»Доки олігархи «гризуться» суспільство створить альтернативну Систему»
Ексклюзивне інтерв’ю з Богданою Бабич
Про те, як відвернути федералізацію та громадянську війну в Україні, а також про перші паростки нового cуспільного ладу, в ексклюзивному інтерв’ю кореспонденту Інтернет-видання Новини України – From-UA розповіла активіст Майдану, директор Інституту практичної політики Богдана Бабич.
Доброго дня, Богдано Миколаївно! За останні два роки влада продемонструвала свою повну некомпетентність у здійсненні реформ, наслідком чого стало навіть пробуксовування європейського вектору зовнішньої політики. Якщо найближчим часом реформи не почнуться, чим це може загрожувати і владі, і країні в цілому?
Богдана Бабич Нинішня політична система сама по собі є загрозою існування держави, бо демонструє своє неспроможність впоратись з викликами сьогодення. В Україні класична революційна ситуація, коли «верхи» не можуть, а «низи» не хочуть. Олігархи виявилися нездатними до самообмеження. Вони мені нагадують пітона, який до половини ковтнув корову і лежить з розчепіреною пащею. І виплюнути не хоче, і проковтнути не здатен. Олігархи незацікавлені в реформах, бо для них це самознищення. Тому їхні політичні проекти в парламенті і наймити в уряді імітували бурхливу діяльність, а в реальності виконали лише 17% коаліційної угоди і не запропонували реформ, які б реально покращили життя людей. Як наслідок – наше населення продовжує бідніти, — деяким людям нічим оплачувати комунальні платежі, немає за що купити ліки.
За неофіційною статистикою, протягом останніх двох років в Україні фізично померло більше людей, ніж на фронті. Вимирають старі люди, які звикли з радянським мисленням чекати, що держава їх чимось забезпечить, і, на жаль, не влаштували собі самостійне життя аби не залежати від пенсії. Вимирають одинаки, які не створили кола ближньої комунікації, не мають друзів та сімейної підтримки. Вимирають люди з рідкісними, невиліковними хворобами, бо Кабмін виділив на ліки лише 17% бюджетних коштів. Це наочно демонструє успіхи так званих урядових реформ.
Додайте ще війну та солдат, які повертаються з фронту і бачать, що вони втратили здоров’я, а деякі їхні побратими своє життя. За що? За ще більший розквіт корупції, за збільшення чужих статків?
Наведу приклад. Нещодавно я була на круглому столі, куди громадські активісти запросили чиновників від Міноборони аби ті пояснили, чому гальмується програма із забезпечення житлом військовослужбовців та учасників АТО. Адже є реальні пропозиції, коли інвестор готовий побудувати будинки на землях Міноборони, з яких виділити частину квартир військовослужбовцям, а інші продати, аби покрити свої витрати. Там були присутні європейські інвестори і вони абсолютно чітко сказали: «Нам набридла ситуація, коли у вас немає чітких і прозорих правил, а гратись в корупційні «відкати» ніхто з нас не буде. Ми залишилися найбільш стійкими, несемо великі збитки і ділимося цими сигналами з нашими європейськими колегами».
Тобто, що ми бачимо в результаті? Економічна ситуація погіршується, прихід іноземних інвестицій в Україну продовжує скорочуватись. Чому я про це розповідаю? Бо це створює фон, на якому будуть розвиватися усі подальші події.
Якщо почнеться нова революція та заворушення, наскільки великий ризик, що проросійські сили можуть використати їх, аби розколоти та федералізувати Україну?
Богдана Бабич Проросійська колона щодень працює на розкол країни. Однак, мені подобається, що суспільство починає відрізняти зерно від полови. Це було видно з реакції на відверто провокаційну акцію – новий «Майдан» 19-21 лютого. Акція провалилась, бо суспільство отримало «щеплення» проти таких псевдопатріотичних зібрань. Громадські лідери вже знають одне одного в обличчя, і знають хто чого вартий. За два роки люди побачили результати роботи «народних героїв» Гаврилюка й Парасюка. Аналітики вже пройшлись по законопроекту Надії Савченко «день в СІЗО дорівнює двом дням тюрми». Завдяки цій законодавчій ініціативі «в’язня совісті», засуджений за вбивство екс-нардеп Віктор Лозинський, скоро вийде на свободу, — суд уже виніс відповідне рішення. Рейтинг улюбленця «низів» Олега Ляшка почав падати пропорційно зі збільшенням його статків та кількості охоронців. Поступово громадяни починають розуміти, що крім ура-патріотизму, має існувати і фаховість. Настав час встановлювати фільтри у свідомості для відсіювання «шарікових» і «швондеров», яких революція інколи виносить на політичний олімп.
Сьогоднішня ситуація кинула виклик українській еліті, критичній масі людей, які вміють думати і діяти. Чи зможемо ми вийти з інфантильного стану та нарешті побудувати цивілізовану країну? Якщо не зможемо, отримаємо розкол та розподіл нашої території на сфери впливу між Заходом і Росією.
З цим в цілому зрозуміло. Яким може бути загрозливий розкол України? Хто буде його рушієм – сам народ чи олігархи з політиками, які можуть почати проголошувати в областях «народні республіки»?
Богдана Бабич Нещодавно видання «Дзеркало тижня» опубліковувало статтю про наміри Банкової одночасно з голосуванням по новому прем’єру призначити Юрія Бойко і Рената Ахметова «керівниками» окупованих територій Донбасу для пришвидшення мирних переговорів. Це відбувається повністю в жанрі «договорняків» і може спровокувати зростання невдоволення всередині країни.
Не варто забувати і про спробу Порошенка протягти зміни до Конституції під виглядом децентралізації. За таким варіантом добре проглядаються вуха російських сценаристів. По суті це і є федералізація країни, яка дозволяє швидко створити купу «удільних князівств», посадити туди своїх олігархів і таким «розпаюванням» добивати країну. Тим більше, що українське суспільство, зокрема центральна та західна частини, не сприймають надання особливого статусу для Донецької та Луганської областей.
Найкращий варіант, — це визнати ці території окупованими і займатись створенням належних умов для громадян, які обрали Україну та виїхали з тих регіонів. Ми бачимо, що Росія дуже майстерно використовує усі можливі «точки», де можна всунути свій «клин» та розділити наше суспільство. Адже, логічними є запитання мешканців Львівської чи Тернопільської області: «Скажіть, будь ласка, за що Донбасу надається особливий статус? Через бандитизм, убивства? Який це приклад для всієї країни?».
Україна стоїть на порозі кардинальних змін. Обрання нового Кабміну лише частково загальмує процеси розпаду держави. Нам потрібно відповісти на загальне питання: «Бути чи не бути? І якщо бути, то якими?». Яку модель майбутнього ми хочемо обрати для країни? Я бачу позитивні процеси, які проростають наче «крізь асфальт», але вони ще достатньо слабкі. Надалі все буде залежати від того, що станеться швидше: чи матимемо Коліївщину, чи створимо нову модель держави і взаємин в суспільстві. Від цього залежить життя кожного в цій країні.
Чи існує ризик громадянської війни в Україні між тими людьми, які пристосувалися до старої Системи і нічого не хочуть міняти та простими і чесними «людьми Майдану», які хочуть швидко все перебудовувати і змінювати, змагаються за честь та рівні можливості для всіх?
Богдана Бабич Громадянська війна в Україні неможлива без її підсилення ззовні. Спитайте сьогодні пересічних мешканців Луганська і Донецька, яка в них ситуація, як вони ставляться до всього, що відбувається довкола і почуєте відповідь: «Ми втомилися від війни, ми не хочемо воювати, досить!».
Змінилась риторика сепаратиських груп «Новороссия», «ЛДНР» в соціальних мережах, — там все більше постів про зраду на кшталт «Путін нас здав». Паралельно мешканці окупованих територій розчаровуються місцевою владою, яка так само виявилася нездатною вирішувати усі наболілі проблеми. З іншого боку, і в наших учасників АТО з’явилося розуміння, що олігархи та політики використовують війну заради власного збагачення.
Паралельно з цим, в Україні триває урядова криза. А все через те, що коаліціянти не дотримувалися своїх же домовленостей і пересварилися між собою. Що було з самого початку, зрозуміло, — ці політичні проекти мають різних «господарів», а отже, і постійний конфлікт інтересів. Таким чином, ресурсів в Україні стає все менше і менше, а паразитів все більше і більше. І вони починають нищити один одного. Останні події свідчать, що наші політики втратили інстинкт самозбереження і це може для них дуже погано закінчиться. Якщо ще півроку тому я припускала можливість більш мирного переходу та поступову зміну влади, то зараз не виключаю фізичного знищення найбільш одіозних фігур, що може запустити процес хаосу та розколу країни.
В Україні може відбутися класичний варіант – продовження революції з докорінною зміною суспільного ладу, пропозицією нових суспільних відносин. Погляньмо на історію. Перший, «Помаранчевий Майдан» у 2004 році був досить мирним. Кучма не ризикнув застосовувати силу і добровільно відійшов з політичної сцени. Так само й люди порозходились по хатам, віддавши владу і відповідальність за ситуацію в державі політикам. Другий Майдан 2013-2014 років, був абсолютно іншим. Він зіштовхнувся з силовим протистоянням режиму Януковича, і громадяни готові були жертвувати своїм життям задля кращого майбутнього для своєї країни. На цьому Майдані заговорили про 5 статтю Конституції України, за якою влада належить народу. Все частіше можна було почути про свою відповідальність за країну, про необхідність контролю за владою. Політикам народ уже не довіряв. Тож на другому Майдані відбулося «зараження» великої кількості людей громадським активізмом, що пізніше стало поштовхом для формування добровольчих батальйонів та волонтерських спільнот.
Межи з тим, під час Революції Гідності не відбулася зміна суспільного ладу, хоча запит на це є. Відчувається, що назріває якийсь новий «вибух», але важко сказати, яким він буде.
Ми вже мали Коліївщину, коли «різали все, що паном звалось». Це деструктивний протест без створення нових суспільних відносин. Для того, аби в Україні відбулась довершена революція, має існувати організація чи об’єднання спільнот, які матимуть певну ідеологію та план дій.
Що може стати поштовхом до формування таких спільнот?
Богдана Бабич А вони уже в процесі формування. Зараз формуються середовища, спільноти, організації, де починають розуміти, що без сильної ідеї та системної роботи, в країні нічого не зміниться. Деякі з них вже зрозуміли, що немає сенсу витрачати час на боротьбу зі старою Системою. Ліпше творити паралельну Систему, наповнювати її людьми, які готові укласти між собою суспільний договір і свідомо домовитись про правила проживання на спільній території. Чим більше в таку Систему заходитиме людей, тим сильнішою вона ставатиме.
Поширення Інтернету, збільшення аудиторії в соціальних мережах, роблять інформацію все більш відкритою і доступною, в першу чергу, для критичної маси людей, які вміють думати й діяти. Потім ця інформація ще більше розповсюджується через телебачення вустами експертів і громадських активістів, що за потреби дозволяє швидко запустити суспільні процеси.
І доки олігархи та їхні представники у владі «гризуться» між собою, суспільство самоорганізується й поступово створить власну, альтернативну Систему.
27.04.2016
//ukrreal.info/
