НЕ МІЙ ВИБІР

Віталій Кулик. Хвиля. 10.04.2019

Вибори президента 2019 року очікувано поставили в глухий кут людей здорового глузду. Обидва кандидати, які вийшли до другого туру, не є нашим вибором. Порошенко і Зеленський — це два олігархічні проекти, спрямовані на консервацію постсовка. Вони обидва — відкат від Майдану.

Коломойський & Порошенко

Основна інтрига другого туру президентських виборів 2019 року фокусується на двох олігархах. Один грає Зеленським, другий власною персоною.

Природно, що Коломойський і Порошенко різні за своїм психотипом і характером люди. Бізнес-схеми у них також відрізняються. Але, в основі своїй, вони подібні — продукти постсовкового олігархічного капіталізму.

Я вже бачу, як прихильники чинного президента починають звинувачувати мене в заангажованості. Мовляв «Петро Порошенко не олігарх», «він віддав свій бізнес в управління «сліпому трасту», «він свої гроші на армію витрачає» та ін.

Але, на жаль для країни, Петро Олексійович всі ці п’ять років брав активну участь в управлінні власним бізнесом. Порошенко просто не може інакше.

Про це говорять майже всі розслідувачі і, навіть, західні дипломати.

Люди, які зайшли і розділили владу з Порошенком також експлуатують політичну ренту, отримуючи наприбутки зі своїх посад і повноважень. Я можу цілодобово розповідати про «схеми», «теми» і «долі» основних пайовиків нинішньої влади. Так працює ця система. Свинарчук — це не окремо взятий «сумний епізод», а системна практика всіх п’яти років президентства Порошенка.

Силовики «обілечують» тих, кого дозволять «наздогнати», але за ґрати потрапляють одиниці і то випадково.

Відомо, що власність і капітал з непрозорим минулим, як основний ресурс утримання влади олігархічного консенсусу, не дають можливості розвивати державні інститути, які спираються на довіру суспільства, які, очевидно, позбавлять олігархів як власності й капіталів, так і елітарного положення.

Тому, в рамках олігархічної моделі, завжди є межі можливих змін. Оскільки «кормова база» олігархів весь час скорочується, а в Україні після 2014 року це набуло значних масштабів, то і межі дозволених реформ також звужуються. У 2019 році Порошенко в рамках олігархічної системи не здатний на жодні реформи. Ліміт вичерпано.

Чи відкриється «вікно можливостей» при Коломойському? Ні. Все також закінчиться косметичними ритуалами.

Ігор Валерійович також продукт і частина олігархічної моделі. Рано, а скоріше майже відразу, Коломойський і його молодші партнери по цьому проекту встановлять межі маневру для Зеленського. У них такий самій бізнес, як і у Петра Олексійовича.

Коломойський і Порошенко обидва можуть існувати ліше за рахунок держави, експлуатуючи політичну ренту, монополії, працюючи на «відкатах», відтворюючи корупцію. Олігархія — це вічний наздоганяючий “розвиток” без шансу вирватися з пострадянського животіння та бідності.

Зеленський & Порошенко

Я вже неодноразово писав, що Зеленський — це «проект», а не лідер протесту. Він серфінгує по настроях людей, збираючи як в репліки для серіалу, побутові уявлення людей про політику, «правильні рішення» і вуличну справедливість. За ним немає ідеології протесту або панкового стьобу.

Володимир є селебріті, але з сильним душком «совка». Зеленський дуже некомфортно почувається коли потрібно висловити свою позицію поза звичним сприйняттям дійсності. Він не в західному культурному дискурсі, йому набагато ближчі і зрозуміліші меми «Сватів».

Про це яскраво написала Соня Кошкіна в матеріалі про віллу лідера «95 кварталу» в Форте-дей-Мармі, в Італії: «найбільш пафосний, дурний, позбавлений смаку, невиправдано дорогий і найбільш «російський» морський курорт у всій Італії … Якщо хочете заселфітися з Вірою Брежнєвою (вони з Меладзе там весілля відіграли) — вам сюди. Ну або з українськими “міщанами-шлахтичами”, які ревно прагнуть бути ближче до російської «богеми». Тертися з ними дупами, говорити однією мовою (у всіх сенсах)». У цьому весь Зеленський.

Володимир, через відсутність досвіду, політично всеїдний. В його оточенні є справді інноваційні люди, візіонери, але, є і токсичні персонажі, присутність яких перекреслює всі старання перших. Я не кажу про людей Коломойського, Фукса, Левіна або Хорошковського, там своя історія відносин. Йдеться про участь в кампанії ЗЕкоманди Олени Лукаш і Андрія Портнова, а також людей з офісу Сергія Льовочкіна. Якщо вони є біля штабу, то тільки це одне робить кандидатуру Зеленського неприйнятною для багатьох. Зеленський повинен розуміти, що ті, кого Портнов хоче «зникнути», — це значна частина його виборців.

На Банковій впевнені, що дебати кандидатів дозволять Петру Олексійовичу переламати ситуацію і перемогти Зеленського.

По-перше, що може сказати на дебатах Порошенко такого, що він уже не сказав за п’ять років, такого у що можна було б повірити? Про перезавантаження своєї команди, що він не буде призначати на посади своїх друзів? Про те, що країні потрібен закон про імпічмент президенту? Про те, що нарешті він продасть свій бізнес? Про те, що він почув громадських активістів? Що він помилявся і тепер, за тиждень до другого туру, прозрів? Ви дійсно вірите в «нового Порошенко»?

Петро Олексійович готовий на будь-які «сакральні жертви» і солодкі обіцянки аби втриматися при владі. Тому, він може відправити у відставку Семочко або Демчину, пообіцяти антикорупціонерам-грантоїдам перезапуск САП або НАЗК, публічно похвалити НАБУ, але як тільки відбудеться інавгурація «виникнуть нові обставини» і Порошенко забуде про щедрі аванси.

По-друге, якщо дебати так потрібні Порошенко і його прихильникам, то навіщо ж тоді влаштовувати «теплі ванни» в ток-шоу на телеканалах? Напевно тому, що спілкування із зубатими журналістами і профі-експертами їм здається «більшим злом», ніж із Зеленським, який «плаває» в тематиці.

Переглядаючи стрічку соцмереж, ми бачимо, що порохоботи досі не зрозуміли, що їхні опоненти — це не ті, хто голосував свідомо за Зеленського (їх вже не переконаєш), а ті — хто голосує з ненависті до Порошенка. Тому використовується неправильна артикуляція пропаганди у другому турі. Як вірно пожартував нардеп від БПП Віталій Чепинога: «прихильники Порошенка, агітують прихильників Порошенка проголосувати за Порошенка». І ці аргументи не чують реальні виборці Зеленського.

Останніми днями штаб Порошенка все ж вирішив максимально використати «загрозу Путіна». Їм здається, що для виборців, які сумніваються, альтернатива «Порошенко або Путін» може стати тригером зміни електоральної позиції.

Однак, патріотично налаштовані прихильники Зеленського відповіли не менш креативним мемом: рукостисканням Порошенка і Путіна. Петру Олексійовичу згадали торгівлю з Росією, прямі польоти Медведчука в Москву (коли він без Бойка літав), закупівлі Свинарчуків та інше. На тлі всього цього спроба зобразити себе в як єдиного захистника Вітчизни виглядає непереконливо.

Але, і у Зеленського немає надійного контраргументу від «російського сліду». Кіношний бізнес в Росії ще півбіди. Володимир наполегливо повторює тези російських технологів про «миротворчу місію на лінії розмежування», про «мир за будь-яку ціну», про «прямі переговори з Путіним без попередніх умов» тощо. Якщо це передвиборча риторика для Південного Сходу — одна історія, а якщо частина програми, яку він готовий реалізовувати, то йому на Банковій довго не втриматися.

Є ще одна важлива деталь. Мені, звичайно, хотілося б справжніх дебатів, не тільки особисто кандидатів по їхній програмі, але і дебатів їх команд, тих людей, які б визначали майбутню політику АП. Але, дебати в нинішніх умовах втратили будь-який сенс. Це не буде предметна розмова.

Прихильники Порошенка і Зеленського по-різному уявляють собі дебати кандидатів. Одні хочуть розмови з цифрами, логічними конструкціями, апелюванням до особистого дипломатичному досвіду і знання військової тематики. Зрештою, хочуть побачити пафосно-дискурсивний виступ гаранта і головнокомандувача.

Інші ж чекають від свого героя звичайної карнавальної поведінки і стьобу. Навіть якщо Зеленський просто буде корчити пики під час дебатів з Порошенком, він в очах своїх виборців переможе.

Дебати вже підмінили аналізами.

Замість висновків

Політичний філософ Олексій Полегкий вірно зазначив, що всі ці роки український політикум посилено імітував політичне життя, держуправління і відкритість, та робив це кострубато. Зрештою, з’явилася людина, яка навчилася професійно імітувати політика. І їй повірили. «Імітаційна українська політика, що базується на домінації приватного інтересу над громадським — не зможе існувати в тих формах, які були до цього, як би нашим політикам не хотілося. Хоча б тому, що в нинішніх умовах — і загальносвітових, і в умовах війни з Росією, українська держава в своїх «пострадянській» моделі — не впорається з викликами сучасності. По суті, сам розкол, основні протиріччя, що склалися в пострадянській Україні — це прірва між українськими елітами, а точніше політичним класом (не зважаючи на всі внутрішні відмінності в питаннях ідентичності, мови і т.п.) і українським суспільством», — стверджує Полегкий.

Це і є основною проблемою виборів — 2019. Ми більше не хочемо імітацій і старої Системи. Ми хочемо справжніх змін, а не пафосних обіцянок або кіношних спецефектів. І головне, люди здорового глузду можуть відрізнити підробку, навіть професійну, від справжнього.

Тому, я не голосуватиму за Порошенка і Зеленського. ЦЕ НЕ МІЙ ВИБІР.

Нашої альтернативою має стати формування власного порядку денного після виборів. Україна входить в період гострої політичної кризи, яка почнеться вже 22 квітня, хто б не переміг на президентських виборах.

Потрібно подолати розкол суспільства, створити Суб’єкт, який зможе брати участь в майбутніх революційних подіях, розширити простір Спільноти Договору і проповідувати ідеї співволодіння і співуправління. Майбутній криза не має іншого рішення, крім нового Суспільного Договору і перезаснування держави на інших принципах. Цього разу — без вчорашніх політиків та їх імітаторів.

Якщо Вам співзвучні ці ідеї — пишіть мені на сторінці ФБ. Люди зі здоровим глуздом повинні об’єднуватися.