НеУкраїна

Сергей Дацюк, 23.04.2019, УП

Про майбутнє України ми знову не домовилися.

Одні казали про те, що якщо ми всіх українізуємо і окультуримо, то це буде Україна.

Інші казали, що якщо ми помиримось між собою, забудемо причини війни, помиримось з зовнішнім ворогом, то це буде Україна.

Ще одні казали, що Україна це лише життя українців у добробуті, а де там будуть кордони цього добробуту (в Україні, в Європі, у світі), за рахунок відносин з ким він буде досягнутий, кому буде належати найбільше добробуту, неважливо.

І коли стала зрозумілою проблемність кожної з цих ідеологій, носії цих ідеологій замість того, щоб вдатись до рефлексії та скористатися мисленням, лише збільшували тиск своїх ідеологій на суспільство, продукуючи розкол та протистояння.

Всі ці ідеології не спрацьовують. Кожна з цих ідеологій не дозволяє нам бути разом. Кожна з цих ідеологій розділяє нас.

Тобто в сфері наявних ідеологій відтворити Україну вже неможливо. Не існує таких ідей всередині старих ідеологій, які би могли прийняти більшість українців, щоб бути разом. Більше того, ідеологія як підхід (система ідей, що пояснює світ та дозволяє будувати майбутнє) взагалі більше не працює.

Україна поза ідеологіями

Давайте подивимося на спроби відтворити Україну на рівні засновків та установок, які лежать більш глибоко, ніж ідеології?

Таких засновків небагато. Архаїчний набір – армія, мова, віра. Консервативний набір – декомунізація, націоналізація, відтворення радянської армії, глорифікація героїв минулого (Петлюра, Бандера). Не спрацювало. Якщо хочете нав’язувати далі, ласкаво просимо до ресентименту, реваншизму, фрустрацій, неврозу, істерії, депресії і т.д.

Нові модні засновки – цифрові технології, соціальні мережі, держава як сервіс, свобода в актуальному і віртуальному світах, глорифікація Джобса, Маска. Все це не потребує архаїчної чи навіть ще недавньої України, якою ми її знали до Євромайдану, як цілісної території, єдиної мови, єдиної віри та регулярної армії. Але технологій самих по собі мало. Ці засновки самі по собі ще нічого не говорять про установки щодо них.

Коли ми з колегами, іншими експертами і навіть деякими політиками розробляли Суспільний Договір та Конституцію, ми постійно тримали такі установки:

1. Ми маємо зберегти Україну як суверенну і незалежну від Заходу і Росії, навіть якщо ми маємо орієнтацію на вступ у ЄС та НАТО і навіть якщо ми збережемо якісь економічні відносини з Росією.

2. Ми маємо зберегти неокуповану Україну цілісною, більше того, повернути окупований ТОТ ДЛО і Крим, щоб повернути Україну цілісною у стані до 2014 року.

От саме дві ці установки (суверенітет та інтегритет) виявилися проблемними для узгодження через процес виборів, бо політичний клас не продемонстрував себе носіями їх підтримки.

В основному саме молодь, гастарбайтери, недобитий середній клас і решта людей, що виживають в умовах війни та контрреволюції, дали політикуму і привілейованому класу такі відповіді щодо цих установок.

1. Ми не віримо в те, що ви обстоюєте суверенітет, бо ми бачили, як ви торгуєте ним з міжнародними західними структурами (кровопролиття під Парламентом 31 серпня 2015 року) і з Росією щодо Азовського моря (провокація на вимогу Заходу, фейковий воєнний стан, повернення до статус-кво, нав’язаного Росією).

2. Ми не віримо в те, що ви обстоюєте незалежність, бо ви продовжуєте вести прихований бізнес з Росією в ситуації війни, ви брешете, що ми нібито незалежні від російського газу, ви брешете, що ми незалежні від Заходу, але саме західні структури, зокрема США, вже давно управляють корекціями політичної системи, реформами, антикорупційним дискурсом, особливо на виборах, а ви при цьому не спромоглися запропонувати жодної своєї інновації.

3. Ми не віримо в те, що ви обстоюєте цілісність України, бо олігархи таємно домовилися про свої активи в Криму, а за втрати Ахметова в ТОТ ДЛО заплатили всі українці через «Роттердам+», бо ви хочете заморозити конфлікт на Сході України і ви не збираєтеся повертати Крим, бо нічого крім розмов ви для цього не робите.

4. Ми не віримо, що ви здатні до інновацій, бо навіть коли такі інновації ви маєте вже розроблені і підтримані групами інтелектуалів, ви від них відмовляєтесь на користь архаїчного та консервативного дискурсу.

Тобто не лише старі ідеології, але навіть і зберігаючі Україну засновки і установки українці в своїй більшості піддали сумніву.

Останні 5 років українська влада витратила на те, аби радикально розмежувати глибинну державу та публічну державу. Був створений корупційний консенсус, який паразитує на гаслах націонал-патріотизму та розколює суспільство.

Щоб знищити глибинну державу і корупційний консенсус, потрібно знищити архаїчні засновки цього націонал-патріотизму, бо саме за них чіпляються олігархи та корупціонери.

Україна і НеУкраїна

Якщо єдиної держави нема (є глибинна і публічна), стратегічного самовизначення солідарного суспільства нема, то і України взагалі нема. І це головна причина. А те, що Україна включена в систему міжнародного здирництва МВФ, це вже наслідок. Хоча поки що нібито все гаразд, державні інституції позірно працюють, кордони здебільшого є, економіка якось працює.

Тим не менше, України вже немає. І це не метафора. Проект «Україна» закритий, бо ми відмовилися від проектної культури. Стратегія «Україна» заблокована, бо ми так і не вийшли на процес стратегування. Зовнішнє управління готує країну до дефолту. Росія вичікує у млявій війні.

Багато хто з націонал-патріотів може вже починати традиційні процеси прийняття неприйнятного: заперечення, гнів, торг, депресія та примирення. Не можу ні в чому тут допомогти, можу лише підказувати, на якій стадії хто знаходиться. Хоч можете визначатися і самі.

Але, припустимо, що раціональні аргументи непереконливі. Давайте тоді візьмемо слоган Зе-кампанії «Ні обіцянок, ні пробачень» (автор Віктор Павлік) за принципом «з пісні слів не викинеш» – як емоційно-образну фіксацію моменту трансформації соціального світу України.

Ні обіцянок, ні пробачень, [жодних щонайменших уявлень про майбутнє, лише соціальна помста] Все сталося само собою, [ми здійснили вибір підсвідомо, на рівні соціальних інстинктів] Слова набули нових значень, [мусимо відмовитися від безлічі старих слів, в тому числі і від слова «Україна»] Ми ж не змінилися з тобою [ми так і не стали керуватися мисленням чи рефлексією і не розуміємо значення нових слів].

Оскільки ми відмовилися від проектного та стратегічного підходів, настає період контингентної політики чи політичного серфінгу. Принципова проблема цієї політики у складності творення солідарного самовизначення суспільства, адже мертва не лише національна ідея, майже мертвим є міф про олігарха-патріота, хоч ще живим є міф про ефективного менеджера.

Україна це відповідь на питання, навіщо нам бути разом. Вочевидь разом в сенсі єдиної держави-території-нації можливо нас уже не буде. А це означає зовсім інакше бачення країни-суспільства-громади, які будуть разом якось інакше.

Старої України вже нема. Архаїчний, здебільшого консервативний, націонал-патріотичний підхід програв. Україна як архаїка чи консервативне гетто націонал-патріотів вкупі з корупціонерами може бути подолана НеУкраїною.

Отже – на цих виборах контрабандним чином, поза мисленням і суспільною думкою, як колективне несвідоме, виникла НеУкраїна. І мені здається, як перший крок, це добре. Але спонтанності недостатньо – для розуміння має бути якась глибина і горизонт.

Ми з колегами прогнозували такий розвиток подій, і власне вже у цій новій реальності НеУкраїни зробили декілька циклів відео в альтернативній до телебачення медіа-реальності Ютубу – «Бесіди про людство» та «Світові інавини», а зараз недавно розпочали третій цикл «Інавації», де власне говоритимемо про концептуальні перспективи людей в суспільстві (просто ми зробили паузу на вибори, щоб істерія припинилися і нас знову могли чути).

НеУкраїна: неважливе і важливе

НеУкраїна не заперечує Україну, не знищує її, не заміщає – НеУкраїна просто інакша. І для початку НеУкраїну потрібно зрозуміти через те, що стало неважливим.

Нація неважлива. Держава неважлива. Культура не дуже важлива. Мова важлива, але не як фетиш радикальної українізації. Наявні цінності майже неважливі.

Цінності – те, що цінне. В ситуації кризи наявні цінності втрачають цінність. В ситуації кризи працюють лише інаваційні принципи, які згодом, якщо будуть успішними, стануть цінними і перетворяться на нові цінності.

Територія неважлива. Геополітика програла. З точки зору сучасності, тут буде якесь інакше, несуцільне, фрагментоване і мережевим чином об’єднане утворення.

В той же час, в наших експертних розмовах Юрій Чудновський задав певне обмеження на кількість населення хоча б одного домініонів, на які може територіально фрагментуватися України – не менше 10 мільйонів чоловік. Це та мінімальна кількість, на якій можна розгортати процеси мислення та рефлексії у соціальності.

Десакралізація «України» – допоки різні владні покидьки і провладні боти спекулювали своїм націонал-патріотизмом, виникли інші установки на сакральне.

Щоб і далі «все сталося само собою», потрібно триматися певних установок, тобто щодо НеУкраїни можна виділити також те, що є важливим?

Найважливішим є процес мислення та компетенція рефлексії. Нинішня освіта, яку позбавили старих форм, які тримали мислення, – світоглядів-ідеологій – вбиває мислення. Так звані критичне мислення, аналітичне мислення, позитивне мислення це способи умовиводів, вони не відтворюють і не соціалізують вільне мислення та спонтанну рефлексію, які продукують інакше, інавації, інавини. Ми ведемо нині не ту війну – війна має бути за мислення і рефлексію, через них – до складності і до інакшого, а це радикальна зміна.

Важливе саме Інакше, яке розглядається через способи свого генерування (аллотопія) та способи парадоксальної протидії (протидія інакшому є формою його легітимації і настання у інакший спосіб). Важливі явища всього тезаурусного ряду «інакшого» – інавини (новини про інакше), інакшування (процес пошуку-творення інакшого), інавації (інакші підходи), інаватика (принципові можливості інакших підходів). Важливі також процеси відомих нам інновацій – технологічних новинок, які змінюють наше життя шляхом осучаснення. Але інавації більш важливі, ніж інновації.

Важливе людство як бесіда сутностей про суть, тобто трансцендентна взаємодія сутнісного рівня, де основним є мислення поза соціальністю – де немає не лише політики чи стратегій, а немає власне навіть засновків та установок, де є лише початки та орієнтації, тобто чисті форми сутностей. Людство може стати новою формою трансценденції.

Важливі множинність, різноманіття, договірна організація соціального світу взагалі і найближчого соціального світу зокрема – двохрівнева договірна організація громада-республіка. Тобто важливий перехід до структури громада-республіка, до співуправління та співволодіння, відмова від уявлень народ, держава, нація, влада, демократія. В цьому контексті організація множинності є не ідеологія, а несистемний набір установок і принципів, реалізований на моделі формування «республіки-з-політії».

Як договірна дійсність республіка претендує бути цивілізацією і соціальним ядром людства або взагалі всіляких мислячих утворень. В цьому сенсі республіка зв’язана навіть не державою чи уявною спільністю нації, не культурою чи мовою, не територією чи топологією, а договірними зв’язками, які перебувають в стані домовляння і передомовляння.

Важливі процеси огромадження та республіканізації, тобто вихід за рамки законів, норм, приписів через договори. Якщо хтось один порушив закон, це злочин. Якщо громада домовилася про обхід закону, то закон має змінюватися, або ж громада має відмовлятися від структур, які не бажають змінювати застарілий закон.

Важливе також покарання нинішнього українського привілейованого класу – перед ним має постати вибір: або інавації, або на сміття історії. Потрібні не звинувачення, не поступова заміна, не люстрація, а саме жорстке покарання. Привілейовані поразкою мають зрозуміти – за що. Не за їх корупцію, здирництво, торгівлю суверенітетом і зволікання з реформами – за це рідко карають. Їх карають за відмову від мислення та від інавацій, за втрату права вважатися не те що елітою, а хоча б правлячим класом. Безкарність цього класу нищить країну в історії.

Щоб зрозуміти НеУкраїну, потрібно змістовно спустошити поняття «Україна», відмовитися від тих змістів, які досі його наповнювали.

«Русь» було сутнісним ім’ям. «Україна» була іменем несутнісним, суперечливим.

Зрештою НеУкраїна це ще не ім’я нового. Це просто такий образ нового, яке заперечує старе.

НеУкраїна має наповнюватися інакшим змістом. А нове ім’я знайдеться.