Весільні генерали: чи можуть вони бути десантом консерваторів з Америки?
Не секрет, що у нинішнього керівництва України від початку складалися не надто теплі відносини з Республіканською партією США. І тому візит консервативних політиків до Києва - добрий знак, що свідчить про двопартійну підтримку України в Америці. Отож, що далі?
Напередодні тридцять п'ятої річниці української незалежності до Києва завітала ціла група провідних американських політиків, серед яких можна було побачити колишнього представника американського президента з питань України генерала Кіта Келлога, сенаторів Джеймса Ленкфорда і Річарда Блюменталя, колишнього віцепрезидента Сполучених Штатів Майка Пенса, колишніх конгресменів та духовних лідерів.
Експерт з сучасної американської політики може зауважити, що в Києві зібралися, в основному, так звані «весільні генерали». Більшість з них не мають істотної ваги в Республіканській партії Дональда Трампа. Наприклад, Кіт Келлог вже ділився досвідом, розповідаючи, що його роль більше нагадувала статусний знак для міжнародних заходів, аніж ефективний засіб впливу на Трампа та інших представників його адміністрації.
Проте сам приїзд консервативних політиків до Києва підкреслює важливість двопартійної підтримки, яка залишається ключовим елементом допомоги Україні з боку США. В останні часи така підтримка з боку обох партій стала рідкістю на американській політичній арені, і це стосується не лише України.
Ми спостерігаємо, що переважна частина демократів виявляє підтримку нашій країні та намагається залучити голоси республіканців. Водночас більшість республіканців висловлює солідарність з Ізраїлем, що призводить до помітних розбіжностей у позиціях Демократичної партії щодо питань Близького Сходу. Це, у свою чергу, повинно стати додатковим імпульсом для налагодження діалогу з тими, хто не є частиною більшості в Україні.
Ми часто оцінюємо сучасну консервативну Америку за єдиним критерієм - висловлюваннями Трампа. Що він сказав? Що написав? Кого призначив? Це зручно і добре вписується в новинний потік, але це не відображає повної картини.
Консервативна підтримка України існує вже довше, ніж сам Трамп, і, безперечно, переживе його. Ця підтримка грунтується не на конкретній особі в Овальному кабінеті, а на глибоких цінностях та людях. Молитовні сніданки, євангельські спільноти, а також коаліції в Конгресі, які формуються протягом багатьох років, є частиною цієї стабільної основи. Вони не потрапляють до заголовків новин, адже працюють постійно, а не лише в окремі моменти. І, до речі, про невтомну діяльність української діаспори у співпраці з республіканцями в Конгресі на національному та місцевому рівнях мало хто знає в Україні. І це справді прикро!
Політична ситуація в США може зазнавати значних змін — яскравим прикладом цього є президентство Дональда Трампа. Однак зменшення підтримки України сьогодні не виключає можливості збільшення допомоги в майбутньому. Для цього, проте, необхідний безперервний і наполегливий діалог.
Кремлівська влада, замість налагодження діалогу, вдається до використання фінансів та обіцянок. Путін не прагне дружби з американцями; його мета — знайти людей, які зацікавлені у російських інвестиціях та швидкому прибутку, що пов’язані з розкішними проектами, які російські посадовці пропонують своїм американським партнерам. Україна ж не має таких ресурсів. А коли з’являються ідеї для спільного бізнесу, вони швидко перетворюються на справжні політичні скандали.
Варто нагадати, що перший імпічмент Дональда Трампа був пов'язаний саме з українською тематикою, з розмовою американського президента з його українським колегою. І найбільший публічний скандал в історії Білого дому - це теж на тлі угоди про українські ресурси. Тож з Україною це так не працює. Нам потрібні друзі, нам потрібне розуміння спільних цінностей. Нам потрібне розуміння того, що без безпеки в Європі Сполученим Штатам усе одно загрожуватиме реальна небезпека, пов'язана і з тим, що послаблення впливу Сполучених Штатів у Європі створює спокусу для зазіхання на американські національні інтереси будь-де.
З цієї причини візит американських консервативних політиків до Києва є не лише участю в урочистостях, а й важливим елементом політичної традиції, яку неможливо ігнорувати. Я постійно наголошую на цьому, коли йдеться про співпрацю зі Сполученими Штатами, а також про взаємини України з країнами Європи.
Переконати друзів не складає великої праці. Справжнє випробування — це спробувати знайти спільну мову з тими, хто не підтримує нас. Розпочніть розмову з представниками їхнього власного політичного середовища, які дотримуються проукраїнських поглядів і користуються авторитетом у складних умовах, в яких перебуває Україна. Це нелегке завдання, яке не обіцяє швидких результатів або схвалення. Проте саме в цьому полягає суть двопартійної підтримки.
