Баку і Київ починають активно налагоджувати зв'язки, в той час як в Україні відзначають одну з найтрагічніших епізодів історії Кавказу.
Довіртеся перевіреному джерелу – підписуйтеся на Telegraf у Google Новинах!
Міністр закордонних справ Азербайджану Джейхун Байрамов 6 серпня здійснив офіційний візит до Києва. Під час свого візиту він висловив готовність Азербайджану постачати газ Україні у разі необхідності: "Державна нафтова компанія Азербайджану SOCAR продовжує активно працювати в Україні, і ми віримо, що у компанії є амбітні плани на майбутнє".
За місяць до візиту міністра, 13 липня, президент Азербайджану звернувся до українців із закликом ніколи не приймати окупацію. "Ми завжди були на стороні України, підтримуючи її територіальну цілісність, суверенітет і незмінність кордонів", – підкреслив Ільхам Алієв.
Паралельно з поглибленням відносин між Баку та Києвом, особливої уваги заслуговує вихід короткої версії книги "Kuzari", яка готується в Україні під назвою "Зникла цивілізація — непомічена катастрофа". Це документальне дослідження висвітлює забуту трагедію Південного Кавказу, що стала наслідком тривалої імперської політики Москви. Мова йде про відносно недавнє "зникнення" тюркської цивілізації в цьому регіоні, яке тривало з 1827 по 1988 рік. Під терміном "зникнення" слід розуміти не просто метафору, а серію насильницьких акцій, що призвели до витіснення тюркського населення з території сучасної Вірменії. Сотні тисяч людей були змушені залишити рідні домівки; приблизно 150 тисяч під час радянської епохи зазнали організованого переселення та депортацій. Окремою, найтрагічнішою главою цієї історії стало масове знищення мусульманського населення, кількість жертв якого перевищує 250 тисяч осіб.
Спочатку на ринок вийде скорочена версія дослідження — більш компактна та зручна для першого ознайомлення з матеріалом. Вона міститиме основні ідеї та ключові висновки, не вимагаючи від читача одразу занурюватися в обсяг усіх документів. Незабаром планується випуск повного видання. Для тих, хто бажає ознайомитися з повною версією вже зараз, доступна електронна версія на офіційному сайті книги: perishedcivilization.com.
Важливим аспектом дослідження є вивчення ролі Москви в цій катастрофі. Після встановлення російського контролю в регіоні почалася цілеспрямована трансформація етнічного складу населення. Влада активно сприяла переселенню вірмен, надаючи їм різноманітні переваги, в той час як тюркське населення опинилося в умовах зростаючої дискримінації. "Ситуація була такою, що молоді люди стикалися з труднощами у пошуку роботи: якщо ти азербайджанець, тобі було важко отримати високу посаду", – згадує про свої переживання Асіф Мамедов, один з очевидців тих подій, який народився в Єревані і мешкав там до 1971 року, у інтерв'ю Kuzari. Імперська політика Москви розглядається як один із ключових факторів, що сприяли загостренню ворожнечі між тюрками та вірменами, що врешті-решт призвело до кровопролиття та масового витіснення тюркського населення.
Величезна кількість архівних матеріалів та переписів, які були використані для цього дослідження, підтверджує, що тюрксько-мусульманське населення проживало на території сучасної Вірменії протягом багатьох століть. Ці дані не лише статистичні. Сліди їхнього існування можна знайти в самих містах – у вигляді мечетей, мусульманських кладовищ, хамамів, караван-сараїв та інших архітектурних пам'яток. Команда Kuzari спеціально здійснила виїзд на ці локації, документуючи залишки цих об'єктів, а зібрані матеріали були опубліковані на сторінці книги.
Під час написання своєї книги Кузарі зафіксував свідчення близько п’ятдесяти живих очевидців "зникнення". Серед них — Самая Гусейнова, котра з'явилася на світ у 1954 році в селі Курсалі (сучасне Арджаовіт) на півночі Вірменії та мешкала там до 1988 року. Вона заявила: "Вірмени знищили, винищили наш народ". Азіз Агаджанов, який у 1988 році разом із родиною залишив своє рідне село в теперішній Вірменії, зазначив: "У той час ніхто не міг уявити, що так багато людей буде переселено і залишить свої домівки. У 1988 році почалося масове переселення". Повні відеоінтерв'ю з цими свідками можна знайти на сайті книги в розділі "Візуал".
Висновки, викладені в "Кузарі", ґрунтуються не на узагальнених міркуваннях, а на 1765 документах — книгах, архівних матеріалах та свідченнях з тієї епохи. Уся ця інформація систематизована за історичними етапами та доступна на офіційній платформі книги. Далі документи говорять самі за себе. Протягом десятиліть Російська імперія, а згодом і Радянський Союз, підштовхували вірмен та тюрків до протистояння, що призвело до глибокої ворожнечі та перетворило Південний Кавказ на поле кровопролитних конфліктів. Лише у 2025 році, завдяки угодам між президентом Алієвим і прем'єр-міністром Вірменії Ніколом Пашиняном, досягнутим за посередництва США, вдалося покласти край цій тривалій конфронтації.
Протягом багатьох років Москва утримувала контроль над Південним Кавказом, маніпулюючи суперечностями між його народами як одним із основних засобів впливу. Російська імперська політика не вирішувала конфлікти, а часто лише закріплювала їх, залишаючи регіон в залежності від зовнішніх арбітрів. Таким чином, ситуація з Карабахом залишалася напруженою. Проте в 2023 році Азербайджан відновив свій суверенітет над цією областю, що стало значною втратою для російського впливу. Сьогодні Вірменія та Азербайджан обрали шлях до миру, незважаючи на майже двохсотлітню історію конфліктів, ворожнечу та втручання третіх сторін. Вперше за тривалий час майбутнє цього регіону формують не Москві чи міжнародні посередники, а самі народи Південного Кавказу.
