"Ялта 2.0" не відбулася, проте Україна виявилася під загрозою: які наслідки насправді принесла зустріч Трампа, Сі та Путіна. Інтерв'ю з Безсмертним.
Гучні заяви про "Ялту 2.0", перерозподіл світового порядку та нову архітектуру міжнародних відносин після зустрічі Дональда Трампа, Сі Цзіньпіна та Володимира Путіна в Шеньчжені виявилися значно більшими за фактичний зміст обговорень. Півтори години спілкування між цими трьома лідерами, відсутність конкретних угод та спільної пресконференції навряд чи можна вважати основою для історичного дипломатичного прориву. Проте, недооцінювати цю зустріч як чергову політичну театралізацію було б помилкою.
Кожен з трьох учасників досяг успіху у своїх політичних стратегічних планах. Трамп показав готовність до діалогу з керівниками двох ядерних держав, прагнучи знову стати глобальним миротворцем. Сі Цзіньпін закріпив за Китаєм роль майданчика для міжнародних переговорів, не взявши на себе суттєвих зобов'язань. Путін, незважаючи на економічні труднощі Росії, міжнародну ізоляцію та наслідки війни, знову опинився серед лідерів країн, від яких залежить багато у світовій політиці.
Хоча практичні результати саміту виявилися обмеженими, питання України залишалося в центрі уваги під час переговорів між Трампом, Путіним і Сі. Це питання обговорювалося як на двосторонніх зустрічах, так і в рамках спільного саміту, але, на жаль, не знайшло відображення у фінальній декларації. Насторожує те, що Путін, здається, все більше намагається залучити Трампа і Сі до просування свого бачення завершення війни в Україні. Принаймні, його публічні коментарі після зустрічей свідчать про це. Російський лідер згадав про "спільні інтереси Москви, Вашингтона та Пекіна у вирішенні регіональних конфліктів", акцентуючи увагу саме на Україні. Очевидно, що Кремль прагне підняти переговори щодо війни на рівень домовленостей між великими державами, де питання України розглядатиметься в більш широкому контексті міжнародних відносин, а Росія буде намагатися визначити умови такого врегулювання, ігноруючи інтереси України та Європи.
В ексклюзивному інтерв'ю для OBOZ.UA своїми поглядами на ці та інші важливі питання поділився український дипломат і політичний діяч Роман Безсмертний.
- Зустріч Сі, Трампа та Путіна як тільки не називали: і "Ялта-2", і Потсдамом, і Тегеранською конференцією. Але те, що ми отримали, далеко не відповідає прогнозам, які лунали з багатьох причин. Як ви оцінюєте результати цього саміту, де питання війни в Україні було серед головних?
Я б не переоцінював значення цього саміту і точно не називав би його початком нового розподілу світу. Ніякого поділу не відбулося, а домовленостей щодо нових сфер впливу не було досягнуто. Для цього потрібна ретельна підготовка, узгодження позицій та конкретні рішення, а не лише півтори години переговорів і спільні фотосесії. Тому говорити про створення нового світового порядку на основі цієї зустрічі не має сенсу. Але це не означає, що саміт не залишив своїх наслідків. Путін отримав те, заради чого, очевидно, і брав участь у цій зустрічі: шанс знову стати центром міжнародної дипломатії, сидіти за одним столом із президентами США та Китаю і демонструвати, що Росія не є ізольованою. Це важливий символічний результат для Кремля. А Україні слід врахувати, що така легітимізація Путіна відбувається без припинення російської агресії та без будь-яких зобов’язань Москви щодо її завершення.
Найголовніше в цій ситуації полягає в тому, що, незалежно від бажання Трампа, Путіна чи Сі Цзіньпіна, російсько-українська війна сьогодні визначає основні напрямки світової політики. Навіть якщо Трамп і Путін, умовно кажучи, заперечують, що приділяли цій проблемі належну увагу, той факт, що питання України постійно піднімається, свідчить про те, що імпульс, який створює російсько-українська війна, має широкий вплив на інформаційний простір.
Відразу після початку переговорів, Трамп вийшов на сцену з акцентом на Україні, підкреслюючи, що це питання є для нього особливо важливим. Він не зволікав і одразу ж заговорив про цю тему. Путін, у свою чергу, також не оминув Україну, зазначаючи, що вони вже торкалися цього питання у розмові. Складалося враження, що учасники розмови постійно поверталися до цієї теми, попри обговорення інших аспектів. Незалежно від того, скільки часу вони витратили на Україні, ключовим було те, що ця тема стала невід’ємною частиною їхньої зустрічі. Це вказує на її важливість для обох сторін. Однак варто зауважити, що її могли використовувати як димову завісу, яка приховує справжні наміри та зміст переговорів.
Проте, спільна декларація з іронічною назвою "про мир" була затверджена без жодної згадки про Україну...
- Водночас там є два пункти, які фактично рятують московського диктатора. Це вже дуже промовиста відповідь на запитання, про що насправді домовлялися. Трамп і Путін обговорювали свої двосторонні справи. Невипадково в декларації з'явилися питання Міжнародного кримінального суду та нафти, нафтопродуктів. Це теми взаємовідносин Трампа і Путіна, а не питання, які безпосередньо цікавлять Сі Цзіньпіна.
Тему ядерної зброї порушили тому, що це було єдине, чим можна було пояснити зустріч трьох сторін. Це єдине питання, яке певною мірою стосується глобального миру. Хоча формулювання декларації абсолютно чітко дають зрозуміти, що жодних конкретних домовленостей тут не було. Для мене вже очевидно: відбулася зустріч заради фотографії, як і писали аналітики. При цьому Трамп і Путін вирішували питання, які стосуються безпосередньо їхніх двосторонніх відносин. Для Путіна це Міжнародний кримінальний суд, для Трампа - нафта, нафтопродукти та інші економічні питання.
Зрозуміло, що МКС для Путіна - тема номер один, адже йому потрібно й надалі легітимізувати себе на міжнародній арені. Що стосується нафти, то, побачите, уже за два-три дні він почне нарікати, що Україна продовжує удари й через це Росія не може повноцінно забезпечувати ринок. Це буде цілеспрямоване нагнітання ситуації, використання цієї теми для посилення тиску.
Хто ж здобув найбільшу вигоду від цієї зустрічі? Чи кожен отримав те, що шукав?
Скажімо так, Сі Цзіньпін, безумовно, досяг своїх цілей. Проте, незалежно від того, що я скажу далі, важливо, щоб ми не забували, що насправді відбувалося під час саміту АТЕС. Ялта? Потсдам? Ні, це просто зустріч, де лідери зібралися, як зазначав Ушаков, щоб поговорити та обговорити різні питання. Кожен висловив свої проблеми, але конкретних рішень не було ухвалено.
Щодо Путіна, так, він дійсно отримує певну легітимацію. І, напевно, це є одним з найгірших аспектів ситуації. Він знову починає грати помітну роль у глобальній політиці. Це викликає серйозне занепокоєння, оскільки undermines міжнародний порядок, посилює позиції авторитарних режимів та зменшує значення свободи, демократії і демократичних цінностей.
Щодо Трампа, то він не лише не досяг успіху, а й зазнав поразки. Його невербальні сигнали говорять багато: перед нами старша людина, що виглядає втомленою, згорбленою та зморшкуватою. Схоже, що ця зустріч остаточно виснажила його. Сі Цзіньпін і Путін, навпаки, виглядають впевнено, спілкуючись між собою, навіть шепочучи. Хоча Сі Цзіньпін непогано володіє англійською, йому важко спілкуватися російською. Трамп же йде осторонь, зігнувшись, з виглядом, який говорить про його поразку. Вся ця сцена створює враження, ніби він залишився на узбіччі, нікому не потрібний.
Як під час саміту, так і після його завершення Трамп продовжує жити у світі своїх уявлень. Він вірить, що Путін насправді бажає миру, телефонує комусь і запевняє, що той дійсно має намір досягти угоди. Проте в той же час Путін проводить прес-конференцію, яка спростовує всі ці ілюзії. Не дивно, що американські ЗМІ наразі різко критикують Трампа за його дії, за цю гру довіри до Путіна, а також за стосунки з Сі Цзіньпіном. Мені особисто важко зрозуміти, чому постійно акцентувати увагу на дружбі з кимось. Хто твої справжні друзі? Ти ж сам себе компрометуєш. Однак навіть попри все Трамп міг би оголосити про продовження митно-тарифних угод до весни. Зверніть увагу: цього не сталося, хоча за два дні до зустрічі в Женчжені китайський віцепрем'єр вже повідомив про домовленості щодо зниження тарифів на 36 мільярдів для обох країн. Трамп не скористався цим моментом, навіть не представивши його як своє досягнення.
Тема Міжнародного кримінального суду викликала значний інтерес у Путіна та Трампа. Для Путіна це питання є особливо критичним, адже на нього накладено ордер на арешт. Проте, незважаючи на це, він все ще має можливість подорожувати, хоч і з певними обмеженнями. Якої серйозності ця ситуація для нього і наскільки він хоче знайти вирішення? Чи можливе взагалі знищення Міжнародного кримінального суду з їхньою участю?
МКС не буде знищено, оскільки його діяльність координується з Гааги. Наразі фінансування суду повністю перейшло під контроль європейських інституцій. В даний момент триває процес переоформлення фінансових документів та інших формальностей, після завершення яких фінансування суду забезпечуватиметься за рахунок європейських джерел. Це надзвичайно важливо для нас, адже в МКС зібрані всі докази, що стосуються злочинів, скоєних режимом Путіна. Тому підтримка цього суду є для нас критично необхідною. Європа готова взяти на себе відповідальність і продовжити співпрацю з МКС, тож усі загрози, які надходять з боку США, навряд чи матимуть вирішальне значення.
Зрозуміло, що Трампа підштовхували до цього й інші обставини. Зокрема, низка ініціатив, пов'язаних із війною в Афганістані. Тепер очевидно, що подібні питання можуть виникнути й щодо війни в Ірані, коли до відповідальності намагатимуться притягнути Трампа та інших причетних осіб. Усе це змусило Трампа діяти. Додамо сюди й історію з Нетаньягу, яка для мене абсолютно незрозуміла. Я не розумію, якими мотивами керувалися в МКС, коли ухвалювали рішення щодо нього. Однак усі ці обставини зрештою використовувалися для того, щоб допомогти саме Путіну. Це була ключова мета. Згадаймо Анкоридж. Саме там Трамп уперше озвучив готовність допомогти Путіну владнати відносини з Міжнародним кримінальним судом. Ось звідки все це почалося.
Саміт Путіна викликав питання: чи це була зустріч трьох рівноправних партнерів, чи ж формат "два проти одного"?
- Усе, що стосується дипломатичного протоколу, а зараз його активно коментують, - це наслідки незнання. У протоколі ключову роль відіграє дзеркальність: як Трамп зустрічав Сі Цзіньпіна, так Сі зустрічав Трампа. Як Путін зустрічав Сі, так Сі зустрів Путіна. Керівник протоколу зустрічав обох. Із фотографіями також немає проблем: на сімейному фото подружжя не роз'єднують, а на інших світлинах Сі стоїть посередині, Путін і Трамп - по обидва боки. Щодо розсадки за столами, треба бачити схему, перш ніж робити висновки. Тому я не бачу підстав для таких коментарів.
Замість цього слід звернути увагу на поведінку Путіна. З Сі він проявляв відкритість та лестощі, тоді як у спілкуванні з Трампом був закритим і мовчазним. Це є показовим. Путін змінив своє ставлення до американського президента, зокрема після невдачі республіканців на виборах. В результаті Путін досяг усіх своїх цілей на цій зустрічі, тоді як Трамп навіть не отримав тих переваг, які мав би під час переговорів.
Бажаю детальніше розглянути ситуацію в Україні. Напередодні саміту виникали припущення, що Сі не бажає піднімати це питання, а Трамп, можливо, звернеться до нього, але не з великою активністю. Проте після зустрічі Путін повідомив, що запропонував обом лідерам обговорити шляхи вирішення конфліктів, зокрема й тих, що стосуються України. Чи є у України причини для занепокоєння?
Саме присутність Путіна на перемовинах з президентами США та Китаю дає можливість Кремлю підкреслювати, що Росія не є ізольованою на міжнародній арені, незважаючи на конфлікт та ордер Міжнародного кримінального суду. Це також створює для російського керівництва шанс укріпити свої міжнародні позиції та позиціонувати себе як важливого гравця у формуванні нового світового порядку.
Для Києва ще однією серйозною проблемою є невизначеність стосовно майбутньої підтримки з боку США. Трамп показує готовність налагоджувати зв'язки з Москвою без необхідності спочатку вирішити питання російської агресії.
Сі Цзіньпін, ймовірно, залишиться вірним своїм поглядам. Для Путіна та Трампа було б суттєво, якби він хоч раз згадував Україну під час свого виступу. Проте цього не сталося. Він зосередився на питаннях ядерної безпеки, роззброєння, економічних аспектів і кордонів, але про Україну не сказав жодного слова.
Зараз для Путіна надзвичайно важливо досягти інформаційної переваги. Кремль намагається перебільшити результати недавньої тристоронньої зустрічі. Очевидно, що Путін, Ушаков і Пєсков подаватимуть підсумки в найбільш вигідному для себе світлі. Проте відсутність узгодженості в їхніх заявах свідчить про внутрішні труднощі в Кремлі. Путін прагне скористатися тиском Трампа на Україну та залучити до цього процесу Сі Цзіньпіна, сподіваючись на його мовчазну підтримку запропонованого сценарію. Однак Сі не погодився на це, оскільки підтримка тиску на Україну та Європу була б для нього ризикованою, тому він не змінить свою позицію.
Щодо Трампа, показовим став його дзвінок із літака до Берліна. Уже наступного дня оточення президента почало пом'якшувати його заяви. Зокрема, Bloomberg писав про спроби пояснити, що Трамп нібито не зовсім це мав на увазі.
Ви говорите про його думку, що якщо Україні не надати фінансову підтримку, то Путін може погодитися на мир?
За своєю суттю, аргументація Трампа відображає погляди Колбі, висловлені на "Рамштайні". Це свідчить про послідовність підходу Вашингтона.
- І це саме те, чого Путін хоче від європейців - відмова від допомоги Україні, щоб вони сіли за стіл переговорів?
Цілком вірно. Під час перегляду пресконференції європейських керівників — Мерца, Макрона, Зеленського та Бернхема, де також були присутні Кушнер і Віткофф, — у мене склалося враження, що обстановка ледь не вийшла з-під контролю. Журналісти були настільки розгнівані, що могли б накинутися на американських делегатів. Лідери Європи намагалися пом'якшити ситуацію, тоді як Зеленський, здебільшого, залишався мовчазним, лише розводячи руками.
Трамп виявляв впевненість у відносинах з Путіним, в той час як російський лідер проводив пресконференцію, фактично спростовуючи всі його сподівання на переговори. Як наслідок, американо-європейські зв'язки опинилися на межі розриву. Я навіть припускав, що це остаточно трапиться в Берліні. У мене було переконання, що Україна вимагатиме від Кушнера і Віткоффа включити європейських партнерів у переговори, інакше може загрожувати виходом із процесу. Адже на сьогоднішній день європейська сторона фактично виключена з обговорень. Трамп і його команда досі не усвідомлюють, що у Путіна є свій план, і він починає сприймати американського президента як "кульгаву качку". Для Кремля Трамп уже не є рівноправним учасником. Тому ситуація в американо-європейських відносинах погіршена, але цілком зрозуміла.
Отже, ви вже зрозуміли ситуацію? Проте варто звернути увагу на висловлювання Трампа, а також Кушнера і Віткоффа, які стверджують, що п'ята стаття була узгоджена з Путіним. Вони також зазначають, що європейські країни беруть участь у переговорах, а Росія готова до діалогу. Можливо, це просто гра?
- Ні. По-перше, твердження про погодження п'ятої статті - вигадка Кушнера і Віткоффа. Росія її не приймає, як і членство України в НАТО. Коли Путін знову заговорив про 1997 рік у контексті європейської безпеки, це означало повернення до його так званих першопричин війни. Позиція Москви не змінилася. Уся ця гра - маневр, покликаний витягнути максимум із зустрічі в Шеньчжені. Путін отримав усе, чого хотів, нічого не пообіцявши Трампу. Він використав американського президента, отримавши політичні переваги, і відправив його додому доживати свої два роки, якщо йому взагалі дадуть це зробити. Путін посидів, щось побурмотів і показав себе вождем усього світу та всесильним суддею. Ось і вся картинка.
- А що з Європою? Вона опинилася за межами великої гри? Європа все ще не може пробитися за стіл переговорів навіть щодо власної безпеки. Путін заявляє, що готовий поговорити з європейцями, але зрозуміло, що Кремль вимагатиме від них. Чи зможе Європа все ж таки змінити ситуацію?
Тільки Україна може запросити Європу до переговорного процесу, оскільки вона сама не зможе туди потрапити. Лише позиція України здатна забезпечити європейцям місце за столом. Одночасно Трамп і Путін намагатимуться скористатися поточною ситуацією, щоб послабити єдність Європи. Варто зазначити, що навіть Урсула фон дер Ляєн та Антоніу Кошта не беруть участі в цих обговореннях. Тому саме Україні належить вирішити, якою буде роль Європи у переговорах, чітко заявивши: або європейські країни долучаються, або ми зупиняємо цей процес, який втрачає сенс без їхньої участі.
Водночас європейські країни продовжують активну підтримку України. Виникає спільний оборонно-промисловий комплекс, створюються об'єднані європейські сили, закладаючи фундамент нової системи безпеки в Європі. Переговори 19 листопада чітко продемонстрували: за президентства Трампа США дистанціюються від НАТО та Європи. Європа повинна, нарешті, зважитися на формування нового військово-політичного альянсу, до якого увійдуть Україна, Канада, Норвегія та Велика Британія. Називати його НАТО 2.0 або НАТО 3.0 — це вже не має великого значення. Також необхідно розвивати власну систему ядерного стримування, а не покладатися виключно на Сполучені Штати.
Особливо знаковою стала заява Трампа, що європейці можуть використовувати кошти, які не надсилають Україні, на власні потреби. Це фактично звучить як заклик відмовитися від підтримки Києва. Європейським державам варто було б дипломатично пояснити Кушнеру та Віткоффу, що така стратегія підриває єдність Європи, її безпеку та Північноатлантичний альянс. Це спільна гра Вашингтона і Москви проти європейських інтересів.
Серед європейських лідерів на даний момент єдиним, хто відкрито озвучує цю проблему, є Дональд Туск. Він чітко зазначив, що висловлювання Трампа не мають під собою реальних підстав, а для ведення переговорів з Росією немає жодних обґрунтованих причин. Інші ж політики поки що намагаються знайти виправдання своїй нерішучості.
Чи зможе Європа витримати цей виклик?
Безумовно, основною причиною є наявність України. Поки Збройні сили України продовжують свою боротьбу, Європа має можливість зосередитися на формуванні власної безпеки та оборони. Водночас, Україна зберігає свої позиції завдяки підтримці з боку Європи. Ця взаємна залежність, врешті-решт, спонукатиме сторони до зближення. Буде діяти інстинкт самозбереження. Важливо зазначити, що Європейський Союз висловив готовність надати Україні додаткові 45 мільярдів у вигляді кредитів. Це підтверджує, що Європа усвідомлює серйозність ситуації і готова до активних дій.