Громадськість ставить опозиції ультиматум

Існуюча політична система України вичерпала свій пострадянський ресурс. Її варто демонтувати у демократичний та ненасильницький спосіб.  Потрібно перезавантажити державність. Саме перезавантажити, на нових цінностях, нових правилах, нових підходах.

Ми вперше з 1991 року отримали такий шанс. Ми можемо побудувати країну зручної та безпечної для проживання, де забезпечені справедливість та верховенство права, де самореалізація особистості є суспільною цінністю.

Цього можна досягнути лише коли діють прозорі правила, яких усі дотримуються, а влада і суспільство є договороздатними.

А для цього громадянське суспільство та опозиційні партії повинні стати рівноправними партнерами.

Як вірно написав Тарас Бебешко, проблема полягає в тому, що право на політичну діяльність, монополізували партії. Саме партії доклалися до ототожнення «політичної» і «партійної» діяльностей.

Партії, безумовно, є частиною (партія від лат. pars — «частина») політичного процесу, але не усією їх множиною. І балачки про «провідну та орґанізуючу роль» партій на Майдані — відгонять більшовизмом.

Отже, Майдан є політичним явищем за суттю та проявами. Водночас, ми не маємо припустити підміни політичних гасел та вимог Майдану на партійні!

Так, засадничим завданням політичних  партій є отримання  влади. Через партії та політиків виборці (усі ми) можемо формувати владу. Ми отримуємо важелі політичного впливу лише раз  на 5 років,  у день голосування.

Це і зветься електорально-представницька демократія. Обрали владу, дали кредит довіри, а політики реалізують свої програми і здійснюють державну владу. В конкурентному середовищі, де є  вибір не лише персоналій, але й ідей, така  система  може існувати.   Але у нас не має  конкурентного середовища!

Коли політичні гравці повністю  усувають громадян  від  вироблення рішень  та контролю  за їх виконанням, то виникає дефіцит легітимності у ВСІЄЇ держави.

Цей дефіцит виник не вчора. Він накопичувався роками. Це і зникнення внутрішньопартійної демократії, це непрозорість рішень, це політична корупція і  «тушки».

Але сьогодні ми маємо іншу ситуацію.  Виник новий Суб’єкт — інституалізоване Громадянське суспільства у вигляді Громадянської Ради Майдану. Так,  у  нашому складі різні  люди, які у «мирний час» і руки б один одному не подали,  але сьогодні ми разом в ім’я справжніх змін.  Цього ми вимагаємо і від опозиції!

Далі ігнорувати громадянське суспільство політики вже не можуть. Так,  вони почали говорити нашими фразами: про зміну Системи а не її персоналій,  про якісні реформи судової системи,  прокуратури та міліції, про зміну підходів до економічних відносин,  про соціальні реформи тощо. Вони навіть приймають аргумент  про те,  що громадянське суспільство повинне бути стороною  переговорів з владою.

Але замість того, щоб сісти з Громадською Радою Майдану за стіл переговорів, опозиційні партій ініціюють «надмайданні громадські об’єднання», комфортні сателітні громадські платформи тощо.

За  місяць Майдану ми не отримали від  опозиційного тріумвірату чітких відповідей на запитання: що далі?

Вони досі не визначилися з єдиним кандидатом на виборах в президенти – 2015, вони не дали чітке бачення як змінити Систему, а пропонують половинчасті рішення (перерозподілити владні повноваження), вони не хочуть бачити громадянське суспільство рівноправним партнером (третьою стороною переговорного процесу).

Тому Громадянська Рада Майдану вимагає:

1)        Ми вимагаємо від опозиції  визначитися з єдиним кандидатом в президенти України на виборах 2015 року. Якщо ви цього не зробите до … ми самі,  Громадська Рада Майдану, ініціює проведення всенародного праймерізу (обговорення) кандидатури та програми єдиного кандидата в президенти України.

2)        Ми вимагаємо проведення Національного круглого опозиції, моральних авторитетів нації та Громадянської Ради Майдану для створення Стратегії розвитку країни / зміни Системи.

3)        Ми вимагаємо скликання Установчої Конституційної Асамблеї,  яка має, в режимі прозорості та на основі демократії участі, схвалити текст нової редакції Конституції України.

Майдан вже поширився на всю  країну. Є Майдан в Києві, є багато майданів по всій країні. Але найбільший майдан сьогодні – особистий  у кожного громадянина України. В одного – це майдан на заводі чи на шахті, де йде щоденна боротьба за гідну  оплату праці та трудові права з власником чи адміністрацією; в іншого  — він в серці, і людина чекає лише на слушний привід, щоб голосно заявити про свої вимоги. І за рівнем радикальності вимог київські євромайданівці давно відстають від цього особистого майдану  людей зі Східної та  Південної України.

Тому ми стоятимемо до Дня Злуки цих майданів. Тоді, коли на Майдан у Києві прийдуть сотні – тисячі особистих майданів людей зі усіх куточків України – ми ПЕРЕМОЖЕМО!

Богдана БАБИЧ, член Громадянської Ради Майдану, активіст «СПІЛЬНОБАЧЕННЯ»