Як політичні суперечності між Україною та Польщею позначилися на бізнес-середовищі
Президенти України та Польщі вже більше місяця проявляють один одному свою принциповість, акцентуючи увагу на орденах, історичній пам'яті та назвах військових формувань.
Наприкінці травня відбулася ескалація конфлікту, коли президент Кароль Навроцький вирішив позбавити Зеленського ордена Білого Орла, який є найвищою нагородою Польщі. Це сталося у відповідь на рішення присвоїти ім'я Героїв УПА одному з підрозділів Збройних сил України. Орден, окрім Зеленського, також отримали назад попередні президенти України: Леонід Кучма, Віктор Ющенко та Петро Порошенко.
Одночасно, 25-26 червня в Гданську під час конференції з відновлення України було укладено угоди на суму близько 10 мільярдів євро. А 8 липня під час саміту НАТО в Анкарі Зеленський та Навроцький мали можливість зустрітися особисто.
У Польщі спостерігається зростання антиукраїнських настроїв. Поляки вчиняють напади на українців, в основному на жінок і дітей, через їхню етнічну приналежність. Лише за останні шість місяців цей показник зріс більш ніж на 30%.
Бізнес Цензор розбирався, як усе це відбивається на реальній економіці.
"Вплив політики на бізнес відсутній."
У Польсько-Українській господарській палаті, куди ми звернулися із запитом, з тезою що "конфлікт шкодить бізнесу" не згодні.
"На сьогодні політика не впливає на бізнес", - зазначив Даріуш Шимчиха, перший віцепрезидент палати, у письмовому коментарі для Бізнес Цензор.
Шимчиха наводить цифри: Польща - другий після Китаю торговельний партнер України, Україна - сьомий напрямок польського експорту. 2021 року на Україну припадало 1,5% польського експорту, зараз - 3,5%.
Польські підприємства не зупинили свою діяльність в Україні після початку повномасштабного вторгнення – вони продовжують сплачувати податки, інвестувати, а також ризикують зазнати російських атак. Водночас українські бізнесмени, які перебувають у Польщі, також не припиняють свою роботу – за інформацією, йдеться про понад 90 тисяч фізичних осіб-підприємців та кілька десятків тисяч новостворених товариств.
Згідно зі словами Шимчихи, угоди з українськими партнерами, які застраховані Корпорацією експортних кредитів (KUKE), демонструють менший рівень збитковості в порівнянні з угодами з Німеччиною чи Великою Британією.
Він наводить цифри: серед підписаного на червневому саміті в Гданську - гарантії ЄБРР на 100 мільйонів євро для "КредоБанку" (у межах цього портфеля українські компанії вже отримали 249 мільйонів), меморандум оборонного концерну PGZ з приватною українською компанією про нарощування виробництва дронів на потужностях PGZ, інвестиційна угода на 30 мільйонів євро логістичного оператора Rohlig SUUS. Тоді як розірваних контрактів Шимчиха не називає жодного.
Проте, через зростаючу невизначеність, амбіційні концепції нових інвестицій, які були предметом обговорення в травні на Baltic Business Forum у Свіноуйсьце, наразі залишаються "замороженими".
"Найбільшою ціною напруження сьогодні є не розірвані контракти, а зростання невизначеності. Тому просимо політиків з України та Польщі: нехай передвиборчі ігри не заважають економічній співпраці", - наголосив він.
Директор Центру стратегічних досліджень Warsaw Enterprise Institute Лукаш Войдига у своєму коментарі для Бізнес Цензора підкреслює міцні економічні зв'язки між двома державами, зокрема:
* В Україні працює понад 600 польских компаній, польський експорт до України зріс з 6,3 млрд євро у 2021 році до 15 млрд у 2025-му, а за перші чотири місяці 2026-го - ще на 11,8% рік до року.
На початку 2026 року в Польщі працює приблизно 758 тисяч українців, що складає близько 5% від загальної кількості зайнятих осіб та дві третини всіх іноземних працівників у країні. За даними Національного банку Польщі, їхня діяльність сприяла зростанню економіки на приблизно 0,8 відсотка ВВП щороку в період з 2021 по 2023 рік. Водночас, експерти Deloitte прогнозують, що у 2024 році цей внесок зросте до 2,7% ВВП.
"Серед польських підприємців загалом переважає думка, що нинішня політична напруга не призведе до серйозного обмеження економічних відносин між Польщею та Україною. Компанії з обох сторін повʼязані торгівлею, логістикою, ланцюгами постачання та прямими діловими контактами, які зазвичай тривкіші за поточні політичні суперечки", - пояснює він.
Металургія та агропромисловість: конфлікт в площині економіки
Україна за останні місяці отримала два реальні торговельні удари від Євросоюзу: обмеження безмитного імпорту української сталі приблизно на 60% рік до року, і збережену Польщею, Угорщиною та Словаччиною заборону на ввезення частини української агропродукції.
Ми прямо звернулися до Шимчихи з питанням, чи вважає він, що існує зв'язок між цими обмеженнями та політичними конфліктами на найвищому рівні. Його відповідь була негативною.
Різниця в умовах виробництва, каже він, існувала і до загострення: за даними ОЕСР, глобальні потужності світової металургії зростали пʼять років поспіль і 2025-го досягли рекордних 2445 мільйонів тонн - попри те, що попит на сталь падав четвертий рік поспіль.
У сталевому секторі Польщі зайнято 24 тисячі осіб - менше, ніж у Німеччині (45 тисяч), Франції (30,8 тисячі) чи Італії (30 тисяч). Українські комбінати, каже Шимчиха, не несуть кліматичних витрат за нормами ЄС і тому виграють у собівартості.
"Досягнення компромісів може бути складним", - зазначає Шимчиха. Україна змогла зберегти доступ до ринку сталі, хоча і не в тих обсягах, які були б бажаними.
Висловлюючи свою думку щодо обмежень імпорту певних видів української агропродукції, Лукаш Войдига акцентує увагу на загальних принципах політики Євросоюзу. За його словами, вимоги, що висуваються до сільськогосподарського сектору, "знижують конкурентоспроможність місцевих виробників, а згодом ЄС намагається вирішити наслідки власного регулювання шляхом запровадження мит, квот та інших механізмів захисту".
Відповідно Україна, вступаючи до Євросоюзу й отримуючи повний доступ до єдиного ринку, "муситиме прийняти ті самі базові норми, що діють для виробників з Польщі, Франції, Німеччини чи Іспанії".
"Перехідні періоди можна обґрунтувати, адже Україна веде війну, а масштаб потреб у приведенні до стандартів величезний. Але це не може означати постійної пільгової ставки. Якщо фермер з Євросоюзу несе певні регуляторні витрати, його конкурент, що продає на тому самому ринку, повинен відповідати порівнянним вимогам", - каже він.
З огляду на те, що Україна володіє значними територіями сільськогосподарських угідь, має низькі витрати на виробництво та потужні позиції у вирощуванні зернових і олійних культур, її інтеграція в єдиний ринок може зустріти супротив з боку країн Західної Європи, вважає Войдига.
"Особливо сильні побоювання помітні у Франції та Іспанії, де аграрні організації вимагають взаємності норм і захисту від дешевшого імпорту. Такого ж тиску можна очікувати і в країнах, що межують з Україною", - прогнозує він.
Однак, на тему металургії Войдига пропонує поглянути з іншої перспективи. Його корені полягають у глобальному надлишку виробничих можливостей, і ця проблема не є виключно націленою на Україну.
"У цьому випадку джерелом проблеми частково є падіння конкурентоспроможності європейської промисловості. Металургійні комбінати в ЄС несуть високі витрати на енергію, кліматичну політику й екологічні вимоги. Важко водночас очікувати від них відкритої конкуренції з виробниками, які не несуть порівнянного навантаження", - пояснює він.
Увага з обох сторін: компанії стурбовані не лише політичними лідерами.
Лукаш Войдига в коментарі Бізнес Цензору наголошує, що наразі ознак масового згортання співпраці саме через політичну складову немає, як і не існує публічних баз, які фіксували політичні причини у відмовіх від інвестицій або виході на ринок.
Існуючі дані свідчать про те, що багато підприємств продовжують розрізняти політичні висловлювання та економічні факти, підкреслює він. Проте, військові обставини змушують інвесторів або призупиняти частину своїх вкладень, або ж реалізувати їх поступово.
"Обережність з боку підприємств пояснюється передусім війною, що триває, а не самим станом відносин між Варшавою і Києвом. Компанії побоюються загроз для працівників і майна, відсутності страхування воєнних ризиків, проблем із платежами, мінливості української нормативної бази та захисту власності", - каже він.
Ще однією суттєвою перешкодою для ведення бізнесу є ризики корупції та проблеми, пов'язані з реалізацією угод через судові інстанції.
Зокрема, він наводить приклад, коли польська компанія Control Process веде судові розгляди з Львівською міською радою через завод з обробки відходів. Місто вирішило розірвати угоду на пізньому етапі будівництва, що призвело до конфлікту щодо невиплачених сум, арешту гарантій та доступу до будівельного майданчика. За словами Войдиги, арбітраж вже визнавав, що місто порушило умови угоди, але реалізація цього рішення залишається проблематичною.
"Компанія, яка вкладає десятки мільйонів євро, повинна бути впевнена, що угоду поважатимуть незалежно від місцевих політичних розкладів", - зазначає Войдига.
Він підкреслює, що конкретний випадок не відображає загальної картини. Проте, саме такі приклади, зауважує він, здатні перетворити обережність інвесторів на глибоку недовіру, а не слова лідерів держав.
В Торгово-промисловій палаті України не було зафіксовано жодних офіційних запитів, що стосуються політичної напруги.
"Такої інформації немає. Офіційних запитів не надходило", - повідомляє перший віцепрезидент ТПП Михайло Непран.
Проблеми, про які йдеться, є менш значними, ніж зрив угод, адже вони стосуються окремих митників. Автор наводить випадок, коли компанії, які транспортували карнети АТА (міжнародний документ для безмитного тимчасового ввезення виставкових зразків та устаткування) на виставки в Польщі, останнім часом почали частіше стикатися з більш ретельними перевірками своїх документів.
Водночас Непран не спостерігає наказу "згори" – скоріше, загальна атмосфера впливає на вчинки окремих осіб на кордоні. Як наслідок, деякі підприємства вже непомітно змінюють свої логістичні маршрути, обираючи обходити Польщу через Словаччину, Чехію або Угорщину.
Про можливе повторення фермерських блокад 2023-2024 років Непран каже прямо: чим ближче вибори в Польщі (наступні - 2027 року), тим вища ймовірність.
Водночас, він поєднує емоційні заклики з фактичними даними: вісім провідних польських бізнес-асоціацій офіційно виступили з вимогою не політизувати економічні питання. Найбільша асоціація роботодавців у Польщі протягом минулого року тричі організувала конференції з питань відновлення саме в Києві. Це контрастує з багатьма делегаціями, які уникають відвідування України або з'являються лише на короткий час, наприклад, на один день у Львові чи Одесі, а потім швидко повертаються до Ужгорода або за кордон.
"Молодший брат" подорослішав
Олег Дубіш, голова ради Українсько-Польської палати, дивиться на ситуацію під іншим кутом - як на зміну статусу.
Поляки звикли бачити в українцях дешеву робочу силу і "молодшого брата", каже Дубіш. Тепер Україна, коли вистоїть у війні, обʼєктивно стане новим реципієнтом європейських коштів - тоді як Польща поступово перетворюється на донора. Частину польського суспільства, каже він, це не тішить: попереду перерозподіл уваги й фінансування, до якого звикла Варшава.
Дубіш вважає, що для адаптації до нової ролі знадобиться приблизно 10-15 років. За його оцінками, саме стільки часу потрібно поколінню, яке досі сприймає Україну як "молодшого брата", щоб усвідомлено відійти від старих економічних і соціальних структур.
Паралельно, конфлікти виникають швидше в побутовій сфері, а не в системній: українці дедалі частіше придбають польські компанії та наймають на роботу громадян Польщі. І саме ця зміна в ієрархії, як зазначає Дубіш, викликає більше незадоволення, ніж будь-які політичні висловлювання.
Водночас, Дубіш зазначає, що існує напрямок, який наразі не використовується: перенесення частини українського оборонного виробництва до Польщі. У цій країні вже активно працює компанія Lockheed Martin, а західні бізнеси, які "оселилися у Варшаві", уважно спостерігають за українськими можливостями та тестуваннями. Основною перешкодою, за словами Дубіша, є не політичні питання. Польські інвестори поки не розглядають Україну як пріоритетну область для вкладень.
Дубіш обережно висловлює свої міркування щодо можливих ризиків загострення ситуації, вживаючи умовний підхід: якщо політичні чинники візьмуть верх і сторони почнуть "змагатися" на найвищому рівні, то невдоволення може прорватися за межі бізнес-середовища у суспільство. Він зазначає, що в кожному з нас, як в українцях, так і в поляках, "існує певна кількість незадоволених". Проте, якщо до цього не дійде, Дубіш зауважує, що зацікавлені представники польського бізнесу продовжать свою діяльність без змін.
Шимчиха, у свою чергу, розглядає перспективу з більш широкої точки зору: хоча спільна, складна історія обох країн залишається незмінною, він стверджує, що майбутнє можна створювати разом. Україна та Польща завжди залишатимуться сусідами, а чи стануть вони справжніми партнерами, залежить від зусиль обох сторін.
"Для Польщі, України та всієї Європи важливо зберігати економічну співпрацю, яка сприяє зміцненню безпеки, підвищенню конкурентоспроможності та процесу відновлення і модернізації України, що, в свою чергу, зміцнює потенціал всієї Європи", - підкреслює він.
Войдига підкреслює ще один важливий аспект: найбільша загроза полягає в потенційній втраті можливостей у майбутньому. Якщо ситуація в відносинах погіршиться, позиції Польщі як логістичного центру та виробничої платформи для України можуть бути зайняті компаніями з Німеччини, Франції, США або Туреччини, які мають більше фінансових ресурсів та міцнішу підтримку своїх урядів. Він зауважує, що ключовим рішенням повинно стати створення умов для чесної конкуренції: поступове приведення України до стандартів ЄС в поєднанні з рішучою дерегуляцією в європейському сільському господарстві та промисловості.
Непран формулює рецепт у вигляді простого висловлення: збільшення кількості спільних угод та ініціатив призводить до зменшення можливостей для політичних нестабільностей.
"Приєднуйтесь до нашої торгівлі!" - закликає він і пропонує заголовок для статті: "Гроші подолають зло".
