Генерал Залужний та перспективи співпраці України з НАТО.
Моя ціль полягає в тому, щоб сформувати такі умови, при яких підприємництво стане двигуном прогресу нашої нації, а не жертвою існуючих систем. Я переконаний, що сумлінний бізнес у поєднанні з ефективним урядом є запорукою більш світлого майбутнього для кожного з нас.
Під час візиту до Києва на зустрічі з президентом України генерал Валерій Залужний висловив думку, що стала несподіваною для багатьох його підтримувачів. Зокрема, він зазначив, що Україна наразі не має реальних можливостей для вступу до НАТО в існуючому форматі.
Для багатьох стало несподіванкою, що генерал висловився на користь виключення мети приєднання до НАТО з переліку основних зовнішньополітичних цілей України, поряд із вступом до Європейського Союзу.
Треба чесно визнати, що, коли у 2019 році тодішній президент України Петро Порошенко наполягав на включенні мети вступу до НАТО в Конституцію України, його головним завданням було закріпити незворотність руху України на Захід.
Якби не анексія Криму і не війна на сході країни, то Україна залишилася б позаблоковою державою, але втручання Росії у внутрішні справи України змусило змістити акценти зовнішньої політики в бік зближення із Заходом.
Отже, європейський курс України був закладений її географічним положенням та "європейською мрією", що виникла як прагнення вирватися з бідності після семи десятиліть комуністичних експериментів. Проте агресивні дії Росії лише пришвидшили цей цивілізаційний вибір для України.
Отже, дії Петра Порошенка також відображали настрій суспільства, адже політик, зокрема той, хто прагне до електоральної підтримки, не може ігнорувати волю людей.
Залужний не може залишатися байдужим до цього. Офіційна відмова від ініціатив, що стосуються вступу до НАТО, суперечила б як суспільним настроям, так і основним положенням Конституції України.
З іншого боку, за три десятиліття Конституція України стала справжньою прикрасою, на яку хочеться милуватися, але якою не наважуються користуватися. Що стосується настроїв у суспільстві, то спостерігається певне розчарування в ставленні Заходу, особливо на фоні ракетних обстрілів з боку агресора та небажання альянсу забезпечити Україну засобами протиповітряної оборони.
Хоча, якщо комплексно аналізувати слова генерала, можна припустити, що йдеться про вступ до НАТО в його нинішньому вигляді, а яким буде НАТО в майбутньому -- покаже час. Російсько-українська війна, повернення президента Трампа до Білого дому, війна з Іраном -- це неповний перелік факторів, які впливають на Північноатлантичний альянс.
Колгосп ніколи не може бути ефективним, тому безглуздо вважати, що кумулятивний потенціал країн НАТО вищий за російський. Коли ми бачимо, як понад половина країн НАТО саботує зростання військових витрат, вважаючи, що війна їх ніколи не торкнеться, безглуздо й говорити, що всі країни НАТО виведуть свої армії в призначену годину для умовного захисту Чехії чи Угорщини.
Немає сумнівів, що продовження російської агресії проти України вигідно багатьом: це дає змогу за відносно невеликі кошти послабити військову силу Росії. Якщо б Захід дійсно побоювався загрози з боку Росії, ми б стали свідками активізації виробництва озброєнь.
Однак нічого подібного навіть і не спостерігається, натомість знову звучать запевнення про те, що Україна витримає. З усіх куточків світу надходять нові заяви: як від президента України, так і від керівників західних країн.
На засіданні Ради національної безпеки України президент Зеленський висловив думку, що Захід, можливо, намагається змусити Україну піти на компроміс у питаннях миру. У цьому контексті, у представників США проявляється традиційна логіка: якщо поступитися агресору частиною українських територій, це може призвести до завершення війни.
Ні, це не зупинить конфлікт, адже не усуває "корінні причини війни". Власне, агресор чітко висловлює свої наміри. Найголовніше — це напрямок, у якому рухається Україна.
Логіка Росії вельми проста і нагадує поведінку невдалого чоловіка, який спершу жорстоко побив свою дружину, а потім намагається переконати її у спільному майбутньому, посилаючись на їхнє світле минуле та прекрасних дітей.
Українське суспільство не може з цим погодитися. Як зазначав Бісмарк, політика – це вміння здійснювати можливе, проте Росія не прагне шукати компромісів, вважаючи за честь вимагати неможливого для продовження конфлікту.
Захід не здатен осягнути цю істину. Росію не можна зрозуміти за допомогою логіки чи простих мірок; її можна лише приймати на вірі. Саме цим і займається колективний Захід, що, в свою чергу, підштовхує агресора до подальших дій.
Отже, питання про приєднання України до НАТО виходить далеко за межі простого військового альянсу: це є справжнім самовизначенням України у глобальному світі. Росія добре усвідомлює цю ситуацію, тому її реакція на вступ Фінляндії до НАТО була досить стриманою, незважаючи на близькість цієї країни до Санкт-Петербурга. Фінляндія сприймається як щось чужорідне, тоді як українці розглядаються як частина "своїх".
Але ми росіянам не свої, ми європейці. Ми, захищаючи себе від російської агресії, намагаємося це довести, але Захід своєю політикою може змінити ставлення українців і змусити їх по-іншому самовизначитися, наприклад, у бік повернення до нейтралітету.
Доки це не відбулося, ми та Захід не маємо права втрачати історичний шанс на єдність. Після цього буде запізно. НАТО та ЄС без України стануть зовсім інакшими.
