"Україна завжди демонструвала себе на високому рівні". Дизайнерки Олена Ворожбит і Тетяна Земскова розповідають про елітний одяг і модні тенденції в умовах війни.

У бесіді з Wave RBC.UA Олена Ворожбит і Тетяна Земскова поділилися своїми спостереженнями щодо шовінізму в Москві на старті своєї кар'єри, пояснили, як формується вартість дизайнерського одягу, а також розкрили секрети, які допомагають їм підтримувати ідеальну гармонію у творчій співпраці протягом трьох десятиліть.

Дует вперше зустрівся під час навчання в інституті, а їхня перша конкурсна колекція з білосніжної шкіри для Nina Ricci була створена в умовах жорсткого дефіциту, характерного для початку 90-х років.

На початкових конкурсах в Росії дизайнерки стикалися з упередженим ставленням та шовіністичними настроями. Згодом вони вирішили принципово відмовитися від участі у показах у РФ, оскільки отримали вимогу приховати своє українське походження.

На початку великого вторгнення кашемір з нової жіночої колекції використали для виготовлення балаклав, які були передані захисникам на блокпостах.

* Українські жінки вирізняються серед європейок своїм прагненням одягатися яскраво та піклуватися про свій зовнішній вигляд. Водночас, у сучасному світі вартість чоловічого одягу часто перевищує ціну жіночого, що пов'язано з більш складними технологічними процесами виробництва.

Сьогоднішні глобальні тенденції остаточно залишили в минулому моделі 90-60-90, обираючи на користь справжніх жінок, їхньої унікальності та позитивного ставлення до життя.

Це стислий варіант бесіди. Повну версію інтерв'ю можна переглянути на YouTube-каналі "Wave РБК-Україна".

Як склалася ваша зустріч і що спонукало вас обрати співпрацю в дуеті?

Тетяна Земскова: Ми стали студентами інституту. Нас відправили у колгосп на збір помідорів, хоча ми не прагнули цього. Наступного року ректор запропонував нам взяти участь у конкурсі, організованому Nina Ricci.

Ми планували створити ескізи, і якщо вони отримають схвалення, перейти до виготовлення моделей для конкурсу. Щоб не витрачати час на окремі етапи, вирішили працювати разом, адже так зручніше. Намалювали те, що уявляли. І раптом французи відгукнулися: "Гарні ескізи, приступайте до роботи".

Олена Ворожбит: На початку 90-х було дуже важко, оскільки в країні не вистачало матеріалів. Проте ректор зміг знайти білу шкіру, яку ми так довго шукали. Ми нарізали її на маленькі шматочки і створили з них піну. Багато хто критикував нас за те, що ми зіпсували такий цінний матеріал, адже з нього можна було б виготовити взуття. Проте в підсумку ми отримали нагороди, зокрема, приз за креативне використання матеріалу. Тоді ми усвідомили, що можемо ефективно працювати в команді — якщо один із нас не знає, що робити, інший завжди може підказати.

Які переваги ви отримали від участі у конкурсі, коли вас нагородили?

Олена Ворожбит поділилася своїми думками: "Це був двоякий імпульс: по-перше, ми усвідомили, що здатні діяти в цій галузі, і важливо це робити всюди, де є така можливість. А з іншого боку, конкурс, який проходив у Москві за участі представників з усієї Східної Європи, став для нас першим несподіваним досвідом усвідомлення реалій російської імперії."

Нам сказали: "А навіщо ви сюди приїхали?" Наче ми другий сорт. Ректорка Московського університету нам сказала: "Чого ви приїхали? Українці ніколи не отримають тут ніяких призів". Ми не очікували нічого подібного.

Тетяна Земскова розповідає: "Якщо ми хотіли приміряти виріб на моделі, то це коштувало десять доларів. Так само довелося заплатити і за праску — також десять доларів. Добре, що ми привезли свою модель з України. Ситуація була складною. Разом з нами в поїздці були ще чотири дівчини, які в листопаді змушені були залишатися в приміщенні без опалення, адже тоді було дуже холодно. Ліжка теж не мали матраців. Але організатори події заспокоювали: "Нехай там живуть. Хохлушкам і так буде добре"."

Чи відвідували ви Росію зі своїми виставами?

Олена Ворожбит: Приїжджали, багато разів. В Москву і в Санкт-Петербург. Спочатку в Санкт-Петербурзі було дуже добре, але в якийсь рік ми приїхали й не впізнали тих самих людей. У них скрізь стояв Путін. І коли ми трошки пожартували - бачимо в них таке бліде, кам'яне обличчя.

Тетяна Земскова: Портрет Путіна був вишитий хрестиком, і ми сказали, що це дуже смішно. Вони нам не дозволили сміятися над цим.

Олена Ворожбит: А потім сказали: "Більше не пишіть, що це зроблено в Україні, пишіть, що це зроблено в Європі". І ми перестали приїжджати.

Що спонукало вас до створення власного бренду?

Олена Ворожбит: Це сталося на початку 90-х років. Після закінчення інституту нас одразу ж запросили працювати шістьом дизайнерам. Ми створили колекцію, вирушили до Франції для показів, а також розробили форму для поліції — це були великі замовлення та складні проекти. Проте з часом все це припинилося. Потім ми перейшли до французької компанії, де спочатку отримували лише 7 доларів на місяць, а згодом ця сума зросла до 100.

Ми відвідали міжнародний конкурс в Юрмалі, Латвія, де змагалися учасники з різних країн, зокрема США, Фінляндії та Швеції. Захід носив назву "Асамблея неприборканої моди" і представляв авангардні колекції. Наша колекція коштувала всього 4 долари. У нас було п’ять моделей, і вся вартість становила лише 4 долари. Коли ми розповіли про це закордонним учасникам, вони не повірили, вважаючи, що ми просто не вміємо правильно рахувати.

Тетяна Земскова: Зараз мені важко усвідомити, як це могло статися. Але в той момент це здавалося цілком реально. Ми були впевнені у своїх бажаннях і отримували задоволення від цього процесу.

Як виник бренд "Vorozhbyt & Zemskova"? Коли розпочалася робота над вашою першою колекцією, які джерела фінансування ви використовували?

Олена Ворожбит: Ніяких інвестицій не отримали - все зробили власними силами.

Тетяна Земскова: Першу колекцію зробили ще на фірмі, коли їздили у Францію, - велика була, близько 120 луків. А потім нас запросили в Бонн, і ми зробили маленьку колекцію за свої кошти.

А коли приїхали, тут розпочинався перший тиждень української моди, він тоді звався "Сезони моди". Умова була, щоб ніхто колекцію до того не бачив. А в нас вона була готова. І в Україні ніхто її не бачив, і так воно пішло. Ми почали працювати з людьми. Зареєстрували фірму десь у 2002-му. Не було такої конкретної дати - якось все йшло, як йшло. Все поступово.

- А яким був перший показ?

Олена Ворожбит: Неймовірно. На підлозі лежала пляшка горілки, адже вона була спонсором. І всі, хто проходив, не могли її оминути.

Тетяна Земскова: Проте, це місце, де тепер розташований Будинок актора, дійсно вражає своєю красою. Воно виглядає надзвичайно, але температура була дуже низькою — опалення не працювало, і всі були в теплих пальто.

Олена Ворожбит: Зараз ми знову наближаємось до цього. Але тоді це виглядало дуже кумедно, коли всі були в хутряних пальтах. Усі були задоволені, вийшли на вулицю і запитували: "Навіщо це все?" Але виглядало привабливо.

Тетяна Земскова: Однак цього вересня наш захід пройшов у підземеллі. Коли публіка зібралася, одна з присутніх осіб запитала: "Яка мета цього заходу?"

Отже, як ви реагуєте на питання: "Яка роль моди в умовах війни"?

Тетяна Земскова: У 2007 році ми відповідали, що все буде класно. Україна показувала себе дуже успішно. Зараз йде війна, але ж вона не назавжди. Вона закінчиться, а ми є. Ми живі. Що нам треба сісти під ковдру і тремтіти? Ні, ми робимо колекцію. Не дочекаєтесь. Гадаю, що все буде добре.

- Як ви зустріли початок повномасштабного вторгнення?

Тетяна Земскова: Перші дні сиділи біля екранів і дивились новини. Подзвонив наш водій з лінії оборони: "Дуже холодно, мерзнемо. Може, є якісь шарфи чи балаклави?" Кажу: "Добре, Вадік. Скільки вас?" - "Нас 40". Ми зателефонували дівчатам: "Треба допомогти хлопцям, виходимо сьогодні".

Олена Ворожбит: Напередодні відбулася презентація колекції, де були представлені жіночі балаклави з дуже ніжного французького кашеміру. Вся тканина була порізана на балаклави, які шили та роздавали на блокпостах. Коли настало 8 березня, ми вирушили в дорогу, і нас зупинив блокпост. Я подумала: "Хлопці, ми ж свої". Відкриваємо двері, і нас закидають квітами. Це стало незабутнім моментом.

- Як ви розподіляєте обов'язки в дуеті?

Олена Ворожбит: Ніяк не розподіляємо від перших днів. Ми хочемо почути одна одну і домовитись. Не означає, якщо це моя ідея, хоч лопни, але пробиватиму тільки своє. Якщо іноді зовсім не можемо знайти рішення - є монетка чи сірник.

Чи траплялося у вас коли-небудь відчувати змагання всередині команди?

Олена Ворожбит: Ми не розділяємо нічого. Напевно, саме тому ми поступово розвиваємося разом.

- Як трансформувалися ваші стосунки за 30 років?

Олена Ворожбит: Ключовим моментом, напевно, є більша довіра одна до одної. З самого початку ми відчули взаєморозуміння: ми не суперниці. Саме це стало нашою підтримкою.

Тетяна Земскова: Просто характери зійшлися - ми це відчули й не думали про це багато років, просто працювали.

Що найбільше вражає іноземців у творчості українських дизайнерів?

Тетяна Земскова: Новизна ідей, нові підходи. Навіть через 30 років ми залишаємося молодими у цій галузі.

Олена Ворожбит: У нас дуже хороший рівень дизайну, і це всіх дивує. Спочатку до нас ставляться як до бідних родичів. Але у Франції перед нами одного разу навіть перепросили за таке ставлення. Нам довелося навіть мити волосся нашим моделям в туалеті та перечісувати, бо все було невідповідне нашому рівню показу.

Тетяна Земскова: І музику теж поставили свою, тобто усе автономно, самостійно. Ми зробили дуже гарно - і рівень дизайну, і показ. Вони не очікували від України. Ніхто не очікував. До початку війни ніхто взагалі не знав, що таке Україна. Зараз всі знають Україну. На жаль, не дуже гарний привід, але який є.

- Як мода відображає те, що відбувається у світі?

Тетяна Земскова: Мода відображає стан суспільства. На сьогоднішній день наше суспільство переживає непрості часи, і погляди всього світу звернені сюди. Тренди виникають не випадково — вони є відображенням реальності. Існують спеціалізовані інституції, які серйозно займаються вивченням цих процесів. Проте деякі новації можуть не отримати підтримки суспільства. Існує думка, що коли білий колір стає модним, це може бути ознакою наближення конфлікту.

На даний момент білий колір став особливо популярним. Це не просто примха — люди прагнуть до світла, оптимізму та гармонії. Цю тенденцію не змінити. Існує також цікава теорія, згідно з якою довжина жіночих спідниць нібито пов'язана з коливаннями цін на нафту: коли нафта дорожчає, спідниці стають коротшими.

Яким чином здійснюється процес створення колекції?

Тетяна Земскова: Ми уважно слідкуємо за актуальними тенденціями. Багато людей їх активно поширюють. Якщо, наприклад, червоний колір тривалий час залишається в моді, він може набриднути. Особисто мені він вже набрид, і я відчуваю, що на черзі зелений. Я приходжу і говорю: "Мабуть, настав час для зеленого". А Олена відповідає: "Так, я теж саме хотіла тобі сказати - зелений!" І тоді я усвідомлюю, що це бажання може бути не лише нашим, а й у багатьох інших. Проте іноді ми можемо й помилятися.

Олена Ворожбит: Зазвичай, коли ми створюємо колекції, аудиторія починає їх сприймати лише через рік.

Тетяна Земскова: Концепція нової колекції виникає в момент завершення попередньої - ми закінчуємо останні деталі, але вже прагнемо до нових ідей. Під час подорожей ми намагаємося відволіктися від попередньої колекції, щоб зосередитися на майбутній. Складно визначити, що саме спонукає до цього процесу.

Які традиції в одязі українських жінок?

Олена Ворожбит: Українські жінки прагнуть отримати все і одразу - елегантні підбори, витончене оздоблення, блискучу губну помаду, а також трохи пір'я. Вони дійсно люблять вбиратися, і це робить їх особливими у нашому сприйнятті.

Тетяна Земскова: Великий прошарок у Західній Європі - люди, які взагалі не хочуть одягатися. Зайшли в перший-ліпший магазин, купили щось з краю і пішли. Наші не так. Наші хочуть, щоб люди бачили, що вони вдяглися. Іноді перегинають, але взагалі це приємно, бо вони думають про себе і про тих, з ким будуть спілкуватися.

Олена Ворожбит зазначила, що чоловіки витрачають на свій гардероб навіть більше коштів, ніж жінки. Сьогодні вартість чоловічого одягу, як правило, перевищує жіночий, що пов'язано з використанням складних технологій виробництва. Чоловіки зазвичай не намагаються зекономити на своєму одязі.

Зверніть увагу на вартість чоловічих годинників — жіночих варіантів практично немає. А скільки пар кросівок могли б собі придбати! Жінка зазвичай має лише дві чи три пари, тоді як для чоловіка це здається зовсім недостатньо.

У вас відсутній традиційний магазин або навіть веб-сайт, на якому можна безпосередньо придбати одяг вашого бренду. Де ж можна знайти цю продукцію?

Тетяна Земскова: Насправді існує кілька магазинів по всьому світу, а також інтернет-магазини. Їх не так вже й багато, адже ми не виробляємо масову одяг. Наша продукція є дизайнерською, тому ми не намагаємося задовольнити потреби широкої аудиторії. Наші клієнтки — це жінки, які розбираються в дизайні, знають, як стильно одягатися та цінують себе. Вони усвідомлюють, що їм підходить, і розуміють доцільність своїх виборів у вбранні.

В даний час існує стійке переконання, що українські бренди є занадто коштовними для місцевих споживачів.

Олена Ворожбит: Щоб знизити ціну, потрібно відшити у сотню разів більше одягу. Але тоді він перестане бути дизайнерським.

Тетяна Земскова: Це так в усьому світі - дизайнерський одяг дуже дорогий, а масмаркет дешевий. І є ще мідл, який все балансує. Кожен обирає своє. Колись я прочитала гарний вислів: "Моя робота коштує не стільки, скільки грошей у вашій кишені, а стільки, скільки я в неї вклав".

Яка цінова політика вашого бренду?

Олена Ворожбит: Все залежить від різноманітності матеріалів, які ми використовуємо. Наразі вартість матеріалів значно зросла. Наприклад, пальто починаються від приблизно 500 євро. У нашій літній колекції ми обираємо шовк, який став дуже дорогим у всьому світі. Ціни на нього стрімко зросли за останні 3-4 роки. Що стосується осіннього костюма, його вартість коливається в межах 450-500 євро.

Чи помічаєте ви змагання з новими брендами?

Олена Ворожбит: Я вважаю, що наші споживачі суттєво різняться. Конкуренція існує, і важливо спостерігати за діями інших, щоб знайти свою унікальну нішу. Кожен новий гравець на ринку також намагається визначити своє місце. На мою думку, ми відчуваємо брак дизайнерів та оригінального дизайнерського одягу.

Яким чином нині в світі моди розуміється концепція жіночої краси?

Тетяна Земскова: Мені подобається сучасний підхід: ти прекрасна саме така, як є. Якщо ти худорлява - це не проблема. Якщо є кілька округлостей - це також абсолютно нормально. Вушка, що стирчать - це чудово. Веснянки - це просто дивовижно. Особистість завжди повинна бути на першому місці.

А що ж тоді з розмірами 90-60-90?

Олена Ворожбит: Зовсім ні. 91 - це вже досить. Проте ми вважаємо, що це нормально, адже українські жінки не є надто стрункими. Чому ж демонструвати одяг на анорексичних моделях, якщо наші жінки не зможуть його носити? Сьогодні ж існують нові тенденції, коли моделі можуть бути як молодими, так і старшими. Світ нарешті почав звертати увагу на реальних жінок.

Які особливості роблять ваш бренд унікальним серед конкурентів?

Олена Ворожбит: Нам надзвичайно подобаються класичні штанні костюми. У кожній колекції, будь то літня чи зимова, завжди можна знайти кілька варіантів таких костюмів.

Тетяна Земскова: Але головне - ми робимо одяг для гарного настрою. Одяг - це не те, що треба прикритися від холоду чи спеки. Одяг дає поштовх людині, як поводитися. Якщо одягли те, що вам не подобається, - день вже змарнований. Ми хочемо, щоб людина відчувала задоволення від одягу. І ми ніколи нічого не нав'язуємо.

Якщо ти прагнеш носити рожеве з рюшами, а навколишні висловлюють своє незадоволення, не звертай уваги на їхні думки. Якщо це приносить тобі радість, то зрештою сподобається й усім іншим. Адже спочатку люди звертають увагу на твоє обличчя та настрій, а вже потім оцінюють те, що на тобі одягнене.

Тетяна Земскова: І ще одне - ми створюємо одяг для урбаністичного середовища. Наша жінка перебуває в мегаполісі, і все решта є лише доповненням.

Олена Ворожбит: Перш за все, важливо відчувати настрій, а вже потім обирати вбрання. Одяг може сприяти тому, щоб розслабитися, зосередитися на роботі або відчути впевненість. Проте ти завжди маєш бути на першому плані, а одяг - лише на другому.