Україні необхідний новий промисловий угода (Володимир Щелкунов)
На мою думку, нині питання державного сприяння промисловості не слід розглядати лише в контексті економічної політики.
В умовах конфлікту це питання стосується економічної стабільності, витривалості держави та її можливостей для забезпечення власних оборонних потреб. Втрата виробничих потужностей призводить не лише до скорочення податкових надходжень. Це також означає зникнення робочих місць, втрату технологічних знань, інженерних кадрів, зменшення внутрішнього споживчого ринку, обмеження експортного потенціалу і, в кінцевому підсумку, часткову втрату стратегічної автономії.
Тому я вважаю, що Україні необхідний не просто черговий пакет антикризових заходів, а справжній рестарт промислової політики. При цьому я б не ставив питання так: "дати пільги великому бізнесу чи не дати". Правильніше питання звучить інакше: які умови має створити держава, щоб промисловий бізнес міг інвестувати, виробляти, експортувати, створювати робочі місця і сплачувати податки в Україні?
Це принципово важлива різниця.
Україна вже має певну базу для реалізації такої політики. Ініціатива "Зроблено в Україні" об'єднала різноманітні інструменти, такі як пільгове кредитування, гранти, компенсації, підтримка індустріальних парків, страхування від воєнних ризиків та підтримка інвестиційних проєктів. Згідно з інформацією уряду, протягом двох років цією програмою скористалися близько 90 тисяч підприємців, а її вплив на додаткове зростання ВВП у 2025 році оцінюється на рівні 0,95%.
Однак наразі важливо здійснити наступний крок – перейти від загальної підтримки бізнесу до формування системної політики, спрямованої на розвиток промислового виробництва та реалізацію масштабних інвестиційних проектів.
Чому великий бізнес і промисловість принципово важливі
Малий і середній бізнес є надзвичайно важливим для економіки, і держава безумовно має його підтримувати. Але промисловість має особливу економічну природу.
Одне велике виробниче підприємство формує навколо себе цілу екосистему: постачальників, логістику, сервісні компанії, інженерні центри, професійну освіту, локальні бюджети. Воно створює попит на українську продукцію і може бути основою цілої промислової кооперації.
Це особливо актуально для таких галузей, як машинобудування, металургія, хімічна промисловість, енергетичне машинобудування, оборонна промисловість, виробництво будівельних матеріалів, електротехніка, транспортне машинобудування та обробка сировини.
Отже, державі варто звертати увагу не лише на суму податків, які підприємство сплатило в даний момент. Необхідно аналізувати економічний вплив всього виробничого циклу: скільки людей має роботу, скільки українських компаній отримують контракти, обсяги експорту продукції, який обсяг валютних надходжень залишається в країні, а також які нові технології розробляються.
Ось чому я підтримую економічно обґрунтовану промислову політику держави, а не політику, що надає вибіркові переваги певним підприємствам.
Які повинні бути початкові дії?
Перший етап полягає у виявленні промислових секторів та проектів, які є ключовими для стратегічного розвитку України.
Не можна підтримувати все однаково. Держава має визначити пріоритети: виробництво продукції для оборони, енергетики, транспорту, критичної інфраструктури, машинобудування, переробку, високотехнологічне виробництво, виробництво обладнання для відновлення країни.
Другий етап полягає в наданні інвестору стабільності на тривалий період.
Для промислового підприємства інвестиційний горизонт охоплює не лише один бюджетний рік. Будівництво заводу розраховане на десятиріччя. Тому бізнесу необхідно усвідомлювати: які будуть правила оподаткування, митна політика, умови доступу до електроенергії, кредитування, земельні питання та вимоги щодо локалізації.
Якщо сьогодні держава надає пільги, а завтра їх скасовує, жоден серйозний інвестор не ризикне вкласти сотні мільйонів доларів у виробництво в Україні.
Третій етап - доступні та тривалі фінансові ресурси для промислового сектору.
Промисловість неможливо розвивати лише короткими кредитами під високі ринкові ставки. Потрібні інструменти довгострокового фінансування - державні гарантії, компенсація процентних ставок, кредитування інвестиційних проєктів, експортне фінансування, механізми спільного фінансування з міжнародними фінансовими інституціями.
Україна вже реалізує програму "5-7-9%", а у 2026 році буде запроваджено нові механізми кредитування для відновлення підприємств. Зокрема, планується надання кредитів до 150 мільйонів гривень для відновлення або реконструкції майна, яке постраждало внаслідок війни.
Але для великих промислових проєктів цього недостатньо. Нам потрібен окремий інвестиційний контур фінансування великих виробництв.
Чи є необхідність у податкових пільгах?
Так, але я виступав би не за безумовне зниження податків для всіх, а за цільові податкові стимули для інвестицій.
Наприклад, якщо підприємство вкладає значні кошти у нове виробництво, модернізацію, енергоефективність, технологічне переоснащення, створення робочих місць, дослідження і розробки, держава може дозволити прискорену амортизацію, податкові відстрочки, інвестиційний податковий кредит або інші механізми.
Отже, основна ідея полягає в тому, що держава не лише знижує податкові ставки, а й заохочує підприємства вкладати кошти в економіку України.
Важливо, щоб податкові пільги були пов'язані з визначеними показниками ефективності: обсяг інвестицій, кількість нових робочих місць, обсяги виробництва, експортні показники, локалізація виробництв, а також рівень технологій.
Це допоможе запобігти виникненню ситуації, в якій пільги стають постійним джерелом доходу для певних компаній.
Потрібно також підтримати внутрішній попит. Промисловість не може розвиватися без ринку збуту, тому державні закупівлі повинні стати одним із ключових інструментів промислової політики. Якщо держава закуповує обладнання, транспорт, будівельні матеріали, енергетичне обладнання чи іншу продукцію, необхідно максимально використовувати потенціал українського виробника там, де це відповідає правилам конкуренції та міжнародним зобов'язанням України.
Локалізація у публічних закупівлях уже використовується як один із інструментів підтримки національного виробництва. Наступним етапом має стати формування довгострокових державних замовлень, які дозволять підприємствам планувати інвестиції. Бо підприємцю недостатньо сказати: "побудуйте завод". Йому потрібно показати, для кого він вироблятиме продукцію через три, п'ять і десять років.
Окремою темою є енергетика. В даний час конкурентоспроможність промисловості в Україні значною мірою визначається ціною та надійністю постачання енергії.
Отже, державна промислова стратегія повинна водночас включати енергетичну складову.
Необхідно заохочувати промислові компанії до розробки власних енергетичних рішень, таких як генерація, системи зберігання енергії, когенераційні установки, а також впроваджувати відновлювальні джерела енергії і створювати мікромережі. Для великих виробництв це вже не лише питання зниження витрат, а й питання забезпечення стабільності їхньої діяльності.
У цій сфері уряд вже починає розширювати заходи підтримки дистрибутивної генерації і енергетичної стабільності компаній. Проте, нам необхідна набагато більша організованість і системність.
Оборона української індустрії
Я переконаний, що підтримка українських виробників є необхідною як в межах нашої країни, так і на міжнародних ринках. Однак, підтримка не повинна призводити до ізоляції. Україна прагне стати частиною Європейського Союзу, і нам потрібно адаптуватися до роботи в єдиному конкурентному просторі. Наша мета полягає не в закритті українського ринку для іноземних товарів, а у створенні сприятливих умов, які дозволять українським виробникам вільно конкурувати.
Водночас, уряд повинен значно активніше застосовувати механізми торговельного захисту, коли імпорт негативно впливає на українських виробників або створює нерівність у конкурентному середовищі.
Для ефективної підтримки українського бізнесу на міжнародних ринках важливо посилити дипломатичні та інституційні зусилля. Експортна стратегія повинна виходити за межі лише участі у виставках. Україні необхідні комплексні торговельні місії, активна допомога в освоєнні нових ринків, захист інтересів українських компаній у спорах, сприяння у проходженні технічної сертифікації, страхування експортних угод та забезпечення експортного кредитування.
У цьому контексті бізнес-асоціацій, таких як ІСС Ukraine, відводиться важлива роль. Міжнародна торгівля не обмежується лише митними ставками; вона також охоплює налагодження довірчих відносин, пошук нових партнерів, встановлення стандартів, арбітраж, захист інвестицій та інтеграцію українських компаній у глобальні ланцюги створення вартості.
Необхідно переосмислити саму концепцію взаємин між державою та промисловістю. Я б висловив цю ідею так: держава і бізнес не повинні сприймати один одного як ворогів чи контролерів. Вони повинні виступати як партнери, кожен зі своїми обов'язками. Бізнес несе відповідальність за інвестиції, ефективність, впровадження технологій, створення робочих місць, дотримання законів та сплату податків.
Держава несе відповідальність за встановлення правил гри, забезпечення інфраструктури, охорону безпеки, надання доступу до фінансування, захист конкуренції та представлення економічних інтересів України на міжнародній арені. У зв'язку з цим, я підтримую ідею створення постійного механізму державно-приватного діалогу в промисловій сфері, де представники держави спільно з промисловцями регулярно визначатимуть основні перешкоди та шляхи їх подолання. Мова йде не про декларації, а про конкретні питання, такі як: електроенергія, кредитування, митні процедури, система оподаткування, підготовка кадрів, логістика, експорт, страхування та державні закупівлі.
Найважливіше - не чекати завершення війни
Існує хибне уявлення, що спочатку необхідно досягти перемоги, а потім займатися відновленням економіки. Насправді, ситуація є зворотною. Міцна економіка є однією з ключових умов для нашої перемоги та забезпечення стабільного миру в майбутньому.
Якщо сьогодні компанія призупинить свою діяльність, завтра її устаткування можуть вивезти, через день спеціалісти знайдуть роботу за кордоном, а за кілька років ми ризикуємо залишитися без людей і ресурсів для відновлення України. Саме тому важливо розпочати формування промислової політики вже тепер.
Я б не обмежувався лише обговоренням елементарного "рестарту" державної підтримки. Україні необхідно укласти нову промислову угоду — це має бути консенсус між державою, бізнесом та суспільством, який визначатиме виробництво, інвестиції, технології та створення нових робочих місць як стратегічний національний пріоритет. Держава зобов'язана створити такі умови, щоб інвестиції в українське виробництво стали більш привабливими, ніж виведення капіталу за кордон. Водночас великий бізнес повинен усвідомити, що його роль виходить за межі простого отримання прибутків. Він є невід'ємною частиною економічної та соціальної стабільності країни. Ми маємо змінити підхід: перейти від моделі "експорту сировини та імпорту готової продукції" до моделі, що передбачає "виробництво, переробку, розробку технологій та експорт продукції з високою доданою вартістю".
На мою думку, саме це повинно стати ключовим завданням нового етапу промислової політики в Україні.
Якщо висловити позицію ІСС Ukraine в найстислішій формі, то вона звучить так: підтримка промисловості - це не благодійність з боку держави для бізнесу. Це інвестиція держави в її економічну стабільність, податкові надходження, рівень зайнятості, експорт та майбутню конкурентоспроможність України.
Саме тому нам потрібні не разові пільги, а довгострокова, зрозуміла і професійна промислова політика, яка буде однаково зрозумілою українському підприємцю та міжнародному інвестору.
