Вільний та прозорий Індо-Тихоокеанський регіон як засіб Японії для стримування впливу Китаю.

Однією з найбільш помітних концепцій у цьому контексті стала ініціатива Японії "Вільний і відкритий Індо-Тихоокеанський регіон" (Free and Open Indo-Pacific, FOIP). Ця стратегія була сформульована як бачення регіонального порядку, що ґрунтується на принципах верховенства права, свободи навігації, відкритості економічної взаємодії та розвитку інфраструктурної взаємопов'язаності між державами Індо-Тихоокеанського простору.

Глава уряду Японії та лідер правлячої політичної сили Сіндзо Абе під час зустрічі в офісі партії в Токіо, 21 липня 2019 року.

Ключову роль у формуванні цієї концепції відіграв прем'єр-міністр Японії у 2006-2007 та 2012-2020 роках Шіндзо Абе, який прагнув посилити стратегічну роль Японії у регіоні та створити мережу партнерств між демократичними державами Азії та Тихого океану. Поступово ця ініціатива стала одним із центральних елементів зовнішньої політики Японії та отримала підтримку з боку низки інших держав, зокрема США, Індії та Австралії.

Незважаючи на те, що концепція отримала значне визнання в дипломатичному середовищі, ефективність та реальне впровадження її залишаються предметом наукових обговорень. З одного боку, FOIP сприяла підвищенню рівня безпеки та економічної співпраці в регіоні. З іншого боку, здійснення цієї стратегії стикається з рядом політичних, економічних і геополітичних викликів.

Розробка ідеї "Вільного та відкритого Індійсько-Тихоокеанського регіону"

Традиційно міжнародна політика в Азії розглядала два регіони окремо: Східну Азію та Тихий океан - як один геополітичний простір, а Південну Азію та Індійський океан - як інший. Однак поступове зростання економічних зв'язків, морської торгівлі та енергетичних маршрутів призвело до формування більш широкого стратегічного підходу, у якому ці два океани почали розглядатися як взаємопов'язані.

Для Японії цей процес відіграє особливу роль. Економічна структура країни значною мірою залежить від стабільності морських шляхів, які забезпечують імпорт енергетичних ресурсів та значну частину міжнародної торгівлі. Морські маршрути через Південно-Китайське море та Індійський океан є критично важливими для японської економіки. Відтак, забезпечення їхньої безпеки та відкритості стало одним із основних пріоритетів у зовнішній політиці Японії.

Додатковим чинником стало посилення геополітичної конкуренції в регіоні. За останні десятиліття Китай значно збільшив свою економічну та військову активність в Азії, а також розширив інфраструктурні та інвестиційні проєкти в країнах Індо-Тихоокеанського району. Це сприяло виникненню нових стратегічних ініціатив, які намагаються створити альтернативні моделі регіональної співпраці.

Зображення: navalnews.com Три судна Військово-морських сил Народно-визвольної армії Китаю: авіаносець "Ляонін", есмінець типу 055 та есмінець типу 052D.

У цьому контексті Японія почала активно впроваджувати концепцію, яка об'єднувала безпекові, економічні та дипломатичні засоби для забезпечення стабільного та відкритого регіонального порядку. У рамках цього підходу поступово виникла ідея "Вільного і відкритого Індо-Тихоокеанського регіону", що передбачала зміцнення партнерських відносин між країнами, які поділяють принципи міжнародного права, свободи навігації та відкритої економічної співпраці.

Політичне оформлення концепції та роль Шіндзо Абе

Розробка концепції в значній мірі зумовлена політичною активністю японського прем'єр-міністра Шіндзо Абе. Він став першопрохідцем на найвищому політичному рівні, запропонувавши сприймати Індійський та Тихий океани як єдиний стратегічний регіон, де питання безпеки морських шляхів, економічної взаємозалежності та політичної стабільності перебувають у тісному взаємозв'язку.

Інтелектуальним підґрунтям цієї ідеї став виступ Шіндзо Абе в парламенті Індії в 2007 році, який отримав назву "Злиття двох морів". У своїй промові він акцентував увагу на тому, що майбутнє регіональної безпеки безпосередньо пов’язане з співпрацею країн, що поділяють принципи демократії, верховенства права та вільної морської торгівлі. Особливо він виділив роль Японії та Індії як можливих партнерів у створенні нового регіонального порядку.

Цей метод став практично значущим після того, як Абе знову зайняв пост прем'єр-міністра у 2012 році. У цей час Японія почала активно зміцнювати стратегічні зв'язки з країнами, які мають важливе значення для морської архітектури Індо-Тихоокеанського регіону. Однією з головних ініціатив стало розширення співпраці з Індією.

Фото: EPA/UPG Міністр закордонних справ Японії Коічіро Гемба і міністр закордонних справ Індії С.М. Крішна під час пресконференції в Нью-Делі, 30 квітня 2012 року.

У цей період відносини між Японією та Індією стали помітно активнішими. Обидві країни почали регулярно здійснювати спільні військово-морські навчання, а також посилили співпрацю в галузі оборонних технологій та інфраструктурних ініціатив. Японія стала одним з основних інвесторів у розвиток транспортної інфраструктури Індії, зокрема, у реалізації проєкту високошвидкісної залізниці між містами Мумбаї та Ахмедабад. Ці ініціативи не тільки зміцнили економічні зв’язки між державами, але й укріпили їхнє стратегічне партнерство в контексті Індо-Тихоокеанського регіону.

У 2016 році японський уряд офіційно представив концепцію "Вільного і відкритого Індо-Тихоокеанського регіону" як один із ключових елементів своєї зовнішньої політики. Основною метою цієї ініціативи стало створення мережі партнерств між державами регіону, які зацікавлені у підтриманні стабільного міжнародного порядку та відкритості морських комунікацій.

Впровадження ініціативи

Одним з ключових механізмів впровадження концепції FOIP є Чотиристоронній безпековий діалог між Японією, США, Індією та Австралією. Незважаючи на те, що цей формат не є формальним військовим альянсом, він має значну роль у координації політики країн, які мають спільні стратегічні інтереси в даному регіоні.

Одним із найважливіших аспектів співпраці в рамках цього формату є військово-морські навчання "Малабар", у яких беруть участь військово-морські сили Індії, Японії, США та Австралії. Ці маневри націлені на зміцнення взаємодії між флотами країн-учасниць та підвищення безпеки морських шляхів у регіоні.

Водночас співпраця між державами Чотиристороннього діалогу має певні обмеження. Індія традиційно прагне зберігати стратегічну автономію та уникати формування формальних військових альянсів, що іноді обмежує глибину безпекової інтеграції у межах цього формату. Таким чином, хоча Чотиристоронній діалог відіграє важливу роль у формуванні регіональної безпекової архітектури, його потенціал як повноцінного оборонного союзу залишається обмеженим.

Конкуренція в інфраструктурному секторі в контексті китайської програми "Один пояс, один шлях".

Економічний аспект даної концепції тісно переплітається з конкуренцією з китайською ініціативою "Один пояс, один шлях". Китай інвестує значні кошти в великі інфраструктурні проєкти в Азії, Африці та на Близькому Сході, що дає йому можливість зміцнити свій економічний та політичний вплив у цих регіонах.

Фото: EPA/UPG Лідери країн під час Форуму міжнародного співробітництва "Один пояс, один шлях" у Пекіні, 17 жовтня 2023 р.

У відповідь на це Японія почала активно просувати альтернативні підходи до розвитку інфраструктури, наголошуючи на принципах прозорості, фінансової стійкості та дотримання міжнародних стандартів. Одним із прикладів такої політики є спільні японсько-індійські проєкти розвитку транспортних коридорів у Південній та Південно-Східній Азії.

За даними міжнародних досліджень, японські фінансові інституції беруть участь у реалізації інфраструктурних проєктів у Південно-Східній Азії на суму близько 330 мільярдів доларів США, що значно перевищує аналогічні проєкти, у яких задіяні китайські фінансові установи (приблизно 100 мільярдів доларів).

Японська модель інфраструктурних інвестицій значною мірою ґрунтується на використанні механізмів офіційної допомоги розвитку. Наприклад, за період 2015-2021 років Японія надала близько 28 мільярдів доларів офіційного фінансування розвитку країнам Південно-Східної Азії, що становить приблизно 33 % усієї традиційної двосторонньої допомоги регіону.

Ці вливання коштів в основному орієнтовані на удосконалення транспортної інфраструктури. Приблизно 43% японських інвестицій у цьому регіоні спрямовано на реалізацію транспортних проектів, що охоплюють будівництво залізничних шляхів, метро та портових об'єктів.

Серед найпомітніших ініціатив варто виділити:

Міську залізницю в Хошиміні можна описати як транспортну систему, що з'єднує різні райони міста.

Еволюція метрополітену в Бангкоку

Південно-Північну приміську залізницю в Манілі

Це, певною мірою, ілюструє, що японська стратегія акцентує увагу на численних середніх за масштабом інфраструктурних ініціативах, тоді як китайські вливання зазвичай зосереджені на обмеженій кількості великих мегапроєктів.

Зображення: Вікіпедія Наземна система метро (Скайтрейн) у Бангкоку, Таїланд

Крім того, Японія бере участь у фінансуванні інфраструктурних проєктів у країнах Південно-Східної Азії через механізми офіційної допомоги розвитку. Такі інвестиції спрямовані на модернізацію портів, транспортних мереж та енергетичної інфраструктури, що сприяє зміцненню економічних зв'язків між державами регіону.

Проте обсяги фінансування японських проектів все ще значно нижчі за ресурси, які Китай здатен залучити в рамках своєї глобальної інфраструктурної стратегії. Це накладає певні структурні обмеження на реалізацію японської ініціативи та підкреслює важливість співпраці з іншими країнами, зокрема США та європейськими державами.

Стратегічна важливість Індійського океану

Посилення присутності Японії в Індійському океані в межах ініціативи має ключове значення для міжнародної торгівлі, оскільки саме через нього проходять основні морські маршрути, що з'єднують Близький Схід, Африку та Східну Азію.

Для Японії стабільність Індійського океану має вирішальне значення, оскільки країна значною мірою залежить від імпорту енергетичних ресурсів. Більшість нафти і природного газу, які постачаються до Японії, перевозиться морем через Індійський океан і Південно-Китайське море. Тому забезпечення безпеки цих морських шляхів стало одним з основних пріоритетів японської стратегічної політики.

Японія активно нарощує співпрацю з державами, які розташовані вздовж ключових морських шляхів. Зокрема, країна інвестує в удосконалення портової інфраструктури та систем морського моніторингу в країнах Південної та Південно-Східної Азії, серед яких:

Порт Матарабарі в Бангладеш (з приблизною вартістю 3,7 мільярда доларів)

Транспортний проект в Мумбаї з бюджетом більше 2,2 мільярда доларів.

- Портові інвестиції у Кенії, Мозамбіку та Мадагаскарі.

Ці ініціативи орієнтовані на посилення морської безпеки та підвищення спроможності прибережних країн управляти своїми морськими територіями.

Фото: container-news.com Будівництво Порт Матарабарі у Бангладеші

Ця політика також пов'язана з ширшою геополітичною конкуренцією у регіоні. Китай протягом останніх років активно розвиває мережу портів та логістичних об'єктів у різних частинах Індійського океану. Деякі аналітики розглядають цю мережу як елемент довгострокової стратегії розширення китайської військово-морської присутності.

У відповідь Японія прагне зміцнювати партнерства з державами регіону, підтримуючи розвиток їхньої морської інфраструктури та оборонних можливостей. Таким чином, Індійський океан поступово перетворюється на один із ключових напрямів реалізації концепції Індо-Тихоокеанського регіону.

Оцінка результатів реалізації ініціативи

Упродовж останніх десяти років ідея FOIP зайняла ключове місце у зовнішньополітичному курсі Японії. Ця концепція стала основою для створення нових схем міжнародної взаємодії та сприяла зміцненню позицій Японії у регіональних справах.

Одним з найзначніших досягнень цієї ініціативи стало зміцнення безпекового співробітництва серед країн Індо-Тихоокеанського регіону. Регулярні військово-морські навчання, стратегічні консультації та розширене партнерство сприяли підвищенню рівня координації між державами, які мають спільні інтереси у забезпеченні стабільності в регіоні.

Окрім цього, ця концепція стала каталізатором для посилення економічних зв'язків між країнами Індо-Тихоокеанського регіону. Інфраструктурні проекти, які фінансуються Японією, мають значний вплив на вдосконалення транспортних і логістичних систем у різних азійських державах.

Одночасно ця ініціатива сприяла зміцненню міжнародних позицій Японії. Завдяки наполегливій дипломатії та економічним вливанням, країна змогла стати одним із провідних творців регіональної архітектури.

Зображення: EPA/UPG Міжнародний аеропорт Ханеда в Токіо, Японія Виклики та обмеження концепції

Попри досягнуті результати, реалізація концепції "Вільного і відкритого Індо-Тихоокеанського регіону" стикається з низкою серйозних викликів.

Одним із ключових ризиків є посилення стратегічної конкуренції між провідними країнами в даному регіоні. Китай сприймає численні аспекти цієї концепції як складову своєї більшої політики, спрямованої на обмеження зовнішнього впливу. Це може призвести до збільшення геополітичної поляризації в регіоні.

Ще одним суттєвим фактором, що може стати перепоною, є відмінності в стратегічних інтересах країн, залучених до реалізації концепції. Наприклад, Індія традиційно прагне зберегти свою стратегічну автономію і не завжди готова підтримувати більш жорсткі ініціативи в сфері безпеки. Також деякі країни Південно-Східної Азії намагаються знайти баланс між співпрацею з Японією та економічними зв'язками з Китаєм.

Економічні обмеження залишаються важливим викликом. Незважаючи на те, що Японія входить до числа провідних економік планети, її фінансові можливості значно менші в порівнянні з обсягами інвестицій в інфраструктуру, які здійснює Китай. Це вказує на те, що Японії необхідно шукати партнерів серед інших країн та міжнародних фінансових установ для реалізації масштабних проектів.

***

Концепція FOIP стала одним із найважливіших стратегічних проєктів японської зовнішньої політики у XXI столітті. Вона відображає прагнення Японії адаптувати свою дипломатичну та безпекову політику до нових геополітичних умов, що сформувалися в Індо-Тихоокеанському регіоні.

Успішність даної стратегії в значній мірі визначається вмінням Японії формувати широку коаліцію партнерів і коригувати свою політику відповідно до змін, що відбуваються в міжнародному контексті. Підвищення стратегічної конкуренції між великими країнами, а також обмеженість економічних ресурсів становлять додаткові труднощі для втілення цієї концепції.

У тривалій перспективі досягнення цілей ініціативи "Вільний і відкритий Індо-Тихоокеанський регіон" буде залежати від здатності Японії гармонійно інтегрувати дипломатичні, економічні та безпекові засоби для забезпечення стабільності та прозорості в регіоні.