершення конфлікту та активізувати "партію миру". Це дозволить 19 листопада в Шеньчжені спільно з Китаєм донести до Путіна, що український народ прагне закінчення війни.
Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані матеріали в рубриці "Думки" несе автор.
