Полювання на "відмову"
Існує новий стиль журналістики, коли репортер підбігає до знаменитості з мікрофоном, ставить запитання без попередження, отримує відповідь "не коментую" — і з захопленням біжить створювати сенсаційний матеріал.
Це вдалося Галині Остаповець з Новини.Live у співпраці з Валерієм Залужним.
Людина зайнята своїми справами. Після наради. Журналістка наздоганяє її з мікрофоном. При цьому знімає ще до того, як попросила про коментар. Запитання. Відповіді немає.
І тут -- тріумф! Пост у соцмережі: "Залужний відмовився відповідати журналістам!"
Серйозно? Це дійсно новина? Залужний не висловив жодної думки. Абсолютно жодної.
Не сказав неправди. Не намагався викрутитися. Не надав хибних відомостей. Не принизив журналіста. Не вирвав мікрофон, як це робив колишній народний депутат Олександр Ткаченко з Ольгою Черваковою. Не віддав наказ про вимкнення камери. Він просто виявив небажання відповідати.
Але виявляється, з цього теж можна зробити інформаційний продукт.
Тож пропоную відверто визначити цей жанр: "Ми задали питання, а співрозмовник відмовився спілкуватися". Можна навіть започаткувати спеціальну нагороду — "Золоте мовчання". Перша нагорода — для чиновника, який просто пройшов повз. Друга — для політика, який заявив "не в цей момент". Третя — для того, хто вдавав, що не чув запитання.
Лише не потрібно вживати термін "журналістика" у цьому контексті. Журналістика полягає в прагненні отримати інформацію, яку публічні фігури намагаються приховати.
Ти шукаєш документи. Свідків. Факти. Інші джерела. Ставиш запитання знову. Перевіряєш відповідь. Порівнюєш її з реальністю. В такому контексті відмова відповідати звучить зовсім інакше.
А просто твердження "він відмовився мені відповісти" не можна вважати результатом журналістської діяльності. Це скоріше наслідок неуспішної спроби отримати коментар.
Крім того, існує ще один вкрай неприємний аспект.
Коли журналіст викладає сам факт відмови, це може призвести до того, що у аудиторії виникає зовсім неправильне сприйняття: ніби публічна особа має щось на думці і намагається це приховати.
Хоча насправді ми маємо лише один факт: журналіст задав питання, а співрозмовник залишився без відповіді. І все. Усе інше – це вже лише інтерпретація. Це процес створення необхідних емоцій з нуля.
Публічна фігура не може очікувати, що журналіст буде ставити лише комфортні запитання. Водночас журналіст не має права вимагати від публічної особи миттєвих відповідей.
Це абсолютно різні аспекти.
Якщо журналіст має намір задати складне питання — це абсолютно нормально. Запитуйте. Але якщо у відповідь ви почуєте: "не хочу обговорювати", проявіть професійну чесність і не намагайтеся перетворити власну невдачу на "гарячу новину".
А якщо журналістові більше нічого показати глядачеві, крім того, як Залужний мовчки пройшов повз, то проблема не в Залужному. Проблема в тому, що з порожнього місця намагаються зробити новину.
