Аналітичне інтернет-видання

Будинок без адреси: чому 4,5 мільйона внутрішньо переміщених осіб все ще очікують на стабільне житло.

Держава гарантує створення реєстрів і ваучерів, тоді як громади забезпечують прихисток і роботу. Внутрішні переселенці, позбавлені своїх домівок, вже кілька років проживають у "тимчасових" умовах.

Понад 4,5 мільйона українців офіційно мають статус внутрішньо переміщених осіб. Єдиний реєстр житла для них відклали на 2027 рік. Житлові ваучери доступні лише двом категоріям, та й ті станом на сьогодні профінансовані менш ніж на 10% від запланованого. Про те, чому держава не встигає за потребами, а громади змушені діяти самостійно, у програмі "По живому" розповіли голова профільного парламентського комітету Олена Шуляк і директор Центру соціальної підтримки Львівської міської ради Володимир Головатий.

Допомога існує, проте фінансів для її реалізації не вистачає.

Згідно з Оленою Шуляк, спектр державної підтримки для внутрішньо переміщених осіб є досить великим. Він включає щомісячні виплати: 2 тисячі гривень для дорослих та 3 тисячі для дітей і осіб з інвалідністю. Також існують програми компенсації витрат на оренду, а держава щомісяця компенсує 6 847 гривень роботодавцям, які офіційно наймають переселенців. Крім того, доступні програми перекваліфікації, в рамках яких на навчання новій професії виділяється понад 33 тисячі гривень.

Окремий аспект стосується житлових питань. Найбільш відома ініціатива "єОселя" передбачає, що держава покриває 70% первісного внеску та 70% платежів за перший рік. Нещодавно Міністерство соціальної політики запровадило програму "Будиночок у селі", яка надає громадам фінансування для придбання будинків вартістю до 500 тисяч гривень, які потім віддаються переселенцям в тимчасове користування. Вони сплачують лише за комунальні послуги.

Однак, основним недоліком всієї системи, вважає Шуляк, є фінансовий аспект.

"Сьогодні всі ці програми стикаються з проблемою недостатнього фінансування. Навіть кошторис, який ми затвердили в першому читанні на 2027 рік, не має суттєвих відмінностей від бюджету 2026 або 2025 років," - підкреслює вона.

Головні витрати спрямовані на забезпечення безпеки та обороноздатності, тоді як соціальні виплати займають друге місце. Загальний обсяг фінансування житлових програм у бюджетному проєкті на 2027 рік перевищує 85 мільярдів гривень. Ця сума є недостатньою для тих, чиє житло було пошкоджене або знищене.

Згідно з висловлюваннями голови комітету, ключем до вирішення ситуації є більш активна співпраця уряду та новоствореного профільного міністерства з міжнародними партнерами, а також залучення донорських коштів. Інакше кажучи, проблема не може бути вирішена без підтримки з боку Заходу.

Ваучери для вибраних, реєстрація яких ще не відкрита.

Одна з актуальних тем — це житлові ваучери. На сьогодні їх отримують лише дві групи населення: учасники бойових дій та особи з інвалідністю, спричиненою війною. Проте багато дітей з багатодітних сімей, самотні батьки та люди похилого віку залишаються без підтримки в цьому питанні.

Шуляк прямо наголошує: "Вся справа зводиться до фінансів. Необхідна більш активна діяльність уряду для пошуку цих коштів".

Вона наголошує, що закон про єВідновлення охоплював усі категорії, а звуження - рішення уряду, яке Міністерство розвитку громад і територій пояснює обмеженим фінансуванням. Але, додає депутатка, це не знімає з виконавчої влади обов'язку шукати ресурси для решти.

Ще одна проблема - інформація. Доступне житло для ВПО наразі "розкидане" по семи окремих реєстрах. Їх планували об'єднати до жовтня 2026 року, але запуск перенесли на 2027-й. Раніше голова спеціальної комісії з питань захисту ВПО Павло Фролов описував ситуацію так: подати заявку в реєстрі поки неможливо, мапи немає навіть у тестовому режимі, а об'єкти "існують лише в таблицях Excel", де комісії позначають їх придатними чи непридатними для проживання.

Законодавство щодо інвентаризації існуючого та потенційного житлового фонду вже затверджене, але його реалізація постійно затягується. За словами Шуляк, парламент контролює цю ситуацію через Тимчасову слідчу комісію, міжфракційне об'єднання та відповідний комітет, проте очікує більш активних дій від уряду. Водночас Шуляк пропонує практичний альтернативний підхід:

"Якщо сьогодні немає грошей на створення повноцінної програми, можна використовувати простіші речі, як таблиці в Екселі. Із інформацією, де і в якій громаді таке житло можна знайти, що потрібно зробити і які кошти донорів залучити, щоб воно якнайшвидше стало придатним для проживання. У переміщених людей немає часу чекати, поки держава знайде гроші й інтегрує всі реєстри. Їм потрібні рішення прямо зараз".

Громади: від вагончиків до гідного житла

Офіційно переселенці отримують статус членів громади, і відповідно, місцева адміністрація несе відповідальність за їх інтеграцію. Проте на ділі існують значні відмінності в підходах.

Прикладом, який Шуляк вважає ідеальним, слугує Дрогобич. Починаючи з 2022 року, це місто не зупинялося на тимчасовому укритті: воно активно шукало приміщення, проводило їх ремонт і забезпечувало житлом людей.

"Якщо громада бажає, щоб переселенці залишалися та працювали у цьому регіоні, вона докладе всіх зусиль для створення комфортних умов, а не тимчасових вагончиків", - зазначила депутатка.

Одні громади сплачують для ВПО перші внески за "єОселею", інші допомагають літнім людям, які не мають доходу, щоб скористатися програмою. Але не кожна може собі це дозволити. Шуляк апелює до найбагатших: Київ щороку отримує понад 110 мільярдів гривень бюджету, тож від столиці очікує й відповідних можливостей для переселенців, як це роблять громади з бюджетами в десятки разів меншими.

Львів: історія міста, що вітало близько ста тисяч осіб.

Львів займає п'яту позицію в Україні за кількістю внутрішньо переміщених осіб. Згідно з інформацією Центру соціальної підтримки, станом на березень 2026 року тут зареєстровано 95 379 переселенців, серед яких близько 19 тисяч є дітьми, а 4,2 тисячі – особами з інвалідністю. У місцевих прихистках проживає 1 300 осіб, а щороку близько 7 тисяч людей звертаються по допомогу до фронт-офісу цього центру.

Відповідь міської влади на кризову ситуацію була поступовою. Вже в квітні 2022 року з'явилися літні модульні селища, а взимку 2023 року люди отримали можливість переїхати до великого зимового притулку на Сихові, розрахованого на понад тисячу осіб. Серед найновіших ініціатив - притулок на Замарстинівській, призначений для 70 людей, які потребують особливого догляду: тут є 17 кімнат, інклюзивний ліфт, адаптовані ванні кімнати, душові та кухні. Частина його реалізації фінансувалася за рахунок донорських внесків. Створення модульного містечка стало можливим завдяки співпраці з Європейським союзом.

Володимир Головатий, директор Центру соціальної підтримки Львівської міської ради, впевнений, що міська політика повинна ставити на перше місце інтереси людей як частини громади, а не розглядати їх як "тимчасових відвідувачів". У зв'язку з цим львівські посадовці вирішили базувати свої рішення на фактах, а не на припущеннях, і провели опитування серед переселенців. Результати цього дослідження вражають:

* 50% опитаних відчувають стрес і напругу;

57,9% людей залишилися без роботи, а тільки 33% з тих, хто втратив робоче місце, продовжують працювати у своїй професії.

* 28% готові кардинально змінити професію;

* 67% отримують основну інформацію з телеграм-каналів;

54% людей вважають Львів своїм домом, проте лише 15% з них впевнені, що готові залишитися тут надовго.

"Ми були здивовані, що Telegram-канали стали головним джерелом інформації для багатьох. Цей ресурс потрібно використовувати, щоб ефективно втілювати політику підтримки," - поділився своїми думками Головатий.

Висновки очевидні: потрібні програми перекваліфікації, прямі канали комунікації з переселенцями й робота з роботодавцями. Торік місто провело форум працевлаштування, де ВПО могли напряму поспілкуватися з компаніями. Освіта працює ефективніше, адже 100% дітей з прихистків, окрім випускників, навчаються у львівських школах, а через дітей інтегруються й батьки. Також Салезіянська згромадження допомогло відкрити садочок на 12 дітей у модульному містечку, щоб батьки могли шукати роботу чи освоювати нові навички.

Головне питання: що далі?

І Шуляк, і Головатий сходяться в одному - тимчасове житло не може тривати роками як є зараз. У модульному містечку на Сихові досі живуть люди, які прийшли туди в 2022-му, а це майже тисяча мешканців, з них 319 дітей. Тим часом в Одесі переселенці живуть у тимчасових оселях ще з 2015 року, коли лише починалася війна на сході України.

Головатий підкреслює, що це не лише проблема для міста:

"Це питання формування системної, чіткої державної житлової політики щодо внутрішньо переміщених українців. Людині, яка втратила житло в Маріуполі, складніше повернутися додому, ніж тій, хто виїхав із Запоріжжя чи Одеси, бо вона принаймні знає, що її житло існує".

Львів активно розробляє свої рішення, але поки що в міській раді не оголошують стратегію щодо постійного житла. Спочатку слід чекати на державний реєстр комунального житла, оскільки саме від нього будуть залежати вимоги до приміщень, а також питання фінансування та заселення. Для порівняння, наразі у Львові 1 278 сімей перебувають на обліку для отримання квартир.

Шуляк вважає, що частина вирішення проблеми лежить у реформуванні житлової сфери. 13 січня 2026 року парламент ухвалив рішення про скасування Житлового кодексу 1983 року, а нова політика передбачатиме обов'язкове включення соціального житла. Це житло буде доступним також для переселенців з соціально вразливих категорій. Поки триває будівництво, функціонують проекти "єОселя" та "Будиночок у селі".

Що можна виконати прямо зараз

Обидва діалоги висвітлюють кілька реальних заходів, які державні і місцеві органи влади можуть вжити вже зараз, не чекаючи на завершення фінансування програм. Найперше, йдеться про створення простого реєстру будівель, які можна використовувати або які мають потенціал для проживання, в кожній громаді. Навіть звичайна таблиця з такою інформацією може стати першим кроком до вирішення житлових проблем переселенців, поки буде розроблятися повноцінна цифрова платформа.

Ще один напрямок — це розширення числа отримувачів житлових ваучерів за рахунок донорських фінансів та введення чітких пріоритетів. Зокрема, додаткову допомогу могли б отримати багатодітні сім’ї, одинокі батьки та люди похилого віку. Крім того, важливо активніше впроваджувати досвід Дрогобича, де проводять ремонти вже існуючих житлових приміщень для переселенців, замість того, щоб залишати людей у модульних містечках на роки.

Значну роль у вирішенні проблеми з житлом могли б зіграти найбільші бюджети міст, особливо столичний. Важливо активніше інтегрувати їх у програми підтримки внутрішньо переміщених осіб, зокрема у фінансування початкових внесків за державною іпотечною програмою "єОселя".

Не менш важливо налагодити комунікацію з переселенцями там, де вони насправді шукають інформацію, зокрема в телеграм-каналах. А програми перекваліфікації варто тісніше пов'язувати з потребами роботодавців, щоб навчання не перетворювалося на формальність, а давало людям реальну можливість працевлаштуватися.

Врешті-решт, державна стратегія стосовно внутрішньо переміщених осіб не може ґрунтуватися на думці, що всі вони врешті-решт повернуться в рідні місця. Найважливіше – створити умови для гідного життя там, де вони зараз проживають. Досвід Львова свідчить, що деякі переселенці вже вважають це місто своїм домом, навіть якщо ще не ухвалили рішення залишитися тут на постійній основі.

Олена Шуляк підкреслює, що переселенці є "значним людським капіталом і енергійними громадами". Чи зможе Україна реалізувати цей потенціал у реальні вигоди для свого місцевого розвитку, залежить від політичної волі та ресурсів, які буде готова надати держава та місцева влада.

Читайте також