Етика обману. Вивчаючи Міршаймера на п'ятому році конфлікту.

"У час війни правда така дорогоцінна,

що її має оберігати охорона з брехні."

Вінстон Черчилль

Принцип "що підходить Юпітеру, не пасує бику" набуває особливого значення в контексті сприйняття істини в політичній сфері. Дискусії про етику брехні в політиці відійшли на другий план, поступившись місцем роздумам про постправду та FIMI.

Тим не менш, що таке брехня і коли лідери можуть її собі дозволити?

Мене вражає здатність американських учених аналізувати складні явища. Книга Джона Міршаймера під назвою "Why Leaders Lie: The Truth About Lying in International Politics" (українською - "Чому лідери брешуть: правда про брехню в міжнародній політиці"), що вийшла в 2011 році, є яскравим прикладом цього. Міршаймер є прихильником реальної політики (Realpolitik), вважаючи, що прагматичні інтереси держави мають більшу вагу, ніж ідеологічні принципи. Цікаво, що влітку 1993 року він опублікував статтю в "Foreign Affairs", де виступав на захист українського ядерного стримування, заперечуючи проти ядерного роззброєння України. У 2014 році він також звинуватив Захід у провокації дій Путіна стосовно України.

Українці опинилися в складних обставинах. Ми прагнемо гідності, але стикаємося з важкими умовами життя. Ми захищаємо свою свободу, проте наша демократія залежить від порядку тих, хто виконує свої обов'язки. Ми жадаємо правди, але для протистояння ворогу її потрібно приховувати в умовах війни.

Ключова ідея Міршаймера полягає в тому, що керівники вважають, що обман може служити захистом національних інтересів, і тому вони вважають себе вправі вдаватися до нього. Відповідальність політиків визначається тим, наскільки їхні вчинки узгоджуються з національними інтересами.

У справах істини та обману діє принцип "переможцям не ставлять запитань". Народи готові пробачити своїм лідерам обман, якщо він приносить успіх. Проте, якщо відбувається поразка, їхня ненависть стає безмежною.

Перш за все, які категорії обману можна виділити в контексті внутрішньої політики?

Брехня ("lying") -- свідоме озвучування фальшивих фактів.

Перекручування ("spinning") — це процес, в якому сенс певної ситуації змінюється шляхом акцентування на деяких фактах і ігнорування або замовчування інших.

Замовчування — це навмисне приховування інформації, яка може бути неприємною або невигідною.

По-друге, в області міжнародних відносин Міршаймер ідентифікує сім категорій обману. Їхня основна мета полягає в здобутті стратегічної вигоди та випередженні супротивників.

Міждержавна брехня ("inter-state lies"). Союзники рідко обманюють одне одного: ціна брехні може призвести до відмови співпрацювати. Проте брехня з метою стратегічної переваги -- це дієвий інструмент державника. Таким чином, на початку 1930-х Гітлер свідомо применшував могутність свого війська, щоб не допустити перевірок і ослаблення.

Сталін у той самий час, навпаки, демонстрував міць і знімав пропагандистські хорор-муві в стилі "Якщо завтра війна", щоб приховати слабкість Червоної армії після чисток. За цією ж логікою Сталін дотримувався мирних угод з Японією доти, доки не пообіцяв Черчиллю та Рузвельту атакувати японців на третій місяць після падіння Третього Рейху. 8 серпня 1945 року Молотов вручив послу Японії ноту про оголошення війни. Чим викликав радість у Чан Кайші та Мао Цзедуна, які бачили у відкритті далекосхідного фронту можливості для Китаю.

Одним із найяскравіших прикладів є Дюнкерська угода, укладена між Великою Британією та Францією в 1947 році. Формально це був оборонний альянс, спрямований на протидію Німеччині, але насправді його метою було стримування впливу СРСР, при цьому намагаючись уникнути провокацій проти Москви.

Створення атмосфери страху ("fearmongering") застосовується, коли керівники виявляють загрозу, яка не є очевидною для суспільства. Метою є продемонструвати агресію з боку потенційного супротивника, щоб зробити цю загрозу більш реалістичною. Наприклад, у 1964 році американська влада звинуватила Північний В'єтнам в атаці на есмінець "Меддокс" у Тонкінській затоці, що стало приводом для розгортання військових дій. Стратегія нагнітання страху особливо ефективна для виправдання превентивних військових операцій.

Стратегічні приховування, або "strategic cover-ups", застосовуються в ситуаціях, коли політична ситуація загострюється, і необхідно захистити винуватців, або коли потрібно реалізувати правильну, але суперечливу стратегію. Наприклад, у першому випадку можна згадати французького генерала Жозефа Жоффра та його дії під час битви під Верденом, коли французькі політики усвідомлювали серйозність ситуації, але прагнули уникнути політичного осуду. У другому випадку варто звернути увагу на угоду 1969 року, за якою Японія дозволила розміщення американських атомних підводних човнів у своїх портах. Це рішення було важким для пояснення громадянам, які пам’ятали трагедії Хіросіми та Нагасакі, але водночас відкривало нові економічні перспективи.

Націоналістична міфотворчість ("nationalist mythmaking") з її трьома складовими: самозвеличенням, самовідбілюванням та наклепами на інших. Прикладом такої кампанії є відбілювання репутації Вермахту за допомогою американських союзників. Враховуючи реалії Холодної війни, потрібно було розвивати бундесвер, куди залучалися ветерани Другої світової. Тоді була проведена кампанія щодо того, що винуватцями злочинів були війська СС, а злочини Вермахту замовчувалися.

Ліберальний обман — це виправдання жорстоких дій за допомогою риторики цінностей. Наприклад, близько 900 тисяч японських цивільних осіб стали жертвами американських військових дій, що дозволило досягти перемоги без ведення сухопутної війни. Це означало відсутність втрат серед американських військових. Генерал Кертіс ЛаМей зазначав, що в умовах поразки вони могли б бути визнані військовими злочинцями.

Згодом схожа стратегія бомбардування використовувалася Робертом Макнамарою під час в'єтнамської кампанії. Втім, так само Гітлер виправдовував свій напад на Польщу відмовою Варшави від "мирної угоди", яка б передала Данциг Рейху.

Соціальний імперіалізм – це концепція, що представляє собою маніпуляцію з метою підтримки інтересів певного соціального класу, зазвичай пов'язаного з бізнесовими колами. При цьому, для виправдання своїх дій, використовуються лозунги про піклування про добробут населення.

Ганебне приховування — це більш примітивна форма стратегічного замовчування, що полягає в спробах приховати власні помилки за допомогою брехні, аби уникнути покарання для себе та своїх рідних.

Отже, яким чином український народ може сприймати політичну неправду на п'ятому році війни? Безумовно, ведення бойових дій не лише допускає, але й вимагає застосування стратегічного приховування інформації. У цей складний період націоналістичне міфотворення стає критично важливим елементом нашої національної ідентичності. Путін, як символ іншого, виступає головним опонентом у нашій боротьбі за те, що ми захищаємо.

Водночас залишаються відкритими питання "Хто ми?" та "Що ми будуємо?".

Відповідь на це питання є ключовим аспектом наших національних інтересів. Це та основа, яка вирішуватиме, в яких випадках політична неправда може бути виправдана, а коли вона повинна призводити до відповідальності.

Національний інтерес своєї країни Джон Міршаймер сформулював одним реченням: "мета американської могутності -- забезпечити безпеку Сполучених Штатів, щоб їхній народ міг процвітати економічно та жити у відносній свободі".

На п'ятому році війни для нас є надзвичайно важливим чітко визначити мету української сили. Саме це вплине на нашу оцінку справжнього скарбу, що охороняється від неправди.

Слід утримуватися від ганебної брехні, яка має на меті захистити своє оточення та створити атмосферу страху для досягнення особистих цілей.

Слід пам'ятати: протистоючи авторитарному режиму Росії, ми не повинні перетворитися на Дракона. Ми пережили дві революції і ведемо боротьбу за свободу в дусі західного Просвітництва; за гідність, вважаючи, що людина має право захищати свої інтереси законними шляхами; за економічне благополуччя, яке є основою гідності та свободи.