Дементори в Олешках, напади на українців за межами країни та стратегія досягнення успіху Даші Астаф'євої.

А також вплив сербських виборів на Україну та прем'єра документального фільму на YouTube, присвяченого українській ночі під час війни.

В Україні тиждень вже не обмежується звичними семи днями, а, здається, розтягнувся на щонайменше місяць. Кожен новий день приносить події, які вимагають глибокого осмислення та обговорення, проте у нас часто немає можливості виділити на це достатньо часу.

У вівторок ми взяли участь у написанні радіодиктанту, після якого можна було б довго дискутувати про причини, чому цього разу не виникло національних суперечок. Можливо, текст Артура Дроня всіх заспокоїв, чи, може, харизма Даші Астаф'євої вплинула на настрій, або ж українці стали більш зрілими (або, навпаки, повернулися до дитячих установок) і втратили інтерес до сварок? Визначити це так і не вдалося. У четвер Росія завдала жорстокого удару по кількох українських містах, зокрема по залізничному вокзалу в Дніпрі. На пероні загинули 14 осіб (пізніше ще один поранений помер у лікарні), і радість від успішного радіодиктанту єдності швидко згасла.

А в суботу з окупованих Олешок вдалося повернути в Україну кілька сотень українців, які опинилися у заблокованому росіянами місті. І знову життя стало світлішим. Чи вдасться нам вислухати кожну історію про окупацію та порятунок? Чи буде в нас можливість спокійно подумати, що стоїть за цією унікальною гуманітарною операцією? Не факт, але треба спробувати.

На YouTube можна знайти безліч відеоматеріалів, що висвітлюють події в Олешках, які передували гуманітарній місії. Наприклад, спецвипуск проєкту "Крим.Реалії" на "Радіо Свобода" та репортажі про повернення олешківців в Україну, серед яких сюжет "Української правди" і матеріал британського телеканалу Sky News. Ще одне важливе питання, яке піднімалося, зокрема, у репортажі британських журналістів, стосується того, що залишилося поза увагою під час операції в Олешках. Експерти одразу зазначили, що згода Росії на евакуацію не була зумовлена гуманітарними міркуваннями.

Якщо говорити відверто, це є етнічна чистка, замаскована під гуманітарну акцію з боку Росії. Росія "щедро дозволяє" цим людям виїхати на території, підконтрольні Україні, проте насправді їх просто вигонять. Назад їх не пустять, а територію заповнять переселенцями з Бурятії та Якутії, розподіливши землю серед військових. За всіма міжнародними стандартами, ця територія повинна належати Україні. І не лише через те, що це визнана світовою спільнотою українська земля, але й тому, що місцеві жителі чітко висловлюють своє бажання: ми українці, ми хочемо жити в Україні. Яка роль Росії в цьому процесі? Чому вона вважає, що має право на цю територію? Які у неї підстави, якщо ці люди були поневолені і їхня земля окупована? — ставить запитання Денис Казанський у своїй статті від 30 жовтня.

Він підкреслив, що у прямому ефірі Росія здійснює військовий злочин, і весь світ свідчить, що заяви Путіна про "історичні російські землі" є абсурдними.

Відео, випущене Казанським, за два дні набрало 477,6 тисяч переглядів.

Одночасно з різних джерел надходили застереження, що Росія може скористатися режимом тиші в Херсонській області для укріплення своїх позицій та навіть можливого наступу на Херсон. Цю думку висловлювали як цивільні аналітики, так і військові фахівці.

З весни, наскільки мені відомо, Збройні сили змогли просунутися в Олешках, витіснивши російські війська з їхніх передових позицій та знешкодивши пілотів, які нападали на місцевих жителів. Це вимагало значних зусиль і, на жаль, призвело до значних втрат у ресурсах і людях. Робота була дійсно важкою. Зараз, на жаль, ситуація знову повертається до тієї, що була взимку 2026 року, і росіяни посилюють свої позиції в Олешках, намагаючись підтягнути якомога більше дронів, боєзапасів та військових. Це знову стане великою проблемою. Це нагадує Сізіфову працю, де камінь, падаючи, завдає шкоди, в тому числі, й цивільним, — поділився своїми думками Сергій Нікітенко, редактор херсонського видання "Мост", під час ефіру на Radio NV з ведучим Олексієм Тарасовим.

За три дні це обговорення на YouTube зібрало 50 тисяч глядачів.

Командир бригади безпілотних систем у "Хартії" Петро Кузик, який був у етері "Новини.LIVE" із ведучою Ясею Лепкою, сказав, що посилення Росією воєнного тиску на Херсонському напрямку після режиму тиші -- це лише питання часу.

Однак їм буде досить складно реалізувати це. За спостереженнями моїх колег, з якими я раніше брав участь у бойових діях, ситуація, хоч і непроста, проте залишається досить стабільною. В умовах, що склалися, Росії важко проводити штурмові операції. Я не намагаюся заспокоїти — вони можуть зійти з розуму і намагатися закидати Дніпро тілами своїх підневільних солдатів, намагаючись за величезну ціну захопити ще якийсь невеликий шматок території, і це не виключено. Проте, з огляду на поточний стан російських військ, така ймовірність виглядає малоймовірною. Я сумніваюся, що вони готові зазнати таких масових втрат. Хоча вони все ще продовжують свою жорстоку тактику інфільтрації, де реально розмінюють — і це не перебільшення — квадратний метр української землі на сотні життів своїх солдатів, — зазначив Кузик.

Це відео подивилися 23,4 тисячі разів за два дні.

Журналіст Віталій Портников на декількох ютюб-майданчиках розмірковував про роль США в історії з Олешками.

Перед виборами до Конгресу США Володимир Путін мав намір надати Дональду Трампу певну підтримку, яка б не змінила ситуацію на фронті, але водночас допомогла б Трампу продемонструвати свої досягнення в миротворчій сфері. Цю підтримку було надано у формі, яка виглядала досить благородно — допомога мешканцям Олешків уникнути голоду. Це сталося за ініціативою першої леді. Трамп, коментуючи ситуацію, зазначив, що у першої леді виходить краще, ніж у професійних дипломатів. Проте насправді це була лише маніпуляція з боку Путіна в рамках пропагандистської кампанії, а також жителі Олешків стали жертвами цієї гри, — зазначив він під час чергового епізоду програми "Говорить великий Львів", який на каналі Портникова за два дні зібрав майже 408 тисяч переглядів, а на каналі проєкту — ще 142 тисячі.

Невдовзі Портников запросив до ефіру українського журналіста та медіаконсультанта адвокаційної команди Razom for Ukraine Остапа Яриша, котрий мешкає у Вашингтоні. Темою розмови стали проміжні вибори до Конгресу США, зокрема, вплив історії евакуації жителів Олешок. Результати виявилися досить непередбачуваними.

— Наскільки важливою для адміністрації президента Трампа була участь у цій операції, особливо через посередництво Меланії Трамп? Чи можна вважати це елементом передвиборчої стратегії, чи, можливо, це просто збіг обставин? — запитав Портников свого колегу.

Я не вважаю, що ця гуманітарна операція в Олешках була частиною виборчої кампанії, хоча її проведення дійсно співпало з кількома днями до проміжних виборів. Це, безумовно, не подія, яка могла б переконати виборців, які ще не вирішили, за кого голосувати, або тих, хто сумнівається, чи варто йти на вибори. Цей аспект навряд чи вплине на думки більшості американців, які більше хвилюються про ціни на пальне та продукти, злочинність у своїх містах, питання міграції та корупцію у власному уряді. Гуманітарна місія в Олешках навряд чи стане вирішальним фактором. Можливо, це підвищило популярність першої леді Меланії Трамп, якщо врахувати, що вона була посередником у цій справі, хоча, можливо, точніше сказати, що це відбулося за сприяння її радника. Але я не вважаю, що це була справжня стратегія Дональда Трампа або його дружини.

Утім, Яриш погодився, що це могла бути стратегія Путіна перед американськими виборами, щоб продемонструвати начебто готовність Росії до миру.

Далі співрозмовники обговорили прогнози щодо виборів у Конгрес США, посилення лівих радикалів у Демократичній партії та, головне, чого очікувати українцям після прогнозованої поразки республіканців принаймні у нижній палаті Конгресу.

-- У разі контролю демократів над Палатою представників чи навіть над Сенатом, думаю, з'являться проукраїнські законопроєкти, які вони намагатимуться просунути, і, можливо, навіть їм удасться цю підтримку здобути. Але ж тоді пам'ятаємо, що законопроєкт має підписати Дональд Трамп. А досі єдиний проукраїнський законопроєкт, який підписав американський президент, був закон Ліндсі Грема. Він його підписав, тому що там була можливість для президента знімати ці санкції. Тобто навіть якщо демократи захочуть ухвалити якийсь проукраїнський закон, їм потрібно буде або зібрати супербільшість, щоб подолати вето президента, або давати якийсь компроміс Дональду Трампу -- чи у вигляді підтримки Ізраїлю, чи якихось тарифів, чи якихось інших речей. Тому ситуація буде складною, -- сказав Яриш.

За один день відео подивилися 370 тисяч глядачів.

Але одним із найважливіших матеріалів тижня про Олешки в ютубі можна назвати інтерв'ю з оператором "1+1" Іллею Шинкаренком, який разом із кореспондентом ICTV Єгором Ромахлом увійшов до єдиної української знімальної групи, що висвітлювала гуманітарну місію в Олешках.

Майже годину Ілля Шинкаренко розповідав, як відбувалася підготовка до місії, які були гарантії безпеки (спойлер -- фактично ніяких), що бачив дорогою до окупованих Олешків (зокрема, Крим у повній темряві та російську пропаганду), як зустрілися з олешківцями, як поверталися додому та багато-багато іншого. Це, безумовно, варто послухати від початку до кінця.

— Які емоції ти відчуваєш зараз, коли все це вже відбулося? — запитала наприкінці бесіди журналістка ТСН Наталія Нагорна.

-- Я виснажений, емоційно та фізично. З середи я майже не спав, думав -- повернуся та засну, але я всю ніч після повернення не міг заснути. Ні про що не думав. Ти просто лежиш і не можеш заснути, емоцій немає взагалі, -- відповів Ілля.

— Це нагадує відчуття після зустрічі з дементором у Азкабані, — зазначила Наталія.

Цілком ймовірно, що ми стали першою українською делегацією, яка відвідала окупований Крим з 2014 року. Ми не мали певності, чи все пройде гладко. Наша присутність слугувала гарантією безпеки для них. І справді, страх був помітний на обличчях російських журналістів.

— То виходить, що росіяни відчувають страх перед нами? — уточнила журналістка.

— Отже, вони турбувалися, що в Олешках на них може щось впасти, — усміхнувся оператор.

Відео на ютуб-каналі ТСН за пів доби набрало 210 тисяч переглядів.

До речі, Єгор Ромахло також висловив свої думки після подій (його враження з місця подій ми могли спостерігати в ефірі телемарафону), але наразі лише у Facebook.

Цього тижня, як і раніше, американські вибори привернули в українському YouTube значно більше уваги, ніж події, що відбуваються в Європі. Це стосується як хвилі протестів у різних країнах ЄС, так і виборів у Сербії та Болгарії, а також кризису навколо Конституційного трибуналу в Польщі.

Проте цікава "європейська" аналітика все ж змогла пробитися через американську блокаду. Наприклад, на каналі "Європейської правди" з'явився матеріал, присвячений виборам у Сербії. Журналісти цього медіа, Сергій Сидоренко та Уляна Кричковська, обговорили, хто стоїть за об'єднанням "Студентський список", яке здобуло перемогу на парламентських виборах у партії колишнього президента Александра Вучича (який, нагадую, є великим прихильником парадів у Москві). Звичайно, також було порушено питання, яких змін варто очікувати Україні.

-- Щодо України -- позиція Сербії найближчим часом залишається незмінною, адже "Список" вирішив, що по тих пунктах, де між учасниками немає спільності (санкції проти Росії та відносини з Україною входять до переліку), продовжуватиметься політика попереднього уряду. Але позиція Вучича була насправді відносно непоганою. Сербія підтримує територіальну цілісність України та вважає Крим українським. Але санкцій проти Росії теж поки що не буде, -- сказав Сергій Сидоренко.

Протягом чотирьох днів відео набрало 10,7 тисяч переглядів. Це, на мою думку, недостатньо, і важливо також висвітлювати інші події в Європі. Закликаю авторів і глядачів: давайте продовжувати!

Щоправда, нестачу оглядів із європейськими темами цього тижня з головою компенсував фільм-розслідування журналіста Данила Мокрика для The Kyiv Independent про хейт і напади на українців за кордоном. Українською він є на каналі Мокрика MokRec і на каналі "Української правди".

Команда проєкту проаналізувала десятки тисяч дописів у мережі X польською, чеською та німецькою мовами. Журналісти поговорили з українками, які зазнали агресії в Берліні, Празі та Варшаві, а також із правозахисниками й експертами. І врешті простежили зв'язок між антиукраїнськими наративами в соцмережах і на політичній сцені та нападами на українців на вулицях європейських міст.

Не можна однозначно стверджувати, що політики ініціюють негативні настрої про українців у соціальних мережах. Проте вони безсумнівно підхоплюють ці настрої, посилюють їх і використовують як знаряддя у своїй політичній боротьбі. Вся ця агресія, що поширюється в онлайн-просторі, в політичних дискусіях та на вулицях, викликає страх у багатьох українців. Однак ті, хто живить цю агресію, також експлуатують страх, створюючи його образ перед самими українцями, -- зазначив автор у фільмі.

Серед поширених міфів можна почути, що українці не трудяться і покладаються лише на соціальні виплати, які, нібито, повинні використовуватися для покращення місцевої освіти, медицини та інших сфер. Водночас їх звинувачують у тому, що вони займають робочі місця у європейців. Крім того, українців часто обвинувачують у "націоналізмі" і вважають їх не зовсім "адекватними", хоча що саме мається на увазі під цим терміном, залишається незрозумілим.

Що ж робити в цій ситуації? Для того, щоб приборкати окремі випадки агресії, з якими стикається героїня фільму, їй рекомендують звертатися до поліції. Проте, боротьбу з масовим психозом автори фільму вважають відповідальністю самих європейців.

Лише самі суспільства можуть погасити великі пожежі. Важливо реагувати, захищати та зупиняти агресію і ненависть, не дозволяючи їм стати нормою, а також відмовляючи політикам у популярності за рахунок небезпечної мови ненависті. Політики та тролі в соціальних мережах можуть намагатися переконати, що ненависть до українців та їхні атаки стали новою соціальною нормою. Вони стверджують, що українці — це нова загроза, від якої потрібно об'єднуватися. Від самих чехів, поляків та німців залежить, чи приймуть вони це викривлене уявлення. Чи більшість з них все ж скаже "досить"? — підсумував Данило Мокрик.

На каналі Мокрика фільм був переглянутий 63,3 тисячі разів за два дні, тоді як на "УП" його подивилися 57,7 тисячі разів за один день.

Після перегляду фільму The Kyiv Independent, вийшов новий епізод подкасту "Точки опори", який веде журналістка Ілона Довгань. Цього разу випуск був присвячений українцям, що мешкають за межами країни. Гостями програми стали сімейна психологиня Оксана Сашенко та журналістка, одна з засновниць громадської ініціативи "Голка" Маргарита Ситник.

Оксана роз'яснила, які зміни відбуваються в психічному стані людини під час перебування далеко від рідної домівки, а також поділилася рекомендаціями щодо адаптації в іншій країні та порадами, як подолати страхи, пов'язані з рішенням повернутися. Тим часом Маргарита поділилася своїм досвідом життя за кордоном, розповівши, чому вирішила повернутися в Україну і як це сталося.

"Я ділилася своїми переживаннями про життя в Польщі, відчуттями самотності та соціальної ізоляції, які супроводжували мене в процесі адаптації до нової країни. Важким тягарем ставало усвідомлення провини, що навалилося на мене після початку повномасштабної війни. Це неймовірно важко — коли в Україні лунають вибухи, а ти фізично далеко, за сотні кілометрів: у Києві залишилося найбільше спогадів, друзів і знайомих, а в Сумах — моя родина. Цей мігрантський шлях — від виїзду та життя за кордоном до повернення і реадаптації — переживають сьогодні мільйони українців, які втекли через війну, а також ті, хто розмірковує про повернення. Це страх знову залишити місце, де за ці роки вдавалося облаштувати своє життя та пустити коріння. Щоб зробити цей крок, необхідно мати потужну мотивацію, глибоке усвідомлення своїх коренів і чітке розуміння, чому це важливо", — написала журналістка у своєму фейсбуці.

Протягом чотирьох днів відео набрало 28 тисяч переглядів.

До речі, цього тижня на ютуб-каналі "Суспільне. Документалістика" з'явився ще один цікавий і важливий документальний фільм "Ілюзія тихої ночі" режисерки Ольги Черних. Стрічка розповідає про події однієї липневої ночі у різних куточках України.

В ніч з 27 на 28 липня 2025 року 40 професійних операторів та 300 глядачів зібралися для зйомок у більше ніж 60 локаціях, включаючи окуповані території та зону бойових дій. Нічний клуб, поранений солдат, військовослужбовиця, яка святкує свій день народження на передовій, а в Києві лунає сигнал тривоги, поки десь у лікарні на світ з'являється нове життя. Тиха ніч в Україні – це лише ілюзія, але з приходом ранку з'являється нова надія, — йдеться в анонсі.

У цій стрічці відсутня закадрова озвучка. На початку показу є лише текст, що вказує на період подій, а під кінець з'являється лаконічне повідомлення: у липні 2025 року в Україні загинуло 286 цивільних осіб, а загальна кількість жертв серед мирного населення з початку повномасштабного вторгнення досягла 15 тисяч.

Світова прем'єра фільму "Ілюзія тихої ночі" відбулася на кінофестивалі Visions du Réel у Швейцарії, де стрічка отримала визнання від журі. Український показ відбувся в рамках фестивалю Docudays UA у Києві. Напередодні прем'єри фільм транслювали на Першому каналі Суспільного, проте платформа YouTube дозволила залучити ще більше глядачів. У перші 24 години після виходу на YouTube фільм зібрав 3,5 тисячі переглядів.

Цього року найстрашнішою світлиною на Геловін соцмережі визнали фото гарбуза з причепленим графіком відімкнень світла у Києві й області. Напевно, поруч із графіком ДТЕК можна було також почепити прогнози щодо відсутності опалення, каналізації та води у місці-мільйоннику. Звісно, в цих умовах мер столиці Віталій Кличко залишився бажаним гостем різних студій. Наприклад, у понеділок бесіда з ним вийшла на "BBC News Україна".

З іншого боку, нещодавнє інтерв'ю мера також виявилося сповнене його характерної двозначності.

Можу зазначити, що в Києві, незважаючи на численні труднощі, громадський транспорт функціонує, водопостачання забезпечене, ми запускаємо опалення, а з електрикою -- ситуація залежить від держави -- також все в порядку. Проте хочу підкреслити, що основним фактором є ефективність протиповітряної оборони. Ми не можемо гарантувати, що електропостачання не зникне в один момент чи не виникнуть проблеми з іншими послугами, -- заявив Кличко.

Я прослухала це тричі — саме такими були його слова. Він заявив, що не може дати жодних гарантій щодо того, чи зникне світло.

Отже, в принципі, це саме те, що нам потрібно.

Але якщо серйозно, то червоною ниткою інтерв'ю пройшла ідея, що всі питання першочергово треба адресувати до ППО.

Я, до речі, вже піднімав це питання у Верховній Раді, що можна звинувачувати всіх і кожного, навіть Кличка, у можливому початку Третьої світової, але доти, поки не буде ефективно функціонувати протиповітряна оборона, ми не зможемо забезпечити безпеку. Ми зараз живемо в умовах війни, і я хочу знову підкреслити це, адже люди звикли отримувати послуги так, як у мирний час. Мер також зазначив, що в областях люди можуть по півдня залишатися без електрики, а у Києві, якщо електропостачання зникає на годину протягом доби, це вже велика проблема.

За шість днів відео переглянули 32,6 тисячі разів. Якщо бути відвертою, це не так вже й багато, враховуючи чисельність населення столиці. Могла б припустити, що у людей не було електрики, але ж мер стверджує, що вона є. Отже, причина, напевно, в чомусь іншому. Які можуть бути варіанти?

Завершую свій огляд з того, з чого починала — з радіодиктанту. "Телебачення Торонто" запросило Дашу Астаф'єву для розмови про ненависть, книги, школу, самоіронію та українську мову як живий організм.

Коли я вперше зустрілася з критикою, що стосується оголеності, яка нібито заважає сприйняттю української мови, мені відразу на думку прийшли люди, для яких українська культура та мова є чимось абсолютно незмінним, закам'янілим і надзвичайно величним. Вони не можуть усвідомити, що культура і мова — це живі структури, які постійно еволюціонують і можуть існувати в різних формах. Чому ж деяким людям так важко прийняти факт, що мова не є музейною річчю, а її використання не вимагає досконалого знання всіх граматичних правил, носіння вишиванок чи виконання традиційних танців? — запитала ведуча Олександра Гонтар.

Мені справді шкода тих людей, які сприймають мене лише як оголену модель, що позує для обкладинок. Це сумно, що вони досі не чули мого голосу, коли я читаю поезію, або не знають про наші книжки в додатку. Це їхня проблема, що вони залишилися на поверхневому рівні. Я ж обираю шлях розвитку, позитиву та руху вперед, і щодня наближаюся до своєї мети — покращувати можливості та якість українського контенту, — зазначила Даша.

На мій погляд, це справді ефективна стратегія досягнення успіху. І цьогорічний радіодиктант яскраво підтвердив це.

Протягом чотирьох днів це відео зібрало 145 тисяч переглядів.