Україна здатна стати новою Англією

Володимир Нікітін, 19.12.2018, Gazeta.ua

Міжнародні корпорації чи Росія вставлять у нас потрібну їм свідомість, якщо не сформуємо свою, – каже футуролог Володимир Нікітін

Треба відрізняти важливе від актуального – кажете ви. Що для України найважливіше зараз – автокефалія, вибори, воєнний стан?

– Усе перераховане – актуальне. Важливе – це те, що буде з нашими дітьми, що стосується нашої свідомості. Інше – лише обставини.

У світі зараз втрачаються смисли і ставлення до цілого. Важливо співвідноситися до суті. До того, куди прагнемо. Життя людини має бути усвідомлене й наповнене. Країни – так само. Людство здатна змінити освіта. Тобто робота зі свідомістю й розумом.

Яка має бути освіта?

– У нас це слово вживають у дуже вузькому сенсі. Освітою називаємо підготовку людини до життя у суспільстві. Отримав освіту – став архітектором. Але це – лише частина освіти. Реальна ж поєднує чотири напрямки.

Перший – виховання. Тобто входження в певну культуру. Має етнічні та національні ознаки. Колись на Півночі під Архангельськом з господарями їв з однієї миски. Потім випадково почув їхню розмову. Казали, що я хороший хлопець, але дуже невихований. Я не був знайомий з їхньою культурою. Там не можна самому було брати м’ясо, його треба поділити і їсти по черзі. Виховання готує людину до певного місця в культурі.

Другий напрямок – входження в ідеальні світи. Наприклад, через математику, граматику.

Третє, найважливіше – робота над собою, створення себе. У нас цей аспект зведений до психологізму. А насправді це – великий труд, який не припиняється все життя. Адже наша картина світу постійно змінюється. І треба вміти в ній прокреслити власний шлях. Люди рідко усвідомлюють своє призначення у світі. А якщо ви його не зрозуміли, то навіщо жили?

Створення середовища такої освіти дасть нам можливість стати країною, яка усвідомлює себе й рухається своїм шляхом. Будуть люди, які зможуть це робити. Зараз їх майже немає. В Україні фактично відсутня еліта. Це не ті, що мають привілеї, а люди, які відповідають за майбутнє країни.

Чому їх немає?

– Є міцні інтелектуали. Але відсутній прошарок людей, які б узяли на себе відповідальність. Так склалося історично. Ми не мали можливості й часу сформувати еліту. Також це наслідок того, як ми себе сприймаємо. Втратили позиції в науці, адже можна запозичити в США чи поїхати вчитися до Японії. Ми сильно понизили планку вимог до себе.

Окрім того, ніхто із сусідів не зацікавлений у тому, щоб ми мали еліту. Хочуть, аби наші діти вчилися за кордоном і ставали посланцями тієї культури та ідеології.

У минулому мали особистостей, які формували сенси?

– Це перший український митрополит Іларіон (990–1088 роки. – Країна). Він залишив основоположну ідеологему «Слово про закон та благодать». Задав Русі-Україні цивілізаційну місію нести сусідам ідеї закону та Божої благодаті. Далі – це філософ Григорій Сковорода з його прагненням свободи й мудрості. Це також наші поети. Наприклад, періоду Розстріляного відродження. Вони заклали нове сприйняття світу, його гармоній.

Сусіди нав’язують нам концепцію меншовартості. Коли говоримо, що Україна здатна посісти одне з передових місць у світі, одразу чуємо: «Та хто ви такі?» У Біблії написано: про Христа говорили «що хорошого може бути з Назарета?» Але й ми самі не ставимо перед собою великих завдань, не обговорюємо цивілізаційний задум для себе.

У світі зараз відбувається великий поворот. Змінюються його основи. Вільніші приймуть нове мислення. Англія була провінцією Європи – щодо Італії та Португалії. Потім сформувала англосаксонський світ, який зараз є глобальною рушійною силою. Вона не могла перемогти в умовах тодішньої релігійної картини світу й верховенства папського престолу. Вирішила навіть не намагатися, а створила нову картину світу. Королева Єлизавета (1533–1603 роки. – Країна) і вчений Френсіс Бекон (1561–1626 роки. Один із творців емпіризму – філософського напряму, який твердить, що головне – власний досвід. – Країна) запустили науку, а потім і промислову революцію. І вже Італія та Португалія опинилися на задвірках. Зараз знову шукають нову картину світу.

Можемо стати новою Англією?

– Можемо. Треба створити відповідний до цього завдання інтелектуальний центр. Його утримувати буде не дорожче, ніж футбольну команду. Ідеться про 10–15 мільйонів доларів. Олігархи говорять, що це – невідома справа, тож краще дати гроші на благодійність. У нас немає прагнення розвивати український інтелект. Але цим треба займатися. Майбутнє робиться довго. Переворот англосаксонського світу тривав 200 років. Нам треба терпіння хоча б на 20–30, щоб розвернути якісь програми.

Ми вважаємо, що за це все має відповідати влада. А вона змінюється кожні кілька років. Такі ж програми тривають десятиліттями і не є електоральними. На вибори йдуть із питаннями про тарифи, пенсії й зарплати, а не принципово іншої освіти.

Виходить замкнене коло.

– Нове не приходить на зміну старому. Воно зріє поряд. Тому не треба робити круту реформу освіту. Поки не виростимо нові ядра, інакших людей, можна просто почистити, але не міняти радикально.

Конфлікт полягає в тому, що головним замовником на освіту є держава та корпорації. Державі треба платники податків, солдати й чиновники. Корпораціям – покупці їхніх послуг. На це і спрямовують освіту. Молодь дезорієнтована. Вважає, що майбутнє – за технологіями. Деякі вчені вважають: за 20–30 років ті вирішать усі проблеми. Цього не станеться, бо технології – це лише інструменти.

У світі борються три сценарії. Перший – локалізація. Не вдалося глобалізувати весь світ, наприклад, мусульманський. І пішов відкат. Це пов’язано з тероризмом, зокрема. Принципи вільного пересування обмежуватимуть. Американський президент Трамп уже йде на це.

Другий сценарій – зменшення населення через епідемії, війни, голод. Нас надто ­багато. Дослідження говорили: на 10 мільярдах зростання населення зупиниться. Зараз нас сім мільярдів, але ці обмеження вже працюють.

Третє – населення стає пасивним споживачем. В Україні і світі майже немає вільних досліджень. Я захищав кандидатську із західної архітектури в радянські часи. Вийшов старий поважний учений і сказав, що роботу розглядати не можна, бо вона ґрунтується на гнилому й непотрібному західному матеріалі. Так і зараз відбувається. Є ще кілька вільних галузей, наприклад, астрофізика. Вона суттєво не впливає на суспільство, тому там дозволяють будь-які теорії. А на те, що стосується соціального життя, накладається багато обмежень.

Ви стверджуєте, що епоха Відродження почалася всупереч тенденціям Середньовіччя. Зараз відбудеться щось подібне?

– Питання в тому, в який сценарій розвитку світу ви інвестуєте. Я вважаю, що формується людство як загальна духовна оболонка Землі й вона задає можливість жити і думати по-різному та по-іншому.

Який сенс сценарію зі зменшення населення?

– Ми говоримо про права людини. Але є права природи – на цьому будується справжня екологія. Земля почала чинити опір людині. Від цього – зміни клімату й катаклізми. Треба відновлювати стосунки з природою, навчитися балансувати. Є ще права наших нащадків – на повітря, воду, майбутнє. Також – предків: на пам’ять і повагу. Права суспільства на зміни та порядок.

Які сенси насамперед варто обговорювати в Україні?

– Освіту – у розумінні єдності самотворення, проектування, дослідження, комунікації. Створення інтелектуальних центрів. Коли я був дитиною, казали: «Не вчитимешся – будеш двірником». Зараз це не працює. Маємо проектувати Україну, де знання будуть основою для просування.

Міжнародні корпорації чи російські структури вставлять у нас потрібну їм свідомість – якщо не сформуємо свою. Є ідентичність – ставлення до того, що є навколо. До свого міста, роду, професії. Але ідентичність не дає основи для роботи з майбутнім. Тут треба самовизначення до того, що ще не є, а бажаємо зробити. Воно спирається на ідентичність, але не зводиться до неї.

Наскільки в самовизначенні важливі українська мова, культура?

– Сама по собі мова не породжує сенси. Можна українською бути імперським та російською патріотом. Тож для культури майбутнього мовне питання не визначальне. Треба будувати множинне мислення, а воно передбачає знання багатьох мов. До однієї все зводять тільки в імперіях. Ми трохи заразилися цим від Росії.

Маємо формувати політичну націю тих, хто сповідує майбутнє України і готовий за нього боротися. Вони не можуть мати однакові ознаки. Різноманітність – колосальний ресурс для розвитку.

Які актуальні проблеми треба негайно вирішити?

– Суперактуальним є припинення війни. Також – подолання бідності.

Ви кажете, що в Україні панує менеджерське мислення і що це – погано. Чому?

– Менеджери працюють не з об’єктами, як науковці, а з тим, як вирішити конкретні ситуації. Вони можуть розв’язувати вузьке коло задач, але беруться за все. Для них головний критерій – ефективність. Але він не підходить у 80 відсотках гуманітарних проблем. Менеджери не працюють зі смислами.

В Україні менеджерське мислення допомогло красти ефективніше – складніше спіймати.

Чи є в країні людина, здатна забезпечити для неї прорив у майбутнє?

– Хочемо, щоб якийсь гетьман вирішив усі наші проблеми. Такого не буде.

Перед Першою світовою війною з’ясували, що Росія більшість зброї та сировини закуповує у Німеччини. Володимиру Вернадському поставили завдання позбутися залежності від неї і від Європи загалом. Він почав із вивчення природних ресурсів. Ми вже 100 років живемо в рамках його проекту. Зараз нам треба новий Вернадський. Але вивчати маємо ресурси інтелектуальні.

У який бік змінюється світ?

– Ми намагаємося рухатись у бік його смислової картини. А світ у більшості – до технологічної, що будується на старій науці. А потрібні дослідження з новим сенсом. Хто переграє решту – такий світ і буде.

Яке буде місце України в ньому?

– Те, яке вона сама собі зробить. Поки немає ніякого. Має увійти в коло країн, які приймають рішення про майбутнє. Основний суверенітет – це суверенітет над ним. Якщо можете самі будувати своє майбутнє – ви є незалежними.

Країни, які воюють, як наша, мають більше шансів на успіх у майбутньому чи навпаки?

– Тут немає прямої залежності. Але чимало великих речей люди робили під час війни. Не тільки тому, що треба було винаходити сильнішу зброю. Нервова обстановка мотивує на рух.

Поняття національної ідеї зараз важливе для України?

– Важливо побудувати смисли, які об’єднуватимуть суспільство: чому ми живемо разом і що хочемо зробити? Для мене це – жити повноцінно життя і мати майбутнє для дітей. Мене не цікавить місце у світі за обсягом валового внутрішнього продукту.

Фінляндія весь смисл вклала у слова – «зараз і разом». Ми поки що не вивели собі таку формулу. Зараз за національну ідею видають цінності. А головні – принципи розуміння нової гармонії та порядку.

Якою бачите країну за 10 років?

– Хочу, щоб ставку в ній робили на інтелект і людей.

Зараз Україна – поле для гри інших? Як тоді перемогти у війні?

– Так. Що таке перемога у війні? Повернути території? В сучасному світі вони не мають значення. В мережевому світі немає територій. Перемога – це отримати суверенітет над своїм майбутнім. Для цього треба докладати зусиль, щоб воно було можливе. На війну не можна списувати нашу бездіяльність. Інше питання, що нас силою відволікають, аби ми не займалися майбутнім. Це – одна з цілей гібридної війни. Українська територія потрібна лише відсталій Росії. Іншим – наші мізки, ринок. Перемогти у війні – це перемогти себе.

Вибори наступного року несуть якісь загрози?

– Представницька демократія перетворилась на машину маніпуляції. Виграє той, хто більше заплатить. Сподіваюся, Україна зруйнує її однією з перших. І з певного моменту не буде депутатів і президентів. Усе маємо самі вирішувати. Мусить бути пряма демократія. У Швейцарії щороку проходить понад 100 референдумів. Для них це – буденне явище. А в нас після 1991 року не було жодного.

До якої книжки повертаєтеся найчастіше?

– Люблю вірші і людські документи. Наприклад, щоденники протопресвітера Олександра Шмемана (священнослужитель Православної церкви в Америці. – Країна). Це великий богослов ХХ століття. Знаходжу там багато співзвучних мені думок. Коли хочу звільнити мозок – беруся за детективи. Кілька днів тому на ніч читав поета Миколу Зерова. Дуже його люблю.