Чи може НАТО залишитися бездіяльним у випадку нападу з боку Росії? Генерал Скіп Девіс висловлює свої думки щодо готовності Альянсу до збройного конфлікту - CEPA.

У своєму інтерв'ю Центру аналізу європейської політики генерал-майор у відставці армії США Гордон "Скіп" Девіс висловив думку, що НАТО навряд чи "перестане існувати" в разі безпосереднього нападу з боку Росії. За його словами, значно складнішим питанням є оперативність, узгодженість та обсяг колективної військової реакції Альянсу. Девіс впевнений, що присутність багатонаціональних сил на східному фланзі та розширення повноважень військового командування знижують ймовірність політичного паралічу. Проте, він також вказує на один із головних ризиків — можливість того, що Кремль може недооцінити готовність НАТО до рішучих і швидких дій.

Побоювання щодо можливості, що НАТО може не зреагувати або вагатися у випадку прямого нападу Росії на одну з країн Альянсу, є перебільшеними. Набагато більшою проблемою може виявитися швидкість та узгодженість колективної військової реакції. Таку точку зору висловив генерал-майор армії США у відставці, колишній високопосадовець НАТО та старший науковий співробітник Центру аналізу європейської політики (CEPA) Скіп Девіс.

За його словами, за останні роки НАТО суттєво посилило східний фланг, розширило можливості військового командування та створило механізми, які дозволяють розпочинати підготовку до відбиття агресії ще до того, як усі союзники ухвалять колективне політичне рішення.

Війська НАТО не потребуватимуть окремого дозволу для самооборони

На східному фланзі Альянсу вже розміщені багатонаціональні бойові групи та бригади - від Фінляндії й країн Балтії до Польщі, Словаччини, Угорщини та Румунії.

Девіс наголошує, що відповідно до доктрини НАТО ці сили мають право діяти в порядку самооборони. Якщо російські війська безпосередньо атакують їх або перетнуть кордон країни НАТО, командири на місці не повинні чекати додаткового політичного дозволу, щоб відповісти.

Водночас за його словами, відкрита агресія росії навряд чи стала б цілковитою несподіванкою.

Напевно, перед цим відбулися б маневри військових, збільшення контингенту та інші прояви підготовки, схожі на ті, що мали місце біля українського кордону в 2021 році.

Саме з цієї причини НАТО невпинно моніторить так звані індикатори та попереджувальні сигнали, що можуть свідчити про потенційні агресивні наміри. Це охоплює спостереження за переміщенням сухопутних військ, активністю авіації та флоту, радіозв'язком, супутниковими інформаціями та іншими ознаками.

Девіс підкреслює, що підрозділи повітряного патрулювання НАТО вже вдавалися до застосування сили стосовно безпілотників, які вторгалися в повітряний простір держав Альянсу. На східному фланзі функціонує спільна система для розвідки, спостереження і рекогносцировки.

Командування НАТО може ініціювати переміщення військових сил ще до початку агресії.

Однією з ключових трансформацій, що сталися після 2022 року, Девіс відзначає розширення функцій Верховного головнокомандувача Об'єднаних збройних сил НАТО в Європі (SACEUR).

За його словами, SACEUR наділений політичними повноваженнями, які дозволяють йому розгорнути певні компоненти Альянсу Сил реагування (Allied Reaction Force) або ж повний склад цих сил у регіоні чи країні, що може зазнати загрози з боку російської агресії.

Для цього йому не потрібно очікувати спеціального рішення Північноатлантичної ради.

Девіс вважає, що це є значною трансформацією в порівнянні з системою, яка діяла до війни. Вона надає військовому командуванню можливість посилювати готовність та переміщувати війська вже на стадії, коли розвідка тільки починає виявляти ознаки підготовки Росії до потенційного нападу.

Водночас він розрізняє розгортання військ і їхнє бойове застосування.

Якщо НАТО поки що не стало об'єктом атаки, то використання військових сил проти Росії у відповідь на можливі агресивні дії вимагатиме ухвалення політичного рішення з боку Альянсу, а також дотримання відповідних норм ведення бойових дій.

Після реального нападу обстановка стає зовсім іншою.

Країна, що зазнала агресії, має можливість звернутися до статті 5 Вашингтонського договору. Також окремі країни-союзники можуть запропонувати їй підтримку без необхідності чекати на колективне рішення всього Альянсу. Водночас така країна, імовірно, відразу ініціює консультації згідно зі статтею 4 або звернеться до НАТО з проханням про колективне рішення щодо активації статті 5.

Девіс згадує 2014 рік як ілюстрацію, коли, з початком російської агресії проти України, Сполучені Штати направили додаткові повітряні та наземні війська до країн Балтії.

У ситуації відкритого нападу Девіс не вважає питання атрибуції пріоритетним.

Одним із можливих варіантів російської стратегії вважають спробу викликати невизначеність стосовно того, хто саме скоїв напад, з метою затримати політичну реакцію з боку НАТО.

Девіс переконаний, що в умовах відкритої військової агресії можливості для дій будуть суттєво обмежені.

Перетворення кордону військовими підрозділами, запуск крилатих або балістичних ракет, а також активне використання безпілотних літальних апаратів, на його думку, буде досить просто визначити та асоціювати з російською стороною.

Він зазначає, що потенціал НАТО в галузі повітряного моніторингу, прикриття кордонів і розвідки на східному напрямку значно зріс. Тому, на переконання Девіса, в разі явної військової агресії малоймовірно, що союзники залишаться без належних доказів вторгнення.

Інша справа - гібридні атаки. Девіс визнає, що в таких сценаріях визначення може бути складнішим. Наприклад, якщо безпілотники без розпізнавальних знаків атакують німецький транспорт, що перевозить вантажі в Україну, росія може спробувати використати невизначеність для заперечення своєї причетності.

Девіс вважає, що ризик "паралічу" НАТО є незначним.

Відповідаючи на запит щодо ймовірності паралічу НАТО під час ухвалення рішень, Девіс зазначає, що вважає цей ризик малоймовірним. Набагато більше його турбує інша проблема – нестача злагодженої та своєчасної колективної військової реакції.

Водночас він звертає увагу на те, що в країнах східного флангу вже перебувають військові багатьох членів Альянсу. У країнах Балтії, Польщі та інших державах регіону розміщені підрозділи США, Великої Британії, Німеччини, Канади, Франції, а також інших союзників.

На переконання Девіса, це значно ускладнює для Росії можливість реалізації локалізованого нападу.

Якщо під удар потрапляють військові одразу кількох держав НАТО, уряди цих країн будуть змушені реагувати незалежно від того, наскільки швидко буде досягнуто формального консенсусу в Північноатлантичній раді.

Він підкреслює, що ці країни вже мають плани посилення власних контингентів і в разі кризи можуть почати реалізовувати їх протягом кількох днів.

Девіс вважає, що одна з ключових функцій просунутого розміщення військових сил полягає в тому, що велика кількість союзників фактично беруть участь в захисті східного флангу ще до виникнення потенційного конфлікту.

Основна суперечність може з'явитися щодо обсягу реакції.

За словами Девіса, якщо Росія розпочне відкриту агресію, основною темою обговорення в межах НАТО може стати не стільки питання про необхідність відповіді, скільки те, яким чином має виглядати масштаб цієї реакції.

Зокрема, партнерам доведеться визначити, які російські цілі підлягають атаці і якою має бути інтенсивність ударів, аби стримати агресію, але при цьому уникнути некерованого загострення ситуації.

Девіс вважає, що ціллю для російських сил є ті підрозділи, які будуть безпосередньо завдавати ударів з території РФ по країнам НАТО. Він пояснює цю ідею таким чином: НАТО не зобов'язане лише "пригнічувати всі атаки", а має можливість "знищити стрільця".

За словами Девіса, такий підхід відповідає оборонній політиці Альянсу.

Одночасно він вважає, що НАТО намагатиметься уникати атак на об'єкти, що прямо пов'язані з російськими ядерними силами. Серед таких об'єктів можна назвати атомні підводні човни, стратегічні бомбардувальники та інші системи, які можуть бути використані для перевезення ядерної зброї.

Тут, за його оцінкою, для Альянсу особливо важливим буде контроль ескалації.

Чи всі країни-союзники схвалять п'яту статтю?

Девіс із недовірою ставиться до ідеї, що держава НАТО, яка сама відчуває загрозу з боку Росії, може утриматися від активної підтримки статті 5 у випадку явного нападу на одного з її союзників.

На його думку, кожна країна повинна усвідомлювати, що в наступний раз жертвою агресії може стати саме вона. Він також підкреслює, що стаття 5 не передбачає автоматичного зобов'язання для всіх держав надсилати свої війська чи надавати підтримку в однаковій формі, за винятком тих зобов'язань, які вже були узгоджені в рамках оборонних стратегій.

Країни можуть надавати різні види допомоги відповідно до союзницьких планів та власних можливостей.

Девіс підкреслює важливість політичного аспекту. Він вважає, що в майбутньому варто уважно спостерігати за тим, яким чином уряди, що виникають із крайніх правих сил у великих європейських країнах, можуть впливати на готовність до колективної оборони.

Серед прикладів він наводить "Альтернативу для Німеччини" та французький "Національний фронт", який тепер відомий як "Національне об'єднання". Однак Девіс висловлює сумнів, що навіть політичні розбіжності між окремими союзниками зможуть повністю завадити діяльності SACEUR та командувачів об'єднаних сил.

Один із найбільших ризиків полягає в можливих помилках російського керівництва.

Окремо Девіс застерігає від ризику того, що росія може неправильно оцінити готовність НАТО до відповіді. За його словами, москва може виходити з припущення, що союзники вагатимуться, намагатимуться уникати ескалації або не зможуть швидко домовитися.

Але такий розрахунок може виявитися помилковим.

Девіс висловлює припущення, що після атаки деякі союзники можуть, навпаки, вимагати надзвичайно жорсткої реакції - не лише проти російських військ, які безпосередньо були залучені до агресії, але й для демонстрації готовності завдати ударів по інших силах, якщо Москва продовжить ескалацію конфлікту.

На його думку, це породжує загрозу як горизонтального розширення конфлікту, тобто збільшення території його охоплення, так і вертикального, коли учасники починають використовувати все більш сильні засоби.

У цьому контексті Девіс підкреслює, що НАТО є вразливим до потужних ракетних і безпілотних атак. На його думку, Альянс ще не має такої інтегрованої системи протиповітряної та протиракетної оборони, яку вдалося розробити Україні під час війни.

Пряме військове вторгнення в країни Балтії наразі виглядає менш імовірним, ніж ведення гібридної війни.

Девіс підкреслює, що НАТО все більше усвідомлює ймовірність обмеженого нападу Росії на країни Балтії. Одне з основних занепокоєнь полягає в тому, що Кремль може виявити "вікно можливостей" до моменту, коли оборона східного флангу стане значно потужнішою. Проте сам Девіс вважає, що ймовірність здійснення такого сценарію залишається відносно низькою, поки Росія продовжує свою масштабну військову кампанію в Україні.

За його словами, доки росія веде війну проти України, їй було б складно здійснити обмежене наземне вторгнення на територію НАТО.

На його думку, це підтверджується здатністю українських сил реалізовувати загальновійськові операції та застосовувати автономні системи для просування вперед. Якщо Росія відволіче увагу від України та вирішить атакувати одну з країн Альянсу, їй буде важко утримати захоплені території.

Натомість Девіс вважає більш імовірним, що гібридна війна продовжиться і навіть посилиться. Він також висловлює занепокоєння щодо вразливості європейських партнерів перед повітряними та ракетними атаками.

Польща і держави Балтії активно готуються до потенційного загострення ситуації.

Нещодавно Девіс відправився в подорож до Польщі, Латвії та Литви. Він відвідав Варшаву, Ряшів — важливий центр авіаційних та логістичних операцій на підтримку України, а також Вільнюс і Ригу. За його словами, у цих країнах серйозно ставляться до загрози з боку Росії і поділяють думку Данії щодо посилення російських "тіньових" дій та можливості подальшої агресії.

Латвія і Литва активізують систему раннього попередження на своїх східних кордонах, розробляють інженерні укріплення, готують оборонні стратегії та підкріплення, а також регулярно обмінюються розвідувальними даними. Естонія, за інформацією Девіса, проводить навчання для зміцнення східного напрямку на випадок спроби територіального захоплення.

За оцінкою Девіса, така система підвищує ймовірність того, що підготовку росії до масштабної наземної операції союзники помітять завчасно.

Девіс: питання полягає не в наявності відповіді, а в тому, як швидко і в яких масштабах вона буде надана.

В результаті Девіс вважає, що ймовірність відкритого військового агресії з боку Росії, на яку НАТО не відреагує, є низькою. Проте його більше турбує перспектива недостатньо швидкої або неузгодженої колективної реакції.

Водночас уже розгорнуті на східному фланзі багатонаціональні сили, за його оцінкою, суттєво знижують ризик повного політичного паралічу: напад на одну державу НАТО з великою ймовірністю одразу торкнеться військових кількох союзників.

Девіс зазначає, що одним із можливих ризиків є помилка Росії в оцінці ситуації. Кремль може помилково вважати, що НАТО буде коливатися або ж обмежить свою відповідь. Однак, за його оцінками, реакція союзників може бути більш швидкою та рішучою, ніж це передбачає Москва.

Отже, згідно з думкою Девіса, важливим є не лише те, наскільки Альянс готовий до захисту, а й його здатність оперативно реагувати на ескалацію ситуації після виникнення конфлікту.