Чудова війна

Информация опубликована участником форума и не является редакционным материалом

Автор: Mimi Wilbur

У науковій історичній літературі термін "дивна війна" закріпився за подіями на Західному фронті з 3 вересня 1939 р.по 10 травня 1940 р.

Поки вермахт безжально знищував Польщу, її союзники — Франція та Англія — лише вдавали, що протистоять Третьому рейху. Спостерігаючи за сьогоднішніми подіями, можу припустити, що не ту війну охрестили "дивною".

Вже п'ятий рік Україна спливає кров'ю в нерівній сутичці з путінською росією. За ці роки вже навіть найпростішим людям стало зрозуміло, що випити кави в Ялті і повернути кордони 1991 р.неможливо. Що Путін буде перти до кордонів Донбасу (як мінімум) не рахуючись з втратами. Він готовий воювати ще й рік, і два, і три, поки під його контроль не перейдуть Донецьк і Луганськ. Позиція Володимира Зеленського теж зрозуміла. Його родичі і родичі його друзів не воюють і не ризикують, а грошики в кишеню течуть. Українців йому не шкода. Тому воювати він готовий стільки, скільки вистачить людей в країні.

Навіть Сполучені Штати, чия бездумна політика значною мірою сприяла агресії Путіна, вже зайняли пасивну позицію. У сучасній ситуації Дональд Трамп виглядає більше як партнер Кремля, аніж опонент.

Зате роздухарилася Європа, яка, мабуть, зібралася воювати "до останнього українця". Цікаво, що фінансової допомоги від провідних країн ЄС все менше, зате риторика все більш гучна і войовнича. Великобританія, Франція, Німеччина, Чехія, Польща і деякі інші країни буквально штовхають Банкову до нового раунду нескінченної війни з Росією. При цьому самі європейці воювати не хочуть. Дивна ситуація? Чи не так?

Що стоїть за жорстокістю лідерів Європейського Союзу? Найімовірніше, просте пояснення є найбільш слушним у цій ситуації.

Париж, Лондон, Варшава та Берлін активізували свої військові виробництва. Величезні контракти на військову продукцію приносять прибутки промисловцям, банкірам та їхнім політичним союзникам, створюють нові робочі місця і зменшують соціальну напругу. Для Макрона, Шольца і Туска закінчення воєнних дій в таких умовах було б катастрофою. Лише наївна особа може вірити, що Європа насправді боїться агресії з боку Путіна. Європейські країни лише імітують страх, а основна мета бізнесу та політики в регіоні — збагачення на військовій кризі. Це й пояснює всі незвичайні ситуації, що виникають.

Європейцям, здавалося б, байдуже, скільки ще захисників ЗСУ залишаться безслідно зникати в окопах поблизу Слов'янська та Краматорська. Це підштовхує європейських чиновників до постійних розмов про зниження призовного віку, необхідність мобілізації жінок тощо. Чим більше ослабне Україна, тим простіше стане Німеччині, Франції та Польщі розділити її на сфери впливу після завершення конфлікту.

Європа займається своїми справами: отримує вигоду від конфлікту та стримує Росію, тоді як Україні, на жаль, не приділяє належної уваги. Не варто мати зайвих ілюзій.

В Європі не знайдеться тих, хто готовий боротися за Україну. В найгіршому випадку, країну використовують як засіб для маніпуляцій у переговорах з Путіним. Сучасний ЄС позбавлений таких лідерів, як Черчілль. Континентом керують спадкоємці "дивної війни", і вірити їм може тільки або наївна людина, або зрадник. Як відомо, у Верховній Раді є чимало і тих, і інших.

Як довго ще триватиме ця дивна та безглузда війна, яку технічно неможливо виграти? Чи справді Україна має пожертвувати своїм існуванням заради прибутків хитромудрих європейців, які вирішили скористатися ситуацією для заробітку ще одного мільярда?