Чому відходи перетворюють на непотріб?
Уряд запровадив заборону на експорт брухту з метою збереження ресурсів для металургійної промисловості, але галузь зупинилася через удари. Яка доля чекає на заготівельників?
Брухт - не сміття. Це сировина, яка має ціну, створює робочі місця, приносить податки і валютну виручку, повертає метал у виробничий цикл. Однак нинішні рішення перетворюють його на непотріб: метал є, а продати його нікому.
Це і є основний парадокс поточної ситуації на ринку. Нам стверджують, що брухт слід зберігати в Україні, оскільки він є стратегічною сировиною для вітчизняної металургійної галузі. Саме цей аргумент використовувався для виправдання нульової квоти на його експорт.
Проте стратегічний підхід повинен починатися не з чіткого формулювання, а з досягнення балансу. Яку кількість вторинних сировин планує накопичити країна? Скільки з них придбають металургійні підприємства? Якими будуть показники споживання через місяць, квартал та рік? Як вчинити з тією сировиною, яку ніхто не захоче купити?
Стратегічний продукт, який не має покупців.
Проблема давно вийшла за межі суперечки про експортну політику. Тепер ідеться про те, чи має брухтозаготівельний бізнес економічний сенс.
Після введення нульової квоти внутрішнє споживання, з метою якого було обмежено експорт, не показало зростання. Навпаки, за перші п'ять місяців 2026 року металургійні заводи використали на 7,6% менше брухту в порівнянні з аналогічним періодом минулого року, що склало 604 тисячі тонн.
Протягом семи місяців спостерігається деяке уповільнення падіння, однак загальна тенденція залишається незмінною: металургійні підприємства спожили приблизно 0,83 мільйона тонн металобрухту, що є на 5% менше, ніж 0,87 мільйона тонн у відповідному періоді 2025 року.
Військова обстановка суттєво зменшила обсяги внутрішнього ринку. Після ряду атак з боку Росії припинили свою діяльність три ключові сталеливарні заводи, які раніше забезпечували 90% українського виробництва сталі. Це означає, що проблема полягає не лише в зменшенні закупівель брухту металургами, але й у зменшенні споживчої бази для нього.
На заготівельних майданчиках уже накопичилося до 60 тис. тонн сировини. Ще більше лежить там, де брухт утворюється: на підприємствах, демонтованих і зруйнованих об'єктах, у малого бізнесу і населення. Ситуація абсурдна.
Держава закликає підприємців утриматися від експорту брухту, адже він є важливим для України. Проте внутрішні споживачі не завжди готові або здатні придбати весь обсяг. Коли основні покупці припиняють або суттєво скорочують свої закупівлі, заборона на альтернативний продаж не допомагає зберегти ресурс для економіки, а лише призводить до його накопичення на складах.
Брухт не може існувати поза економічним циклом. Його треба зібрати, відсортувати, переробити, завантажити, перевезти, і все це коштує грошей. Якщо в кінці ланцюга немає покупця, рано чи пізно зникає сам ланцюг.
За кожною тонною стоять люди.
Згідно з інформацією, наданою Українською асоціацією вторинних металів (УАВтормет), до початку кризи в цій галузі було зайнято близько 11-12 тисяч працівників. Станом на серпень, 6,5 тисяч осіб втратили роботу, що вплинуло на життя приблизно 35 тисяч українців, включаючи їхні сім'ї. Ці люди стикаються з труднощами у сплаті житлових витрат і навчання своїх дітей.
Оточуюча заготівлю область складає численна екосистема, що включає транспортування, розбирання, сортировку, відновлення обладнання та підтримку майданчиків. Таким чином, занепад цієї сфери ставить під загрозу доходи тисяч людей в країні, яка перебуває в умовах війни.
Які втрати несе державний бюджет?
Згідно з оцінками УАВтормету, в період з січня по серпень податкові надходження від компаній у галузі могли зменшитися на 1 мільярд гривень, що складає 36,6% у порівнянні з аналогічними місяцями 2025 року. Очікується, що до кінця 2026 року бюджетні втрати можуть досягти близько 1,7 мільярда гривень.
Тобто рішення, яке нібито захищає стратегічний ресурс, водночас скорочує заготівлю, робочі місця, економічну активність і надходження до бюджету. Виникає просте питання: що держава отримує в обмін на цю ціну?
Якщо гарантоване забезпечення металургії, то цей баланс слід показати в цифрах: прогноз виробництва сталі, потрібний обсяг брухту, закупівлі підприємств, резерв. Якщо внутрішній ринок не споживає всю заготівлю, надлишок треба експортувати, інакше "стратегічність" перетворюється на заборону заради заборони.
Не неконтрольований вивіз.
Позицію галузі часто зводять до формули "заготівельники хочуть відкрити кордон і вивезти весь брухт". Це не так. Ідеться про контрольований експорт до Євросоюзу: з визначеним обсягом, прозорим походженням сировини, підтвердженим кінцевим споживачем, сплатою податків і чіткими правилами.
Українська металургія повинна мати ресурс, але коли внутрішня потреба забезпечена, надлишок не повинен місяцями лежати на майданчику, втрачаючи економічний сенс, бо тоді через якийсь час зникне і заготівельник.
Діалог у числовій формі
Необхідно налагодити відкритий діалог між заготівельниками брухту, металургами та державними структурами. Вкрай важливо отримати відповіді на кілька ключових запитань. Скільки брухту насправді потрібно Україні і які можливості для його заготовки? Яка частка буде закуплена металургійними підприємствами? Якою має бути справедлива модель для експорту надлишків? Які наслідки для ринку праці та податкових надходжень можуть виникнути, якщо політика залишиться незмінною?
Протестні акції - це не просто каприз. Ми вийшли на вулиці, адже не знаходили іншого способу, щоб нас почули. І, зрештою, наш голос досяг Офісу президента. Це для нас сигнал, що громадська позиція важлива і діалог можливий. Тепер ми сподіваємося на обдумане рішення, яке врахує інтереси як галузі, так і держави.
Важливо, щоб вся система функціонувала злагоджено. Металургійна галузь повинна мати доступ до сировини, заготівельники - до ринків збуту, люди - до робочих місць, а бюджет - до податкових надходжень, щоб країна могла забезпечити валютні резерви. Не дозволяймо своїми рішеннями перетворити стратегічну сировину на неактуальний ресурс.
