"Я усвідомлюю, як важко тим, хто обрав шлях еміграції": які кроки може вжити ЄС, щоб підтримати молодь у пошуках власного покликання та допомогти Україні...
Кожна дискусія про відновлення України порушує ключове питання: хто стане рушійною силою в процесі відбудови країни? На сьогоднішній день уряд активно шукає підтримку у міжнародних партнерів, зокрема в Європейському Союзі, щоб забезпечити своєму поколінню надійне підґрунтя для мирного майбутнього, коли війна, будь-коли і за будь-яких обставин, врешті-решт завершиться. Це включає в себе доступ до якісної освіти та можливість зайняти гідні позиції на ринку праці, який, незважаючи на агресію, продемонстрував вражаючу стійкість.
Італійський медіа-проект OBCT у співпраці з ініціативою ЄС EU Neighbours East провели опитування серед української молоді та фахівців, щоб дізнатися про шанси та перспективи, які відкриваються для молодого покоління.
Яким чином дефіцит працівників може вплинути на ситуацію?
Які саме професії будуть актуальними для нашої країни в майбутньому? Очевидні контури ринку праці України вже починають з'являтися. Згідно з результатами квартального опитування підприємств, проведеного Національним банком України, близько половини українських компаній зазначають, що нестача кадрів заважає їхньому розвитку. Перший довгостроковий прогноз урядових структур щодо ринку праці, оприлюднений цього року, вказує на те, що до 2036 року економіка потребуватиме приблизно 2,6 мільйона нових працівників.
Відновлення грає ключову роль у цьому прогнозі: попит на спеціалістів у будівельному секторі може зрости більш ніж удвічі — з приблизно 520 000 у 2025 році до понад 1,2 мільйона. Крім того, буде необхідність у інженерах, архітекторах, медичних працівниках, фахівцях з реабілітації та психологах. Останні дві професії підкреслюють, що відновлення країни також передбачає відновлення життя її мешканців.
Відбудова -- один із найбільш очевидних напрямів, де проблема нестачі кадрів постає особливо гостро. Міжнародне енергетичне агентство (МЕА) зазначає, що через військову службу або переміщення Україна втратила понад чверть своєї робочої сили, а в деяких будівельних компаніях дефіцит працівників сягає 40%. За прогнозами, країні бракуватиме понад 500 000 кваліфікованих працівників у процесі відновлення енергомережі та модернізації будівельного фонду відповідно до стандартів ЄС. Крім того, будуть потрібні вчителі, фахівці цифрової сфери, юристи та державні службовці, яким у міру просування процесу вступу до ЄС доведеться опановувати правила Євросоюзу. Робочі місця будуть. Інше питання -- чи буде достатньо молодих людей і чи матимуть вони належну підготовку.
Які інструменти доступні в Європейському Союзі?
Саме для компенсації подібного дефіциту й був розроблений підхід -- Молодіжна гарантія ЄС (EU Youth Guarantee): держави-члени зобов'язуються протягом чотирьох місяців після завершення навчання або втрати роботи запропонувати кожній молодій людині якісне робоче місце, можливість продовжити освіту, пройти професійне навчання або стажування.
"Для мене Молодіжна гарантія -- це не лише про працевлаштування та професійне навчання для молоді. Це про інтеграцію до ЄС: це наш шанс продемонструвати, що ми здатні пройти цей шлях. Будуть виклики, можливо, невдачі, але це наше майбутнє", -- сказала директорка Департаменту міжнародного співробітництва та партнерства у сфері освіти Державної служби зайнятості України Дарія Андрюніна.
Директорка Європейського фонду освіти Пілві Торсті була серед тих, хто стояв біля витоків запровадження цієї ініціативи у Фінляндії ще у 2013 році, перш ніж вона перетворилася на загальноєвропейську політику, а нещодавно -- на одну з передумов для країн-кандидатів на вступ до ЄС, зокрема України, Молдови та держав Західних Балкан.
Закінчуючи свій виступ на панельній дискусії, Торсті, котра з 2013 по 2023 рік виконувала обов'язки державної секретарки у трьох різних міністерствах Фінляндії, висловилася чітко: "Кожного разу, коли хтось нагадує молоді, що вони - майбутнє, їм слід відповідати: 'Ми насправді - сьогодення. Потрібно діяти вже зараз'".
Чи варто ділити українців та які питання важливіші
Юліан Кріцак є одним із засновників громадської організації "3.5%", яка функціонує в мультикультурному середовищі Закарпаття. Назва організації вказує на теорію, що стверджує, що активна меншість у 3,5% населення має потенціал впливати на соціальні зміни через свої дії.
Олена Подобєд-Франківська -- виконавча директорка Національного українського молодіжного об'єднання (НУМО), парасолькової організації, що об'єднує молодіжні організації країни. Ті, хто уважно стежить за подіями в Україні, можуть впізнати її у відомому документальному фільмі Євгена Афінеєвського "Зима у вогні", присвяченому протестам Євромайдану, відомим в Україні як Революція гідності.
Олена стала частиною сотень тисяч молодих українців та українок, які у 2013 році вийшли на Майдан. Вона підкреслює, що на той момент в Україні не було ніякої системи молодіжної політики, крім застарілих радянських концепцій, таких як піонерська організація чи комсомол, які вже давно втратили свою актуальність.
Протягом останніх десяти років ситуація значно покращилася. Однак, як зауважує Олена, "на міжнародних воркшопах я часто стикаюся з тим, що колеги з Європи вважають, ніби Україна має практично столітній досвід у сфері молодіжної політики, подібно до деяких європейських країн. В реальності ж, наш досвід обмежується приблизно десятьма роками, і наша головна задача полягає в розширенні молодіжної інфраструктури, щоб ця політика змогла функціонувати насправді".
Цей аспект доповнюється прямим впливом війни. Як вказує дослідження, проведене Британською Радою і опубліковане в листопаді 2024 року, молоді українці в цілому не схильні до довгострокового планування, зазвичай обмежуючи свої погляди лише на місяць уперед. Їхні сподівання на майбутнє значною мірою залежать від розвитку ситуації у війні, яка все ще триває.
Одночасно з цим між молоддю, яка обрала залишитися в країні, та тими, хто вирішив емігрувати, зростає розділення – як у фізичному, так і в психологічному сенсі, що значно підсилюється впливом соціальних мереж.
"Я розумію, чому деякі люди відчувають розчарування через тих, хто обрав виїзд, - говорить Юліан, який у свої 28 років жодного разу не замислювався про залишення Закарпаття. - Іноді це може бути несвідомий механізм, що підсилює їхню рішучість залишитися. Проте я не помічаю відкритої ворожості і не вважаю, що цей розкол посилиться після війни, якщо лише якась політична сила не спробує використати його у своїх інтересах."
Внаслідок війни мільйони українців, серед яких велика кількість молоді, зараз проживають за межами країни. "Багато з нас сподіваються, що ці українці повернуться назад, -- зазначає Олена, -- але я сумніваюся, що більшість з них це зробить, незважаючи на надії суспільства та уряду. Українці швидко адаптуються в інших країнах і стають цінним ресурсом для тих, хто їх приймає. На жаль, я не бачу жодних системних ініціатив для залучення української діаспори, хоча це питання повинно ставати все більш пріоритетним".
Одним із ключових викликів для України з 2014 року, особливо після початку повномасштабного вторгнення Росії та старту офіційних перемовин про вступ до ЄС, є необхідність викликати у населення, яке вже довгі роки бореться, відчуття реальних змін від реформ. "Європейська інтеграція набирає справжнього значення не лише в момент ухвалення нових законів, а коли молоді люди починають помічати нові можливості у своєму житті. Наша мета полягає не в тому, щоб переконувати молодих українців залишатися чи повертатися, а в створенні умов, які спонукатимуть їх обирати це самостійно. Інвестуючи в освіту, професійні навички та якісні робочі місця, ми вкладаємо в майбутнє покоління, яке стане двигуном відновлення України та зміцнить її позиції в ЄС", – підкреслює Андрюніна.
