Елла Лібанова: Протягом року чисельність населення України зменшилася на один мільйон осіб.
Зображення: Зоряна Стельмах Елла Лібанова, Керівниця Інституту демографії та соціальних досліджень.
За даними Eurostat, станом на лютий 2026 року в країнах Євросоюзу перебувають 4,4 млн українців (1,2 млн - у Німеччині, трохи менше мільйона - у Польщі, далі йде Чехія - 380 тисяч). Ще десь 700 тисяч - в інших країнах. І потрохи кількість емігрантів з України збільшується.
"Основна маса виїхала в першому півріччі 2022-го року. А повернулося дуже мало - менше мільйона", - говорить Елла Лібанова. - Кожен місяць гарячої фази війни означає, що до нас повернуться менше людей, оскільки вони там адаптуються".
За вже підтвердженими Eurostat даними, 70 % українок у Польщі офіційно працюють. І ця "жахлива для нас цифра" означає, що назад до України вони не збираються, впевнена науковиця: реально повернеться не більше ніж третина з пʼяти мільйонів воєнних мігрантів, стверджує Елла Лібанова.
Однак існує ще одна досить тривожна проблема. Після скасування воєнного стану Україні може загрожувати друга хвиля еміграції. Переважно виїжджали молоді матері з дітьми. Якщо родини залишилися разом і жінка змогла адаптуватися на новому місці, то існує велика ймовірність, що повернуться не жінки, а чоловіки вирушать до них.
І знов-таки погана для нас цифра: понад 70 % жінок віком 25+ мають вищу освіту. Це тому, що виїжджали в основному містяни - харків'янки, киянки. Тут рівень освіти вищий. Ми втрачаємо не просто людей. Ми втрачаємо висококваліфікованих, освічених людей. І ви прекрасно розумієте, якщо жінка має вищу освіту, скоріше за все, в неї чоловік також має вищу освіту. Якщо їй, скажімо, 30 років, то йому, скоріше за все, 30 + 5, не більше. Тому це все дуже неприємно. Але є, що є", - зауважила Елла Лібанова.
Цю тенденцію, на її думку, підкріплює бажання інших країн утримувати наших громадян у своїх межах – Європа старіє, і там також бракує робочої сили.
Фото: Зоряна Стельмах Ігор Ліскі, Кирило Говорун, Елла Лібанова, Денис Улютін,Арсен Макарчук і Мар'яна Беца під час дискусії
Не побачила директорка Інституту демографії та соціальних досліджень великого міграційного стрибка після впровадження дозволу чоловікам 18-22 років виїжджати з України (невелике збільшення у четвертому кварталі минулого року, за даними Eurostat ), але й логіка такого кроку їй не до кінця зрозуміла.
"Сенс цього рішення я можу пояснити тільки одним - хотіли домогтися справедливості. Типу в 22-му році виїжджали 17-річні, тепер їм 20, давайте випустимо і цих. Іншої логіки взагалі не можу побачити", - каже Елла Лібанова.
Щодо міграційної політики, вона настійно рекомендує проявляти велику обережність, аби уникнути помилок, які допустилися в Європі та в Україні в процесі розселення внутрішньо переміщених осіб.
"Я завжди кажу, що еміграція - то проблема бізнесу. Це у вас робочих рук не вистачає. Державі, за великим рахунком [байдуже], ну нема людей, ну й нема. А от іміграція - це проблема держави, тому що держава має відповідати за соціальний, суспільний спокій.
Трудова міграція, як зазначає Лібанова, не є однозначним вирішенням складних викликів, з якими стикається ринок праці.
"Не треба думати, що президент, прем'єр, Папа Римський, зможе сказати, як це треба робити, - підкреслює демографиня. - Я знаю, що сьогодні дуже багато фахівців в міжнародних структурах працюють над тим, яку економіку треба будувати в Україні після війни. Чому це робиться зараз? Тому що ми всі розуміємо, якщо ми не будемо робити це зараз, після війни залишимося біля розбитого корита".
Елла Лібанова зазначає, що на державному та місцевому рівнях необхідно мати точні оцінки щодо нестачі робочої сили. Вона підкреслює, що вже існують конфлікти між громадами, з яких люди виїжджають, і тими, куди вони приїжджають. Крім того, прикордонним регіонам потрібні спеціалізовані економічні механізми, оскільки вони залишаться в зоні ризику навіть після закінчення війни.
Необхідно переглянути концепцію, що житло повинно бути лише у приватній власності, водночас розвиваючи комунальне та орендне житло з відповідними гарантіями для орендарів і орендодавців, зазначає вона. Також слід трансформувати уявлення про освіту та професійні спеціальності.
Зображення: Зоряна Стельмах Елла Лібанова, керівник Інституту демографії та соціологічних досліджень.
"В нас не хочуть іти в коледжі. Ми проводили обстеження два роки поспіль після 14-го, але перед 22-м роком. Ставили молоді одне питання: якщо у вас буде гарантована зайнятість з зарплатою вищою, ніж після університету, ви підете в коледж? 90 % сказали: "Ні". Тому що ми в голови вкладаємо помилкову тезу.
За межами країни ситуація аналогічна. Багато людей не прагнуть здобувати освіту в галузі інженерії або будівництва. Перевага віддається креативним та творчим спеціальностям, - підкреслила Елла Лібанова.
Отже, для українського ринку праці виникає необхідність залучення працівників робітничих професій з інших країн, вважає вона. Проте державна міграційна політика повинна включати систему квот та визначати чіткі умови для цього процесу.
"Я цілком усвідомлюю, що нам потрібно буде залучити будівельників. Але звідки їх взяти? Це питання ще належить вирішити. Є надія, що фахівців вищого рівня вдасться знайти в Європі. Проте, ймовірно, що для виконання базових робіт нам доведеться звернутися до Бангладешу. Я категорично проти того, щоб це були робітники з Ірану, Іраку чи Сирії. Я справді не хочу цього", - підкреслила директорка Інституту демографії та соціальних досліджень.
На думку Елли Лібанової, також слід уникати компактного поселення працівників, які приїжджають з інших країн. Цей підхід, як показує досвід з внутрішніми переселенцями, виявився помилковим. У такій ситуації люди залишаються в своїй "бульбашці" і не прагнуть адаптуватися до нового способу життя.
Зображення: Зоряна Стельмах Елла Лібанова, керівник Інституту демографії та соціологічних досліджень.
