Від Туска до Брауна: у якому світлі польські політики підтримували акти агресії проти українців та чи мають шанси це змінити.

"Ми повинні розпочати боротьбу проти насильства та ненависті. Злочинці та антисоціальні особи, які отримали впевненість завдяки своїм політичним покровителям, не можуть відчувати себе вільними від відповідальності", - заявив прем'єр-міністр Польщі Дональд Туск під час урядового засідання 28 липня.

Масштаб та зухвалість нападів на українців у Польщі справді досягли такого рівня, що ігнорувати цю проблему уряд більше не може.

Однак, водночас вимоги щодо недопустимості подібних атак мають глибоке внутрішнє підґрунтя - це питання стало ще одним полем битви між урядовою коаліцією під керівництвом Дональда Туска і правими силами, зокрема президентом Каролем Навроцьким.

Отже, прем'єр Туск не упускає шанс покласти провину на правих за підбурювання до цих атак.

Зокрема, він закликав президента Навроцького звернути увагу на діяльність радикальних угруповань, що атакують українців, "перервавши своє мовчання щодо цього".

Проте є великі сумніви, що інтеграція теми нападів на українців у польську політичну арену сприятиме вирішенню цієї проблеми.

Як виникало насильство

Табір "Об'єднаної правиці", лідером якого є "ПіС", випустив цього джина з пляшки, і тепер на вулицях спостерігаються жорстокі наслідки. Це просто варварство з боку політиків. Проте ми будемо протистояти цьому з максимальною рішучістю", - заявив речник уряду Польщі Адам Шлапка.

Ці обвинувачення справедливі.

Звичайно, жоден із мейнстримних польських політиків особисто не схвалював та не підтримував нинішню хвилю ксенофобії, що прокотилася Польщею. Проте численні заяви політиків правого табору, включно з президентом Навроцьким, про невдячність українців, про "українізацію Польщі", а також про необхідність спрощення депортації іноземців створили тло ненависті на національному ґрунті.

Ці настрої отримали істотне підживлення торік - після перемоги Кароля Навроцького на президентських виборах, а також навесні цього року - коли у партії "Право і справедливість" ("ПіС") вирішили висунути кандидатом у прем'єри відвертого українофоба Пшемислава Чарнека.

Цей фон остаточно зняв усі перешкоди для польських радикалів.

Атаки на українців були фактично легалізовані.

Остання серія атак сталася на фоні небаченого загострення відносин між Варшавою та Києвом, яке було спричинене ухвалою президента Володимира Зеленського про надання одному з військових підрозділів почесного звання на честь героїв УПА.

Є достатньо підстав стверджувати, що ця політична криза стала каталізатором нового сплеску насильства проти українців у Польщі.

Апогеєм цих атак стало жорстоке побиття української пари у Вроцлаві. При цьому градус напруги дійшов такого рівня, що заяви політиків вже не здатні зупинити нові й нові напади на українців. Хоча є надія на те, що показове покарання нападників здатне охолодити найгарячіші голови.

Сучасні події свідчать про те, як безсоромно польські політики різних партій експлуатують питання нападів на українців для досягнення своїх політичних цілей.

Хоча Дональд Туск та його політична партія сьогодні роблять правильні заяви, варто пам’ятати, що раніше вони також експлуатували втомленість поляків від українських біженців. Яскравим прикладом цього є жорсткі рішення, які прийняв нинішній польський уряд щодо депортації українців, навіть у випадках, коли можна було обійтися лише накладенням штрафу.

У ситуаціях, коли якісь дії спричиняли масове обурення поляків - як це було з червоно-чорним прапором на концерті на варшавському стадіоні, або з проїздом українського блогера на авто на заповідну територію гірського озера Морське око, - в уряді Туска діяли показово жорстко, намагаючись тим самим отримати додаткові політичні бали на антиукраїнських настроях чималої частини суспільства.

Не слід забувати, що ініціативу щодо обмеження соціальних виплат для українських біженців вперше висловив кандидат у президенти від партії Туска, Рафал Тшасковський.

Тож попри те, що провина польських правих у нинішній хвилі нападів на українців є безперечною, їхні опоненти також часто діяли не найкращим чином.

Залишаються загрози.

Попри всі заклики чинної коаліції, ані президент Навроцький, ані "ПіС" не засудили нинішні напади на українців. І якщо у президента поклали відповідальність за суспільний спокій на уряд, то у "ПіС" взагалі прагнуть зосередитися на іншій темі - злочинах, вчинених українцями у Польщі.

Це тривожний сигнал, який вказує на те, що польські радикали не припинять свої атаки на українців.

Проте, незважаючи на ці обставини, сучасна ситуація є прогресом у порівнянні з торішніми подіями. У 2025 році всі ключові політичні сили Польщі намагалися експлуатувати антиукраїнські настрої серед виборців. Натомість сьогодні "українське питання" виступає як важливий розмежувальний фактор між коаліцією та опозицією.

Проте існує ще одне надзвичайно важливе питання: наскільки готова теперішня польська влада протистояти нападам на українців?

Заяви польської влади дають підстави для оптимізму. Тим більше, що нападників оперативно затримують і судять.

Ці дії вже не виглядають достатніми, щоб знову замкнути джина ненависті у пляшці. Для цього необхідно, принаймні, покарати тих політиків, які розпалюють антиукраїнські настрої.

Чи обговорюється це питання в Польщі? На перший погляд, здається, що так.

Зокрема, комісія Сейму з етики наклала догану на вже згаданого депутата від "ПіС" Пшемислава Чарнека за його антиукраїнські висловлювання. Однак, очевидно, що така санкція не є ефективним способом притягнення до відповідальності політиків, які демонструють українофобські погляди.

Але і це не є ключовою проблемою.

В даний час всі опозиційні праві партії Польщі активно займаються антиукраїнською риторикою.

Це не лише вже згадана партія "Право і справедливість", але також "Конфедерація" та "Конфедерація польської корони", яку представляє Гжегож Браун. Варто зазначити, що остання не лише проголошує антиукраїнські та антиєвропейські ідеї, а й відкрито підтримує наративи Кремля, зокрема, вимагаючи повної заборони військової допомоги Україні та скасування санкцій проти Російської Федерації.

Єдиним винятком може бути новий політичний проект колишнього прем'єр-міністра Матеуша Моравецького, але ця партія ще знаходиться на етапі формування, і її ідеологічні засади поки що не визначені.

Однак, незважаючи на те, що антиукраїнські ідеї висловлюють всі сучасні праві опозиційні партії, основна увага представників діючої коаліції зосереджена переважно на "Праві і справедливості" та президенті Навроцькому.

Водночас партія "Конфедерація" залишилася поза критикою з боку уряду, хоча її позиція є такою ж ворожою до України, як і у Пшемислава Чарнека. Ця вибіркова критика має свої причини — співпраця з "Конфедерацією" наразі виглядає єдиним варіантом для "Громадянської коаліції" Туска, щоб зберегти свої позиції після парламентських виборів 2027 року.

І такий варіант виглядає для Києва не меншим, а можливо, ще більшим ризиком, аніж права коаліція за участю "ПіС" та обох "Конфедерацій".

У цих умовах заяви діючого уряду на захист українських біженців сприймаються як тимчасова стратегія – спроба використати вразливості свого основного політичного конкурента.

Отже, не існує жодних запевнень, що у партії Туска знову не змінять свою позицію щодо українців, якщо це виявиться для них вигідним. Наприклад, це може статися під час можливого створення коаліції з "Конфедерацією".

Sure! Here’s a unique version of the text: * * * * *

Однак, незважаючи на всі ці загрози, реакція польських властей і, що найважливіше, суспільства на численні напади на українців викликає певний обережний оптимізм.

Нинішня антиукраїнська хвиля налякала багатьох поляків. Як наслідок, вперше за довгі часи чути голоси противників розпалювання антиукраїнських настроїв. І це матиме свій вплив на політиків.

Тим більше, у "Громадянській платформі" та інших партіях провладної коаліції є чимало проукраїнських політиків, які вимагатимуть більш послідовно курсу уряду.

Не все втрачено і в правій опозиції. Проукраїнські діячі були і в "ПіС", хоча чимала їх частина пішла у новий політичний проєкт Матеуша Моравецького. Це дає підстави очікувати, що нова польська права партія не матиме такого антиукраїнського курсу, як їхні колеги на правому фланзі.

І якщо така політика матиме попит серед виборців, не виключено, що і "Праву і справедливості" доведеться коригувати свій курс. І тоді відверто антиукраїнська риторика залишиться тільки у радикалів.