Стратегічні конституційні ідеї Юлії Тимошенко

Борис Беспалий, 13.06.2019, UA.info

Єдиний позитив хронічної неспроможності нашого держуправління – відпадає потреба доводити необхідність його зміни. Між тим, серед провідних політиків Юлія Тимошенко чи не єдина, хто не лише каже про це, а й пропонує нову, інноваційну модель управління адекватну суспільству 21-го століття.

Рік тому, 15 червня 2018-го, на форумі «Новий курс України»: Суспільний Договір, Нова Конституція вона презентувала концепт Конституції, де родзинка – якісна, збалансована управлінська модель.

Максимальна участь громадян в управлінні. Традиційному

Зазвичай, під цим розуміється розширення прямої демократії: референдуми, петиції, дорадчі опитування, громадянські ініціативи, зрештою, розширення виборності. Присутнє це і у концепції пані Юлії, аж до законодавчої ініціативи громадян і виборності суддів. Підхід максималістський: усе, що можливо, – на безпосереднє вирішення громадян.

Другий традиційний напрям розширення прямої демократії – децентралізація: передача повноважень і ресурсів з центру на місця, від держави – громадам.

Тут Юлія Володимирівна йде значно далі за чинну владу: не держава жалує з барського плеча, а громадяни, що самі не вирішують, – делегують громадам і професійним об’єднанням. А вже рештки лишаються Республіці, щоправда, не аби які: армія, фінанси, дипломатія, закони…

Максимальна участь громадян в управлінні. Інноваційному

Перша інновація зовні парадоксальна: приватизація повсякденного життя. Після відновлення незалежності у 1991-му, з приватизацією майна не забарились, а про приватизацію способу життя – «забули».

У тоталітарному СРСР кожен був рабом держави, і досі залишається її слугою чи обслугою. Держава лізе у всі шпарини, де треба і не треба, між тим, управляти спільними справами не значить володіти людьми. Розширення приватної сфери – це й підвищення статусу людини  і громадянина, і розвантаження держави від зайвих функцій.

Друга інновація витікає з першої: примат договірного права – все про що люди можуть домовитись без посередництва держави, має вирішуватись без такого посередництва. Власне, сама нова Конституція Республіки вбачається як продукт Суспільного Договору.

Третя інновація – реальний доступ кожного до участі у професійному республіканському управлінні. Якби не запанувала пряма демократія, якби не зміцнився рівень громадський, однак професійний управлінський апарат залишиться. Принаймні, в осяжній перспективі.

Зараз постійне державне управління здійснюють політики і державні службовці. Перші обираються (президент, парламент), або призначаються обраними – міністри, їхні заступники, керівники державних органів. На місцевому рівні модель аналогічна, тільки місцевого розливу.

Наразі не сказати щоб державна служба була кастовою, пробитись можна – талант проб’ється. Якщо це талант пробиватись. Однак таланти потрібні різні, тож пані Юлія і пропонує загально доступний, постійно діючий Кадровий резерв, який став би не лише резервуаром заповнення управлінських вакансій, а й школою зростання управлінських кадрів.

Різнобічне формування представницьких органів

Кожні вибори супроводжуються палкою дискусією: як парламент обирати? Що й не дивно: як п’ять попередніх президентів є суцільним аргументом проти президентства, так і вісім парламентів, у цілому, є аргументом проти парламентаризму. Зрештою, як обираємо, так і живемо: парламент рухається за  траєкторією, яку вибори задали — такий і політ.

Ю. Тимошенко запропонувала оригінальну виборчу модель: двотурові пропорційні вибори від політичних партій, де партія-переможниця другого (а як поталанить, то й першого) туру отримує більшість мандатів, а її перший номер стає президентом.

Результат: однорідна політична більшість, сформована не шляхом підкилимних інтриг та кулуарних договорняків, а волею виборців – вельми справедливо, дуже ефективно, проте не дуже збалансовано: у правлячої партії надто велика спокуса перетягти ковдру на себе.

Тож пані Юлія вносить блискучу, багатопланову ідею: і громадянське представництво розширити, і республіканське управління збалансувати, і посилити його фахову складову – запровадити Національну Асамблею Самоврядності.

Повноваження: стратегічне управління – не потоки ділити, не текучкою захлинатись, а формувати стратегічний курс, відповідно до конституційних цінностей, а також контролювати його дотримання іншими, аж до права вето і розпуску парламенту. Що тягне за собою і відставку уряду, і перевибори, включно з президентськими. Запобіжник хоч куди.

Як посилити представницьку і фахову складові?

Логічно і прозоро: громадські організації відповідного профілю об’єднуються у Всеукраїнські Асоціації: освітянську, економічну, правничу і т.д. Голови, варіант – уповноважені, Асоціацій і є професійною складовою Національної Асамблеї Самоврядності.

Друга складова – моральна, люди високого суспільного авторитету і бездоганної моральної репутації. Запропоновано кілька варіантів їх добору, не перелічуватиму, цікаво було б почути свіжі пропозиції.

Гармонізація управління

Прямий, хоча й неочевидний, наслідок запропонованого – гармонізація республіканського управління. Адже кількість і перелік управлінських сфер є фіксованими: освітянська, економічна, безпекова тощо. Однакова по всій управлінській вертикалі, на громадському, урядовому, парламентському, стратегічному рівнях: Всеукраїнські Асоціації, урядові міністерства, парламентські комітети однакові за назвами і сферами діяльності!

Числом не більше двадцяти, і не переглядається кожного разу, як хочеться дати посаду «потрібній» людині, а фіксується у Конституції – щоб їх змінити потрібні серйозні і підстави, і аргументи.

Конституційні теорії і життєві реалії

Система республіканського управління, запропонована рік тому Юлія Тимошенко, не лише гармонічна, а й реалістична.

По-перше, вона є такою сама по собі: кожна складова, і усе в цілому, технологічні – можуть упроваджуватись не десь і колись, а тут і зараз.

По-друге, час на місці не стоїть, як і робота: за минулий рік, на основі концепту, здійснені ґрунтовні напрацювання.

По-третє, за результатами поточних виборів «Батьківщина» увійде в урядову коаліцію, відтак, її підходи отримають практичну перспективу.

Зрештою, після усіх карколомних правових, недоправових і антиправових змін, відмін і перемін, усталеного легітимного тексту Конституції України наразі не існує. Будь-який її текст потребує легітимізації через референдум.

Конституційний референдум стукає у двері, що відкриває чудову перспективу і для стратегічних конституційних ідей Юлії Тимошенко, і для України.