Українець завоював прихильність британського боксу: як створити боксерську школу у Шеффілді.

Конфлікт триває. Мільйони українців створюють нове життя за межами батьківщини. Дехто змінив фах, інші шукають своє покликання, а деяким вдалося втілити власні бізнес-ідеї, навіть перебуваючи далеко від рідного дому.

Саме такою є історія Олександра Погодіна, майстра спорту України з боксу. Після переїзду до Шеффілда в Великій Британії, він успішно пройшов усі етапи ліцензування за місцевими стандартами, заснував свою власну академію боксу і тепер навчає як дітей, так і дорослих, просуваючи українську тренерську школу в цій країні.

У бесіді Олександр поділився своїми думками щодо різниць між українським та британським боксом, а також розповів про створення власної академії, зустрічі з видатними постатями світового боксу та ще безліч інших тем.

- Олександре, у тебе дуже цікава особиста історія. Тож давай без довгої розкачки. Я довго вивчав твої соціальні мережі перед нашим інтерв'ю й побачив, що ти пройшов навчання на тренера за британськими стандартами. Як ти взагалі потрапив у цю тему у Великобританії? Скільки тривало навчання? І чи проходив для тебе цей процес легше або швидше з огляду на твій досвід в Україні?

- Знаєте, починалося все непросто, хоча сьогодні вже здається, що все було легко. Насамперед треба зрозуміти, що англійські тренери відрізняються від наших. У нас більшість тренерів - це колишні боксери, люди, які закінчили інститути. Зазвичай це і перше, і друге.

В Англії ситуація зовсім інша. Хоча такі особи також присутні, в основному це люди, які щиро захоплюються боксом. Батьки активно беруть участь, стають волонтерами, а є й такі, хто просто прагне підтримати клуб.

Такі особи зобов’язані пройти спеціалізовані курси, що охоплюють теми захисту дітей та надання першої медичної допомоги. Після завершення цих тренінгів необхідно записатися на курс боксу рівня 1. Важливо, щоб індивід був членом клубу, який має зв’язки з Британською федерацією боксу.

Що стосується документів, то існує визначена процедура, яку не можна ігнорувати. Коли я отримував Level 1, у мене вже була перша міжнародна зірка. У федерації повідомили мені, що це, звичайно, вражаюче, але я все ж змушений був почати з першого рівня.

Після того як всі сертифікати зібрані, клуб організовує навчальне місце. Сам навчальний курс триває два тижні, з двома заняттями на тиждень. Мене навчав Мік Магуайр, один із провідних тренерів збірної Англії, тому я вважаю себе щасливчиком. В нашій збірній всього лише два старші тренери, тож мені справді пощастило.

На той час моя англійська була досить слабкою, але завдяки можливості демонструвати свої вміння на практиці, він помітив, що я маю певний досвід. Разом зі мною проходили навчання ще близько 19 тренерів. Лише двоє чи троє з них були безпосередньо пов’язані з боксом, а решта — це люди, які просто захоплювалися цим видом спорту.

Чи правильно я зрозумів, що для того, щоб стати тренером з боксу в Англії, не є необхідним мати знання та навички в техніці боксу?

- Дивіться, як я зараз набираю тренерів у клуб? До мене звертаються батьки, які хочуть допомагати. Я кажу: звісно, допомагайте. Нехай діти звикають до вас, а ви - до дітей. Можливо, вам не підійде атмосфера, адже є дуже багато психологічних факторів. Буває, що тренер і боєць ідеально підходять один одному.

Коли все стає на свої місця, я сприяю людям у подачі документів для отримання сертифікатів та проходженні всіх необхідних етапів.

Так само, в принципі, відбувається й в інших клубах. Людина приходить до залу, проявляє інтерес або просто захоплюється боксом, починає волонтерити, можливо, їздить на змагання. Якщо вона й надалі проявляє ініціативу, старший тренер клубу може запропонувати їй пройти навчання та допомогти в процесі отримання ліцензії Level 1.

Чому вибір упав саме на Шеффілд? Це місто, без сумніву, є одним з ключових центрів британського боксу. Як мені відомо, тут тренується і національна збірна Великої Британії. Ймовірно, в Шеффілді розташовано безліч боксерських залів. Чи виникали у вас побоювання щодо конкуренції? І як місцева боксерська громада відреагувала на появу нової особи? Чи сприймали вас як незнайомця?

- Шеффілд з'явився в моєму житті випадково. Я нічого не знав про це місто до того моменту, поки не дізнався, що поїду саме туди. Спочатку мені про нього розповів батько, а потім - Єва, яка допомогла нам із переїздом і документами. Саме вона сказала, що поруч є боксерський зал, куди я згодом написав щодо роботи.

Я звернувся до них із запитом, чи можу прийти та запропонувати свої послуги в якості волонтера, щоб отримати новий досвід, адже на той момент не планував залишатися. Я тоді прагнув оформити документи для своєї родини та мати резервний варіант у разі, якщо ситуація в Україні погіршиться. Про те, що Шеффілд настільки тісно пов'язаний із боксом, я дізнався безпосередньо на місці.

Щодо конкуренції - вона тут дуже велика. У місті є близько 50 клубів, афілійованих із Федерацією боксу. Насправді їх може бути вдвічі більше, якщо рахувати ще й неафілійовані.

Лише за двадцять метрів від моєї академії розташований знаменитий зал, де займається Далтон Сміт. Цей клуб заснував його батько. Через таке розпізнаване ім'я сюди регулярно приїжджають медалісти Олімпійських ігор, а також тут працює велика команда як професіоналів, так і аматорів.

Близько милі від нашого місця розташований інший спортивний зал, де головним тренером працює колишній професійний боксер. У його сім'ї також активно займаються боксом: троє синів і донька. Це створює справжню конкуренцію в нашому регіоні.

Наразі в нашому регіоні, після проведення реорганізації, до Йоркширу приєдналися ще 35 клубів. Таким чином, загальна кількість клубів досягла приблизно 150. Відповідно, рівень конкуренції став надзвичайно високим.

Як мене зустріли? Я вирушив на тренувальний табір разом із клубом, в якому волонтерив. На заході проходили одноденні збори для різних груп. Всього відбулося одне тренування.

Мене призначили до пари з англійським тренером, попри те, що моя англійська була на початковому рівні. Найбільше мене вразило, скільки компліментів він мені зробив. Це виглядало дуже щиро. Я вважаю, що це дійсно було щиро, але водночас це частина їхньої культурної традиції. Вони звикли підтримувати інших, висловлюючи похвалу. Можливо, не завжди їхні слова відображають реальні думки, але такою є їхня манера спілкування.

Для них я не становив конкуренції. Я був волонтером, тією людиною, яка приїхала, щоб підтримати. І їхнє ставлення справило на мене велике враження.

У нас в Україні тренери, на жаль, дуже рідко хвалять один одного. Навіть успішні тренери, які виховали сильних боксерів, плеяду боксерів або навіть одного сильного боксера рідко можуть сказати колезі комплімент.

Тут це цілком звично. Для мене це стало справжнім культурним відкриттям. І, звичайно, надзвичайно приємним.

Коли ти вперше опинився у класичному боксерському залі у Великій Британії, що найбільше вразило тебе? Коли ти подумав: "Нічого собі, в Україні ми так не маємо"?

- Я приїхав 16 червня, а вже 17-го зранку стояв біля залу й чекав на старшого тренера. Я йому написав, а він відповів, що трохи запізнюється.

Найбільше мене вразила, напевно, нестача суворої дисципліни. Все виглядало досить неорганізовано. Якщо бути відвертим, для мене це й досі виглядає дещо безладно.

Протягом двох років я був частиною Sheffield Boxing Club. Це великий клуб, розташований практично в самому серці міста. Головний тренер там дуже досвідчений, і я мав удачу стати членом його команди.

Згадую, як ми поверталися з тренувань зі спарингами разом з хлопцями. Я зупинив Брендона і висловив йому свою вдячність, зазначивши, як мені пощастило бути частиною їхньої команди. Сказав, що він не лише відмінний тренер, а й справжній психолог.

В інших залах я дивився на роботу тренерів і щиро не розумів, як вони взагалі можуть когось підготувати. Не розумів, як їхні спортсмени потрапляють на серйозний рівень.

Як ти бачиш, виникне чимало питань стосовно різниць. Ти вже працював з дітьми в Україні та тренуєш їх тут. Чи помічаєш ти істотні відмінності? Чи довелося тобі адаптувати свої методи або стиль тренувань? Наприклад, в Україні ми можемо сказати дітям "ти чоловік, ти повинен", а в Британії, напевно, так не кажуть?

Примушувати, в основному, не варто. Якщо бути відвертим, такі дії неприпустимі і в Україні. В Англії існує безліч аспектів, за якими слід ретельно спостерігати.

Під час проходження тренерських курсів ми отримуємо багато важливих деталей. Якщо хтось вирішить висловити незадоволення, це може призвести до серйозних наслідків. Навіть простий жест, як підняття пальця і вказування на когось, може бути сприйнято як форма булінгу.

Тренери та учні не мають можливості використовувати один і той же туалет чи роздягальню. Існує чимало норм, які необхідно дотримуватися, щоб уникнути розслідувань і не ризикувати втратою ліцензії.

Діти тут набагато більш розслаблені. Вони займаються різними видами спорту. Більшість секцій проходить один раз на тиждень. Політика уряду в плані спорту така, що не всі повинні ставати чемпіонами, але всі мають займатися спортом.

У школах є плавання, навіть у звичайному одязі, на той випадок, якщо людина впаде в воду в одязі і їй буде потрібно знати, що робити в таких ситуаціях. Є заняття на ковзанах. Урок плавання триває приблизно 30 хвилин, заняття з боксу - 45 хвилин або годину.

У даному контексті дитячим спортом вважається час до досягнення 12-13 років. Цей підхід має свої суттєві відмінності. Тут не існує примусу: ніхто не змушує займатися, і поняття "повинен" відсутнє.

Звісно! Якщо дитина не розуміє певних моментів, важливо пояснити їй індивідуально, чому це важливо і як це працює. З учнями, які готуються до змагань, також можна проводити окремі бесіди, щоб роз'яснити різні аспекти.

- Взагалі британський бокс асоціюється з постійним тиском на суперника та пресингом. В Україні традиційно більше цінувалася ігрова манера: десь смикнути, десь пробити, десь показати фінт. Чи стала твоя техніка в британських залах чимось на кшталт ковтка свіжого повітря?

- Дивись, я спочатку закінчив Level 1, потім Level 2, а після цього пройшов відбір на Level 3. З усієї країни обрали лише 30 тренерів, а саме навчання тривало півтора року.

На рівні 3 проходили навчання професійні боксери, тренери національних команд, а також представники, які брали участь у ліцензованих змаганнях. Проте серед учасників були й ті, хто жодного разу не мав справи з боксом.

Я доклав усіх зусиль, щоб витягти з англійського боксу всі корисні для мене аспекти.

В даний час до мене на тренування добираються люди, які витрачають навіть дві години в дорозі. Деякі приходять регулярно, інші – час від часу, а хтось приїжджає спеціально для підготовки до значущих змагань.

У цьому році я мав можливість тренуватися з чемпіоном Англії серед юніорів. Він став першим атлетом, який розпочав заняття зі мною. Наші тренування проходили в індивідуальному форматі. Спортсмени зверталися до мене, адже я надавав їм основи боксу. У Великій Британії недостатньо уваги приділяється базовим елементам цього виду спорту. Проте, на мою думку, саме в цьому і полягає наша перевага.

Якщо проаналізувати змагання Європи серед школярів та юніорів, то можна помітити, що поєдинки між українськими та британськими спортсменами, як правило, проходять на рівних. Незважаючи на те, що британці часто не мають такої глибокої підготовки, їхня боротьба завжди є запеклою.

Вони компенсують свою непередбачуваність і нестандартність. Наш боксер виходить на ринг з досвідом сотні боїв, тоді як його суперник може мати лише сімнадцять. Проте цей суперник може виявитися незручним і нестандартним, завдаючи ударів не за звичними схемами, але при цьому дуже ефективно.

Усе решта вони компенсують через фізичні можливості, емоційний заряд та захоплення.

Також важливо враховувати, що близько 70% учнів-спортсменів є представниками ромської спільноти. Ці діти зазвичай закінчують навчання в початковій школі, а з віком близько десяти років починають працювати. У їхній культурі конфлікти та бійки є звичним явищем, вони буквально вбирають це з повітря.

Чимало з цих молодих спортсменів не досягають молодіжного рівня, проте саме вони формують міцну основу для національних команд серед учнів та юніорів. Вони розвиваються фізично і психологічно швидше, ніж більшість своїх однолітків у Великій Британії.

- У світі існує стереотип, що бокс - це спорт для бідних. З власного досвіду можеш сказати, чи відповідає це дійсності у Великій Британії? Скільки людина має витратити, щоб повністю екіпіруватися для тренувань? І скільки в середньому коштує абонемент у Шеффілді або загалом у Британії?

Більшість цих залів не отримують фінансування від місцевих рад. Вони або самостійно забезпечують свою діяльність, або функціонують завдяки грантовій підтримці та різноманітним благодійним організаціям.

Якщо розглядати питання, чи є бокс видом спорту для малозабезпечених у Великій Британії, то моя думка наступна: найдоступнішим спортом у цій країні є футбол, а бокс знаходиться на другому місці. Всі інші види спорту зазвичай вимагають значно більших витрат, щонайменше удвічі.

Одноразове заняття в Шеффілді обійдеться приблизно в 5 фунтів. Існують клуби, де вартість тренування складає лише 3 фунти. Тривалість сесії зазвичай становить не менше години.

Для порівняння: півгодинне заняття з плавання обійдеться приблизно в 12 фунтів. Моя дитина відвідує заняття з балету, які коштують близько 15 фунтів за урок. Щодо малювання, то ціни варіюються від 15 до 20 фунтів.

Футбол стане більш доступним - орієнтовно 3 фунти за заняття.

Тепер мені хотілося б обговорити академію більш детально. Чи виявилося складним у Великій Британії створення власного залу, який фактично є бізнесом? Чи стикалися ви з якимись ризиками або труднощами, пов'язаними з бюрократією?

Це було непросто. Я мав удачу. Хоча, напевно, це була суміш щасливих обставин і значних зусиль.

Коли я усвідомив, що залишаюся тут надовго, в мене виникла ідея створити щось власне. Я негайно поділився цією думкою з тренером, з яким працював, зазначивши, що якщо залишуся, то планую відкрити свій клуб. Він був в курсі моїх амбіцій.

Усе почалося з того, що я записався на мовні курси. При них була організація, яка допомагала українцям реалізовувати власні проєкти. У мене з'явився ментор, який допоміг розробити бізнес-план - для міської ради, потенційних інвесторів і партнерів.

На той час я вже мав певне коло друзів, з якими спілкувався англійською мовою. Я вирішив написати всім: "Привіт, я планую заснувати свою боксерську академію. У мене є готовий бізнес-план. Чи не могли б ми зустрітися для обговорення? Або, можливо, ви знаєте когось, кому це могло б бути цікаво?"

Після деякого часу до моїх тренувань приєднався один чоловік, чий син зумів стати професійним футболістом. Він звернувся до Брендона з проханням, щоб його онук почав займатися боксом. Брендон порекомендував йому мене.

Хлопець розпочав свої тренування, а я тим часом інформував його родичів про свої наміри відкрити спортивний зал. Після кількох місяців вони зв’язалися зі мною і повідомили, що мають знайомих, які бажають обговорити можливу співпрацю.

Ми познайомилися, уклали угоду про співпрацю, і ось уже другий рік працюємо разом з успіхом.

Як ти вважаєш, що стало причиною успіху твого проєкту? Ти відкриваєш заклад у Шеффілді, де вже існує безліч популярних клубів, але клієнти все одно обирають саме тебе. У чому, на твою думку, криється секрет?

По-перше, на мою думку, український бокс отримав визнання завдяки таким видатним спортсменам, як Усик, Ломаченко, Гвоздик, Берінчик, Дерев'янченко, брати Клички, Далакян, Дзиндзирук і Котельник. Саме їхні досягнення сприяли тому, що український бокс здобув міжнародну популярність та шану.

Особливо великий внесок саме у Великій Британії зробив Усик. Для британців сьогодні бокс дуже часто асоціюється з Україною. А останніми роками ще й Україна асоціюється з війною. Ці асоціації теж працюють.

По-друге, мої заняття мали свої особливості, які відрізнялися від звичних для них. Деяким це подобалося, інші ж залишалися незадоволеними. Однак на початку багато хто приходив саме за новим підходом і основною підготовкою.

На даний момент, якщо розглянути це у відсотковому співвідношенні, серед твоїх клієнтів більше українців чи британців?

На одному занятті може зібратися близько двадцяти учасників, які представляють приблизно п'ятнадцять різних національностей.

Щодо українських дітей, то в перший рік їх присутність була мінімальною - лише одна або дві дитини. Наразі ситуація змінюється: часом їх приходить більше, а часом – менше.

У мене займаються двоє українських дітей - близнюки, хлопчик і дівчинка. Вони пройшли всю процедуру, офіційно зареєструвалися як боксери, отримали право брати участь у Skill Bout - це система контрольних поєдинків для початківців.

Дівчина стала першою українкою в нашому клубі, яка успішно провела Skill Bout. Наразі вони вже офіційно зареєстровані як спортсмени.

- На сторінці в Instagram я також побачив, що ти запрошуєш до академії відомих людей. Зокрема, у тебе був Едді Хірн. Наскільки близько ви знайомі? І якою людиною він тобі здався?

- Якщо чесно, близько ми не знайомі. Бачилися лише двічі.

Я переважно взаємодію з його менеджером, який займається напрямком роботи з аматорськими клубами. Їхня організація регулярно організовує події саме в Шеффілді.

Не можу стверджувати, що активно прагну зустрічей із ними, проте одного разу Едді завітав до клубу, де я починав свою кар'єру. А в інший раз його менеджер прийшов до моєї академії і запропонував мені приєднатися до спільної пробіжки.

Тобто спілкування абсолютно нормальне. Він справив враження дуже відкритої, позитивної людини, яка щиро любить бокс.

Коли він завітав до нас, ми якраз займалися тренуванням одного професійного боксера, котрий повинен був зіграти важливу роль на його боксерському вечорі в Шеффілді.

У них існує особлива звичка: коли Matchroom організовує боксерський вечір у конкретному місті, вони відвідують місцеві аматорські клуби, аби підтримати молодь, надихнути їх та популяризувати бокс.

Першого разу Едді приїхав саме через боксера, який готувався до бою. Другого разу -- через Далтона Сміта, адже в нього був рейтинговий поєдинок у Шеффілді.

У їхньому складі є численна команда, що спеціалізується на виявленні талановитих боксерів, і такі візити також виконують важливу роль для формування позитивного іміджу.

Оскільки ми вже торкнулися теми зірок, я звернув увагу на твою сторінку, де побачив чимало легендарних та сучасних боксерів світового рівня: Леннокса Льюїса, Тайсона Ф'юрі, Джея Опетаю та Даніеля Дюбуа. Які враження у тебе від них? Чи мав ти можливість поспілкуватися з ними, чи це лише фотографії?

- Тут усе впирається в мову. Для такого спілкування потрібно дуже добре володіти англійською. Я поки що не можу сказати, що моя англійська настільки хороша.

З цієї причини ми не проводили довгих чи особливо змістовних бесід. Проте, були кілька веселих моментів з Даніелем Дюбуа. Він справді незвичайна особистість.

У нашій академії зберігається футболка Усика, на якій Тайсон Ф'юрі залишив свій підпис. Це сталося під час моєї поїздки до Вроцлава на дебютний бій Олександра проти Деніела Дюбуа.

Якщо розглядати більш тривале спілкування, то саме з племінниками Френка Воррена у мене його було більше. Я навіть мав можливість трохи співпрацювати з ними в сфері матчмейкінгу.

До речі, говорячи про матчмейкінг, ти організовував боксерські змагання ще в Україні. Наразі, якщо я не помиляюся, у твоїй академії також відбуваються турніри?

Я вже організував два аматорські турніри. У Великій Британії такі заходи зазвичай тривають лише один день.

На наступний сезон я вже забронював три турніри. Можливо, вдасться провести ще один або два. Усі документи вже підготовлені.

У нашій академії працює матчмейкер на ім'я Мартін Крін, який спеціалізується на організації аматорських турнірів. Він виконує величезну кількість завдань. Я забезпечив його усіма потрібними ресурсами, і близько 70% роботи в цій сфері лягає на його плечі.

В Україні в мене був проєкт "Джентльмени в ринзі", де поєднувалися професійні та аматорські поєдинки.

В Україні ми організовуємо міжнародний турнір Погодіних. Від початку повномасштабного конфлікту ми вирішили присвятити його пам'яті загиблих воїнів, які боролись за нашу країну та її майбутнє.

Я продовжую підтримувати цей турнір. Мій батько бере участь в організації заходу на місці.

В минулому році ми організували турнір у жовтні, приурочений до Дня захисників і захисниць України. Цього року ми маємо намір провести змагання з 1 по 4 жовтня в Чернівцях.

- Плануєш привезти до Чернівців своїх вихованців із Великої Британії?

Так, я давно мрію привезти британських боксерів. Раніше я намагався це організувати, але Федерація боксу Великої Британії не надала дозвіл. Цього року ситуація змінилася, і, зізнаюся, я був приємно здивований, коли отримав згоду.

Дозвіл на жовтень вже отриманий. Якщо дати не збігаються з нашими планами в Англії, ми обов'язково завітаємо.

- Якщо вже заговорили про гучні події, як тобі останній поєдинок Олександра Усика? І як ставишся до ідеї його можливого бою з Деонтеєм Вайлдером?

Я не готовий обговорювати чутки. Щодо Олександра, то він вже став легендою світового боксу. Він має повне право діяти так, як вважає за потрібне, і виходити на ринг з будь-яким суперником.

Як особа, яка має тісний зв'язок з боксом, я завжди буду на його стороні. Цей вид спорту допомагає популяризувати Україну в складні часи та просувати ту дисципліну, яку я обожнюю. Я впевнений, що будь-які його дії сприятимуть розвитку як нашої країни, так і боксу в цілому. Тому я підтримую всі його рішення.

Щодо бою з Верховеном, то мене не було в таборі, тому я не знаю, яка там була підготовка, який був план. Але можу сказати одне -- він знову прославив Україну. Увесь світ знову про нього говорив, і ми зараз також про це говоримо.

Величезна повага до нього, його команди та всіх, хто поруч. На такому рівні існує безліч деталей, які важливо враховувати. Щоб дати об'єктивну оцінку, потрібно бути залученим у процес. Проте головне — це досягнутий результат.

- Як тобі загалом сучасний професійний бокс? Є відчуття, що настала криза зірок?

- У Великій Британії цього не відчувається. Загалом криза не в самому боксі. Проблема в тому, що Саудівська Аравія підняла гонорари до неймовірного рівня. Через це промоутери й менеджери не хочуть продешевити.

Коли мова йде про організацію найбільш захоплюючих поєдинків, це справді може дещо затримувати процес. Проте такі битви все ж відбуватимуться. На даний момент вони просто трапляються не так часто, як колись.

Цінова стратегія, ймовірно, залишиться на нинішньому рівні або повільно повернеться до колишніх показників. Прогнозування в цій сфері є складним завданням через велику кількість впливових факторів.

Щодо професійного спорту, чи маєш ти бажання співпрацювати з атлетами найвищого класу, готуючи їх до престижних змагань? А можливо, ти віддаєш перевагу роботі з дітьми?

Я володію професійною тренерською ліцензією вже три роки. Це справжнє покликання для мене, і я постійно слідкую за останніми тенденціями в цій сфері. Хоча серед моїх боксерів поки що немає відомих особистостей, я активно займаюся професійним боксом і прагну постійно вдосконалюватися.

Мене також захоплюють сфери менеджменту та промоції. Я серйозно розглядаю можливість отримання ліцензії промоутера.

У Шеффілді проживає безліч боксерів, які готові залучати глядачів і брати участь у захоплюючих боксерських вечорах.

Єдине, що для мене досі незвично, -- тут усе відбувається дуже поступово.

В Україні можна швидко стати промоутером і організувати своє власне шоу всього за місяць. Натомість у Великій Британії цей процес займає близько двох з половиною років.

Мені пощастило, що я почав рухатися в цьому напрямку заздалегідь, ще не розуміючи всіх нюансів.

Дозволь, я згадаю про деякі особисті аспекти. В Україні ти здобув певну популярність, очолюючи управління молоді та спорту в Буковині та організовуючи різноманітні турніри. Проте у Великій Британії тобі довелося починати фактично з нуля. Чи були у тебе моменти, коли відчаю ставало більше, і здавалося, що нічого не вдасться?

Не можу стверджувати, що я зовсім втрачав надію. Проте були дійсно складні періоди - як з психологічного, так і з фізичного боку. Коли ти переїжджаєш в іншу країну у двадцять років, це одна справа. А ось коли ти приїжджаєш туди вже з родиною та близькими, це абсолютно інший досвід.

Однією з ключових перешкод став мовний бар'єр, що створював безліч різноманітних труднощів.

Однак у мене є друзі та близькі, які в даний час борються на передовій. Коли я згадую про них, усвідомлюю, що мої турботи - це всього лише незначні труднощі.

Поруч зі мною дружина, діти, є можливість працювати, є що їсти. Іноді поспілкуюся з друзями з України - і розумію, що всі мої труднощі просто пил порівняно з тим, через що проходять вони.

Насправді ти пережив ті ж труднощі, що й мільйони інших українців-біженців. Які поради ти міг би дати своїм співвітчизникам, які не можуть адаптуватися за кордоном?

- Поняття "важко" дуже індивідуальне. Коли згадую, що зараз якийсь хлопець сидить в окопі й кожної секунди може загинути, тоді всі інші проблеми починають виглядати зовсім інакше.

- З огляду на те, як розвивається твоя кар'єра у Шеффілді, як ти бачиш своє майбутнє після завершення війни? Повернешся додому, житимеш на дві країни чи як ти це бачиш?

Відверто кажучи, поки що я не бачу реальних можливостей для повернення. Якщо б я мав змогу сьогодні забезпечити свою родину в Україні, я б вже давно повернувся. Я завжди висловлював цю думку. Проте наразі не можу дати своїй сім'ї впевненості в стабільності.

В Англії теж непросто. Не завжди займаюся тим, чим хотілося б. Але тут є можливості. Саме це зараз мене й утримує.

Якщо трохи помріяти... Я щовечора молюся про те, щоб виховати не одного чемпіона -- і серед професіоналів, і, можливо, олімпійського чемпіона. Хочу проводити великі боксерські шоу.

Я впевнений, що кожен мій рух наближає мене до моєї мети. Моя мрія — об'єднати українську та британську діяльність. Я прагну одного дня відчути, що означає бути на вершині світу. Саме до цього я невпинно прагну щодня.

Чудово, тепер давай розглянемо бліц-питання. Які три ключові відмінності між британським і українським боксом?

По-перше, важливою рисою є організованість. По-друге, це відсутність відкритості. Це особливо стосується командних формувань. Доступ до цього середовища може виявитися досить складним. І, нарешті, третя характеристика - це наявність перспективи.

Тут кожен ентузіаст, починаючи з молодшого шкільного віку, усвідомлює, що має можливість стати професіоналом і заробляти на боксерських змаганнях. Вони з ранніх років вірять у це.

Навіть якщо боксер не уклав контракт з великою промоутерською компанією, але його ім'я відоме в рідному місті, він все ще може отримувати дохід. Наприклад, один молодий спортсмен перед своїм першим боєм реалізував приблизно 250-300 квитків і вже на дебютному поєдинку заробив кілька тисяч фунтів.

В Україні ситуація дещо відрізняється. Навіть якщо спортсмен має за плечима 100-150 поєдинків та грає за національну команду, це не гарантує йому впевненості в успішному розвитку його професійної кар'єри.

- Три слова, якими можна описати британський бокс?

- Сила. Змагання. Капітал.

- Найкращий британський боксер прямо зараз - це...

- Тайсон Ф'юрі. Мені дуже подобається Ентоні Джошуа, особливо зараз, коли він співпрацює з українською командою. Але якщо говорити про вплив на британський професійний бокс, то саме Ф'юрі підняв його на абсолютно інший рівень.

Якщо б у рингу зійшлися найкраща версія Олександра Погодіна та типовий британський спортсмен, хто б вийшов переможцем?

- Навіть не знаю.

Ти мав можливість побоксувати з багатьма відомими українськими атлетами, такими як Сергій Дерев'янченко, Дмитро Митрофанов та інші. Хто, на твою думку, став найскладнішим суперником у твоїй кар'єрі?

Вірогідно, йдеться про Сергія Дерев'янченка. Щодо Дмитра Митрофанова, то там була зовсім інша ситуація. Тоді мене запросили взяти участь у чемпіонаті України, що проходив у Харкові, хоча я навіть не був у належній фізичній формі.

Він мав більше сили, ніж я. Навіть у ті моменти, коли я демонстрував свою найкращу фізичну форму, його перевага була безсумнівною. Проте варто зазначити, що я тоді зовсім не тренувався.

А ось перед зустріччю з Дерев'янченком я дійсно доклав багато зусиль до підготовки. Раніше я здобув перемогу в двох боях, і наше протистояння було за місце у півфіналі.

Психологічно це був дуже важкий поєдинок.

Я завжди виступав у ролі темповика, тоді як він постійно тиснув на мене. Я усвідомлював, що якщо почну грати в його стилі, то він просто зламає мене.

Отже, я просто встав, адже практично протягом всього бою ми діяли на ближній та середній відстані, активно обмінюючись ударами по захисту. Це було очевидно навіть за підсумковим рахунком.

Той бій я теж не виграв, але принаймні був до нього готовий. А до поєдинку з Митрофановим - взагалі ні.

Ще боксував із Тарасом Шелестюком - у півфіналі турніру в Севастополі. А за два роки до цього постійно спарингував на зборах із його братом. Потім двічі зустрічався з білорусом Костроміним - призером чемпіонату Європи.

Перший раз - у фіналі турніру в Молдові. Після двох раундів я програвав 6:12, і тоді батько зняв мене з бою.

А всього через сім місяців я здобув перемогу над ним на майстерному турнірі в Ковелі.

Боїв було багато, але саме поєдинок із Дерев'янченком запам'ятався найбільше.

- Піковий Усик переміг би когось із братів Кличків?

- Я б не хотів спостерігати за таким поєдинком. Вони - символи своєї епохи. Без братів Кличків Україна навряд чи здобула б таку популярність у світі боксу. Це особистості, яких дуже важко ставити в один ряд.

Усик або Алі?

- Для мене - Олександр. Проте говорити про його місце в історії ще зарано. З часів Алі минуло багато років. Усик ще не завершив кар'єру, і я впевнений, що навіть після її завершення зробить величезний внесок у розвиток боксу. Тому остаточні висновки ще попереду.

- Ким ти бачиш себе через п'ять років?

Бажаю стати частиною команди, яка здобула титул чемпіона світу серед професіоналів.

Яка основна мета вашої академії в Шеффілді на наступні три роки?

Створити справжню спортивну спільноту, об'єднавши учнів, тренерів та потужну боксерську команду.

Команди, яка прославлятиме українсько-британське партнерство, нашу академію та досягатиме успіхів на рівні Великої Британії, Європи й усього світу.