Аналітичне інтернет-видання

"Демографічний канібалізм" та порожнечі замість населених пунктів: які виклики постануть перед Україною до 2030 року.

Понад 12 мільйонів демографічних втрат за роки війни: демограф Олександр Гладун розповів, скільки українців може залишитися у 2030 році та чи повернуться наші біженці з-за кордону.

Майже п'ять років триває війна в Україні, яка змінює демографічну карту країни швидше, ніж встигають рахувати науковці. Поки українці виборюють право на існування на фронті, в тилу розгортається інша, тиха катастрофа: держава стрімко втрачає людей, старіє і ризикує недорахуватися мільйонів громадян навіть після закінчення бойових дій. Чи не прокинемося ми одного дня в країні, де майже не залишилося молоді, а колись жваві міста стали пусткою?

Якою стане Україна в 2030 році, які ризики несе "демографічний канібалізм" з боку сусідніх країн та що спонукатиме громадян повертатися на батьківщину — в інтерв'ю ТСН.ua поділився думками заступник директора Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України Олександр Гладун.

Демографічні виклики в Україні: зміни в чисельності населення в період конфлікту.

Яким чином демографічна криза в Україні загострилася за майже п'ять років конфлікту?

Оцінюючи демографічну ситуацію на сьогоднішній день у порівнянні з 2022 роком, необхідно враховувати зміни в території, яка перебуває під контролем уряду нашої країни. На початку 2022 року можна було говорити про чисельність населення без урахування Криму та ОРДЛО, але тепер майже 20% території України є під окупацією. Тому прямі порівняння, особливо в контексті абсолютних показників, можуть бути дуже оманливими.

Взагалі, навіть до початку повномасштабної агресії в Україні демографічна ситуація була досить складною, а війна лише прискорила всі негативні тенденції. Україна в цьому аспекті не є винятком. У періоди конфліктів зазвичай спостерігається зниження рівня народжуваності та зростання кількості смертей.

Народжуваність стрімко знижується, оскільки багато людей вирішують відкласти створення родини до більш сприятливих умов – "після війни". Одночасно з цим спостерігається зростання смертності, що пов'язано з втратами як серед військових, так і серед цивільного населення. До цих факторів додається суттєва міграційна втрата населення: численні громадяни змушені були виїхати за кордон через війну, а інші залишилися на територіях, що не підлягають контролю.

Отже, можна стверджувати, що за останні близько п’яти років чисельність населення в Україні зазнала суттєвого зменшення. Основними чинниками цього зниження стали еміграція, втрата територій, а також природнє скорочення, яке виникло внаслідок перевищення кількості померлих над народженими. У період з 2022 по 2025 рік природне зменшення населення склало приблизно 1,3 мільйона осіб.

Що стосується міграційних процесів, то, згідно з інформацією Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, близько 5,7 мільйона українців покинули свою країну. Однак варто зазначити, що ці цифри можуть бути дещо перебільшеними через різні фактори.

На території, яка не знаходиться під контролем, кількість наших співгромадян оцінюється приблизно в 5 мільйонів. Важливо усвідомлювати, що в цих регіонах наші державні органи не ведуть жодного обліку народжень і смертей.

Тому якщо скласти тих, хто виїхав за кордон, тих, хто залишився на окупованих територіях, і природне скорочення чисельності населення, то виходить доволі велике число демографічних втрат -- понад 12 мільйонів осіб.

-- Вражаюча цифра, враховуючи, що війна ще не закінчилася. Що ж буде далі?

-- Але якщо ми говоримо про втрати, то слід мати на увазі, що частина наших громадян після закінчення війни повернеться, а частина окупованої території (в ідеалі уся) може бути звільнена. Тоді число втрат зменшиться, а чисельність населення збільшиться. Як я вже казав, під час війни демографічна ситуація завжди погіршується, і Україна тут не виняток.

Зараз ми виконуємо дослідження під назвою "Демографія війни: особливості та виклики демографічного розвитку", яке фінансує Національний фонд досліджень України. Робота триває вже рік, і ми ще не проаналізували все, що запланували, але історичний досвід свідчить: були війни та конфлікти, під час яких чисельність населення в певних країнах не скорочувалася, а іноді навіть могла зростати.

На чому це ґрунтується?

Залежно від стадії демографічного розвитку країни, вплив війни на чисельність населення може варіюватися. Якщо в державі спостерігається високий рівень народжуваності, то війна має менший вплив на загальну чисельність населення. У випадках, коли під час конфлікту не відбуваються активні бойові дії, навіть може спостерігатися зростання населення.

Чи може у нас відбутися подібний розвиток подій?

Україна, подібно до багатьох інших країн Європи, знаходиться на етапі демографічного розвитку, коли кількість смертей перевищує кількість народжень. Це явище характерне для всього континенту. В Україні цей дисбаланс було зафіксовано вперше у 1991 році, і, на жаль, він залишається актуальним і до сьогодні.

Якщо оцінювати демографію війни, то вона напряму залежить від статево-вікової структури населення. Якщо казати про постаріння населення, то в нас воно помірне (найстаріше населення фіксується в Японії). Але тим не менш у нас постійно збільшується відсоток людей віком 65 років і старше (частка осіб у віці 65 і старше в загальній чисельності населення використовується міжнародними організаціями для оцінки старіння нації). Молоді стає менше, а отже, менше людей народжується, змінюється репродуктивна поведінка.

Тобто коли ми говоримо про втрати населення під час війни, ми повинні враховувати як загальні демографічні тренди та ситуацію до початку вторгнення, так і конкретні обставини під час війни.

До початку війни демографічна ситуація в Україні була досить складною, з тенденціями до скорочення населення, які стали помітні з 1993 року. У зв'язку з цим, статево-вікова структура населення також зазнала змін, що призвело до її старіння. Відповідно, рівень народжуваності залишався низьким, оскільки скорочувався контингент жінок, здатних до народження дітей. Під час війни репродуктивні звички населення зазнають додаткових змін, що також сприяє зниженню кількості народжень. Це явище ми спостерігаємо на даний момент.

Крім того, під час війни завжди зростає смертність: люди гинуть на фронті та від обстрілів у тилу. Другий чинник -- це загострення хронічних хвороб, стреси, неможливість своєчасно отримати медичну допомогу, особливо в районах, наближених до зони бойових дій. Але в нашій ситуації міграційні та територіальні втрати все ж більші, ніж втрати за рахунок природного чинника.

Народження та смертність в Україні: дані та парадоксальні аспекти

-- А наскільки збільшився рівень смертності за майже п'ять років війни?

-- Річ у тім, що кількість померлих поступово зменшується. Чому зменшується? Тому що людей, які проживають на підконтрольній Україні території, стає менше. Такий ось парадокс.

Міністерство юстиції, яке відповідає за видачу свідоцтв про народження та смерть, функціонує лише на територіях, що знаходяться під контролем. Наприклад, у 2019 році було зафіксовано 581 тисячу випадків смерті, у 2021 році, що вважається "ковідним" роком, - 714 тисяч, у 2022 - 542 тисячі, а в 2025 році - 485 тисяч. Отже, в абсолютних цифрах смертність демонструє тенденцію до зниження. Однак це зниження пов'язане зі скороченням загального населення та наслідками війни.

Кількість народжень теж зменшується: якщо у 2022 році було 206 тисяч живонароджених, то у 2025-му -- 169 тисяч. Причини ті ж самі: скорочення кількості людей на підконтрольній території та зміна репродуктивної поведінки громадян.

Оцінка демографічної ситуації за іншими показниками є досить складним завданням, оскільки точно невідомо, скільки людей проживає на контрольованій території. Крім того, для деяких розрахунків необхідно враховувати статево-вікову структуру населення — наприклад, розподіл померлих за статтю та віком або народжених за віком матерів, чого наразі немає в нашому розпорядженні. Тому прогнози формуються на основі порівняння двох основних показників — співвідношення між кількістю народжених і померлих.

У 2022 році на кожні 100 новонароджених припадало 263 випадки смерті. У 2025 році це число зросло до 288. Таке співвідношення є дуже тривожним і свідчить про серйозні проблеми. Ще гірші прогнози для 2026 року: за перші шість місяців на 100 народжених вже припадало 355 померлих. Причини цього різкого збільшення поки що залишаються незрозумілими. Необхідно дочекатися завершення року, щоб провести детальний аналіз річних даних.

Скільки людей проживатиме в Україні до 2030 року: прогнози експертів з демографії.

-- Чи робили ви розрахунки, якою буде демографічна ситуація в Україні, якщо війна триватиме ще п'ять років?

-- Для того щоб зробити такі оцінки або розрахунки, треба визначитися з чисельністю населення, яке перебуває на території України зараз. Оцінки на початок цього року коливалися від 27 до 29 мільйонів. Я більше схиляюся до меншої цифри -- трохи більше 27 мільйонів, хоча інші експерти можуть називати більшу.

Для точного прогнозування необхідно врахувати статево-вікову структуру населення, проте в даний час це досить важко оцінити. Окрім цього, результати прогнозу залежать від припущень, які ми використовуємо під час розрахунків. Ми завжди формулюємо припущення на основі трьох основних аспектів демографічного процесу: які показники народжуваності очікуються протягом наступних п’яти років, яка буде смертність (або тривалість життя), а також які тенденції міграції можуть спостерігатися в цей період.

Усе це дуже важко передбачити, оскільки ми не можемо використати трендовий аналіз процесів, які тривали до повномасштабного вторгнення -- усе фактично зламалося.

Інша складність полягає в тому, що нам не відомо, як саме розвиватимуться та наскільки інтенсивними будуть майбутні бойові дії. Щодо територій під контролем: ми не можемо спрогнозувати, чи втратимо ще частину земель, чи, можливо, зможемо їх повернути. Зміна кордонів також значно ускладнює можливість точного прогнозування.

Якщо припустити, що контрольована територія залишиться в поточному стані, і врахувати теперішню чисельність населення, то на початку 2030 року кількість українців може коливатися в межах від 25,5 до 26,8 мільйона. В середньому, це складе близько 26,2 мільйона з можливою похибкою в 600-700 тисяч осіб.

Якою ж стане демографічна структура в цих обставинах: чи зросте кількість чоловіків, а чи жінок? І які зміни відбудуться в рівні народжуваності?

-- Усе залежить від перебігу воєнних дій. Попри те, що за кордон виїхало більше жінок, ніж чоловіків, усе одно чисельність жінок в Україні буде трохи більшою, ніж чоловіків. Чому? Тому що чоловіки гинуть на фронті, і їх там переважна більшість, хоча жінки теж беруть участь у бойових діях. Тож можна прогнозувати, що на території України у 2030-му жінок буде більше.

Але статево-вікова структура, умовно кажучи, погіршуватиметься. У зв'язку з тим, що народжуваність мала, дитячих контингентів ставатиме все менше, а осіб старшого віку -- все більше.

Згідно з інформацією Євростату, у країнах Європейського Союзу лише 6% осіб, які отримали статус тимчасового захисту, становлять громадяни віком 65 років і старше. Це свідчить про те, що більшість людей старшого віку залишилась в Україні, тоді як значна кількість дітей та осіб працездатного віку вирушила за кордон. Таким чином, можна зробити висновок, що вікова структура населення України буде продовжувати погіршуватись.

Перспективи виглядають досить похмуро. Конкретний розвиток подій буде залежати від безлічі факторів: зупинка війни — це одне, зменшення активності бойових дій — зовсім інша історія, а якщо активність зросте — то ситуація стане зовсім іншою. Тут існує велика кількість невизначеності.

Повернення українців з-за меж країни та "демографічний канібалізм" у рамках Європейського Союзу.

Якщо конфлікт триватиме ще тривалий час, чи можемо сподіватися на повернення наших співгромадян з-за меж країни?

Загальна тенденція виглядає наступним чином: чим довше триває конфлікт, тим менша ймовірність повернення людей. Якщо у 2022-2023 роках ми сподівалися, що зможе повернутися хоча б половина наших співгромадян, то наразі було б добре, якби повернулися 25-30%.

Суть у тому, що українці, що опинилися за межами країни, успішно інтегруються, знаходять роботу та облаштовуються на новому місці – вже майже п'ять років, як вони там. Проте існує серйозна загроза, яку слід взяти до уваги: держави Європейського Союзу активно впроваджують стратегії для адаптації наших співвітчизників. Вони мають інтерес у тому, щоб українці залишалися у їхніх країнах на постійній основі – жили та працювали.

Нещодавно Влатко Гьорчев, колега з Північної Македонії, який займає посаду національного координатора з демографічних питань, молоді та людських ресурсів, висловив думку, що ситуація нагадує "демографічний канібалізм". Він абсолютно правий у своїй характеристиці. Багато країн активно залучають наших громадян, роблячи все можливе, щоб вони залишилися за кордоном. З одного боку, вони пропонують підтримку, а з іншого — їхня політика фактично заважає українцям повернутися додому. Це, безумовно, не сприятиме поліпшенню демографічної ситуації в Україні.

Отже, ситуація в цьому контексті дійсно викликає серйозні побоювання. Проте, я б не радив поспішати з висновками щодо демографічних перспектив України — ще зарано ставити на цьому крапку. Навіть якщо наша чисельність зменшиться до приблизно 25 мільйонів, ми все ще займемо сьоме місце за кількістю населення в Європі (якщо не враховувати Росію) — після Німеччини, Великої Британії, Франції, Італії, Іспанії та Польщі. І це, безумовно, значна кількість людей.

Які є способи вирішення цієї проблеми?

Для поліпшення показників статево-вікової структури, народжуваності та смертності необхідно реалізувати комплексну державну політику. В Україні існує Стратегія демографічного розвитку до 2040 року, однак під час війни їй бракує цільового фінансування. Тому в даний час не слід очікувати значних результатів від цієї стратегії.

Після завершення війни, на мою думку, можна сподіватися на позитивні зміни в народжуваності, зниження смертності та повернення деяких громадян, які виїхали за кордон. Проте, це питання не лише демографічне, а й пов'язане з існуючою системою в нашій державі.

Яке конкретно значення ви вкладаєте в це?

-- Річ у тім, що і до повномасштабного вторгнення люди їхали з України. Наприклад, на початок 2022 року в країнах ЄС, підкреслюю, посвідку на проживання мали 1,4 мільйона наших громадян. Причому трохи менше мільйона -- у зв'язку з роботою. Тобто люди звідси виїжджали.

Постає питання: що саме змушувало людей залишати свої домівки? Сьогодні ми стурбовані нестачею робочої сили на ринку праці, але, зрештою, ми самі стали причинами їхнього виїзду. Існує безліч факторів: невисокі заробітки, відсутність можливостей для самореалізації, корупція, загальна ситуація в країні. Тому, після завершення війни — або, можливо, навіть вже зараз — нам необхідно розпочати суспільний діалог про подальший розвиток нашої держави, щоб зрозуміти, що саме не влаштовує українців і чому вони вирішують залишити свою батьківщину.

У 1991 році, після розпаду Радянського Союзу, Україна мала одні з найсприятливіших можливостей і ресурсів серед республік колишнього союзу та багатьох країн соцтабору. Проте, станом на 2021 рік, за різними показниками ми опинилися в числі аутсайдерів Європи. Чому так сталося? Відповідь очевидна: наша робота є неефективною, і люди шукають кращі можливості в інших країнах, де можуть заробити більше, реалізувати свої потенціали та де державні інституції функціонують більш ефективно.

Тому тут демографічна проблема виходить далеко за межі суто демографії. Це проблема всього суспільного розвитку. Згадаймо довоєнні роки: проблеми з податками на митниці, з відшкодуванням ПДВ, працевлаштування без офіційного оформлення. За 2025 рік у нас, за оцінками Мінекономіки, чверть населення працювала без укладання офіційного трудового договору. А про корупцію я взагалі мовчу -- ця тема вже, мабуть, усім набридла, але, на жаль, нікуди не дівається.

На мою думку, в даний момент пріоритетом є внутрішній стан держави, а демографічні показники є лише наслідком цього. Найбільш тривожним є те, що між цими аспектами існує взаємозв'язок: демографічні зміни впливають на економічну ситуацію, але водночас розвиток населення сильно залежить від внутрішніх умов у країні.

Головна проблема полягає в тому, що навіть до початку війни багато людей залишали ці місця через трудову міграцію. З 1993 року наші співвітчизники почали шукати заробіток за кордоном: спочатку це була маятникова міграція, коли вони їздили туди-сюди, а згодом вона стала переважно постійною, і люди залишалися в інших країнах. Португалія, Італія та Іспанія, зокрема, легалізували наших громадян: на початку вони працювали нелегально, потім отримали трудові контракти або працювали на тимчасових умовах, а згодом отримали офіційний статус для проживання в цих країнах.

Можливо, саме з цього і почався "демографічний канібалізм"?

-- Не зовсім так, бо тоді українці їхали з власної волі, а не через війну. Це був свідомий вибір наших співгромадян, а європейські держави від них не відмовилися, дозволили залишитися. Тоді для України така втрата не була настільки відчутною, бо все розтягувалося в часі років на 20. А зараз держави, які прихистили наших людей, проводять активну державну політику, аби українці там залишилися назавжди.

Відкриття кордонів і прогнози щодо демографічних змін після бойових дій.

Згідно з народною мудрістю, війна рано чи пізно завершується. Які у вас думки щодо того, скільки людей може покинути Україну, якщо кордони стануть відкритими?

-- Не думаю. Ті, хто хотів виїхати, окрім військовозобов'язаних чоловіків, уже давно це зробили. Що ж стосується чоловіків, то після закінчення війни, можливо, частина з них поїде за кордон до своїх родин -- звісно, якщо ці родини ще збереглися і не розпалися. Цілком ймовірно, що хтось поїде на заробітки, а хтось скористається моментом і скаже: "Незабаром буде нова війна, я не хочу тут залишатися".

Проте, є оптимістична перспектива, що після завершення війни до одного мільйона українців знову повернеться на батьківщину. Можна очікувати, що виникнуть зустрічні міграційні потоки: деякі люди вирушать за межі країни, тоді як інші повернуться назад.

-- Якою, на вашу думку, буде демографічна картина в Україні після закінчення війни?

У демографічному контексті можна очікувати так зване компенсаційне зростання народжуваності. Це стосується людей, які під час війни мріяли про дітей, але вирішили відкласти цей крок до більш сприятливих часів. Крім того, нові покоління, що наближаються до репродуктивного віку, також можуть вплинути на статистику. Отже, існує ймовірність невеликого підвищення рівня народжуваності. Важливо зазначити, що ми не передбачаємо жодного бебі-буму, але певне компенсаторне зростання цілком реальне. Проте варто пам'ятати, що існує чітка закономірність: чим довше триватиме конфлікт, тим менше буде цього позитивного ефекту.

Після закінчення війни в Україні можна очікувати зменшення рівня смертності, оскільки припиняться жертви серед військових і цивільних осіб внаслідок обстрілів. Також варто зазначити, що особи з хронічними захворюваннями, які є найбільш вразливими, на жаль, страждають найбільше під час конфлікту; це вже відображається в зростаючих показниках смертності в даний час. Після завершення війни цей показник, сподіваємося, дещо знизиться.

У контексті міграції можна очікувати зустрічні потоки, і я вважаю, що загальний баланс виявиться вигідним для України. Завдяки міграційним процесам чисельність населення країни може навіть трохи зрости. Таку можливість не слід відкидати.

Але в довгостроковій перспективі тенденція до скорочення чисельності населення України збережеться. Нам потрібно робити все, щоб сповільнити її темпи, а згодом стабілізувати ситуацію. Бо швидко наростити чисельність населення нам навряд чи вдасться.

Старіння населення і тривалість життя: де знайти потенційні можливості?

-- Ви згадали про поступове постаріння українців. Як вирішити цю проблему, адже з кожним роком ми стаємо країною пенсіонерів?

Процес старіння населення буде продовжуватися й надалі. Це явище, яке спостерігається у всьому світі, створює значні виклики для економіки та соціальної сфери нашої країни. Хоча це складна проблема, її необхідно вирішувати, так само як і питання, пов'язані з рівнем народжуваності та тривалістю життя.

До речі, резерви для збільшення тривалості життя у нас є. До повномасштабного вторгнення в Україні фіксувалася дуже висока надсмертність чоловіків у працездатному віці порівняно з жінками -- саме тому жінок у нас більше. За тривалістю життя наші чоловіки програють провідним країнам Європи 10-14 років, а жінки -- 7-10 років. Це величезний резерв для того, щоб населення не скорочувалося такими стрімкими темпами. А для цього нам треба всередині країни вчасно розпочати суспільний діалог і перезавантаження держави, щоб молодь поверталася і залишалася в Україні.

Існують дослідження, які аналізують ситуацію тих, хто виїхав через війну. Чимало осіб, які здобули вищу освіту, наразі працюють за кордоном на посадах, що не вимагають їхніх професійних кваліфікацій. Це призводить до того, що їх соціальний статус у нових умовах виявляється нижчим, ніж той, який вони мали в Україні. Тому є сподівання, що деяка частина цих людей врешті-решт повернеться на батьківщину.

Сценарії війни та загроза знелюднення територій

-- Зараз усе частіше лунають побоювання, що Путін планує розділити Україну по Дніпру. Чим це загрожує для демографії? Чи не спорожніє Україна?

-- Те, чого хоче Путін -- це його проблеми, він багато років від нас чогось хоче і по Дніпру, і не по Дніпру. Ми не знаємо, як усе складеться. Хоча загалом, якщо ми втрачатимемо нові території, це гірше впливатиме на демографічну ситуацію. А якщо відвойовуватимемо території, і там залишатимуться наші громадяни, ситуація покращуватиметься в тому сенсі, що чисельність населення зростатиме.

Щодо питання розділу України, я вважаю, що російський диктатор не має наміру просто поділити країну — його мета полягає у її знищенні. Я сумніваюся, що його влаштує межа по Дніпру; він прагне до того, щоб України як держави взагалі не існувало. У випадку реалізації такого жахливого сценарію ще більше наших співгромадян змушені будуть виїхати за кордон. Хоча деякі залишаться, їхнє життя навряд чи стане кращим — це може призвести до депортації або примусової русифікації. Наш народ звик жити в умовах відносної свободи, відкрито висловлювати свої думки та дискутувати. Проте, на жаль, про це доведеться забути, адже в Росії подібні можливості відсутні. Отже, у нашому випадку: чим менша територія, що підконтрольна Україні, тим гіршою стане демографічна ситуація.

Ви колись зазначали, що в післявоєнній Україні основна увага буде зосереджена на великих містах. Як ви вважаєте, наскільки ця думка залишається вірною сьогодні, з огляду на частоту російських атак?

-- І до війни населення України концентрувалося у великих містах. У багатьох країнах відбувається так само: мегаполіси -- це великі економічні можливості, освіта, медицина, розвинена соціальна сфера. Саме тому люди туди їдуть.

Вважаю, що після завершення війни великі міста продовжуватимуть приваблювати людей і, ймовірно, зростатимуть у населення. Проте дослідження інших науковців вказують на те, що найбільш комфортними для життя є населені пункти з населенням від 250 до 500 тисяч осіб. У таких містах можна ефективніше розвивати економіку та соціальні програми, а також витрачати менше часу і ресурсів на транспорт. Це пов'язано з тим, що в них виникає менше інфраструктурних труднощів, ніж у містах з мільйонним населенням.

Тому після війни нам варто відновлювати та розвивати середні міста. Для цього потрібні відповідне планування, стимулювання економіки та рівномірне розміщення населення по всій території країни, щоб такі міста, образно кажучи, не помирали. Потрібна комплексна державна політика, якої за роки незалежності я, на жаль, не бачив.

За часів СРСР розроблялися плани розміщення населення та виробництва. Люди дуже прив'язані до економічної діяльності: усі хочуть мати роботу й заробляти гроші. Сьогодні такого планування немає, а економіка не регулюється державою. Проте цілком реально стимулювати підприємців, щоб свої виробництва і потужності вони розміщували не обов'язково у мегаполісах, а в середніх містах, де є робоча сила та базова інфраструктура. Тоді можна досягти більш рівномірного розселення по країні. До речі, у демографічному сенсі це теж дасть плюс, бо чим більше місто за кількістю населення, тим нижчий там рівень народжуваності -- це загальносвітова закономірність.

На сьогоднішній день, внаслідок російських атак, ситуація кардинально змінилася: жителі великих міст покидають їх, адже агресор перетворює життя в них на справжнє пекло. Чи можливе виникнення в Україні зон з малочисельним населенням або міст-привидів?

Так, люди залишають свої місця, але я впевнений, що це лише короткочасний процес. Миттєво порожніми міста та області не стануть.

Пустки можуть виникнути на сході та півдні країни, коли ми звільнимо окуповані території. Там багато вщент зруйнованих міст. І щодо них доведеться ухвалювати складні рішення: чи варто їх відновлювати взагалі. Якщо відновлювати, то все має бути прив'язано до чисельності населення, яке там житиме.

Пам'ятаймо, що в Україні існує понад 4 мільйони внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Це люди, які втратили свої домівки або змогли втекти з окупованих територій. Якщо ці особи зможуть адаптуватися на нових місцях і не плануватимуть повернення на звільнені території, це створює одну стратегію відновлення. Якщо ж вони вирішать повернутися до своїх міст, це вимагатиме зовсім іншого підходу. Обидва сценарії слід детально опрацювати вже сьогодні.

Щоб у нас не виникало пусток і міст-привидів, держава повинна вести постійний моніторинг очікувань та планів місцевого населення і відповідно впливати на ці процеси. Я розумію, що настрої людей можуть змінюватися ледь не щодня, як і ситуація в країні, але такий моніторинг дає уявлення про головні тенденції. На базі цих даних можна розробляти адекватну економічну, соціальну та демографічну політику розвитку територій.

Чи відбувається масовий виїзд людей з Києва через артобстріли та труднощі з електропостачанням?

Яка ваша думка щодо поточної ситуації в Києві? Чи справді мешканці масово покидають столицю, як це зазначав міський голова, і за якими критеріями можна це проаналізувати?

Коментувати цю ситуацію непросто, оскільки в Україні є серйозні труднощі з підрахунком населення в цілому, а в окремих містах — особливо. Що стосується Києва, то спостерігається справжня тенденція до виїзду. Багато людей намагаються залишити столицю, особливо в холодну пору року. Проте важко визначити, чи це виїзди на короткий термін, чи вони мають постійний характер.

Раніше можна було легко оцінити ситуацію за допомогою даних про трафік або споживання електричної енергії. Однак через російські авіаудари Київ стикається з проблемами з електропостачанням, електротранспорт функціонує з перебоями, а багато людей перейшли на віддалену роботу. Це ускладнює об'єктивне визначення кількості тих, хто вирішив залишити місто. Як зазначив мер, він не закликав мешканців Києва виїжджати примусово, а лише висловив рекомендацію подумати про можливість провести складні зимові місяці в більш безпечному місці.

Куди ж можуть вирушити люди, якщо їх життя тісно пов'язане з роботою чи навчанням? Я маю знайомих, які планують провести два-три холодні місяці поза столицею. Але важко сказати, наскільки це поширене явище. Взагалі, міграція між великим містом та околицями – це звичне явище. Якщо люди вирішують виїхати, вони мають можливість відпочити від обстрілів і згодом повернутися. Однак нема жодної гарантії, що в новому місці ситуація з електрикою, комунальними послугами або медичним обслуговуванням буде кращою. Крім того, такий переїзд потребує значних фінансових витрат.

Читайте також