Олександр Скрипник - Експерт Центру досліджень проблем громадянського суспільства
Продовольчий ринок є найбільш перспективним напрямком українсько-російського співробітництва. Українські компанії з успіхом працюють у Росії, а російські в Україні.
http://www.russia.org.ua/ukr/explorations/3fbdfd9f6fd7f/
Крім того, у лютому цього року Україна запропонувала Росії синхронізувати роботу двох країн в області сільського господарства з урахуванням майбутнього вступу до СОТ. Між двома країнами був підписаний відповідний протокол.
За словами міністра сільського господарства РФ Олексія Гордєєва, "необхідно, щоб таке співробітництво носило довгостроковий характер, щоб ми могли прогнозувати обсяги виробництва і споживання своїх продовольчих товарів".
Україна є традиційним експортером продукції агропромислового комплексу. У період з 1985 по 1991 роки, коли Україна ще була частиною Радянського Союзу, республіка була найбільшим у СРСР експортером сільськогосподарської продукції: продукції тваринництва, цукру, консервів і ін. За словами провідного економіста Центру досліджень, менеджменту і навчання Андрія Косенюка, у середньому, продукція, що експортувалася з України, складала 35% міжреспубліканського продовольчого ринку Союзу. Україна відігравала велику роль у задоволенні продовольчих потреб інших республік. Крім того, українська продовольча продукція складала значну частину загального обсягу виробництва продукції сільського господарства і переробної промисловості в СРСР. На експорт вироблялося майже 10% обсягу продукції тваринництва, майже третина обсягу виробництва рослинної олії і цукру.
У 1995-2000 роках обсяги щорічного експорту української сільськогосподарської продукції складали від 1700 до 3000 млн. дол. Основними товарами українського сільськогосподарського експорту були:
• м'ясо і м'ясопродукти - близько 20% обсягу експорту;
• молоко і молокопродукти - близько 5% обсягу експорту;
• насіння соняшника - близько 10-15% обсягу експорту;
• соняшникова олія - близько 5-10% обсягу експорту;
• зернові - близько 5-10% обсягу експорту;
• цукор - близько 5% обсягу експорту.
Сільськогосподарська сировина і готова продукція (м'ясо і м'ясопродукти, соняшникова олія, вершкова олія і т.п.) користаються великим попитом на ринках країн СНД і насамперед в Росії. На думку професора Українського державного університету харчових технологій Ольги Гоменюк, висока і постійна зацікавленість російських споживачів в українській продовольчій продукції пов'язана насамперед із значним зниженням обсягу виробництва сільськогосподарської продукції в Росії. Так, у 1998-1999 роках, у порівнянні з 1995 роком, виробництво м'яса в Росії скоротилося на майже 40%, ковбасних виробів - на 25%, вершкової олії - на 33%, сухого незбираного молока - на 40%.
Незважаючи на значний спад обсягів виробництва продовольчої продукції, що відбувся в Україні, по багатьох видах української продукції існують гарні можливості для експорту. При цьому значна частина цього експорту йде в Росію. Тому будь-які обмежувальні заходи, що здійснюються російським урядом стосовно українського експорту, ведуть до значного падіння загальних обсягів продовольчого експорту з України.
Аналіз експорту м'ясо-молочної продукції показує велику залежність обсягів експорту (насамперед м'яса і м'ясопродуктів) від російських умов її імпорту.
За інформацією Андрія Косенюка й Ольги Гоменюк, за 1998-1999 роки, близько 97% експорту м'яса і м'ясопродуктів з України (на суму понад 200 млн. дол. щорічно) йшло в Росію. У цьому експорті провідне місце займали:
• експорт мороженої яловичини (близько 75% обсягу експорту) - з них 99% експортувалося в Росію;
• експорт м'ясних консервів (близько 20-25% обсягу експорту) - з них 94% експортувалося в Росію.
У той час деякі види молокопродуктів (наприклад, казеїн) експортувалися Україною здебільшого в інші країни. Незважаючи на це, близько 30% експорту молокопродуктів у 1998-1999 роках поставлялося в Росію (на суму понад 35 млн. дол. щорічно). Деякі види молокопродуктів активно експортувалися в Росію, наприклад:
• експорт вершкової олії (близько 15-20% обсягу експорту) - з них 84% експортувалося в Росію;
• експорт згущеного молока (близько 30-35% обсягу експорту) - з них 33% експортувалося в Росію.
На думку Андрія Косенюка й Ольги Гоменюк, значимість частки Росії в загальному обсязі українського продовольчого експорту призводить до того, що будь-які негативні дії проти українського експорту чи ж кризові явища, що торкаються російських споживачів, викликають різке падіння українського експорту в Росію, що своєю чергою негативно впливає на українських сільськогосподарських виробників.
Наприклад, введення Росією в 1997 році ПДВ на український експорт, а також російська фінансова криза 1998 року серйозно підірвали український експорт. У вартісному вираженні, загальний експорт м'яса і м'ясопродуктів у Росію в 1998 році скоротився в порівнянні з 1997 роком на 40% (з 335 млн. дол. до 202 млн. дол.).
Звичайно, падіння експорту продовольчої продукції з України в Росію пояснюється не тільки введенням останньою протекціоністських заходів. Криза в українському тваринництві також призвела до значного зниження чисельності поголів'я худоби і падіння обсягів виробництва. Так, виробництво м'яса знизилося в порівнянні з 1995 роком на 25% (з 2,3 млн. тонн у 1995 році до близько 1,7 млн. тонн у 1998-1999 роках). У той же час виробництво молока знизилося на 20% (з 17,3 млн. тонн у 1995 році до близько 13,8 млн. тонн у 1998-1999 роках).
У цьому зв'язку, наявність стабільного російського експортного ринку для української продовольчої продукції призвела б до гарантування стабільного надходження доходів від реалізації продукції. Це, своєю чергою, було б підвалинами для залучення інвестицій у розвиток українського сільського господарства.
У Росії, як і в Україні, у нинішньому році був неврожай соняшнику, тому виникла потреба в масованому імпорті рослинної олії для насичення внутрішнього ринку. В Україні цей товар зараз наявний в достатній кількості, тому, за прогнозами експертів, найближчим часом можна очікувати різкого збільшення його закупівель російськими компаніями.
На думку експертів компанії "Олімпекс ЛТД", незважаючи на значний дефіцит соняшникової олії в Європі, Туреччині й інших регіонах (Північ Африки, Східна Європа і т.д.), український експорт цієї продукції буде розвиватися переважно в російському напрямку. Експерти стверджують, що Росія буде пропонувати найбільш привабливі закупівельні ціни на українську соняшникову олію, а близькість територій і звільнення від сплати ввізного мита в рамках міжурядової угоди про вільну торгівлю стануть додатковими стимулами для експорту в Росію. Крім того, Дніпропетровський МЕЗ - лідер українського внутрішнього й експортного ринку соняшникової олії, що випускає винятково фасовану олію торгової марки "Олейна", орієнтований переважно на російський ринок.
Певні проблеми існують на ринку цукру. Підсумки першого півріччя 2003 р. із всією очевидністю показали кризовий стан цукрової галузі. Уперше за роки незалежності виробництво буряковного цукру, що склало менше півтора мільйонів тонн, не зможе забезпечити внутрішнє споживання.
Оскільки політика державного регулювання має на меті "недопущення спаду виробництва цукру в Україні і створення умов для нарощування його виробництва", то провальні підсумки останньої бурячної кампанії свідчать про її низьку ефективність. І хоча вивід цукру з режиму вільної торгівлі з Республікою Молдова (а перед цим ще і з Росією, і з Білоруссю), практично забезпечив українським виробникам цукру монополію на внутрішньому ринку, скористатися становищем, що створилося, вони повною мірою так і не змогли. Неконкурентні ціни на цукор українського виробництва спровокували контрабандні постачання російського цукру, обсяг яких, за оцінкою фахівців, вимірявся сотнями тисяч тонн. Ця ситуація і спричинила відомі "червневі події", коли кілька найбільших цукрових компаній в ультимативній формі зажадали від "Укрцукру" прийняття своїх пропозицій по поліпшенню ситуації в цукровій галузі, пригрозивши у випадку їхнього неприйняття виходом з асоціації виробників цукру. І тільки значне липневе підвищення цін на цукор усередині Росії дозволило українським операторам ринку цукру відчути себе впевненіше, забезпечивши сезонне літнє збільшення цін до рівня 2500 грн/т. Слід зазначити, що в цілому за рік середня ціна на цукор виросла з 387 до 409 USD/т, що унеможливлювало українському цукру гідно конкурувати на внутрішньому ринку в першій половині року з російським, а в другій - з польським цукром.
Як вважають Андрій Косенюк і Ольга Гоменюк, в існуючих умовах український продовольчий експорт у Росію конкурує з експортом продовольства з інших країн. При цьому, падінню українського продовольчого експорту сприяють такі заходи, як:
• субсидії, що виділяються іноземними урядами своїм виробникам для підтримки експорту сільськогосподарської продукції (субсидії знижують ціну на продукцію, експортовану з цих країн, що створює цінову перевагу для цієї продукції в порівнянні з українською);
• продовольча допомога, під прикриттям якої американські і європейські уряди безкоштовно чи за дешеві довгострокові кредити поставляють надлишки свого продовольства в Росію.
Субсидоване, а тим більше безкоштовне постачання продовольчої продукції в Росію значною мірою руйнує російський продовольчий ринок. При цьому страждають не тільки українські виробники, що не мають можливості вигравати в умовах несправедливої цінової конкуренції. Самі російські виробники, не маючи можливості робити продукцію за низькими субсидованими цінами, не покриваючи при цьому своїх витрат, усе більше знижують обсяги виробництва продукції. Це призводить до замкнутого кола: "продовольча допомога" - падіння виробництва при низьких цінах на продукцію і непрацюючий ринок - подальша необхідність у "продовольчій допомозі". Відбувається витиснення як українських експортерів, так і самих російських виробників з російського продовольчого ринку.
На сьогодні експорт продовольчої продукції з України в Росію обмежений російським попитом на цю продукцію, при цінах, що складаються в умовах найчастіше несправедливої цінової конкуренції з європейськими й американськими постачальниками "гуманітарної" допомоги.
Нині основними експортерами продовольчої продукції з України в Росію є великі оптовики, що мають стабільні зв'язки з російськими покупцями. Крім того, у періоди значного підвищення попиту Росії в експорті росте питома вага невеликих м'ясокомбінатів і молокозаводів.
На думку Андрія Косенюка й Ольги Гоменюк, більш глибокою формою інтеграції можна вважати появу деяких російських компаній на українському ринку. Так, власником одного з київських молокозаводів стала відома російська компанія "Вімм-Білль-Данн". Український ринок залучив компанію відсутністю значних бар'єрів і розходжень, подібністю в перевагах споживачів. Реконструкція заводу, налагодження виробництва нових видів продукції, установлення стабільних прямих відносин з постачальниками сировини, у тому числі у вигляді закупівлі високопродуктивного устаткування, поліпшення племінної худоби і т.п., як планується, дадуть змогу компанії зайняти одне з провідних місць на українському ринку молокопродуктів.
Подібні інвестиції з боку російських компаній допоможуть збільшити обсяги виробництва м'ясо-молочної продукції в Україні, що своєю чергою, дасть змогу поставляти більше продовольчої продукції на експорт, у тому числі в Росію.
Як вважають Андрій Косенюк і Ольга Гоменюк, для розвитку україно-російських відносин в області торгівлі продовольством, необхідним є:
• розвиток продовольчого ринку цих країн, що буде сприяти встановленню дійсних ринкових цін на продукцію, що поставляється, і збільшенню привабливості як експорту, так і місцевого виробництва згаданої продукції;
• відсутність обмежень на торгівлю продукцією й інвестиції, що допоможе нагромадити капітал і установити прямі довгострокові зв'язки, необхідні для залучення інвестицій і розвитку виробництва.
