Яким чином ми можемо зміцнити оборонні можливості України?
Ігор Жданов, доктор політичних наук, представник Фонду "Відкрита політика".
Три роки тому, перед Вільнюським самітом НАТО, питання про вступ України до альянсу було вкрай актуальним. Однак більшість країн-членів, зокрема Сполучені Штати, виступили рішуче проти цього рішення.
Сьогодні питання стоїть вже зовсім по іншому. Після чотирьох років війни, як жартують українці, це вже НАТО потрібно приймати до України, щоби більш надійно захистити союз.
І в цьому жарті є своя іронія.
Проте, якщо підійти до питання серйозно, у цій статті автор, усвідомлюючи важливість внутрішніх складових обороноздатності, прагнув дослідити зовнішні фактори, які можуть зміцнити оборону та безпеку України.
НАЦІОНАЛЬНА СТІЙКІСТЬ В УКРАЇНСЬКОМУ КОНТЕКСТІ
Здатність держави захищати себе традиційно пов'язується з кількістю військовослужбовців, сучасними видами озброєння та рівнем підготовки армії. Проте досвід повномасштабної війни між Росією та Україною на початку XXI століття яскраво показав, що цих факторів недостатньо для забезпечення ефективної оборони.
Сучасна війна є не лише збройним протистоянням, а й боротьбою державних інституцій, економік, цифрових технологій, інформаційних систем та геополітичних впливів.
Отже, здатність України захищатися, подібно до інших країн, визначається її умінням активізувати всі доступні ресурси для відбиття агресії, ведення тривалої боротьби або забезпечення стабільного миру.
Зрозуміло, що визначальне значення мають внутрішні фактори. Насамперед, це боєздатність Сил оборони України, яка залежить від рівня підготовки особового складу, ефективності військового управління, якості озброєння, наявності навченого резерву та здатності швидко адаптуватися до нових способів ведення війни.
Одночасно, агресія з боку Росії виявила, що перевага вже не залежить виключно від чисельності військових, а також від швидкості прийняття рішень, технологічних нововведень та їхньої ефективності у реальному використанні.
Важливою складовою національної обороноздатності є економічні ресурси країни, а також потужний оборонно-промисловий комплекс. Ці фактори безпосередньо впливають на фінансування та матеріально-технічне забезпечення сектору безпеки й оборони, виробництво та ремонт військової техніки, а також на інновації у військових технологіях та підтримку стійкості держави в умовах тривалої війни.
Для України особливого значення набуває розвиток власного виробництва безпілотних систем, засобів радіоелектронної боротьби, високоточної зброї та боєприпасів, інтегральних тактичних систем, "виховання" власних систем штучного інтелекту, у тому числі заточеного на військову справу.
Сучасні конфлікти показали, що забезпечення обороноздатності неможливе без ефективного управлінського механізму та високого рівня громадської стійкості. Важливою стратегічною перевагою України над росією відразу після початку масштабного вторгнення стало об'єднання населення "під національним прапором". У той період дії президента України отримали підтримку понад 90% громадян. Йдеться не про особистість Володимира Зеленського, а про діяльність як глави української держави.
Інформаційна та кіберстійкість держави стали надзвичайно важливими, оскільки вона повинна ефективно протистояти російським інформаційно-психологічним кампаніям та забезпечувати захист критично важливих об'єктів інфраструктури.
Водночас український досвід довів, що в умовах війни такого масштабу навіть максимально ефективне використання внутрішніх ресурсів не може повністю компенсувати вплив факторів зовнішніх.
Міжнародна військова допомога, навчання українських військових, обмін розвідувальною інформацією, спільні проекти в оборонній промисловості та фінансова підтримка стали вирішальними елементами, які допомогли Україні не лише витримати перші місяці повномасштабного конфлікту, але й зберегти можливості для тривалішого протистояння.
Водночас, залежність від зовнішньої підтримки несе в собі певні ризики. Зміни в політичних пріоритетах країн-партнерів, варіації в обсягах військової та фінансової допомоги, загострення інших міжнародних криз чи спроби Росії послабити єдність західної коаліції можуть суттєво вплинути на обороноздатність України.
Зокрема, Збройні Сили України усвідомили, наскільки важливою є розвідувальна інформація та постачання військової техніки з США. Кожен українець відчув на собі зміни в політиці нинішнього президента США. Навіть тимчасове ембарго на постачання зброї та розвідданих, запроваджене президентом Дональдом Тампом у 2025 році, негативно позначилося на боєздатності нашої армії. Нещодавні ракетні обстріли Києва в липні 2026 року, під час яких жодна балістична ракета не була перехоплена, стали яскравим підтвердженням критичної залежності нашої системи протиповітряної оборони від ракетних систем, таких як Петріот.
Відзначимо, що угода з Ілоном Маском щодо відключення старлінків у росії та на тимчасово захоплених територіях надала ЗСУ значну стратегічну перевагу у протистоянні з російськими окупаційними силами.
Основний висновок російсько-української війни демонструє, що для досягнення перемоги в сучасних конфліктах вирішальне значення має не лише конкретний тип озброєнь (так званий game changer) або чисельність військ, а й уміння країни об'єднати військові, економічні, технологічні, соціальні та зовнішньополітичні ресурси в єдину систему, що забезпечує національну стійкість.
Поряд з цим, одним із пріоритетних завдань державної політики має бути поступове зменшення критичної залежності України від зовнішніх впливів, рішень та постачань зброї шляхом побудови сучасних ЗСУ, підсилення стійкості українського суспільства, розвитку економіки та власного оборонно-промислового комплексу.
У той же час, усвідомлюючи важливість внутрішніх чинників для зміцнення обороноздатності, українське керівництво повинно також створювати мережу зовнішніх військово-політичних альянсів як додатковий аспект забезпечення безпеки.
ЯКІ КАРТИ У НАС Є?
Влітку 2026 року Україна переважно стала активним суб'єктом формування нової безпекової архітектури. Одним із пріоритетних завдань для нашої влади є укладення договорів про багатосторонні (у першу чергу НАТО) та двосторонні оборонні та безпекові союзи.
Проте, перш ніж перейти до конкретних дій для реалізації цієї мети, необхідно оцінити, що саме ми маємо, що могло б привернути увагу потенційних партнерів.
Або, як модно зараз казати, подивитися, які карти у нас на руках.
Карта перша. Україна довела свою оборонну спроможність та здатність захистити власний суверенітет військовим шляхом.
Чотири роки війни дозволили Силам оборони України акумулювати, узагальнити та застосовувати на фронті унікальний досвід бойових дій, насамперед із використанням дронів. Наша армія воювала як радянською, так і сучасною західною зброєю та мала можливість порівняти їх ефективність під час реальних бойових дій.
Україна володіє досвідом ведення масштабних бойових дій проти потужної армії технологічно просунутого агресора, що робить її інтеграцію в оборонно-промисловий комплекс ЄС та НАТО стратегічно важливим кроком для цих альянсів. На сьогодні вже підписано численні угоди в рамках ініціативи Drone Deal.
Військові технології, особливо безпілотники та управлінські системи, що були перевірені в реальних умовах російсько-українського протистояння, набувають ключового значення для інновацій у сфері оборони Європи.
Таким чином Україна стимулює внутрішню еволюцію ЄС, змушуючи його адаптувати механізми розширення та переходити від ролі "експортера норм" до співавтора технологічних безпекових рішень.
Карта союзника. Україна на сьогоднішній день сприймається як східний рубіж НАТО та захисник Європи.
На нещодавньому саміті НАТО, що відбувся в Туреччині в липні 2026 року, було ухвалено рішення про фінансову підтримку України в обсязі 70 мільярдів доларів США щорічно на 2026 та 2027 роки. Це стало першим випадком, коли Сполучені Штати вирішили надати нашій країні ліцензії на виробництво ракет для системи Петріот.
Геополітичний центр Європи перемістився на північний схід, де Україна в тісній співпраці з Польщею та балтійськими країнами визначає ключові аспекти стратегії стримування та оборони. Наші партнери з НАТО та ЄС усвідомлюють, що без відважного протистояння Збройних сил України військовий конфлікт між Північноатлантичним альянсом та росією став би неминучим ще кілька років тому.
Україна давно перестала бути лише партнером і стала важливим складником оборонної структури Європи, зокрема в рамках НАТО. Наша держава не лише отримує захист від європейських країн, але й активно сприяє їхній безпеці.
Карта третя. Уже сьогодні створюються різноманітні коаліції та об'єднання, які з метою забезпечення власної безпеки надають підтримку Україні.
Оскільки великі структури, такі як ЄС і НАТО, часто стикаються з необхідністю тривалих процесів узгодження для ухвалення рішень, Україна активно бере участь у різних "коаліціях бажаючих". Це дає змогу їй швидше реагувати на загрози та оперативно задовольняти актуальні потреби.
Україна також активно бере участь у різних неформальних об'єднаннях, де країна відіграє ключову роль у логістичних і оборонних мережах. Наприклад, у рамках НАТО було засновано механізм PURL, через який за фінансової підтримки європейських партнерів здійснюється закупівля американської зброї для України. Крім того, Європейський Союз надав Україні кредит у розмірі 90 мільярдів євро, з яких близько 70 мільярдів призначено виключно для військових потреб. Повернення цих коштів буде можливим лише в разі отримання нашою країною заморожених російських активів.
Україна виступила з ініціативою допомогти державам Близького Сходу у формуванні системи захисту від іранських безпілотників. Це суттєво зміцнило наші геополітичні позиції в цьому регіоні.
Отже, якщо розглядати різноманітні аспекти (якщо ви шукаєте "карти" в цьому контексті), то Україна володіє неповторним бойовим досвідом, включаючи використання дронів, інноваційні оборонні технології, які встигли проявити свою ефективність у бойових умовах, а також реальні заходи щодо захисту європейських держав. Таким чином, Україна виступає не лише як бажаний, але й як критично важливий елемент у системі безпеки Європи.
А в перспективі глобальної архітектури безпеки.
ЯКІ СПІЛКИ МИ ПОТРІБНІ?
У попередньому матеріалі автор розглянув потенційні шляхи трансформації НАТО, акцентуючи увагу на європейських аспектах та можливому перетворенні альянсу на військово-політичну структуру, здатну вистояти проти сучасних загроз, які можна охарактеризувати як "вісім зла". Також було обговорено ймовірне формування ряду двосторонніх військово-політичних союзів.
Здавалося, Україна мала б бути зустрінута в подібних оборонних та безпекових альянсах з розкритими обіймами.
Проте, все вийшло не так, як очікувалося.
Європейські країни НАТО (принаймні їх переважна частина) готові підтримувати нас фінансово, передавати нам на безоплатній основі зброю та військову техніку. Однак вони не готові підставити мілітарне плече Україні, відправити свої військові контингенти до нашої держави, щоби пліч о пліч із ЗСУ воювати проти росії.
Сьогодні взаємодія України з НАТО в сфері безпеки та оборони може бути охарактеризована так: ми боремося, щоб захистити Європу від агресії Росії. НАТО та Європейський Союз надають нам всебічну підтримку (за винятком військової) та готуються до можливих майбутніх конфліктів.
Очевидно, що ця формула задовольняє Україну тільки на даний момент.
Перспективна система безпеки в Європі, незалежно від наявності НАТО, повинна включати чітко визначені та гарантовані військові зобов'язання щодо України. Це означає, що європейські підрозділи повинні бути готові брати участь у бойових операціях, якщо виникне така необхідність, безпосередньо на фронті.
В свою чергу аналогічними повинні бути зобов'язання та дії і України перед учасниками таких оборонних союзів.
Приєднання України до Європейського Союзу слід сприймати не лише як економічну ініціативу, але й як важливий цивілізаційний та екзистенційний вибір у контексті безпеки. Тому нашій владі вже зараз необхідно чітко інтегрувати євроінтеграційні процеси з майбутнім форматом безпеки в Європі та визначити роль України в цій системі.
Попередній досвід переговорів окремих країн з ЄС, процедура вступу яких тривала десятиріччями, не може бути застосований до України, оскільки жодна з цих країн не воювала і не захищала Європу. Однакові правила вступу може бути застосовані лише до держав з однаковими геополітичними умовами.
Україна та ЄС повинні чітко визначити дату прийому України до Європейського Союзу - 2030 рік, який виглядав ще нещодавно абсолютно прийнятним для більшості європейських країн та України.
ЩО МИ МАЄМО У СУХОМУ ЗАЛИШКУ?
Сьогодні Україна перестала бути лише "буфером" між сірою зоною і стала активним партнером у сфері безпеки. Її інституційні та оборонні вимоги сприяють модернізації НАТО та ЄС.
Україна вважається ключовим елементом європейської безпеки.
Разом із цим, автор усвідомлює, що жодні угоди в сфері безпеки, навіть ті, що "підписані кров’ю" (затверджені парламентами, укладені на тисячолітні терміни тощо), не забезпечують їх виконання.
Глибока геополітична травма, яку пережила Україна через відмову від ядерної зброї та недієвий Будапештський меморандум, викликала в українському суспільстві цілком очікувану недовіру до зовнішніх гарантій безпеки в цілому і до оборонних альянсів зокрема.
Тому головними для українців є і будуть залишатися внутрішні чинники, які впливають на нашу безпеку та оборону - сильна армія, конкурентоздатна економіка, потужний ОПК, патріотична, професійна некорумпована влада та згуртоване демократичне суспільство.
Водночас Україна, як додатковий елемент, який би підсилював нашу обороноздатність, повинна вибудовувати систему зовнішніх військових блоків та союзів.
