Тімоті Ґартон Еш: Європа може опинитися на межі втрати свого впливу в глобальній політиці. Україна є важливим елементом у цій боротьбі за своє майбутнє - The New Yorker.
Британський історик і політолог Тімоті Ґартон Еш вважає, що ми вже знаходимося в епоху, коли західні демократії більше не домінують у формуванні міжнародної політики. У бесіді з головним редактором The New Yorker Девідом Ремніком він розкриває, чому Європа стикається з загрозами з боку Росії, Китаю та адміністрації Дональда Трампа одночасно. За його словами, Україна є критично важливим елементом безпеки Європи, і збереження її незалежності стане стратегічним ударом по імперським амбіціям Путіна. При цьому він застерігає, що зростання націоналістичного популізму, зниження довіри до США та внутрішні економічні труднощі можуть суттєво змінити політичний ландшафт Європи в найближчі роки.
Захід втратив деякі з своїх позицій через надмірну впевненість у власних силах.
Тімоті Ґартон Еш відзначає, що після падіння Берлінської стіни та розпаду комуністичних режимів в Європі виникло відчуття, що перемога ліберальної демократії є остаточною. На початку 2000-х років західні еліти були переконані, що історичний процес продовжить розвиватися в їхньому напрямку, а ідеї свободи та європейської інтеграції поступово охоплять увесь світ.
За словами історика, ця самовпевненість виявилася однією з ключових помилок західних країн. Ліберальна система опинилася під тиском як зовнішніх, так і внутрішніх загроз.
Першим викликом стала реваншистська стратегія Володимира Путіна, який не зміг примиритися з наслідками розпаду радянської імперії. Другим важливим фактором стала світова фінансова криза 2008 року, а також наслідки боргової кризи в єврозоні, які виявили слабкі місця неоліберальної економічної моделі, зокрема, суттєву економічну нерівність. Третім ключовим аспектом стало стрімке зростання Китаю як глобальної наддержави, яка здатна запропонувати альтернативу західній системі.
Ґартон Еш характеризує китайську модель як "авторитаризм розвитку". Її привабливість полягає в тому, що вона ілюструє можливість економічного прогресу без необхідності мати демократичну політичну структуру.
Для багатьох країн Африки та Південної Америки Китай сьогодні може виглядати привабливішим за Сполучені Штати, де останніми роками грубо порушувалися демократичні норми.
Історик не вважає, що світ повернувся до ідеологічного протистояння 1930-х років, коли комунізм і фашизм претендували на роль майбутнього людства. Сьогодні, на його думку, небагато хто сприймає путінську росію як взірець майбутнього, а Китай не обов'язково викликає таке захоплення, як колись комуністична ідеологія.
Основна проблема полягає в тому, що дедалі більше людей починають усвідомлювати, що західний демократичний капіталізм не виконує обіцянок щодо забезпечення добробуту. І, як визнає історик, ці вимоги часто мають під собою реальні підстави.
Трамп підірвав віру Європи в американські зобов'язання щодо безпеки.
Ґартон Еш позитивно оцінює результати проміжних виборів у США, які зменшили вплив Дональда Трампа. Однак він закликає європейців не бути занадто оптимістичними. Навіть якщо Конгрес обмежить можливості адміністрації в фінансових справах, Трамп все ще матиме вагомий вплив на зовнішню політику. Історик переконаний, що американський президент продовжуватиме намагатися нав'язати Україні мирні умови, що фактично означають капітуляцію, зокрема через своє бажання отримати Нобелівську премію миру.
Ґартон Еш також згадує про плани Трампа провести тристоронній саміт із путіним і Сі Цзіньпіном у китайському Шеньчжені. Він називає цю ініціативу пародією на Ялтинську конференцію 1945 року, коли великі держави домовлялися про повоєнний світовий порядок.
Він впевнений, що Європа не може сподіватися, що зміна політичного керівництва у Вашингтоні миттєво відновить традиційні трансатлантичні зв'язки.
Історик підкреслює, що з 1945 по 2025 рік європейська безпека по суті формувалася під захистом Сполучених Штатів. Нині ж рівень довіри до виконання США своїх зобов'язань за п'ятою статтею Північноатлантичного договору зазнав значного підриву.
Як ілюстрацію він згадує потенційну російську акцію проти естонського міста Нарва. Європейські країни більше не можуть бути впевнені, що у випадку такого нападу Вашингтон дійсно надасть підтримку своїм союзникам.
Згідно з оцінкою Ґартона Еша, політичні події в США після 2016 року значно підривали єдність Заходу як одного з ключових геополітичних акторів.
В той же час він вважає цю кризу шансом для Європи розробити ефективну оборонну систему, посилити свою стратегічну незалежність та розвинути партнерство з іншими демократичними країнами середнього масштабу, такими як Канада, Австралія та Японія.
Історик висловлює надію, що в січні 2029 року президентом США може стати представник Демократичної партії, який дотримується інтернаціоналістських поглядів, наприклад, Піт Буттіджедж або Джон Оссофф. Однак, європейська стратегія не повинна покладатися на цей можливий розвиток подій.
Україна може перемогти, навіть не повернувши всі окуповані території
Однією з ключових тем обговорення стало вторгнення Росії в Україну. Ґартон Еш висловив думку, що якби адміністрація Байдена та європейські країни надали Україні більш потужну підтримку на початку масштабного конфлікту, нинішня ситуація могла б виглядати зовсім інакше.
Історик проводить розмежування між справедливим миром та миром, який можна реально досягти. Він підкреслює, що справедливе завершення конфлікту вимагало б повернення Україні всіх її суверенних територій і судового процесу над путіним у Гаазі. Однак наразі він вважає, що такий варіант є недосяжним.
Війна, на думку Ґартона Еша, може призвести до реалістичного результату — збереження потужної, суверенної та незалежної України, яка прагнутиме вступу до Європейського Союзу. Це навіть можливо, якщо вона де-факто змушена буде погодитися на втрату близько 20% своєї території, що наразі перебуває під російською окупацією.
Він вважає, що цей підсумок стане тріумфом для України та суттєвим програшем для путіна.
Історик зазначає, що таке ставлення російського президента обумовлене його імперським світоглядом. Для Путіна Росія не здатна бути справжньою імперією без підконтрольної України. Отже, наявність незалежної, потужної України, яка прагне вступити до Європейського Союзу, стане серйозною загрозою для його стратегічних планів.
Водночас Ґартон Еш не бачить ознак того, що кремль готовий до серйозних мирних переговорів.
Він описує бесіду, яку мав його знайомий з одним із впливових керівників Центральної Азії, який тісно знайомий з путіним. Коли його запитали, в який момент російський президент буде готовий до серйозних переговорів, співрозмовник зазначив, що це відбудеться лише тоді, коли генерали повідомлять йому про неминучу поразку Росії у війні.
На даний момент, згідно з думкою британського історика, путін не вважає, що його країна програє у війні. Незважаючи на те, що економічні умови в Росії стають дедалі складнішими, ситуація ще не досягла такого рівня, щоб викликати масові протести чи суттєві розбіжності серед правлячих кіл.
Саме тому Ґартон Еш закликає європейські держави подвоїти підтримку України. Він також сподівається, що Конгрес із більшістю демократів схвалить додатковий пакет допомоги Києву.
Росія може намагатися довести, що НАТО є лише ілюзією сили.
Британський історик висловлює занепокоєння з приводу зростаючої загрози російської агресії щодо країн Європи. Він зазначає, що Росія нарощує свої гібридні операції, зокрема, здійснюючи атаки за допомогою безпілотних літальних апаратів. Як ілюстрацію своїх слів, він наводить випадок з дронами, начиненими вибухівкою, що стався в аеропорту Лейпциг/Галле.
Ґартон Еш не відкидає можливості, що путін може вирішити на здійснення обмеженої військової акції проти території однієї з країн НАТО. Серед можливих цілей він зазначає норвезький архіпелаг Шпіцберген та естонське місто Нарва, де значну частину населення складають етнічні росіяни.
Метою такої операції, на його думку, було б не захоплення великої території, а демонстрація неспроможності НАТО захистити своїх членів за президентства Трампа. Якщо Альянс не зможе належно відреагувати на обмежену російську агресію, це підірве довіру до всієї системи колективної безпеки.
Отже, історик вважає, що найефективнішою реакцією на російську загрозу є посилення підтримки України, яка вже здатна стримувати військову експансію з боку Росії.
Європі може загрожувати успіх націоналістичних популістів.
Ґартон Еш вважає, що внутрішня політична ситуація в Європі викликає не менше занепокоєння, ніж зовнішні виклики. Він зазначає, що європейська соціальна модель стикається з низкою тривалих проблем: старінням населення, значними витратами на соціальне забезпечення, високим рівнем державного боргу та зростаючою негативною реакцією на імміграцію.
Тим часом трудова міграція стає важливим чинником для багатьох європейських країн, адже вона сприяє стабільності економіки та фінансування пенсійних фондів. Цю ситуацію активно експлуатують націоналістичні та популістські політичні сили, які виступають проти ліберальних демократичних принципів і міграційних процесів.
Історик акцентує увагу на великомасштабному виборчому процесі в Європі. Він відзначає досягнення німецької партії "Альтернатива для Німеччини" та майбутні вибори, що відбудуться в Іспанії, Франції, Італії та Польщі. Особливе занепокоєння викликає ситуація у Франції, де, на його думку, Марін Ле Пен має шанс на перемогу в президентських виборах.
Ґартон Еш вважає, що до кінця 2027 року політичний ландшафт Європи може радикально змінитися, а націоналістичні популісти отримають значно більший вплив на управління Європейським Союзом.
Він пояснює цю небезпеку на прикладі італійської прем'єрки Джорджі Мелоні. На думку історика, Мелоні відійшла від частини своїх попередніх радикальних позицій і змушена пристосовуватися до політичного центру ЄС, оскільки потребує європейських фінансових ресурсів.
Проте обставини можуть змінитися, якщо в Європейському Союзі виникне кілька урядів, схожих на італійський. Ґартон Еш описує цю ситуацію через контраст: одна Мелоні змушена підлаштовуватися під вимоги ЄС, в той час як п'ять Мелоні матимуть можливість вплинути на трансформацію самого Європейського Союзу.
Ґартон Еш переконаний, що в умовах сучасного розподілу політичних сил націоналісти мають значні шанси на успіх. Як історик, він не здивується такій ситуації після тривалої епохи переважання ліберальних цінностей. Проте, на його думку, це не є фатальним результатом. Він вважає, що активізація виборців, особливо молоді в Європі, ще може істотно вплинути на результати наступних виборів.
Ліберальні сили зробили помилку, коли передали патріотизм і національні емоції в руки правих.
Окрему увагу Ґартон Еш приділяє проблемі політичного лідерства. Він згадує часи Вацлава Гавела, Леха Валенси та інших діячів, які поєднували моральний авторитет із політичною боротьбою за свободу. На думку історика, сучасній Європі бракує не лише харизматичних лідерів, а й переконливих ідей оновлення ліберального суспільства.
Серед політичних фігур, які виявляють обнадійливі перспективи, він виділяє Каю Каллас, прем'єр-міністерку Данії Метте Фредеріксен та британського прем'єра Енді Бернема. Історик підкреслює, що Бернем відзначається розумінням важливості відновлення тісних зв'язків між Великою Британією та Європою, а також має здатність встановлювати емоційний контакт із громадянами.
Ґартон Еш вважає, що однією з найбільших стратегічних помилок ліберальних політиків стала відмова від власної патріотичної риторики. Упродовж тривалого часу ліберали фактично залишали правим політичним силам теми національної ідентичності, патріотизму та емоційної солідарності.
Замість цього, політики, що дотримуються демократичних принципів, повинні розробити власну концепцію ліберального патріотизму, яка з'єднуватиме відданість своїй країні з підтримкою свободи, демократії та відкритих суспільств. Історик підкреслює, що важливою частиною цього процесу є інтеграція мігрантів.
Він нагадує, що за останні шість десятиліть європейські суспільства кардинально змінилися. Якщо на початку 1970-х років люди з міграційним походженням становили приблизно одну двадцяту населення типової західноєвропейської країни, то сьогодні їхня частка зазвичай становить від 20 до 25% населення, серед молоді - третину, а у великих містах - половину.
На його погляд, в останні десятиліття Європа не надавала належної уваги інтеграції іммігрантів. Тому в майбутньому процес міграції необхідно організувати більш ефективно, а країнам слід суттєво збільшити інвестиції в інтеграційні програми.
Як приклад відносно успішної моделі історик називає Велику Британію, де британська ідентичність історично є багатонаціональною та достатньо гнучкою.
Брекзіт продовжує бути стратегічною помилкою для Сполученого Королівства.
Ґартон Еш гостро розглядає рішення Сполученого Королівства вийти з Європейського Союзу. Він вважає, що Brexit є результатом політичної нерозумності британських лідерів, зокрема Бориса Джонсона і Майкла Гоува.
На переконання історика, країна досі не оговталася від економічних і політичних наслідків цього рішення. Він стверджує, що більшість британців тепер оцінюють вихід із ЄС як помилку, а більшість вітала б повернення країни до Союзу.
Однак, відновлення членства в короткі терміни виглядає маловірогідним.
По-перше, процес переговорів щодо повторного приєднання буде ускладненим, а умови, ймовірно, виявляться менш привабливими, ніж ті, які існували для Великої Британії до Brexit.
По-друге, політичні партії Великобританії продовжують бути розділеними у своєму ставленні до європейської інтеграції.
Історик припускає, що на майбутніх виборах у Великій Британії, які, ймовірно, відбудуться в 2029 році, проєвропейські політичні сили змагатимуться з правими партіями, що продовжуватимуть активно використовувати антиєвропейську риторику.
Він вважає, що для створення стабільної політичної більшості, яка підтримуватиме ідею повернення до Європейського Союзу, може знадобитися від п'яти до десяти років.
Китай може спробувати підкорити Тайвань без великої війни
Ґартон Еш також аналізує вплив ослаблення американських гарантій безпеки на Індо-Тихоокеанський регіон. Він вважає, що Сі Цзіньпін уважно спостерігає за конфліктом в Україні і може дійти висновку, що пряма військова агресія проти Тайваню супроводжується надмірними ризиками.
У той же час, китайська влада може обрати стратегію тривалого економічного та політичного тиску, поступово звужуючи можливості для дій Тайваню. Основна мета цього підходу полягає в тому, щоб досягти контролю над островом без великих військових конфліктів та без активного втручання з боку США.
Ґартон Еш наголошує, що Японія, Південна Корея та Австралія стикаються з тією самою проблемою ненадійності американських гарантій, що й європейські союзники. Однак Європа має одну важливу перевагу: діючи спільно, європейські держави здатні виступати як велика геополітична сила.
Світ уже перейшов у постзахідну еру.
У фіналі інтерв'ю Ґартон Еш висловлює одну з основних ідей: Захід більше не володіє достатніми економічними та політичними ресурсами, щоб самостійно формувати міжнародну систему. Він вважає, що це стало особливо помітним після впровадження великих санкцій проти Росії.
Незважаючи на безпрецедентний економічний тиск, російська економіка демонструвала кращі результати в перші два-три роки після початку війни, ніж багато західних країн. Історик зазначає, що це пояснюється не лише підготовкою Кремля до санкцій та вмілими діями російських економістів, але, насамперед, підтримкою з боку держав, що не входять до західного блоку.
Китай забезпечував росію торгівлею та технологіями, Індія купувала нафту, від якої відмовилися західні країни, а Туреччина, Бразилія та Південна Африка також допомагали зберігати економічні зв'язки.
За оцінкою Ґартона Еша, вперше щонайменше за два століття провідні незахідні держави володіють достатніми ресурсами, щоб урівноважувати вплив Заходу, якщо діятимуть спільно або принаймні в одному напрямку.
Це означає, що західним санкціям і політичному тиску стало складніше досягати результатів, можливих у попередні десятиліття.
Одночасно Європа зіштовхнулася з безпрецедентним потрійним викликом: російська загроза у військовій площині, економічний тиск з боку Китаю та політичні виклики від Сполучених Штатів під час президентства Трампа.
Історик проводить паралелі між нинішньою ситуацією та колоніальною боротьбою європейських держав за Африку у XIX столітті. Він зазначає, що сьогодні можна спостерігати своєрідну "боротьбу за Європу", коли іноземні держави намагаються зміцнити свій вплив на економіки, інфраструктуру та політичні процеси країн Європи.
Сигнали цього явища вже можна спостерігати на Балканах, в Угорщині, Греції та у багатьох інших регіонах континенту. Якщо раніше Європа протягом століть була одним із ключових гравців світової історії, то сьогодні існує загроза, що вона стане об'єктом геополітичних прагнень інших потужних держав.
Ґартон Еш пов'язує цю небезпеку також із внутрішньою кризою західних демократій. На його думку, Сполучені Штати вже досить далеко просунулися шляхом до олігархії, коли великі гроші дедалі сильніше впливають на політичні процеси. Як приклад він згадує Ілона Маска, чиї 500 млн доларів політичних витрат цього разу не визначили підсумку виборів, хоча в багатьох інших випадках гроші відігравали вирішальну роль. Історик нагадує, що ще Аристотель визначав олігархію через владу багатих. У Європі однією з найгостріших структурних проблем стала недоступність орендного житла для молоді, особливо у великих містах. На думку Ґартона Еша, доки західні демократії не подолають ці проблеми, породжені економічною та політичною моделлю останніх десятиліть, зберігатимуться передумови для повернення трампізму навіть без самого Трампа.
Історик наголошує, що без вирішення цих структурних викликів ліберальна демократія залишиться під загрозою нових проявів авторитарного популізму.
Він вважає, що шлях до вирішення проблем полягає в посиленні оборонних та економічних можливостей Європи, модернізації демократичних процесів, відновленні довіри населення до ліберальних інститутів та формуванні більш тісної співпраці між демократичними країнами.
Основний висновок Ґартона Еша полягає в тому, що Європа вже не може розраховувати на безперервну підтримку з боку США або на відновлення попереднього світового порядку. Континенту необхідно здобути здатність самостійно забезпечувати свою безпеку, демократію та політичну автономію. В противному випадку, територія, яка протягом століть формувала світову історію, може перетворитися на арену змагань між великими державами.
Відтак підтримка України є не окремим зовнішньополітичним питанням, а важливою частиною боротьби за майбутнє самої Європи.