"Арбітраж у суперечці між відомим міністром оборони та маловідомим головнокомандувачем став причиною того, що Зеленський опинився в ролі заручника свого власного рішення", -- Павло Казарін.
Знаменитий журналіст і військовий експерт Павло Казарін висловив свої міркування з приводу суперечки між екс-міністром оборони Михайлом Федоровим і головнокомандувачем ЗСУ Олександром Сирським.
Україна переживає свій другий етап протестів з моменту початку масштабного вторгнення. Однак, на відміну від попереднього, нинішнє явище є абсолютно самостійним.
"Картонковий майдан" на підтримку НАБУ та САП мав "другий фронт" у вигляді європейських донорів. Західні дипломати тиснули на Банкову не менше, ніж протестувальники -- і важко сказати, чия вага у кінцевому результаті виявилася більшою. А нинішній протест не може спиратися на підтримку ззовні -- і залишає протестувальників наодинці з владою. Результат протесту визначить вагу та гучність голосу вулиці для кабінетів на Банковій.
Володимир Зеленський вдало створив штучну бурю, що стала ідеальною. Ще зовсім недавно президент країни намагався стати символом єдності, навколо якого відбувається необхідне в умовах війни зібрання людей. Проте, конфлікт між популярним міністром оборони і непопулярним головнокомандувачем поставив Зеленського в складну ситуацію, перетворивши його на жертву власного вибору. Тепер усі змушені протиставляти не лише Федорова і Сирського, а й самого президента. Зеленський вважав, що політична сцена в умовах війни належить лише йому, але тепер зрозумів, що хоча єдність навколо символу збереглася, сам символ зазнав змін.
Відставка Федорова, хоча й не була задумана як сигнал, стала таким чином. Конфлікт між Міністерством оборони та Генеральним штабом у суспільній свідомості перетворився на зіткнення між реформами та традиційними підходами. Це бінарне протистояння, де вибір президента сприймається як вираження ціннісних пріоритетів. Четвертий міністр оборони раптово набув статусу символу, а ставлення до нього стало критерієм оцінки політичних і етичних позицій кожного. Нові стратегії чи традиційні методи? Інновації чи армія, що базується на документах? Ще тиждень тому Федоров був частиною команди президента, а сьогодні оцінка Зеленського залежить від того, як він вирішить долю Федорова.
Перемога головнокомандувача на апаратному рівні тепер може виявитися сумнівною. Якщо на початку протестів основне гасло зводилося до повернення міністра, то зараз все частіше лунають вимоги змінити керівника збройних сил. Для президента ця зміна може виявитися вигідною, адже вона зменшує його роль як головного антигероя. Однак просто зміна головнокомандувача не обов'язково заспокоїть громадський гнів. Адже для протестувальників важливо не лише ім'я нового керівника, а й те, хто саме займе цю посаду.
Можна скільки завгодно намагатися донести до протестувальників, що кадрові рішення не залежать від гучності вимог. Що справжній армійський професіоналізм не визначається популярністю. Що в умовах війни необхідна чітка ієрархія та єдине керівництво. Але ці доводи втрачають силу, коли основною метою кадрових змін стає суспільний оптимізм.
Це може звучати дивно, але одним із завдань виборів є відновлення надій у суспільстві. Зміна влади дає можливість "обнулити" накопичену публічну фрустрацію та песимізм. Призначення Федорова стало прикладом такого перезавантаження — і президент не залишив його на посаді достатньо довго, аби той міг зіткнутися з неминучими негативними наслідками своєї ролі. Люди виходять на протести не стільки за нього, скільки за себе та за ту надію на краще майбутнє, яку спочатку їм подарували, а потім намагалися відібрати.
Безглуздо намагатися здолати міф -- аргументами. Його можна перемогти лише за допомогою іншого міфу. А ми перебуваємо в ситуації, коли ексміністр оборони перетворився на осередок очікувань. Що час працює на тебе, а не проти. Що "завтра" буде краще, ніж "сьогодні". Кадрове рішення президента раптово перетворило Зеленського з арбітра на одну зі сторін конфлікту. Якщо раніше був він і всі інші, то тепер у межах нового порядку денного є Федоров і всі інші, включно з президентом.
Можливо, ми стали очевидцями феномену "тривалого правління". Коли відсутність необхідності враховувати вибори позбавляє політичного діяча чутливості до актуальних соціальних настроїв. Ви плануєте призначити прем'єра послом у США, змінити міністра оборони на міністра внутрішніх справ і залишити на посаді головнокомандувача.
У підсумку, колишня прем'єрка відмовилася займати посаду посла, звільнений міністр внутрішніх справ не бажає ставати міністром оборони, а звільнений міністр оборони став головним улюбленцем вулиці, яка тепер закликає до відставки головнокомандувача.
Протягом останніх двох років наша країна існує в умовах нового соціального контракту. Військове вторгнення ускладнює проведення виборів, і додаткові терміни для президента та парламенту можуть бути прийнятими в межах консенсусу воєнного часу. Суспільство готове визнати політиків легітимними, а влада зобов'язана реагувати на запити громадськості щодо справедливості та обґрунтованості своїх рішень. У липні минулого року спроба порушити цей баланс призвела до протестів, коли люди вийшли на вулиці з плакатами, нагадуючи владі про "червоні лінії" у боротьбі з корупцією. Через рік суспільство проводить нову "червону лінію", цього разу в сфері оборони. Якщо хтось вважав, що війна призведе до втрати зв'язку між населенням і владою, то він помилявся.
"Якщо наша нація досягне успіху, то все вказане стане частиною нашого тріумфу. І навпаки," – зазначив він.
Матеріали, представлені в розділі "Блоги", відображають особисту точку зору автора і можуть не відповідати позиції редакції.
