Віра в Церкву (64): роль мирян у сучасному суспільстві - Vatican News
У шістдесят четвертому випуску програми, що розглядає спадщину Другого Ватиканського Собору, акцентується на унікальних аспектах апостольського служіння мирян.
Догматична конституція про Церкву Lumen Gentium акцентує увагу на важливій ролі мирян у житті Церкви, підкреслюючи їх апостольську місію. "Апостолят мирян — це їхня участь у спасительній діяльності Церкви; цю роль їм надає сам Господь через Святі Тайни Хрещення і Миропомазання. Завдяки Святим Тайнам, особливо Святій Євхаристії, миряни отримують і живлять в собі любов до Бога та ближніх, яка є основою всього апостоляту. Вони покликані нести присутність і активність Церкви в тих сферах та умовах, де можуть стати 'сіллю землі' лише завдяки своїм зусиллям," — зазначає цей важливий документ. Тож давайте розглянемо ключові аспекти місії мирян, що виникає з Таїнства Хрещення.
Внаслідок Хрещення і Миропомазання на людину сходить Святий Дух, наділяючи її силою й благодаттю для участі у трьох служіннях Христа: священничому, пророчому та царському. Завдяки цьому, миряни об'єднуються з Христом і Його жертвою, беручи участь у священничому служінні. Як зазначається в Догматичній конституції Lumen Gentium, всі їхні справи, молитви та апостольські дії, а також подружнє і сімейне спілкування, щоденна праця та відпочинок, якщо вони здійснюються в Дусі, перетворюються на духовні жертви, приємні Богу через Ісуса Христа (пор. 1 Пт. 2,5). Ці жертви, разом із принесенням Святого Тіла, з благоговінням складаються Отцеві під час Євхаристійного богослужіння. Таким чином, миряни, поклоняючись Богові і прагнучи святого життя, освячують весь світ. Завдяки єдності з Христом і наслідуванню Його прикладу, миряни зазнають внутрішньої трансформації. Плоди цього християнського життя виявляються у вигляді Святого Духа: любові, радості, миру, терпіння, лагідності, доброти, вірності, стриманості та спокою (Гал. 5, 22-23).
Участь мирян у пророчому служінні Христа має величезне значення, адже вона проявляється через життя, що ґрунтується на міцних засадах Євангелія. Віра і сміливість у свідченні Євангелія роблять мирян справжнім джерелом натхнення у суспільстві (пор. Мт. 13,33) та сіллю для світу (пор. Мт. 5,13). Відтак, пророчий аспект життя мирян полягає в тому, що вони своїми вчинками вказують на глибокі сенси і цінності, які повинні керувати людським існуванням. Це, у свою чергу, пов’язане з дотриманням певного ідеалу. У християнській традиції ідеал асоціюється з відновленням Божої справедливості відповідно до божественного порядку. Отже, завдання Церкви, а також усіх віруючих, полягає в тому, щоб усвідомлювати свою віру, пізнавати Божу волю та Його план, жити відповідно до віри і реалізовувати її в тих спільнотах, де ми перебуваємо. Іншими словами, мова йде про глибоке внутрішнє перетворення. Бути пророками для інших означає свідчити своїм християнським життям, що альтернативний світ можливий — світ, оснований на Божій правді та справедливості.
Участь у служінні Христа на землі наділяє віруючих силою та можливістю через самопожертву і святість долати в собі царство гріха (пор. Рим. 6,12). Це служіння вимагає від нас звертати увагу на ближніх, ведучи їх до Христа, аби Господь міг царювати в їхніх серцях через істину і любов. Як зазначає Догматична конституція про Церкву, миряни зобов'язані у всіх своїх справах, навіть у мирських, підтримувати один одного, щоб разом прагнути до святішого життя, наповнюючи світ духом Христовим і сприяючи справедливості, любові та миру для досягнення високих цілей.
Навчання Другого Ватиканського Собору щодо ролі мирян активно підтримували наступники святого Петра. Особливо варто відзначити Апостольський лист "Christifideles laici" Папи Івана Павла ІІ, який був підготовлений внаслідок Синоду єпископів 1987 року, присвяченого темі: "Покликання та місія мирян у Церкві та суспільстві". У цьому документі підкреслюється, що місія мирян полягає у створенні синтезу між Євангелієм та повсякденним життям: через глибоке осмислення Святого Письма, яке забезпечує зв'язок між вірою і реальністю, миряни реалізують Євангеліє у світі. "На них покладається важливе завдання свідчити, що християнська віра є єдиною справжньою відповіддю, усвідомленою і бажаною для всіх, на виклики та сподівання, що постають перед кожною особою та суспільством. Це стане можливим, якщо віруючі миряни зуміють подолати розрив між Євангелієм і своїм життям, відновлюючи в повсякденній діяльності в родині, на роботі та в суспільстві єдність, що черпає силу з Євангелія", — зазначає святий Іван Павло ІІ. Подолання цього розриву є справжнім викликом, що вимагає мужності й готовності йти проти течії світу, яка є тимчасовою (пор. 1 Кор. 7,31). Для цього важливо перебувати в стані освячуючої благодаті, поступово звільняючись від впливу гріха та оточуючи себе тим, що наближає до Бога. Бо неможливо свідчити про віру, якщо не живеш нею. Водночас людина може опинитися в несприятливих умовах, тому Церква навчила, що, реалізуючи Боже Царство, вона приймає всі таланти, ресурси та культурні традиції народів, наскільки вони є добрими; і, приймаючи їх, очищає, зміцнює та підносить.
Отже, ефективність служіння мирян безпосередньо залежить від їхньої єдності з Христом, адже тільки той, хто залишається в тісному зв’язку з Ним, здатен приносити плоди. Це глибоке життя єдності з Христом підтримується в Церкві через духовні засоби, які доступні всім вірним: активну участь у Божественній Літургії, щоденну молитву, вивчення Божого слова та Святі Таїнства. Завдяки Божому слову миряни можуть вступати в діалог із Богом, який відкриває їм свою волю; розмірковуючи над цим словом, вони вчаться правильно оцінювати справжні цінності тимчасових речей. Молитва, як індивідуальна, так і спільна, є необхідною для освячення мирян та отримання сили Святого Духа для виконання Божої волі у повсякденному житті. Оскільки всі вірні піддаються спокусам гріха, постійне навернення є важливим, що виявляється через часте прийняття Святого Таїнства Покаяння, аби швидше повернутися на шлях добра. Зміна світу зсередини — це нелегке завдання, адже існує безліч труднощів і перешкод у свідченні своєї віри. Тому лише укорінення у Христі може дати силу витримати всі випробування, поєднуючи свої страждання з терпіннями Христа.
У цьому контексті важливо звернути увагу на дві крайнощі, які можуть віддалити мирян від їхньої місії в Церкві. По-перше, це надмірне залучення до різних церковних обов'язків, що може призвести до нехтування іншими важливими аспектами життя, такими як сімейні обов'язки, робота та інші сфери. По-друге, це відокремлення віри від повсякденного життя. Ця друга крайність ілюструє певну "світськість" у сприйнятті віри: християни, шукаючи оправдання, можуть йти на серйозні компроміси з поглядами, які суперечать християнським принципам. Наприклад, деякі християни одночасно вірять у Бога та реінкарнацію, відводять час на молитву та відвідування богослужінь, але водночас вірять у забобони та гороскопи. Це свідчить про небезпеку розмивання християнської ідентичності в сучасному світі, коли миряни перестають бути "закваскою" для оточення та "сіллю землі". Отже, важливо глибше пізнавати свою віру та довіряти Богові, щоб, виконуючи свої щоденні обов'язки, шукати Божого Царства і впорядковувати своє життя відповідно до Божих принципів.
Щоб реалізувати свою віру у повсякденному житті, миряни мають безліч можливостей; розглянемо лише кілька прикладів, які зазначає Папа Іван Павло ІІ у документі "Christifideles laici". Святіший Отець акцентує увагу на різних формах благодійності — це вияв солідарності як до окремих осіб, так і до різних спільнот. Особливо важливо це в умовах війни в Україні, де багато мирян надають підтримку захисникам батьківщини та постраждалим від агресії. Отже, милосердя по відношенню до ближнього є одним з проявів любові та активної участі в царстві Ісуса Христа, Який "прийшов не для того, щоб Йому служили, а щоб служити" (Мк. 10, 45).
Ця любов також виявляється в залученні до політичних процесів, які спрямовані на досягнення загального блага. Часто можна почути про те, як політики піддаються критиці за корупцію, егоїзм та зловживання своєю владою. І хоча політика дійсно є сферою моральних викликів, саме у ній відкривається можливість для зростання в вірі. Християни, які живуть відповідно до своїх переконань і мають професійні навички в цій царині, покликані активно долучатися до суспільних справ, несучи на собі відповідальність і перетворюючи політичне життя зсередини завдяки свідченню сили Євангелія в дусі служіння.
Ще одним суспільним середовищем є світ праці, у якому необхідно захищати й шанувати гідність людини, адже людина є творцем, центром і метою всього економічного та соціального життя. З цією метою миряни повинні виконувати свою роботу з професійною компетентністю, чесністю та християнським духом. Жертвуючи свою працю Богові, варто пам'ятати, що людина приєднується до діла Христа, який надав праці дуже високу гідність, працюючи власними руками в Назареті.
Врешті-решт, служіння людям і суспільству також виявляється через створення та передачу культурних цінностей. Під культурою ми маємо на увазі всі ті засоби, котрими особа вдосконалює і розвиває свої таланти як в сімейному, так і в громадському контексті, формуючи традиції та інституції, а також передаючи, зберігаючи та виражаючи у своїх творах глибокі духовні переживання та прагнення. Отже, наявність культури в нашому світі має на меті не лише виявити та, за потреби, очистити критично проаналізовані елементи наявної культури, але й піднести їх через первісні багатства Євангелія та християнської віри. У цьому контексті відкривається можливість для щедрої євангелізації культурних аспектів.
