Віталій Портников: Підтримка України, що витримає епоху Трампа -- Блоги
Напередодні тридцять п'ятої річниці української незалежності до Києва завітала ціла група провідних американських політиків, серед яких можна було побачити колишнього представника американського президента з питань України генерала Кіта Келлога, сенаторів Джеймса Ленкфорда і Річарда Блюменталя, колишнього віцепрезидента Сполучених Штатів Майка Пенса, колишніх конгресменів та духовних лідерів, пише Віталій Портников для Hromada.us.
Експерт з сучасної американської політики може зауважити, що в Києві зібралися переважно "весільні генерали". Багато з них не мають істотного впливу в Республіканській партії Дональда Трампа. Наприклад, Кіт Келлог вже згадував, що його позиція більше слугувала символом для міжнародних заходів, ніж реальним засобом впливу на Трампа та інших представників адміністрації.
Прибуття консервативних політиків до Києва служить нагадуванням про важливість двопартійної підтримки, яка залишається ключовим аспектом допомоги Україні з боку Сполучених Штатів. Однак останнім часом така підтримка стає рідкісною у контексті американської політики. Це стосується не лише України, а й інших питань. Ми спостерігаємо, як більшість демократів підтримують нашу країну, намагаючись залучити голоси республіканців. Водночас більшість республіканців висловлює підтримку Ізраїлю, у той час як позиція Демократичної партії починає значно відрізнятися в питаннях Близького Сходу. Це, в свою чергу, може стати додатковим стимулом для налагодження діалогу з тими, хто не підтримує Україну в більшості.
Ми часто оцінюємо сучасну консервативну Америку через призму слів і дій Трампа: що він сказав, які рішення ухвалив, кого призначив. Це зручно і вписується в формат новин, але не відображає повної картини.
Консервативна підтримка України старша за Трампа і переживе Трампа. Вона тримається не на конкретній особі в Овальному кабінеті, а на цінностях і людях. Молитовні сніданки, євангельські мережі, коаліції в Конгресі, які складаються десятиліттями. Вони не потрапляють у заголовки саме тому, що працюють постійно, а не епізодично. І, до речі, наполегливу роботу української діаспори з конгресменами-республіканцями як на національному, так і на регіональному рівні також небагато хто знає в Україні. А дарма!
Американська політика може змінюватися ‒ і змінюватися серйозно, президентство Дональда Трампа це яскраво довело. Але це не означає, що зменшення підтримки України сьогодні не може перетворитися на збільшення допомоги завтра. Проте це не може відбуватися без постійного й наполегливого діалогу.
Кремль замість ведення конструктивного діалогу вдається до фінансових стимулів та обіцянок. Путін не прагне завести дружні стосунки зі Сполученими Штатами; йому важливі лише ті, хто зацікавлений у російських інвестиціях, миттєвих прибутках і розкішних проектах, які російські чиновники пропонують своїм американським партнерам. Україні бракує подібних ресурсів. А коли виникає ідея спільного бізнесу, вона швидко перетворюється на політичний скандал. Варто згадати, що перший імпічмент Дональда Трампа був безпосередньо пов'язаний з Україною, з його розмовою з українським президентом. Найбільший публічний скандал в історії Білого дому також виник на тлі угоди, пов'язаної з українськими ресурсами. Отже, з Україною це не спрацьовує. Нам потрібні справжні друзі та розуміння спільних цінностей. Необхідно усвідомити, що без безпеки в Європі Сполученим Штатам буде загрожувати реальна небезпека, оскільки послаблення їхнього впливу в Європі може спровокувати зазіхання на американські національні інтереси в інших регіонах.
Саме тому приїзд американських консервативних політиків до Києва ‒ це не просто участь у святі, а продовження політичної традиції, від якої не можна відмовлятися. Це те, до чого я закликаю постійно ‒ і коли мова йде про стосунки зі Сполученими Штатами, і коли мова йде про стосунки України з європейськими державами. Переконувати друзів неважко. Спробуйте переконати тих, хто нас не підтримує. І почніть цей діалог із представниками їхнього власного політичного табору, що стоять на проукраїнських позиціях і мають авторитет у непростому для України середовищі. Це непроста задача, яка не обіцяє швидких успіхів і оплесків. Але, зрештою, це саме те, що й називається двопартійною підтримкою.
