Рахманін висловив незадоволення щодо спроби перетворити ситуацію на чорно-білу, коментуючи відставку Федорова та призначення Драпатого і Хмари.

Відставка Михайла Федорова з поста міністра оборони спровокувала масові акції протесту, в яких взяли участь тисячі громадян, що вимагали його повернення до уряду. У п'ятницю, 31 липня, відбувся найбільший протест за часи повномасштабної війни.

Після свого звільнення Федоров дав обширне інтерв'ю "Українській правді", у якому підкреслив, що не вважає свою кар'єру у політиці завершеною і не має наміру різко поривати зв'язки з Банковою. Колишній міністр не планує виходити до протестуючих і не збирається закликати їх до розходження.

Чи є шанс на його повернення? Які реальні зміни встиг внести Федоров за півроку в Міністерстві оборони, а що залишилося лише на стадії ідей, презентацій та обіцянок? І з якими викликами тепер зіштовхнеться нове керівництво?

"Українська правда" обговорила цю тему з Сергієм Рахманіним — членом парламентського комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки. Перед своїм приходом до Верховної Ради він близько 30 років був видатним політичним журналістом в Україні.

Розглянемо, чому Рахманін вважає звільнення Федорова помилковим рішенням. Які виклики дісталися виконуючому обов'язки міністра оборони Євгенію Хмарі? Які перспективи у співпраці між Хмарою та новим головнокомандувачем Михайлом Драпатим? І хто тепер повинен взяти на себе відповідальність за одну з найгостріших проблем армії - мобілізацію?

"Відставка Федорова була помилкою"

Під час найактивніших протестних акцій ви передбачили можливість призначення Євгенія Хмари та Михайла Драпатого. Це був ваш внутрішній інсайт чи просто прогноз?

- Я не знав. Це була така, якщо хочете, невеличка інтелектуальна вправа. Мене запитали: що б ти робив на місці президента? Я відповів, що на цьому місці ніколи не був і не буду, але якщо оцінювати ситуацію, в яку себе так чи інакше загнав президент, для нього єдиний компромісний вихід - це призначити на посади головкома і міністра оборони максимально компромісні фігури, які викликали б мінімальну кількість зауважень, заперечень і запитань.

На мій погляд, це могли би бути Драпатий і Хмара. Дивним чином прогноз справдився, хоча я не так часто з ними вгадую, бо прогнози дуже невдячна річ.

Ексміністр оборони Михайло Федоров приголомшив багатьох своїх прихильників, які підтримували його на масових протестах, коли в інтерв'ю "Українській правді" зазначив, що його історія у владі та стосунки з президентом ще не завершені. Чи є у нього шанси на повернення до посади міністра оборони?

Перед тим як відповісти на це запитання, хочу зробити невеличкий вступ. Звільнення Федорова стало серйозною помилкою, принаймні тому, що півроку - це занадто короткий термін для того, щоб продемонструвати свої здібності. Немає достатніх підстав для його звільнення. Він є людиною великого масштабу, системним мислителем та ентузіастом. Однак, у Михайла Альбертовича були й певні помилки, які він зазвичай уникає обговорювати. Проте в нього був шанс досягти більшого, і президент позбавив його цього шансу.

Якби зараз зробити графічний роман про новітню політичну історію України, там окремий розділ був би присвячений цвинтарю нереалізованих мрій і надій. Там була б окрема алея, яка рясніла б могилами тих, з ким були пов'язані величезні сподівання, і хто їх не виправдав. Кожне таке нереалізоване сподівання викликало розчарування щонайменше у частини суспільства, а в деяких випадках - у більшості громадян України.

Це не означає, що Федоров став би таким черговим розчаруванням. Я про те, що ми так і не навчилися за ці роки критичного ставлення до фактів, подій та людей і критичного мислення. І тому сприймаємо історію так, як нам хочеться сприймати, а у стресових умовах особливо важко позбуватися ілюзій.

Найбільше в цій розповіді мене дратує спроба спростити ситуацію до чорно-білого формату. Занадто сильна демонізація одних людей і ідеалізація інших. Реальність набагато складніша, і вона точно не обмежується лише двома кольорами, особливо у контексті політики та політичних фігур. Михайло Федоров є такою фігурою, навіть якщо він сам це заперечує.

Чи може він повернутися? Не думаю, що це можливо, через низку обставин.

По-перше, це зумовлено характером самого президента. На мою думку, це очевидно для всіх, хто слідкує за його діяльністю: він не схильний визнавати свої помилки і уникає показувати свою вразливість.

По-друге, є люди, які йому радять, і ці люди радять цього не робити з певних причин. Перша з них - як би хто не ставився до Федорова, як би хто не ставився до Клименка, який так і не став міністром оборони, або до Хмари, призначення вже відбулося, заміна міністра оборони в країні, яка воює - це стрес. Людину вже призначили. Нехай і в.о., але він уже почав займатися величезною кількістю складних питань. Ще один стрес буде ще більшою проблемою, ще більшою помилкою, на моє глибоке переконання.

- Федоров на запитання про те, чи вважає відставку уряду ширмою власної відставки, відповів ствердно. Чому у президента з'явилася раптова і нагальна необхідність його звільнити?

На мою думку, існує безліч можливих причин. Я виділю основні з них.

Перший - Михайло Альбертович став надто помітною фігурою в інформаційному просторі, і навряд чи це викликало позитивну реакцію у президента. Багато президентів у різних країнах звичайно не схвалюють тих, кого вважають своїми конкурентами, незалежно від того, чи є на це підстави. Володимир Олександрович, будучи амбітною особистістю, має своєрідний підхід до інших діячів.

Іншою причиною є дійсно напруженість, яка переросла у відкритий конфлікт між головнокомандувачем Олександром Сирським та міністром оборони. І справа тут не лише у відносинах між ними, а й у протистоянні між структурами, якими вони керують. Конфлікт стосується не тільки особистісних суперечок, але й стосунків між апаратом головнокомандувача, Генеральним штабом та Міністерством оборони. Якби проблема полягала виключно в особистих неприязнях, це було б ще півбіди. Однак ситуація набуває тривожних ознак.

Багато що залежало від самого президента, тому його заява про те, що йому ніколи було з цим розбиратися - така собі фраза. Зеленський - лідер і за характером, як би хто до нього не ставився, і за формальною посадою - лідер держави. Якраз у кризовій ситуації лідерство проявляється у вмінні вгамовувати пристрасті усіма можливими способами. Інструментарій у президента величезний.

Непорозуміння та конфлікти, які вже почали виглядати як відкрите протистояння, не могли не вплинути на Сили оборони, сектор національної безпеки та загалом на обороноздатність країни. Хоча поки що це не переросло в критичну стадію, у разі продовження такої ситуації наслідки могли б бути серйозними.

Третій аргумент, який підкреслювали як президент, так і колишній міністр оборони, полягає в тому, що однією з умов призначення Федорова міністром оборони стала реалізація мобілізаційної реформи. Він взяв на себе таке зобов'язання. Незважаючи на те, як оптимістично Михайло Альбертович намагався представити свої досягнення, насправді, його дії не призвели до жодних результатів, а те, що він називав реформою, насправді не відповідало цим вимогам.

Ви маєте на увазі нові угоди, які Федоров оголосив у травні?

- Не тільки. Що таке реформа? Це системна, масштабна реорганізація, скерована на суттєву або навіть докорінну зміну правил гри, яка зафіксована в законах. Що з того, що зробив Федоров, відповідає цим критеріям? Відповідь - нічого. У нього була мозаїчна картинка з різних рішень або ідей, які не вийшли за межі презентацій і діаграм.

Мобілізація: чотири проблеми без рішення

У розмові з "Українською правдою" Федоров зазначив, що незабаром планується оголосити реформу мобілізації, яка повинна стартувати у вересні...

- Михайло Альбертович Федоров і його заступники, які неодноразово були на засіданнях комітету, регулярно нам обіцяли, що уже ось-ось, і дату остаточного залізобетонного старту цих реформ переносили як мінімум 3-4 рази. Чи з'явилася б вона невдовзі? Можливо, але не факт, що вона не була б перенесена вп'яте, вшосте чи всьоме.

- Яка саме реформа мається на увазі?

Ця тема викликає безліч спекуляцій і маніпуляцій, проте ситуація не є однозначною. Ті, хто звинувачує Федорова у невдачах реформи, помиляються, але й сам він не зовсім правий, стверджуючи, що зробив усе, що міг.

По-перше, реформа ТЦК явно виходить за межі повноважень міністра оборони, адже ТЦК, як військовий управлінський орган, підпорядковується Командуванню сухопутних військ, яке, в свою чергу, підпорядковується Генеральному штабу. Таким чином, це не його справа, але він, керуючись добрими намірами і обіцянками президентові, вирішив зайнятися реформами. В результаті він зустрів опір і, внаслідок невдач, став об'єктом критики.

У бесіді з "Українською правдою" Михайло Федоров підкреслював, що не вважає себе політиком. Проте варто зазначити, що посада міністра сама по собі є політичною. Дійсно, Михайло став політичною фігурою, коли його призначили міністром цифровізації, ще до його переходу до Міністерства оборони. Існує постанова, відома як "Положення про Міністерство оборони", ухвалена у 2014 році, яка чітко вказує, що це міністерство відповідає за формування і реалізацію політики. Йдеться не лише про створення екосистеми, а саме про політичні аспекти. У документі наведено детальний список галузей та напрямків політики, які підпадають під відповідальність Міністерства та міністра, що його очолює.

Політика – це не лише рейтинги, піар-акції та вибори, які є тільки частиною її сутності. У документі "Про Міністерство оборони" термін "мобілізація" згадується щонайменше півтора десятка разів. Зокрема, зазначено, що Міністерство оборони відповідає за організацію як мобілізації, так і демобілізації, серед інших функцій.

- Чому тоді ім'я командувача Сухопутних військ, якому підпорядковуються ТЦК, мало відоме широкому загалу, а Федоров, який був міністром пів року, "провалив реформу"?

Мобілізація охоплює широкий спектр аспектів, і, згідно з тією постановою, про яку я згадував, вона реалізується в тісній співпраці з Міністерством економіки, військовим командуванням, начальником Генерального штабу, Кабінетом міністрів та іншими елементами сектору безпеки та оборони. Жодна особа чи окреме відомство не здатні вирішити всі ці складні питання самостійно, незалежно від їхнього рівня геніальності. Проте спроба знайти рішення, безумовно, заслуговує на увагу.

Проблема мобілізації охоплює безліч різноманітних аспектів, які неодноразово піднімалися на численних зустрічах.

Перше — це порушення прав і свобод громадян, що вчиняються працівниками територіальних центрів комплектування та поліції. Спостерігається свавілля, катування та порушення основних прав, які здійснюють військовослужбовці, і це негативно позначається на іміджі держави та Збройних сил у очах населення. Йдеться про дуже тривожну атмосферу, яка створює несприятливе тло для країни, що вимушена проводити мобілізацію, адже ми не можемо дозволити собі відмовитися від цього, незалежно від того, як би цього не хотілося.

Друга проблема - корупційні схеми, які існують в ТЦК. Війна поступово перетворилася на класичну війну для бідних і недостатньо спритних. Коли у нас в навчальних центрах переважно люди 55+ або щонайменше 50+ з усіма хворобами, а молоді-здорові дивним чином мобілізації уникають. Питання не лише в самій корупції, що саме по собі огидно, неправильно і жахливо, а в тому, що корупційні схеми впливають на якість, як зараз прийнято говорити, людського капіталу. Корупційні схеми позбавляють можливості належним чином відновлювати боєздатність бойових підрозділів.

Третя проблема стосується служби за контрактом. Існує велика кількість осіб, які з різних причин не бажають або бояться вступати до лав армії. Я не маю права їх засуджувати, адже сам не перебуваю в бойових діях. Коли ці люди опиняються на службі, часто вони самовільно залишають частини вже під час навчання або на етапі транспортування до військової частини, а також протягом перших 7-10 днів після прибуття. Це створює критичну ситуацію, адже Збройні сили втрачають значну кількість потенційних військовослужбовців. Хоча точні цифри мені відомі, я не маю права їх оприлюднювати.

Четверта проблема полягає у так званих ухилянтах — особах, які знаходять різні способи уникнути призову до Збройних сил. Під час нашої зустрічі в ОСУВ "Хортиця", яку тоді очолював Михайло Драпатий, усі комбриги та комбати, фактично не координуючи свої дії, одноголосно висловлювалися за необхідність посилення жорстких заходів щодо позбавлення прав на отримання адміністративних послуг.

- Щодо поняття цифрової смерті, якщо говорити відверто?

Отже, існує ще одна проблема: ці особи не підлягають пошуку. Коли їх все ж намагаються знайти, затримання не відбувається. Якщо затримують, то не знають, як далі діяти. Навіть у випадку, якщо є план дій, судові процеси тривають роками. І коли вони нарешті відбуваються, ухвалені рішення викликають сумніви. Таким чином, це своєрідний клубок питань, на які необхідно знайти відповіді.

Тепер у мене питання: де пропозиції, які були б оформлені у вигляді законопроєкту? За пів року хоча б один законопроєкт можна було подати. Не презентації, не ідеї, навіть якщо вони блискучі, а законопроєкт. Бо без закону все це не працює.

Пропозиції Федорова та його команди не здатні вирішити жодну з існуючих проблем. Контракт - це, безумовно, позитивний крок. Він або його колеги заявляли, що військові виступали проти. Насправді ж, військові підтримували цю ідею. Єдине питання полягало в тому, де знайти фінансування і як це допоможе вирішити проблему СЗЧ?

Якщо людина втікає з навчального центру, їй байдуже, ускладнене чи спрощене в неї переведення. Вона нікуди не хоче переводитися, бо вона служити не хоче. Якщо людина готова заплатити 30-35 чи 40 тисяч доларів за те, щоб не служити, то хоч 7 тисяч доларів держава їй буде платити, його це не влаштує.

Яким чином передача функцій мобілізації національній поліції, відповідно до чинного законодавства, може вплинути на корупційні практики в територіальних центрах комплектування? Пропоную надати хоча б один приклад або ідею, не обов'язково законопроект чи постанову, яку ініціював Федоров або його команда.

Наразі Державне бюро розслідувань здійснює численні обшуки, затримання та вилучення документів у ТЦК. Але ж це вже відбувалося! Для тих, хто пропустив початок сеансу, зазначу, що подібні дії мали місце не один раз, не два, і навіть не п’ять чи десять.

Ми повідомили міністру та його команді, що деякі з пропозицій, які вони представляють як нові, вже неодноразово обговорювалися раніше. Додатково, ми підкреслили, що певні питання мають вирішуватися на рівні постанов, тоді як інші - лише через закони, і не в зворотному порядку. Також зазначили, що постанови повинні бути результатом реалізації ухвалених законів, а не навпаки.

"Федоров створив обіцянку, але не реалізував структуру."

Які досягнення має міністерство під керівництвом Федорова?

- Невеликий офтоп: так сталося, що Денис Шмигаль, який, за іронією долі теж пробув на цій посаді всього пів року, здавав нам справи, а Михайло Федоров натомість заступав на посаду. Обоє опинилися одночасно на засіданні нашого комітету. Хоча цього й не передбачала процедура, вони вирішили уважно послухати один одного. Відчувалася взаємна повага та інтерес.

Я зауважив, що якби поєднати якості Михайла Федорова та Дениса Шмигаля, ми б отримали ідеального міністра оборони для нашої країни в цей нелегкий час. Михайло Федоров — це справжній талановитий стартапер, тоді як Денис Шмигаль вирізняється високою компетентністю в бюрократичних справах.

Бюрократія не є негативним явищем; навпаки, вона може бути корисною, якщо виконує роль впорядкування, а не гальмування процесів. Міністерство оборони, в свою чергу, є найпотужнішим, найскладнішим і найзначнішим з усіх міністерств, особливо в теперішній час, коли ми ліквідували Мінстратегпром.

Проте поєднати двох особистостей в одному неможливо. Тож, незважаючи на це, деякі з оригінальних, вражаючих і креативних концепцій Федорова все ж таки залишаються стартапами. Він має рацію, коли стверджує, що займається розробкою системи і не уникає складних викликів.

Йому приносило задоволення займати посаду міністра війни, хоча насправді він був міністром оборони. Міністерство оборони охоплює багато аспектів, таких як стратегічне планування в сфері оборони, підготовка військовослужбовців, дослідження в військовій науці, логістичне забезпечення та управління всім оборонно-промисловим комплексом.

В його дії можна було помітити певні недоліки, але він активно зосереджувався на завданнях, які вважав для себе більш важливими. Наприклад, він дійсно прагнув спростити, а в деяких випадках навіть спростив процеси, пов’язані з постачанням зброї, озброєння та різних матеріалів для Збройних сил.

Беспілотників?

Перш за все, мова йде про дрони, але не обмежується лише ними.

Якщо розглядати діпстрайки, варто зазначити, що їхнє масштабування розпочалося ще за прем'єрства Шмигаля. Однак Федоров значно інвестував у розвиток і стабільне постачання оптоволокна та дронів, що функціонують на його основі, а також у мідлстрайки. Це дало змогу отримати перевагу в оптимізації логістики та здійсненні ударів по оперативному тилу.

Для будь-якої важливої діяльності, особливо коли мова йде про опір ворогу у часи війни, необхідно мати надію. Федоров став символом цієї надії для багатьох. Він надихав не лише тих, хто був далекий від військових справ, а й частину військових. Відсторонивши його без вагомих причин, вони позбавили людей цього важливого джерела натхнення.

Існували моменти, коли він дійсно робив щось корисне, але, на мою думку, він не зовсім усвідомлював обсяги своїх дій.

Не бажаючи висловлювати критику без підстав, наведу зрозумілий приклад: позиція Генерального штабу та командувача полягає в необхідності продовжити формування нових бригад. Це зумовлено зростанням кількості підрозділів з боку противника, адже важливо мати повноцінні з'єднання, щоб мати можливість їх взаємозаміщати та забезпечувати наявність оперативного і стратегічного резерву.

Федоров висловив альтернативну думку — він вважав, що доцільно було б здійснити перевірку роботи бригад. Ми запросили ознайомитися з результатами цього аудиту й були вражені. Адже список бригад, які згідно з висновками аудиту вважалися еталонними, справді викликав здивування.

Дозвольте припустити: йдеться про ті підрозділи, які мали найвищий рівень укомплектованості, адже вони не брали участі в наступальних операціях, не перебували в активній обороні і не розташовувалися на найскладніших ділянках фронту?

Конечно.

На заслугу Михайла Альбертовича, він пообіцяв ознайомитися з критеріями та визнав, що після їх аналізу його уявлення суттєво змінилися.

У нього загалом були цікаві ідеї. Наприклад, щодо мобілізації, щодо ухилянтів також були екзотичні, але по-своєму цікаві ідеї. Він їх так і не втілив. Може, відклав на пізніше. Але чомусь він на них не посилається зараз, захищаючи свою позицію.

Мені здається, що кваліфікація членів команди, яку він зібрав, не відповідала тим викликам, з якими стикається Міністерство оборони.

Федоров вважав, що позиція Генштабу в питаннях закупівель не є істиною в останній інстанції. І він правий.

Наприклад, він піднімав питання, навіщо нам потрібні закупівлі так званої малої артилерії та малих боєприпасів, якщо ця артилерія виявляється вразливою і неефективною в умовах сучасного поля бою. Цю точку зору він неодноразово висловлював. Федоров також зазначав, що певні типи БПЛА не користуються популярністю, і бійці намагаються від них відмовитися, але з незрозумілих причин ці моделі продовжують замовлятися Генеральним штабом.

Під час роботи Михайла Федорова на посаді, незважаючи на відмову військових, все ж здійснювались закупівлі безпілотників. Характер цих угод, скажімо м’яко, не відповідав обіцянкам, які самого Федоров висловлював раніше.

Коли ми звернулися до Міністерства оборони з обґрунтованими запитаннями, відповідь, що була б зрозуміла та адекватна, так і не надійшла.

"Хмара займеться вирішенням питань, пов'язаних із зарплатами військових та нестачею пального."

Нове призначення на пост міністра оборони Євгенія Хмари може виявитися одним із найбільш очікуваних з огляду на низькі сподівання суспільства. Його шість попередників під час війни мали величезні амбіції, а Федорову було покладено особливо великі надії. Які ж виклики стоятимуть перед Хмарою?

- Його успіх буде залежати від трьох речей: рівня довіри з боку верховного головнокомандувача, свободи при ухваленні кадрових рішень і того, наскільки швидко він зможе розставити пріоритетність проблем.

У спадок від попередників йому лишилися серйозні фінансові проблеми.

Чи мова йде про фінансування заробітних плат для військових?

Оскільки Федоров озвучив цю інформацію відкрито, ми можемо спиратися на певні факти. Він зробив ризикований крок, інвестуючи фінансові ресурси у придбання безпілотних літальних апаратів, щоб забезпечити стабільне постачання та створити резерв дронів для їх оптимального використання.

Основну частину витрат на оборонний сектор складає грошове забезпечення. Закриттям цієї прогалини займеться Хмара. Існують труднощі з контрактами на постачання їжі, а також із запасами пального. Крім цього, існують проблеми, які передаються з одного міністра на іншого, зокрема у сфері ТЦК та мобілізації. Ці питання не вдалося вирішити ні Резнікову, ні Умєрову, ні Федорову. Можливо, Резніков мав з цим найменше справи.

Це ті проблеми, які мають вирішуватися цілою державою і лідером цього процесу має стати президент - без нього все це не поїде і тим більше не злетить.

Чи насправді Євгеній Хмара отримав інформацію про можливе призначення на посаду міністра оборони в той день, коли президент оголосив про це офіційно?

- Не можу стверджувати напевно, але якщо це дійсно так, то я не вражений. Це не перший і не останній подібний випадок. Це вже стало певною практикою в нашій команді.

Проект "Альфа", який ініціював Хмара, став одним із провідних гравців у сфері безпілотних літальних апаратів, і саме з ним асоціюють найуспішніші дальні удари. Чи можна назвати його міністром безпілотників, якщо говорити простими словами?

- Для багатьох командир "Альфи" - це бойовик, спецназівець. Але чомусь саме цю людину призначили на складну посаду виконувача обов'язків СБУ, а після цього саме цю людину призначили на посаду виконувача обов'язків міністра. Очевидно, що не лише за бойові подвиги, які теж мають місце, а за вдумливість, розважливість і, якщо хочете, гнучкість.

Відмінність у використанні безпілотних літальних апаратів полягала в тому, що вони ретельно та ефективно взаємодіяли з виробниками, а також систематично підходили до тактики застосування та аналізу виконаних дій. Це свідчить про їхній системний підхід.

Враховуючи, що офіційною причиною відставки міністра оборони і головнокомандувача став конфлікт між ними, які висновки можна зробити щодо можливостей тандему Хмара - Драпатий?

У них встановлено здорове робоче взаємодію та адекватні стосунки. Наразі ці зв'язки піддадуться випробуванню через нові посади — це завжди є певним викликом.

Для тих, хто не в курсі, взаємини між міністром оборони та головнокомандувачем рідко бувають ідеальними - від професійних розбіжностей до відвертих суперечок. Яскравим прикладом таких відносин слугує протистояння між Хомчаком і Тараном, яке можна вважати майже карикатурним. Натомість, стосунки між Резніковим і Залужним відзначалися більшою гармонією. Проте, в будь-якому випадку, ці взаємодії завжди є складними.

І Драпатий, і Хмара - досить розважливі. Але ні один, ні другий до посад не готувалися, і це мінус.

Чи справді навіть Драпатий не підготувався? Федоров увійшов на посаду з чітким планом його призначення.

Хоча його кандидатура на посаду головного тренера обговорювалася вже давно, упродовж останнього року він не сподівався, що це може статися найближчим часом. Федорову було відмовлено.

Ідея запропонувати йому цю посаду з'явилася реактивно, назвемо це так. І тому це не історія, що він до цього довго готувався, виношував плани. Його плани були трошки іншим, наскільки я знаю.

У короткий список потенційних головкомів Михайло Васильович не входив, був "першим запасним", про що, безумовно, знав.

Тому психологічно, з одного боку, він прагнув цієї посади і заслуговував, але не розраховував отримати.

Ще один момент, на який натякнув Валерій Залужний, вітаючи Драпатого: йому буде важче, ніж здається. Як і міністр оборони, головнокомандувач - політична посада. Чи готові і Хмара, і Драпатий до цього, я не знаю.

Політика, серед інших аспектів, передбачає здатність переконливо висловлювати свої думки, відстоювати свої позиції та наполегливо їх захищати, навіть під час розмови з президентом.

А також - здатність уникати надмірного впливу і негативних наслідків від безлічі людей, які раптово оточують вас.

Це величезний виклик, з яким здатен впоратися далеко не кожен. За відсутності політичного досвіду в найширшому сенсі слова, можна наробити помилок, за які треба буде розплачуватися самостійно.

Відставка Сирського, по суті, була реакцією суспільства. Громадськість вимагала від Драпатого вирішення питання щодо штурмових полків, які асоціювалися з Сирським. Які, на вашу думку, можуть бути його наступні кроки?

Драпатий не зобов'язаний нічим суспільству. Його обов'язок полягає в розв'язанні питань, що стосуються армії, яка веде бойові дії. При цьому він повинен аналізувати ситуацію із перспективи військової стратегії, зокрема, враховуючи проблеми штурмових підрозділів.

- Хто буде назначений відповідальним за мобілізацію?

- Президент має бути відповідальний. А Мінфін, Мінекономіки, Міністерство оборони, демографи, психологи, медійники, правозахисники повинні бути залучені, ретельно відібрані і зачинені в одній кімнаті і не виходити звідти, поки не розроблять хоча б якийсь чорновий варіант. Той, який не просто можна буде озвучити по телевізору і оголосити на пресконференції, а й втілити у вигляді законів - щонайменше п'ятнадцяти. Із відповідними змінами до інших законів, нормативних актів і чернетками постанов.

Середовище, в якому ми існуємо, є екзистенційним: ми або зберігаємо свої позиції, або зникаємо. Це питання залишається актуальним, тому ми не можемо ігнорувати необхідність знайти рішення для мобілізації хоча б у якійсь формі.