Ілько Лемко: Українська мова не є "співучою"

Однією з основних проблем української орфоепії є наслідування специфіки інтонаційної мелодії російської мови. Це проявляється у надмірному розтягуванні деяких голосних звуків і випадінні або «з'їданні» інших. Наприклад, розглянемо, як на слові "молоко" вимовляють його росіяни, особливо з центральних регіонів Росії: перший голосний звук фактично зникає, другий голосний тягнеться майже до однієї секунди, звучить як ненаголошене "о" в російській, перетворюючись на "а", а третій звук затягується, фактично «виспівується» протягом двох секунд (це, безумовно, є значним відхиленням для орфоепії). В результаті ми чуємо не "молоко", а щось на зразок "м'л-а-а-а-а-а-а-а-к-о-о-о-о-о-о-о-о-о", і не "хорошо", а "х'р-а-а-а-а-а-а-а-ш-о-о-о-о-о-о-о-о-о".

Росіяни середньої смуги і не тільки так "виспівують" майже всі слова, тому дивуєшся йолопові, який вигадав вислів "співуча українська мова", бо насправді "співучою" є російська. Особливо цікаво у цьому сенсі відзначити так званий м-а-а-а-а-а-а-а-сковскій г'в-а-а-а-а-а-а-рок (говорок), наприклад: "За дзєсь' к-а-а-а-а-а-а-пік' п'А-а-а-а-а-а-а-рб-а-а-а-а-а-а-т'" (За десять капєєк па Арбату), або "Чьо ст'іть'т-а-а-а-а-а-а-а" (Чьо стоітє-та).

Ця "музикальність" є характерною рисою східних, зокрема тональних мов, що підтверджує східне походження російської мови. У тональних мовах відкриті склади можуть набувати різного значення в залежності від висоти тону. Наприклад, слово, вимовлене з одним тоном, має одне значення, а те ж саме слово, якщо його вимовити з іншим тоном, може зовсім змінити сенс. Це дійсно вражає! Класичний китайський (мандаринський, або путунхуа) має чотири різні тони та нейтральний, тоді як в'єтнамська мова (ханойський діалект) – аж шість. Серед таких мов також зустрічаються тайська, лаоська та кантонська. Тут потрібні неабиякі музичні здібності, про що свідчать численні відео на YouTube, де молоді китайці, корейці, японці та в'єтнамці виконують рок-музику і класичні твори на такому рівні, що європейським, американським та іншим молодим виконавцям залишається тільки захоплюватися. Адже якщо з самого народження щодня співаєш звуки рідної мови, то в музиці результати будуть вражаючими!

Проте повернімося до нашої теми, а саме до співу жаб на болотах, де діти ніколи не відзначаються музичними здібностями. І ви, певно, запитаєте, яке це має відношення до українців? А таке ж, як і все інше "кацапське", що хворобливо вкоренилося в нашій мові і яке потрібно рішуче викорінювати. Якщо наші журналісти змогли певною мірою подолати "акання", то "з'їдання" голосних стало дуже поширеним явищем. Наприклад, часто можна почути: дуж' добре (калька з "очь' х'р-а-а-а-ш-о-о-о"), дуж' б'гато (багато), що ц' т-а-а-а-кє? (що це таке). А також: зустрічат'ся, прощат'ся, розб'рат'ся (розбиратися), наз'ват'ся (називатися), піклуват'ся, п'спішати, ч'кати (чекати), ш'кати (шукати), безп'середньо, інш'х, подальш'х, ворож'х, наймасованіш'х, зах'cн'ків (захисників) тощо.

"Обрубування" голосних в кінці імен стосується також так званого штучного кличного відмінка, який практично відсутній у російській мові, але міцно закріпився в українській, про що ми вже згадували раніше. Всі ці форми на кшталт Вань', Мань', Тань', Свєт', Оксан', Пєть', Жень', Вов', Ром', а також мам', тат', баб' є неприємним наслідуванням українцями інтонаційної мелодії російської мови.

Українська мова абсолютно не вимагає бути "мелодійною". Вона вільно та плавно розливається, нагадуючи потужну ріку, що не має рваних інтонацій, не піддається смиканню й не має "виспівувань" чи "з'їдання" голосних, що є типовими для російської мови.

Серед інших характерних орфоепічних помилок в українській мові, що наслідують російську, можна зазначити невірне застосування м'якого знака в таких словах, як подружжя, узбережжя, Ульяна тощо. Особливо прикро звучить у виконанні деяких журналістів прізвище відомого українського політика Володимира Омеляна - Омелян. Існують також зворотні випадки, коли замість правильної вимови п'ять, п'ятдесят, п'ятсот, чути варіанти, характерні для російської мови: пять, пятдесят, пятсот.

Особливо дивно звучить фонетичне трактування англійського довгого звуку əː у словах, коли його вимовляють у стилі, характерному для російської мови. Наприклад, слова burn, purl, birthday, Pearl Harbor, Deep Purple перетворюються на бьорн, пьорл, бьоздей, Пьорл Харбор, Діп Пьорпл. Навіть наш президент, який, здавалося б, має певні знання англійської, вимовляє "програма ПЬОРЛ". Але ж чому так? Чи справді важко зайти на YouTube і послухати правильну вимову цих слів, замість того, щоб використовувати спотворений варіант?

Також у зв'язку з порівняно нещодавнім візитом директора ЦРУ Джона Реткліффа до Москви, багато аналітиків згадували візит до російської столиці його попередника Вільяма Бернса 2021 року, і тут теж дехто почав по-кацапському "йокати": Бьорнс та й Бьорнс, а не встиг посісти крісло прем'єра у Великій Британії Енді Бернем, вже хтось із наших журналістів охрестив його Бьорнем, хоча більшість пише і вимовляє правильно - Бернем, а ті, хто "бьорнкає", вочевидь, окрім російських сайтів, нічого не читає.

Звідки ж походить в українській мові цей орфоепічний феномен "йокалемене"? У англійських словах, таких як burn, purple, birthday, голосний звук зазвичай вимовляється як /ɜː/ (відповідно до британської вимови). Цей звук відсутній як у російській, так і в українській мовах.

Коли в XIX-XX століттях формувалася традиція передачі англійських слів російською, звук /ɜː/ часто передавався через "ё" після м'яких приголосних:

* burn → бёрн

* птица → птитца

* фёрст → фёрст

* turn → тёрн

Причина полягає в тому, що російське "ё" ([ʲo]) після м'якого приголосного сприймається як більш точний фонетичний аналог англійського /ɜː/, на відміну від "е" ([ʲe]). Російське "е" має занадто "переднє" звучання, що робить його схожим на англійське /e/, в той час як "ё" створює враження більш "глибокого" і "округленого" звучання.

Отже, для українського слуху російські варіанти слів бёрн, бёрд, пёрпл звучать досить незвично, оскільки в них присутній звук "йо", якого в англійській мові фактично немає. Це є наслідком російської орфоепічної традиції, а не точного відтворення англійської артикуляції.

Ось кілька нових, хоча й дещо застарілих, аспектів орфоепічного перекручення української мови. Як повідомляє сайт "Українська Правда": "Уолл-стріт інвестував понад 100 мільярдів доларів у гонку штучного інтелекту за лічені дні". "У Уельсі розпочинається юнацький чемпіонат Європи з футболу". Чи можуть бути сумніви в безмежній відданості наших журналістів до таких місць, як кацапські Уолл-стріти, Уельси, Вельси та уікенди? Важко їм усвідомити, що правильними українськими варіантами є Волл-стріт і Вельс, адже відповідно до чинних норм правопису, англійський звук W у власних назвах та й не тільки, зазвичай передається через літеру В, а не У.

Таким чином, ми невдало намагаємося впоратися з результатами російської орфоепічної традиції, і жодним чином не можемо їх подолати.