Взаємодія між Україною та США: "американські гірки" у відносинах
Ситуація критична й суперечлива: США поки що роблять кроки назустріч Путіну й тиснуть на Україну
"Американські гірки" – саме так можна описати українсько-американські двосторонні відносини останнім часом, особливо коли йдеться про їхній найвищий рівень. Тим часом, як ми спостерігали, мирний процес триває і, здавалося б, рухається у своєму напрямку.
Після візиту представників президента США, Стіва Віткоффа та Джареда Кушнера, до Москви та Києва продовжувалась активна підготовка до мирних переговорів. Наша переговорна команда разом із американськими колегами працювала в Маямі над новими ініціативами, які планувалося представити російській стороні. Проте президент Трамп вирішив діяти інакше, що призвело до припинення консультацій у Маямі раніше запланованого терміна. Справжня причина цього була вагомою: 9 жовтня Трамп зателефонував Путіну і, як він повідомив, сторони досягли угоди щодо постачання дизельного пального з Росії до США та на світовий ринок. Ця новина стала несподіванкою не лише для українців.
Отже, Сполучені Штати тимчасово зупинили санкції проти Росії, що стосуються дизельного пального. Наступного дня Дональд Трамп висловив думку, що Україні слід обрати нового президента, який зможе досягти угоди про закінчення війни, оскільки, на його думку, Володимир Зеленський не має бажання це зробити.
Ще через добу, 11 жовтня, Дональд Трамп оголосив про встановлення енергетичного перемир'я між Україною та Росією, яке, на його думку, повинно було вступити в силу негайно. Він вважав, що обидві сторони погодилися на цю угоду. Україна протягом трьох днів дотримувалася цього перемир'я, утримуючись від ударів по нафтопереробним заводам та дизельним резервуарам на російській території. Однак взаємної відповіді не дочекалася: Росія продовжила атакувати українську енергетичну інфраструктуру у звичному режимі, ніби ніякого перемир'я й не існувало.
Крім того, Вашингтон інформував про нові американські ініціативи. Вони були дещо дивними, і добре, що не всі з них пройшли. Найбільш екзотична - пропозиція передати для керування США частину заморожених у Європі російських активів, щоб спільно з Росією використовувати ці кошти. Європа зреагувала абсолютно адекватно: позаяк гроші в Європі, розпоряджаються ними ті, хто за це відповідає, а США не мають до заморожених російських активів жодного стосунку.
Інша ініціатива, яка вже втілюється в життя, - виведення танкерів так званого тіньового флоту, які перебувають під санкціями, на легальний оперативний простір. Нібито для того, щоб перевозити російський дизель з портів Росії до світових ринків. І цей процес наче активізувався, танкери перепродають новим власникам, які починають їх завантажувати.
Нарешті, в останній день, коли мав набути чинності новий "Закон Грема", відомий як закон про "пекельні санкції", президент Трамп ухвалив рішення про його призупинення на 60 днів. Чому саме так? Це рішення обумовлене необхідністю детально проаналізувати можливі наслідки, які можуть вплинути не лише на Росію, а й на інші ключові країни, зокрема Китай та Індію, що мають важливе значення для глобальної економіки та для США.
Одночасно з новими ініціативами та пропозиціями з Вашингтона в Україні стали відчуватися серйозні проблеми. По-перше, кілька разів українська сторона не отримувала своєчасних попереджень про можливі балістичні атаки, що, зрозуміло, викликало занепокоєння. Адже навіть п’ятихвилинна пауза між сигналом тривоги та падінням ракети надає людям можливість спробувати знайти укриття.
Згодом виникли труднощі зі швидкістю роботи системи Starlink, а також з'явилися попередження від військових, зокрема від генералів, що якщо Україна продовжить атакувати нафтопереробні заводи в Росії, це може призвести до припинення обміну розвідувальними даними та поставок американської техніки, що закуповується через наших європейських союзників. Звісно, вельми швидко офіційний Вашингтон спростував ці звинувачення або пояснив їх технічними проблемами, тож це не варто сприймати як тиск на Україну.
Однак, разом із всіма іншими заявами та повідомленнями, це створювало відчуття, що нам все ж надходять певні додаткові сигнали. В результаті можна стверджувати, що такого значного рівня напруженості та емоційних вибухів між цими двома державами, ймовірно, ще не було.
Однак паралельно мирний процес тривав і отримав певний розвиток. Некваплива карусель мирних переговорів почала нове коло. В Осло відбулася чергова зустріч лідерів України, Норвегії, Фінляндії, а також представників трьох великих європейських країн (чи п'ятьох, зі звітів не зовсім зрозуміло) та посланців керівництва НАТО і Європейського Союзу. Мета зустрічі - виробити нові погоджені пропозиції між США, Україною та європейськими державами.
Ці узгоджені пропозиції Віткофф відразу після зустрічі в Осло відправив до Санкт-Петербурга, де передав їх Путіну.
Тим часом почали з’являтися пояснення, що насправді стоїть за цими діями, які мають на меті ослаблення позицій Росії з боку Сполучених Штатів Америки. За словами американських чиновників та Дональда Трампа, концепція цих ініціатив була досить очевидною. На думку американської сторони, ці кроки мали стати привабливими для російського керівництва, зокрема для Путіна, щоб підштовхнути їх до зміни поглядів на мирні переговори і підписання угоди з Україною. Логіка полягала в тому, що якщо демонструвати готовність до співпраці та показувати потенціал економічного розвитку між країнами, це могло б спростити для Путіна прийняття нових умов і пришвидшити укладення мирної угоди з Україною.
Відверто кажучи, пояснення таке собі, оскільки ще раніше було відомо, що економіка, гроші та прибуток цікавлять Росію і, зокрема, Путіна, але політика й амбіції для нього набагато важливіші.
Незважаючи на обставини, переговори в Осло продемонстрували наявність спроб досягти спільного розуміння, які учасники визнали успішними. Таку думку висловили як Президент Зеленський, так і президент Фінляндії Стубб, а також прем'єр-міністр Норвегії Стере. "Процес знову рухається в правильному напрямку", - зазначив Стубб. Проте, те, що фактично повернулося до нормального русла, поки що залишається на рівні загальних фраз, зокрема, щодо гарантій безпеки, плану відновлення України після війни, питань українських територій та санкцій проти Росії. Також обговорювалися аспекти європейської безпеки.
Віткофф не коментував переговорів в Осло, проте вже в Санкт-Петербурзі сказав, що результати зустрічі в Норвегії створили підґрунтя для можливого припинення вогню в Україні. Це все дуже цікаво.
Однак, якщо проаналізувати ці заяви з практичної точки зору та оцінити можливі наслідки, складається враження, що мова йде про різні миротворчі ініціативи: українці та американці ведуть переговори з європейцями про одні питання, в той час як американці обговорюють інші аспекти з росіянами, і Україна не завжди в курсі того, що відбувається. Таким чином, виникає ситуація з кількома паралельними процесами, і не факт, що вони знайдуть спільну точку. Зрозуміло, що оптимізм, яким ділилися учасники зустрічі в Осло, мав умовний характер, адже позиція Російської Федерації до цього моменту залишалася невідомою. Проте, передбачити її не важко. Схоже, що нові пропозиції обговорювалися в контексті або в рамках того нового мирного плану з чотирьох пунктів, про який раніше згадували американські ЗМІ.
Існує два ключові напрямки. Перший з них полягає в забезпеченні суверенного та безпечного майбутнього для України, що включає в себе гарантії безпеки та процес європейської інтеграції, а також створення економічної основи для відновлення країни. Другий напрямок спрямований на встановлення стабільного миру в Європі, що також передбачає залучення Росії через відновлення енергетичної співпраці між нею та країнами Європейського Союзу. Якщо говорити просто, це означає повернення до бізнес-відносин, як це було до початку війни.
Продаж газу та нафти європейським країнам, а також використання транзитних маршрутів через Україну приносить вигоду всім сторонам, сприяючи загальному добробуту. Це американська концепція, яка, можливо, перегукується з російськими поглядами, і важко визначити, кому вона належить. Однак, така ситуація, очевидно, не до вподоби європейцям, зокрема Німеччині, яка вже пережила подібний досвід, адже жодна країна Європи не бажає опинитися в повній залежності від Росії.
Це зовсім не відповідає інтересам України - повертатися в невизначену зону, позбавлену можливості самостійно визначати своє майбутнє та забезпечувати власну безпеку через членство в НАТО чи ЄС, та знову потрапляти під вплив Москви. Україна бореться за зовсім інші цінності, які не відповідають цьому сценарію; нам необхідні європейські цінності.
Дослідимо, чи принесуть результати, яких прагне Вашингтон, ці "плюшки та мотивації", що їх Трамп пропонує Путіну. На даний момент виглядає так, що сподівання не виправдалися. Зокрема, російська сторона розглядає пропозиції, які представив Віткофф. Вони вже заявили про готовність продовжити тристоронні контакти (однак не варто очікувати на повноцінні переговори між Україною, Росією та США). Очікується, що така зустріч відбудеться в середині наступного місяця. Однак у Москві одразу уточнили, що ці переговори пройдуть на експертному рівні, і, як зазначив Ушаков, будуть обговорюватися параметри безпекових гарантій, які, зрозуміло, в їхньому розумінні, в першу чергу стосуватимуться гарантій для Росії, якій ніщо не загрожує.
Однак уявити собі російське розуміння безпеки не так вже й складно: це означає, що Україна ніколи не стане частиною НАТО, а також передбачає існування зон впливу та намір вести діалог з Європою з позицій сили. Такий підхід може бути прийнятним для американців, проте не відповідає інтересам європейських країн.
Що з цього буде, зрозуміємо вже скоро. Зрештою, не так і важливо, чим закінчиться ця зустріч, бо за таких умов ніяких проривів очікувати не варто: цілі учасників зовсім інші. Якщо Сполученим Штатам потрібна угода, і це вони хочуть зробити швидко, якщо Росії треба мати вплив на Європу й повністю підкорити Україну, то Україні потрібне зовсім інше, як і європейцям. Отже, не збігаються підходи й позиції, тож "пряники і морквини", навряд чи вплинуть на агресора. Тому треба застосовувати "батіг", - яким він буде, побачимо, а також те, чи змінить свою думку президент Сполучених Штатів Америки. Бо поки що шлях, який обрав Трамп, має одну мету - швидко зробити. І тоді Путін приїде в Маямі на саміт "Групи двадцяти", настане мир в усьому світі, і Президент Зеленський теж буде запрошений туди, і підпишуть мирну угоду. Головне питання - за яких умов.
Якщо Путін і Трамп дійсно прагнуть до укладення угоди, очевидно, що російська сторона повинна змінити свою позицію. Тиск не повинен бути спрямований на Україну, оскільки країна вже йде на серйозні та болючі компроміси заради свого майбутнього та національних інтересів. Президент Зеленський, зокрема, висловив готовність зупинити війну на поточній лінії зіткнення, що також є великими втратами для України.
Однак поки що неясно, чи змінить Сполучені Штати свою позицію. Тому на даний момент це питання залишається поза межами аналізу. Чи стосується це виборів 3 листопада або нового етапу тристоронніх переговорів — про це ми дізнаємося найближчим часом. А поки що ситуація залишається стабільною, і без коригування позиції Москви мир не буде досягнуто.
Схоже, що настав час обговорити тиск на Москву та вилучення заморожених російських активів в інтересах України. Це суттєво вплине на процес переговорів і можливість досягнення компромісу.
Війна триває вже понад 1700 днів. Президент Трамп на посаді - більше ніж 640 днів. І він упродовж усього цього часу за кожної нагоди повторює, що в Україні "убивства не припиняються". Але воднораз Трамп не соромиться і не вагається сказати, що Путін не робить там (в Україні) нічого такого. У ніч перед 22 жовтня, після зустрічі Путіна з Віткоффом, ми всі знову побачили, що таке "нічого такого".
Ми бачили й чули, як "гуманіст" Путін направив на Київ більше ніж два десятки балістичних ракет. Ми ще побачимо фото й сюжети, дізнаємося, яких саме чергових ран завдано Києву та іншим містам України за лише одну ніч, - і це відразу після переговорів, після того, як воєнний злочинець Путін отримав епітет гуманіста від Віткоффа. Такі "гуманісти" не приведуть до миру. Мир треба здобувати іншими шляхами. А таких "гуманістів" маємо ставити на місце за допомогою санкцій і тиску. Отже, ситуація критична й суперечлива. Сполучені Штати поки що роблять кроки назустріч Путіну й тиснуть на Україну.
Однак, як зазначив Президент Зеленський, у будь-якому випадку між нами (Україною та США) існує більше спільного, ніж між Америкою і Росією. Америка є важливою для нас. Вона необхідна Європі. Америка, яка підтримує демократію і захищає її, важлива для всього світу. Вона потрібна для збереження демократичних цінностей.
На закінчення хочу навести важливі слова, які нещодавно озвучив канцлер Німеччини Фрідріх Мерц: "Ми підтримуємо Україну не з метою продовження конфлікту. Однак капітуляція чи навіть безумовна здача України є неприйнятними. Це стало б поразкою для всіх нас, і ми не можемо цього допустити". Разом ми не дозволимо цього статися.
