ВІД ОЛІГАРХІЇ ДО ДЕМОКРАТІЇ І ДАЛІ

Сергій Дацюк. УП. 09.04.2019

Чи можливо взагалі перейти від олігархії до демократії, якщо би навіть Президентом був обраний ефективний менеджер?

Я зразу вибачаюсь, що не буду говорити про дебати та про аналізи. Ця жуйка олігархічних медіа більшості населення до вподоби, а значить суспільна свідомість, яка вже стала медіа-свідомістю, мертва. Ще років 5 назад такого і уявити собі було неможливо – щоб на президентських виборах цілий тиждень обговорювали не майбутнє воюючої країни в стані розпаду, а аналізи сечі.

Тому мій текст спрямований не до медіа-населення. Він спрямований до тих громадян, хто здатен вимкнути в собі телевізор.

Рефлексія про Майдани та олігархічні консенсуси

Усі Майдани організовувалися олігархами. Це означає, що ініціювала їх громада, вкладали в них свою енергію, кошти, волю і навіть життя, громадяни. А фінансували, вчасно підтримували протидією для продовження і використовували їх нелегальні (але легітимні) досягнення в легальній структурі держави саме олігархи. Це якщо вивести за дужки вплив Заходу і Росії.

Після першого Помаранчевого Майдану відбувся перший олігархічний консенсус Президента Ющенко. Він прагнув націоналізувати українських олігархів та віддалитися від Росії. Причому за це довелося заплатити, бо лише призначена Росією висока ціна на енергоносії гарантувала хоч якийсь рівень незалежності від неї. По суті саме Юля Тимошенко тоді зруйнувала олігархічний консенсус, змусивши заплатити за незалежність України від Росії українських олігархів. Такий підхід Юлії Тимошенко олігархи не пробачали, і пізніше вона сіла в тюрму.

Електоральна демократія через вибори привела до влади нового Президента, який уклав новий олігархічний консенсус (консенсус Януковича) з явно вираженими інтересами Росії. Відтак Росія влізла в усі важливі українські інститути, стала контролювати зовнішню політику, знищила армію та інфраструктури обороноздатності України. Цей олігархічний консенсус був порушений самим Януковичем, який спробував стати найбільшим олігархом, відбираючи активи не лише у середнього і дрібного бізнесу, але навіть у самих олігархів. Коли він забажав різко змінити геополітичну орієнтацію України, громада збунтувалася. Результатом цього став другий Євромайдан, який претендував на Революцію Гідності.

Третій олігархічний консенсус був укладений новим Президентом Порошенком. Він став першим інституціоналізованим консенсусом – мав час (напередодні виборів), мав місце (Відень) і мав чіткі правила, описані мною свого часу в статті «Суть нинішньої політичної кризи». Цей олігархічний консенсус не витримав нападу Росії та жадібності влади і був порушений олігархом-президентом. Якщо Україна через руйнування олігархічного консенсусу Януковичем втратила частину території (Крим і ТОТ ДЛО), то через руйнування олігархічного консенсусу Порошенком змушена була заморозити війну, вступити в таємні переговори з Росією, загальмувати здобуття суверенітету по енергоносіях (Медведчук як куратор збереження залежності України від Росії по енергоносіях). Також через руйнування олігархічного консенсусу Порошенком та таємні домовленості Порошенко з Путіним Україна втратила суверенітет над Азовським морем. І втрати від руйнування олігархічного консенсусу Порошенком будуть ще більші.

На фоні цього в Україні було здійснено розробку повномасштабної стратегії-програми «Новий курс», нового Суспільного Договору та Нової Конституції навколо Юлії Тимошенко. Але здійснений олігархічний переворот в мас-медіа спричинив такий рівень промивки мізків громадян, що став можливим вихід у другий тур виборів олігарха-президента та малокомпетентного ефективного менеджера.

Фактично у України сьогодні вибір: між зруйнованим олігархічним консенсусом Порошенка-Ахметова і новим олігархічним консенсусом Коломойського-Фірташа.

Основна установка нового олігархічного консенсусу така: Порошенко зруйнував олігархічний консенсус, а Коломойський запропонує новий олігархічний консенсус, який буде як «неопалима купина» існувати, і ніхто його не зруйнує. Коломойський майбуть може у цьому заприсягтися чи то на Пересопницькому Євангелії чи то на Сувії Тори. Але все це не спрацює. Олігархічний консенсус Коломойського-Фірташа в принципі не може бути кращим за олігархічний консенсус Порошенко-Ахметова.

Перша аксіома олігархічного консенсусу – неможливо легалізувати і гарантувати нелегальні домовленості між олігархами, бо вони мають опортуністичний характер і будуть порушені при першій же нагоді тим олігархом, який буде мати більше влади – олігархічний консенсус навколо політичної влади нестійкий.

Друга аксіома олігархічного консенсусу – олігархи не можуть зробити багатою країну походження капіталу, а уявлення, що «олігархи стали багатими і зроблять багатою свою країну» або «олігархи українізуються, бо вони патріоти» не працюють – олігархія ненаціоналізується, несоціалізується і несолідаризується.

Третя аксіома олігархічного консенсусу – олігархи швидше домовляться з ворогом, ніж зі своїм народом, вони скоріше підуть на фрагментацію країни, ніж будуть захищати цілісність країни, тобто олігархи можуть захищати той фрагмент країни, де у них є бізнес, але не цілу країну – олігархія нищить цілісність країни.

Ці аксіоми не потребують пояснення та аргументації – ми їх на власній країні відчули, за них власною кров’ю, власною територією, власною здоровою суспільною свідомістю заплатили.

Тобто за Порошенка в другому турі виборів однозначно голосувати неможна. Це смертельно небезпечно для України…

Олігархи та політики, ефективні менеджери та соціальні інноватори

Україна стала класичною, яскраво і беззаперечно вираженою олігархією, нинішні залишки демократії є тимчасовими і можуть бути усунуті доволі швидко. Чи можна хоч якось здійснити трансформацію від олігархії до демократії за умови перемоги Зеленського на президентських виборах у другому турі?

Через політику нам перейти від олігархії до демократії не вдалося. Ми можемо чітко сказати, що ані політики, який намагалися домовлятися з олігархами (Кучма, Ющенко), ані політик, який намагається сам стати олігархом (Янукович), ані олігарх-політик, який намагався концентрувати олігархію, були неспроможні подолати олігархію.

За часів Президента Ющенка та Президента Порошенка ми двічі пробували провести трансформацію олігархії в демократію.

Президент Ющенко як націоналіст не міг в принципі проводити трансформацію від олігархії до демократії ніяк інакше, окрім повзучої українізації, перегляду історії і небажаної для українських олігархів схеми «заплатіть за незалежність України від Росії». Причому це був саме проект націоналізації олігархії. І саме його поразка дала нам другу аксіому олігархічного консенсусу.

Сьогодні націоналістичний проект безперспективний. Прийняття і спроба виконання нового закону про мову, інтенсифікація томосизації України, виступ армії, поліції та інших парамілітарних структур, наприклад, отаманії Нацдружин, в якості політичних сил, які намагатимуться нав’язати радикальну українізацію і боротьбу з внутрішнім ворогом, це вже буде нацистський проект. Але такий проект просто швидко розколює Україну.

Президент Порошенко проводив реформи, які по факту лише зміцнювали олігархію. Такої корумпованої держави у нас не було ніколи за всі часи незалежної України. Продовження торгівлі з ворогом, таємні домовленості з Путіним через Медведчука, корупція-на-крові – це все вже досягнення нинішнього Президента. Такого олігархічного здирництва у нас не було ніколи. Причому фатальні руйнування Президентом Порошенком України ніяк не компенсуються його досягненнями – безвіз, Томос, відновлення армії.

Промивка мізків олігархічними мас-медіа досягла небезпечного для самого існування суспільства рівня – фактично знищена здорова суспільна свідомість. Раніше ми говорили лише про небезпеку цензури на телебаченні – але навіщо цензура, якщо 10 телеканалів (5 канал, 112-Україна, NewsOne, Прямий, Наш, Інтер, ICTV, Zik, 24, 1+1) транслюють винятково олігархічний порядок денний. «Суспільне мовлення» не може нічого протиставити цьому порядку денному.

У нас був вибір: олігархічна диктатура від Порошенко, демократична диктатура від Тимошенко, невизначеність від ефективних менеджерів. Ми вибрали третє.

Чи можуть ефективні менеджери ефективно діяти на рівні країни? В коментарях під моїм постом на ФБ виникла аргументація – ефективні менеджери можуть бути незалежними від олігархів і від соціальних інноваторів, тому що ефективні менеджери нібито більш патріотичні, ніж олігархи, і вони прораховують ризики, у тому числі від інновацій, а соціальні інноватори ризики не прораховують.

Ефективні менеджери не є патріотами, бо їх мислення позбавлене цього типу ідентичності. Їх ідентичність мережева, цифрова, вона не базується на збереженні цілісної України (див. далі першу гіпотезу).

Ефективні менеджери за означенням можуть мати ефективність лише у короткострокових завданнях з конкретними несуперечливим критеріями ефективності. Україну в кризі потрібно змінювати на основі суперечливих політичних критеріїв: самостійність (вийти з зовнішнього управління і здобути світовий масштаб домагань), солідарність зокрема і в справедливості (повернути втрачене та зберегти цілісність країни), інноваційність (трансформація країни не через реформи за чужими зразками, а через власні інновації масштабного рівня).

Щодо ризиків є непроста відповідь. Ризики країни існують, допоки існує країна. Якщо країна вже розпадається, не існує ніяких ризиків від інновацій, бо всі решта неінноваційних, в тому числі реформаторських, рішень – ще більший ризик (див. далі третю гіпотезу).

Країна – це не корпорація, в ній все не зводиться до заробляння прибутку, мінімізації затрат і змагання з конкурентами. Країна потребує солідарності, осмисленої та стратегічної комунікації, соціальних інновацій, благородства підприємців, орієнтації на моральних авторитетів, трансцендентних горизонтів за межами релігії, постійно створюваних нових смислів і позитивної перспективи. Ефективні менеджери нічого з цього робити в принципі не можуть, бо ніколи не робили і цьому неможливо навчити швидко.

Щоб було зрозуміло – цифрові технології не є самі по собі інноваціями, бо інноваціями є конкретні соціальні технології застосування цифрових технологій. Впровадження цифрових технологій в соціально-політичну сферу в принципі не може бути здійснено ефективними менеджерами, це взагалі неменеджерське завдання – це може бути здійснено лише в соціогуманітарній сфері. При впровадженні технологій головне завдання це не нова культура, а культурне захоронення старої.

Ніякі з існуючих в Україні інститутів не дозволяють ані подолати олігархів, ані справитися з корупцією (друга гіпотеза). Ефективні менеджери можуть швидко навчитися працювати з наявними чи навіть з реформованими за чужими зразками інститутами. Але ефективні менеджери ніколи не можуть створити принципово нові інститути і принципово нову політичну систему. Бо для цього потрібні знання філософії, політології, соціології, цивілізаційної антропології, культурної антропології, етики, естетики, психології і т.д.

Тепер сформулюємо три гіпотези, які ми зможемо перевірити в найближчий час, якщо у владі домінуватимуть ефективні менеджери з установками на нові технології. Для мислячих людей ці гіпотези очевидні, але для решти вони потребують перевірки досвідом.

Перша гіпотеза проблемного олігархічного консенсусу – ефективні менеджери в ситуації олігархічного консенсусу є повністю залежні від нього і не можуть мати права на незалежну чи тим більше домінуючу над олігархами владу, і неважливо, усвідомлюють вони це чи ні – ефективні менеджери в олігархії служать лише олігархії свідомо або несвідомо.

Друга гіпотеза проблемного олігархічного консенсусу – ефективний менеджер не може вийти з ситуації олігархічного консенсусу шляхом передомовленостей з олігархами, шляхом державних реформ, інституційних перетворень, зовнішнього тиску міжнародної спільноти чи якось ще інакше, допоки існують олігархи – олігархічний консенсус не долається всередині зруйнованих війною та корупцією інститутів.

Третя гіпотеза проблемного олігархічного консенсусу – знищення олігархів з боку ефективних менеджерів є смертельно небезпечне для України, особливо в ситуації війни, бо в них немає потрібних компетенцій, бо в це обов’язково втручається Росія, і це призводить до розпаду України – знищення олігархів потребує інших компетенцій, ніж лише політика та менеджмент.

З позиції ефективних менеджерів олігархію знищити неможливо. Для знищення олігархії потрібен державний діяч в союзі з соціальними інноваторами, які здатні запропонувати нову політичну систему, новий економічний курс, нову культурну політику, нову власну цивілізаційну платформу, нову перспективу для Європи, нову перспективу для людства. Нам потрібна революція в політичній системі через інноваційну Конституцію – принципово інакші інститути з інакшими функціями та соціальна революція – громадяни замість народу, самоврядування замість влади, республіка-громади замість держави. Без всього цього буде олігархічний саботаж, корупційний саботаж, а також еміграція молоді та корпоративних ефективних менеджерів середнього бізнесу.

Критика програми кандидата в Президенти Зеленського

Програма кандидата в Президенти Зеленського це еклектичне поєднання фантазій, архаїки та згадки про нові технології як панацею від бід.

Народовладдя через референдуми – архаїка, бо нам потрібен не народ, а громада, не влада, а відмова від влади на користь самоврядування громад та республіканського управління.

Найвища цінність не людина (і права людини), а громадянин у масштабі домагань – громада-республіка-людство.

Держава як сервіс можлива не за наявності цифрових технологій, а, наприклад, за наявності соціального механізму деелекторалізації: кожен голос є власністю громадянина і подається чи відкликається ним у будь-який момент через он-лайн сервіс за будь-яку посаду, закон, норму, проект і т.д. (це не електронні вибори, бо виборів немає взагалі).

Справедливість і рівність усіх перед законом – це архаїчна абстракція. Нам потрібен примат договірних відносин над законами і конкуренція юрисдикцій у розгляді договорів.

Безпека людини і безпека країни – дрімуча архаїка. Безпеки взагалі не існує, більше того, хибна установка на безпеку розслабляє і розніжує. Мають бути уявлення про небезпеку, на яких будуються інфраструктури захисту та оборони активів індивіда, громади та республіки. Поняття «безпека» має бути небажане для вживання в публічних дискусіях.

Заможний громадянин – так. Заможна держава – ні. Нам не потрібна заможна держава, бо від держави взагалі ми відмовляємося. Ми ж раніше сказали, що держава це сервіс (заможні сервіси – що це за дурня?). Заможність громадянина має базуватися на республіканській частці через співволодіння та співуправління спільним надбанням (це не базовий дохід, тому що тут республіканська частка управляється, передається в управління компаніям, торгується на біржах і т.д.). Відтак заможна республіка – так, але республіка це не держава.

Перемога над корупцією можлива лише за умови знищення олігархів як драйверів корупції, але в програмі олігархи не згадуються взагалі. Корупція долається не через антикорупційні органи, а через побудову солідарного суспільства за межами олігархічного консенсусу, за умов прозорих бюджетів (державного та муніципальних), відкритих структур фінансування публічних активів (телебачення, інфраструктур і т.д.), знищення влади як відчуженого управління, знищення статусу президента та народного депутата як рентного.

Позитивний вихід з ситуації

Є два варіанти якось зменшити ризик цієї кричущої некомпетентності.

Варіант припинення виборів, дискусія щодо Суспільного Договору і перехід до Конституанти. Це зараз вважається неможливим в медіа-реальності, що домінує. Але такий варіант постійно є можливим і найкращим.

В разі перемоги на виборах Зеленського існує варіант, коли Юлія Тимошенко стає Прем’єр-міністром, який не лише бере на себе функції убезпечення від саботажу олігархів та корупціонерів, а також від радикалізації націоналістичного руху, і водночас пропонує для реалізації свій Новий Курс, Нову Конституцію з її соціальними інноваціями, до обговорення яких на виборах ми не дійшли. Але навколо Зеленського не має бути жодного представника від олігархів, а ефективні менеджери мають бути готові вчитися управляти країною і сприймати справді нові ідеї.

В цьому разі є можливість зберегти цілісність України. Щоправда за нинішнього Парламенту змінити Уряд дуже важко, навіть якщо фракція БПП зруйнується, а фракція НФ буде угодоздатною. Водночас після парламентських виборів може уже бути пізно.

В іншому разі ми не втримаємо цілісної України.

Я та мої колеги вже живемо в реальності повністю фрагментованої України і намагаємося описати цей новий світ в інакших уявленнях та поняттях.

Я тут поговорив з деякими експертами, і вони вважають, що розпад України це навіть краще – не доведеться віддавати борги МВФ.

Ну, чесне слово, ніби діти малі.

Викачували гроші з МВФ українські олігархи на свої офшори, а віддавати будуть їх люди поділеної на окремі громади України: через високі ціни на товари та тарифи на енергоносії. І до кінця життя ми будемо жити по громадах в цьому рабстві перед МВФ.

За цілісної України ми могли би якось це інтегративним чином вирішити. У поділеній Україні це вирішити буде дуже важко. У тих громадах, де можливо буде домінувати Росія, ситуація буде така ж сама, але гроші від українських громад ітимуть в Росію.

Ймовірність збереження України невисока, бо суспільство розколоте, політики у конфлікті, експерти зриваються на істерію.

Лише зруйнувавши олігархічний консенсус, ми маємо шанс зберегти Україну.

Лише коли ефективні менеджери стануть на шлях справжніх соціальних інновацій, ми зможемо створити Нову Україну чи навіть щось більш сучасніше, ніж Україна.

Читайте також

Це майданчик, де розміщуються матеріали, які стосуються самореалізації людини, проблематики Суспільного Договору, принципів співволодіння та співуправління, Конституанти та творенню Республіки.

Ми у соцмережах

Напишіть нам

Контакти



Фото

Copyright 2012 ПОЛІТИКА+ © Адміністрація сайту не несе відповідальності за зміст матеріалів, розміщених користувачами.